Права людини не мають жодної ваги та цінності без того, хто їх забезпечить

З дискусії про право на виїзд відбрунькувалась ще одна, значніша, — про права людини загалом. Виявляється, ми часто маємо дуже романтичне та інфантильне уявлення про те, що таке права людини, на чому вони засновані, в яких межах існують та хто, зрештою, гарантує їх виконання. Це дуже стосується і нашого сприйняття війни, але про це я напишу нижче.

Права людини можна порівняти із функціонуванням грошей — це вид суспільного договору, де певні державні чи приватні правові (або фінансові) інституції оголошують певну цінність прав (або банкнот). І от щоб ці права мали вагу, а банкноти були справді платіжним інструментом, а не набором кольорових папірців — мусять спочатку (і обов'язково) існувати інституції та важелі, які їх гарантують (забезпечують). Раніше гроші забезпечував золотий запас, потім від нього відмовились і взяли до користування інші інструменти. Але якщо спрощувати — то права людини не мають жодної ваги та цінності без того, хто їх забезпечить. Як так, скажете ви — людина є, а прав нема? Саме так. Як, приміром, доларові банкноти не існують без Сполучених Штатів Америки та її грошово-економічної системи. Якби США зникли — долари миттєво б перестали вартувати навіть копійку. Отак фізично долар є, а цінності в ньому вже нема.

Читайте також: Ми надмірно хворіємо на ідеалізм та перфекціонізм

І от ми собі мислимо, що існують базові невіддільні права людини, котрі повинні гарантуватись в будь-якій точці планети безвідносно громадянства та решти нюансів. Ладно вже з правом політичного голосу і всіляке таке, це ясно. Але от візьмімо право на життя! Воно є в кожній конституції й точно вже належить людині й ніяка держава до нього не має стосунку.

Окей, розберімось з тим, що таке право на життя і як воно реалізується. Навіть побіжний погляд на це право одразу нам наочно показує, що ніхто нічого не гарантує. Щобільше, виникають цікаві колізії — коли на війні гинуть іноземні громадяни. І коли в Україні вбивають американського волонтера, хто має гарантувати його право на життя — Україна чи США?

Розберімось з тим, що таке право на життя і як воно реалізується. Навіть побіжний погляд на це право одразу нам наочно показує, що ніхто нічого не гарантує. Щобільше, виникають цікаві колізії — коли на війні гинуть іноземні громадяни. І коли в Україні вбивають американського волонтера, хто має гарантувати його право на життя — Україна чи США?

Ну, це війна, обставина нездоланної сили, скажете ви, давай про нормальне життя. Ок, давайте далі розглянемо право на життя в нормальному житті. Невиліковні та важковиліковні захворювання, ДТП, урагани, пожежі та інші речі ще більше врізають і без того невеликий пиріг гарантування права на життя. Але це форс-мажор!, - скажете ви. Окей, стоїмо ми в парку з маленьким тістечком мирного і спокійного існування і тут на нас іде грабіжник з пістолетом. Чи маніяк з ножем. Як держава може гарантувати вам збереження хоч цього маленького тістечка вашого права на життя? А ніяк. Він просто вас уб'є, а держава його піймає і засудить, згідно з принципом невідворотності покарання за злочин. Але вашому праву на життя це ніяк не допоможе і вас не воскресить.

Читайте також: Автоімунне захворювання сильно знижує наші шанси на перемогу

Отже, з цього висновуємо, що і наше найперше право на життя і решту прав людини — це обриси певних стандартів життя людини й держава та інші інституції намагаються лише підвищити шанси їх дотримань. Лежать у напрямку мети, як у тому жарті. Розбудовують медицину, правоохоронні органи, освітлення на пішохідних переходах, вакцинують, роблять усе, аби ви мали вищі шанси на своє право на життя. Але гарантувати?) Це просто звучить так пафосно і приємно для вуха — право.

Наше найперше право на життя і решту прав людини — це обриси певних стандартів життя людини й держава та інші інституції намагаються лише підвищити шанси їх дотримань

З цієї ж причини ми всі перший місяць нашої війни були шоковані як це взагалі все можливо — такі жахіття? Чому світ не зупинить це негайно, де світова поліція, ООН, Х'юман Райт і всі-всі-всі (с)?. Ми не могли зрозуміти, як це у світі не існує способу зупинити війну. Стільки різного понапридумували та існує, навіть курточки для собачок, а це ні? А його не існує — та-дам! Нема кому гарантувати припинення війни, хіба лише її початок. Навіть ядерна зброя і договори про ненапад — це інструменти стримування, а не гарантії непояви війни. Бо якщо хтось з одного боку ядерної кнопки захоче її натиснути — його ніхто не стримає. Війна буде, просто не буде переможців.

Саме тому нашу війну так довго і болісно пробують зупинити/завершити. Через танці з бубном, через міжнародні санкції та ізоляцію, через економічні обмеження, через дипломатію, через набір держав в команду підтримки й ще через десятки інших способів. Бо убити цю війну неможливо миттєво, лише способом відомим як "тисяча порізів", коли вона поволі стече кров'ю (і нашою у тому числі) від тисячі несмертельних ран.

Джерело

Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.