Чому і як Київ взявся розбудовувати фортифікації на третьому році повномасштабної війни. Пояснюємо

Еспресо розповість історію та військове значення фортифікацій і як вони стали критично важливими для теперішньої ситуації на фронті.

Про що у статті:

• Історія розвитку фортифікаційних споруд;
• Чому Україна почала масово зводити фортифікації;
• Хто займається фортифікаціями та скільки грошей на це виділили;
• Які труднощі пов’язані з будівництвом фортифікацій.

Історія розвитку фортифікаційних споруд

Фото: Вікіпедія

Тисячі років стіни були умовою для виживання великих груп людей. Ними огороджували свої поселення та міста, щоб захиститися від ворогів. Спершу – це були дерев’яні укріплення, а згодом – кам’яні мури з баштами. З плином часом їх розвивали до величезних масштабів (наприклад, Велика Китайська стіна простягається на майже 9 тис. км і створена для захисту від варварів з півночі), а у Середньовіччі масово будували великі неприступні замки (висота стін Хотинської фортеці – 40 метрів). По всій Європі діяли місцеві школи оборонної архітектури, які шукали шляхи як зробити свої укріплення неприступними. Ще давньоримський архітектор Вітрувій називав цю справу "мистецтвом поєднання функцій, конструкцій та краси". Адже крім нападу є ще оборона, яка також є військовим мистецтвом.

З розвитком артилерії та появою централізованих армій і згодом механізованих бригад почали будувати й розвивати величезні фортифікаційні лінії, що включали у себе різного роду інженерні рішення (наприклад, знаменита 400 км лінія Мажино мала захистити Францію від німців). Це можуть бути будівлі, бастіони, мури, рови, окопи, вали, високі вежі, бліндажі, бункери і так далі, що розміщені вздовж ділянки, де ворог може наступати. Завдання фортифікацій – стримати наступ, полегшити оборону і дати можливість підготувати свої війська, щоб прогнати ворогів. Фортифікації є галуззю військово-інженерної справи.

Як відзначають спеціалісти Національного університету оборони України, розвиток оборонних споруд завжди йшов в ногу з вдосконаленням озброєння і тактики. В епоху мечів основу укріплень становили огорожі, вали та рови, що утруднювали противнику раптовий напад і штурм. З появою вогнепальної зброї і лінійної тактики в системі укріплень з'явилися редути (опорні пункти). Зі збільшенням потужності стрілецької зброї та артилерії, основу укріплених позицій і опорних пунктів стали складати окопи (бастіони, ложементи), траншеї, дерево-земляні і бетонні споруди. В часи механізованих й танкових військ почали широко застосовувати комплекти оборонних споруд промислового виготовлення (залізобетонного та металевого типу), які можна легко збирати й розкладати. А чим потужнішими ставали бомби, тим міцнішими і глибшими бункери та тунелі.

За своїм призначенням фортифікаційні споруди діляться на:

• споруди для ведення вогню (окопи, траншеї тощо);
• спостереження й управління (спостережні й командні пункти);
• захисту особового складу (щілини, бліндажі, притулки), військової техніки й матеріальних засобів (котловані укриття, укриття закритого типу);
• укриття сполучення (хід сполучення, потерни — галереї під землею або усередині споруди).

Чому Україна почала масово зводити фортифікації

Фото: https://t.me/dnipropetrovskaODA

За Радянського Союзу головну загрозу для себе бачили із західного напрямку, відповідним чином і розробляли оборону та розміщували свої бази й інші військові підприємства. Однак з розвалом СРСР все це стало не актуально. До початку 2014 року в Україні не розглядали можливостей нападу на країну зі сходу. Однак анексія росіянами Криму та створення ними штучної війни на Донбасі докорінно змінили військову стратегію України.

Вперше про будівництво широкомасштабної оборони на східних рубежах заговорили влітку-восени 2014 року. Цей проєкт назвали "Стіна" (в народі – "Стіна Яценюка", тодішнього прем’єра України). За даними Міністерства оборони, баєр не мав зупиняти важку бронетехніку, а фортифікації мали бути "для підвищення рівня безпеки кордону: забезпечення моніторингу, візуального спостереження і стримування незаконного переходу кордону контрабандистами, диверсійними групами". Однак майже одразу ініціатива погрузла в різних скандалах та антикорупційних провадженнях щодо розкрадання державних коштів. На початок літа 2021 "Стіна" була зроблена наполовину, а перед самим повномасштабним вторгненням проєкт нібито встигли завершити. Та насправді "Стіна" виявилася закороткою. Облаштування кордону так і не було здійснено в багатьох регіонах України. "Будівництво інженерно-технічних споруд виконувалось на ділянках Харківської, Луганської та частково Чернігівської областей", — пояснили виданню Telegraf в ДПСУ.

Що було зроблено за проєктом "Стіна" до початку повномасштабної війни:

• вирили 403,5 кілометра протитанкових ровів 4 на 2 метри, (замість запланованих 1134 км);
• побудували 158 кілометрів паркану з колючої проволоки (замість 194 кілометрів);
• проклали 185 кілометрів рокадної дороги (замість 1129 кілометрів за планом);
• встановили 11 комплексів відеоспостереження (замість 51);
• облаштували чотири опорні пункти (замість 120).

Тобто як бачимо цей проєкт так і не був виконаний до кінця. Краща ситуація виявилася на тих напрямках, де спершу діяла Антитерористична операція, а згодом Операція об'єднаних сил проти проросійських сепаратистів Донеччини і Луганщини.

"У зоні АТО майже рік будували три лінії оборони, що обійшлося у близько 850 млн гривень: 300 оборонних споруд, 600 кілометрів фортифікацій, 12 тисяч бетонних конструкцій", - пише видання Слово і Діло.

Від 2014 року військовим вдалося розбудувати на Донеччині лінію оборони, яка у більшій мірі (крім півдня) змогла справитися з повномасштабним вторгненням, ставши кулаком об який розбилося багато хвиль ворожих наступів. Зовсім інша ситуація була на Луганщині, де відсутність лінії оборони на кордоні дозволила російським військам стрімко окупувати майже всю Луганщину.

З квітня 2022 року, коли окупантів вдалося прогнати з півночі України головний театр боїв зосередився саме на східному напрямку. Росіяни вже другий рік поспіль заявляють, що з місяця на місяць повністю окопують Луганську та Донецьку області, однак попри ці заяви, окупанти повільно просуваються, а запеклі бої в Сєверодонецьку, Бахмуті та Авдіїівці є свідченнями того, що в України достатньо сил, щоб стримувати переважаючі сили противника. Фактично, останні доповномасштабні лінії оборони впали нещодавно – це Мар'їнка і Авдіївка.

Від кінця минулого року в українському інфопросторі все більше почали говорити про зведення нових потужних фортифікацій. Що змінилося і чому раніше це слово не було у всіх не слуху? На це є декілька причин:

Воєнна стратегія. Війна складається як з наступальних, так і оборонних дій. У першій половині 2022 року Україна займала оборонні позиції, однак коли ми змогли зламати погано продуманий план росіян "взяти Київ за три дні", вдалося їх застати зненацька і восени перейти у наступ. До кінця 2022 року ЗСУ повернули Харківщину та частину Херсонщини. Від зими до літа Київ планував зберегти свої наступальні темпи і готував великий контрнаступ на півдні. Однак за пів року часу росіяни змогли підготуватися і звести свої лінії оборони (різні фортифікації та замінувати величезні площі). У підсумку захисна позиція російських сил виявилася кращою за наступальну ЗСУ, тому влітку минулого року довгоочікуваний потужний контрнаступ не приніс очікуваних результатів. Після цього росіяни почали планувати свій наступ, який біля Авдіївки розпочався вже у кінці 2023 року. ГУР очікує, що на початку літа вороги розпочнуть ще один масивний наступ на одному з напрямків, щоб прорвати українську лінію оборони.

"Таке враження, що для того, щоб повірити в потребу фортифікації, нам знадобилось розбитися об "лінію Суровікіна" на півдні, – сказав Радіо Собода ветеран російсько-української війни, колишній командир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий.

Допомога від союзників. Ключовим військовим союзником України були і залишаються США. Саме американці надали нам близько 45 млрд доларів військової допомоги, починаючи від зброї і закінчуючи боєприпасами. Однак за два роки виділені гроші закінчилися. Тому восени 2023 року президент США Джо Байден подав в Конгрес законопроєкт на додаткові 60 млрд доларів для України. Однак вже понад пів року це питання є яблуком розбрату між республіканцями та демократами. Масла у вогонь підливає фаворит у виборчих перегонах за крісло президента Дональд Трамп. У підсумку українські війська місяцями страждають від снарядного голоду, браку артилерії й іншої військової техніки, що дозволяє окупантам просуватися та нищити українські позиції. Хоча європейці хочуть замінити нашу залежність від американських снарядів, однак поки це їм мало вдається. 

Читайте також: Чому через спікера Джонсона і тінь Трампа пів року Україна не може отримати $60 млрд від США. Пояснюємо

Внутрішні можливості України. Війна потребує грамотного розподілу ресурсів. Чим довше вона триває, тим більшим є вплив на економіку та суспільне життя. За два роки повномасштабної війни Україна стикнулася зі значними проблемами і стає все важче прогнозувати, як жити далі. Адже війна поїдає все більше грошей, а економіка скорочується. Та що найважливіше – людські ресурси теж. Мільйони українців виїхали і це зменшило внутрішній ринок. Близько мільйон людей є в армії, та від осені 2023 року розпочалася активна мобілізаційна кампанія, щоб призвати ще сотні тисяч українців. А це означає ще більше скорочення ресурсів економіки і пошуки мільярдів для зарплат новобранців.

Отже, на теперішній момент Україна опинилася в ситуації, коли як мінімуму цього року немає можливостей, щоб провести широкомасштабний наступ і повернути втрачені території, тому змушена бути в активній обороні. А це означає захист своїх кордонів в тому числі завдяки фортифікаційним спорудам, які здатні зупинити просування ворожих військ. Власне, що активна фаза їх будівництво розпочалася в кінці 2023 року, коли росіяни перейшли в наступ, а ми – в оборону. Від грудня минулого року президент Зеленський почав відкрито говорити про початок будівництва фортифікаційних споруд по всій країні. А швидке просування росіян біля Авдіївки показало, як брак відповідних укріплень може швидко змінювати військову ініціативу.

"Фортифікаційні споруди зараз – це умова існування держави. Вперше про це я заявив на початку серпня 2023 року і зазнав шаленої атаки. Знаєте чому? Бо моя пропозиція будувати фортифікаційні споруди заважала їм наступати. Мовляв, якщо ми зараз перейдемо до розмов про фортифікаційні споруди, всі подумають, що ми перестали наступати", – заявив в середині березня експрезидент України Петро Порошенко.

Хто займається фортифікаціями та скільки грошей на це виділили

Фото: ОП

Якщо раніше військові фактично самотужки робили оборонні лінії, копаючи траншеї та створюючи саморобні бліндажі, то від початку року уряд України (Державна спеціальна служба транспорту та Держагентство відновлення та розвитку інфраструктури) разом з місцевою владою активно взявся за цю ініціативу, щоб в найкоротші терміни збудувати фортифікаційні укріплення. Для цього задіяли потужності областей, що в тилу. Можна знайти чимало повідомлень від обласних адміністрацій про те, як будівельні компанії західної, північної та центральної України займаються цими роботами.

За підрахунками видання "Наші гроші", якщо до лютого цього року (коли вороги захопили Авдіївку) фортифікаційних замовлень за рік було зроблено лише на 0,64 млрд грн, то лише за півтора місяці після того замовлено ще на 17 млрд грн.

"Фортифікаційні замовлення в структурі Міноборони почались з кінця лютого, коли міністр оборони Рустем Умєров взяв своїм радником колишнього замголови Офісу президента Кирила Тимошенка. Джерела "Наших грошей" повідомляють, що Тимошенка взяли на роботу для налагодження комунікаційної складової Міноборони, яка на думку Володимира Зеленського була у поганому стані. Також він буде координувати будівництво фортифікацій", - пишуть у виданні.

Таку ж інформацію про участь скандального екскоординатора "Великого будівництва" Кирила Тимошенка у коригуванні процесу будівництво фортифікацій підтвередили джерела BBC Україна.

Читайте також: Ця зіпсована репутація переходить на Міністерство оборони: політолог Кошель про призначення Кирила Тимошенка на нову посаду

2 квітня у Кабміні повідомили, що виділяють ще майже 6 млрд грн додаткових грошей на будівництво фортифікацій.

"На зведення надійних фортифікацій цього року урядом вже виділено 20 млрд грн. Сьогодні додаємо ще 5,6 млрд грн", - заявив прем’єр Денис Шмигаль.

Тобто загальна сума, яку виділили в Україні на зведення фортифікаційних споруд на початок квітня становить майже 26 млрд грн. Фортифікації зводять у всіх областях України, які межують як з Росією і загарбаними ними українськими територіями, так і Білоруссю.

"Захист у три смуги завдовжки 2000 кілометрів – масштабне завдання, але зараз темпи хороші. Розраховую на вчасне завершення", - сказав на початку березня президент України Володимир Зеленський.

Тож, мова йде про 2 тис. км, де треба зробити не одну лінію захисту, а три – як і кажуть правила класичної лінії оборони:

Перша – смуга, яку називають "передпілля". Тобто все, що йде перед основною лінією укріплень. Така смуга зазвичай становить до 5 км і містить велику кількість мінних й фугасних загороджень, також "зуби дракона" і різні заховані об’єкти, що мають завадити супротивнику просуватися вглиб контрольованої території;

Друга лінія – основна. Лінія завширшки 15 км насамперед складається з залізобетонних та гранітних довготривалих оборонних точок (опорних пунктів), окопів та інших фортифікаційних споруд. У цій лінії можуть розміщуватися також резервні війська або додаткові артилерійські позиції. Цю лінію використовують для маневрування.

Третя лінія оборони – у більшості тилова. Вона забезпечує першу та другу лінії всім необхідним. Також вона може включати в себе стратегічні резерви, додаткові оборонні споруди, а також командні та логістичні пункти. Задня лінія оборони призначена для останнього спротиву у разі прориву ворожих сил через передні та середні лінії.

Військовий експерт Олександр Коваленко розповів виданню "Заборона", що українці будують потужні укріплення на зразок тих, що зробили росіяни на півдні.

"За класичним формулюванням, у нас будують три лінії оборони. Якими вони вийдуть насправді, ніхто не скаже. Можна припустити, що в дечому будуть схожими на російські. Коли 2023 року українські війська розпочали наступальні дії в Запорізькій області, вони стикнулися з дуже гіпертрофованою першою лінією ворога. На один квадратний метр території було приблизно до п’яти мін – як протитанкових, так і протипіхотних. Такого не було ще з часів Другої світової війни. Тому ми зараз використовуємо дуже схожі техніки", – сказав експерт.

Які труднощі пов’язані з будівництвом фортифікацій

Фото: armyinform

Найперше треба розуміти, що будівництво фортифікацій часто відбувається близько до лінії зіткнення. А це означає, що вони є цілями для ворожих ударів. Тому самі місця зведення фортифікацій не повідомляються, щоб зберегти життя працівників і встигнути їх завершити.

Також не треба забувати, що будівельні компанії і обласні адміністрації не мають відповідних військових спеціалістів, щоб самостійно будувати якісні фортифікаційні споруди. Вони лише допомагають інженерним військовим підрозділам, які належать до Сил підтримки ЗСУ і контролюють зведення цих фортифікацій. Від початку 2000-х років почалося скорочення цих військ, відповідно, є брак спеціалістів, які б могли пришвидшити планування трьох ліній оборони. 

"Експерти наголошують, що під час скорочення української армії, яке відбувалося до нападу Росії у 2014 році, одними з перших страждали інженерні війська: екскаватори, бульдозери та інша техніка розпродавалася як так зване надлишкове армійське майно. Тепер їх критично не вистачає", - пишуть у Радіо Свобода.

Та чи не найбільша проблема – це відсутність часу й бюрократія. Хоч за наявності грошей, робітників, техніки та військових інженерів й саперів будівництво трьох ліній оборони можна здійснити за кілька місяців (ті ж росіяни змогли це зробити за пів року на півдні), однак як сказав Радіо НВ член парламентського комітету з питань нацбезпеки і оборони Сергій Рахманін, у нас часто на місцях "нема кому грюкнути кулаком по столу", щоб чітко скоординувати роботу.

"Якщо домовляться з місцевою владою військові, то вона щось дасть, якщо не домовляться, то не дасть. І дуже поширена відповідь: "ви все одно це втратите, розіб'єте чи воно вибухне, і тому ми вам цього не надамо". Таких випадків дуже багато", – сказав Рахманін, тобто говорячи про бюрократію і питання підпорядкування, яке є часто проблемою на рівні стосунків військових та місцевої влади.

Ще одна проблема для розбудови фортифікацій про яку з’ясували журналісти BBC Україна полягає в тому, що на прикордонних територіях України на третьому році війни досі існує "приватний кордон". Тобто значні території, які не належать владі, а є у власності приватних підприємців чи місцевих мешканців.

"У березні власники земель одного з населених пунктів Рівненщини вийшли до групи, яка зводила фортифікації, і ультимативно заявили: "Ми цього не допустимо, будемо стояти живим щитом!"… Військові та представники місцевих влад, з якими ми поспілкувалися, не виключають загострення таких конфліктів, особливо напередодні посівної. А все тому, що в Україні вже десятки років не вирішується питання повернення державі стратегічно важливих оборонних земель біля кордону", – відзначають у ВВС Україна.