Прихильники розвалу ЄС посилюються? Що відбувається у Європарламенті та що змінять вибори-2024

Коротко про те, що у тексті:

1. Що таке Європарламент 

• Орган без класичної коаліції та законодавчої ініціативи

2. Що треба знати про вибори в ЄС

• Внутрішня "начинка" Європарламенту: якою є його структура

• Як відбуваються вибори до ЄП

• Кількість євродепутатів та виборчі квоти

• Головний зал засідань у Брюсселі. Як працює Європарламент 

• Хто такі євроентузіасти у Європарламенті 

• Праворадикали та євроскептики: хто вони та яка вага їхнього впливу на політику ЄС

• За війну в Україні? Як змінилися проросійські партії в ЄП після початку повномасштабного вторгнення.

6-9 червня 2024 року пройдуть вибори до Європарламенту. Європейці обиратимуть 720 євродепутатів, які представлятимуть їх у Брюсселі. За пів року до того політичні активності потроху набирають обертів. А опитування свідчать, що праві та популістські партії починають все сильніше розкручуватися, завойовуючи прихильність виборців. До того ж у нинішньому скликанні європарламентарів чимало прихильників Росії та її війни в Україні. Далі пояснюємо, яку роль виконує Європарламент, хто там зараз голосує та яких змін можна чекати після майбутніх виборів.  

Що таке Європарламент

Орган без класичної коаліції та законодавчої ініціативи

Європейський парламент – це законодавчий орган Європейського Союзу, який є важливим майданчиком для політичних дебатів та ухвалення рішень. Унікальний він тим, що депутатів обирають громадяни 28 країн, які входять до Євросоюзу, аби ті представляли їхні інтереси. 

ЄП було засновано у 1958 році. А з 1979-го вибори до нього відбуваються кожні 5 років. Крайні проходили у травні 2019-го, а чергові відбудуться у червні наступного 2024 року. 

Фото: gettyimages

Цікаво, що вибори до Європарламенту є другими за кількістю виборців у світі, після Індії. За кожною з 28 держав-членів ЄС, громадяни яких голосують, закріплено певну кількість депутатів, залежно від кількості населення. Найбільше там представників Німеччини, Франції та Італії. 

Загалом жителі країн блоку обирають 705 членів парламенту. Голосування відбувається за пропорційною системою, а представники від партій різних держав об'єднуються у партійні групи.

Європарламент має багато повноважень – від ухвалення та внесення змін до законодавства до контролю за річним бюджетом ЄС. Разом з Радою Євросоюзу та Європейською комісією парламент виконує законодавчі функції у Євросоюзі. Власне за Європарламентом залишається вирішальне слово у схваленні законів, які є обов'язковими для всіх країн блоку. Він контролює Європейську комісію, яка є виконавчим органом, та затверджує її президента. І найголовніше – депутати ЄП голосують за бюджет ЄС. 

Водночас, на відміну від національних парламентів, європарламентарі не мають законодавчої ініціативи, і разом з Радою ЄС голосують за документи, які готують у Єврокомісії. Вони лише можуть вносити поправки чи певні зміни до готових документів. 

Загалом у зовнішній політиці Європарламент не має обов'язкового значення. Але тут готують резолюції, які доводять до відома національних урядів країн ЄС і які рекомендують враховувати в роботі. 

Що теж цікаво, у Європарламенті немає поняття класичної коаліції, як зазвичай це буває у парламентах. Натомість там для розгляду певних питань формуються окремі коаліції або більшості, які становлять половину від складу, тобто 376 депутатів. 

Депутати ЄП по суті живуть на три міста. Адміністрація розташована у Люксембурзі, пленарні засідання відбуваються у Страсбурзі (Франція), а засідання комітетів та основні зустрічі – у Брюсселі (Бельгія). До слова, за ці переїзди, які недешево обходяться платникам податків, часто критикують європарламентарів. 

Що треба знати про вибори в ЄС

Внутрішня "начинка" Європарламенту: якою є його структура

Отже, Європейський парламент є одним із семи інститутів Євросоюзу, що напряму обирається громадянами країн-членів блоку на основі виборчого права через загальне голосування. Разом з Радою ЄС парламент утворює двопалатну законодавчу гілку влади Євросоюзу, і вважається одним з найвпливовіших законодавчих органів світу. 

Фото: gettyimages

Як ми вже говорили, депутати в ЄП діляться на партійні фракції, які представляють міжнародні партійні об'єднання. В нинішньому парламенті функціонують вісім різних груп, також є кілька незалежних європарламентарів. Двома найбільшими групами є Європейська народна партія (ЄНП) та Соціалісти і демократи (S&D). Цікаво, що ці дві групи домінували в парламенті упродовж більшої частини свого існування, постійно тримаючи 50-70%. Але жодна з них не отримувала більшості в парламенті. 

Для того, щоб групу визнали, до неї мають вступити 25 євродепутатів з семи різних країн. Після того вона отримує фінансові субсидії від парламенту і гарантовані місця в комітетах. 

Очолює Європейський парламент голова, який обирається на термін два з половиною роки. Звернімо увагу, що з 1952 до 2019 року було 30 голів, з них 12 було обрано після перших виборів до Європарламенту 1979 року. Двоє голів були жінками, більшість очільників ЄП були з країн – старих членів Євросоюзу, зокрема це Італія, Франція, Німеччина, Іспанія, Бельгія. З 18 січня 2022 року посаду обіймає Роберта Мецола (представниця Мальти). 

Як відбуваються вибори до ЄП

Депутати Європейського парламенту обираються кожні п'ять років. Вибори проводяться відповідно до національних виборчих законів і традицій. Тобто кожна держава-член ЄС ухвалює рішення про порядок проведення виборів, при цьому зберігаються гендерна рівність та таємне голосування. Серед загальних принципів йдеться про загальне пряме голосування, пропорційне представництво, та мандат терміном на 5 років, який може бути відновлений. 

Виборчі системи, які використовуються на виборах до ЄП, дуже відрізняються одна від одної. Більшість країн застосовують різні форми пропорційного представництва. Дехто йде шляхом виключно такого, дехто проводить голосування за багатомандатною системою, тоді як інші все ще базуються на одномандатних системах голосування. Наразі певної пропозиції щодо єдиної виборчої системи ще не було висунуто. 

Кожна держава-член сама встановлює свою процедуру проведення виборів і може ухвалити рішення про використання відкритих або закритих партійних списків. Також між країнами існують відмінності у ставленні мінімального віку для отримання права голосу: у більшості право голосувати та балотуватися дозволено починаючи з 18 років. 

Якщо громадяни ЄС проживають в іншій державі, а не яким є громадянство, вони можуть голосувати та балотуватися там відповідно до правил національного законодавства своєї країни. Той, хто проживає за кордоном, але хоче взяти участь у виборах своєї країни, має право голосувати, якщо її національне законодавство дозволяє. Деякі держави-члени забезпечують можливість голосувати поштою та/або організовують виборчі дільниці у своїх дипломатичних/консульських місіях за кордоном.

За місяць до виборів стартує виборча кампанія, яка припиняється за 48 годин до дня виборів відповідно до Закону про національні вибори. Відповідно до цього ж закону після прийняття остаточного рішення щодо партійних списків та незалежних кандидатів складається календар виступу всіх кандидатів у євродепутати через ЗМІ. Опитування мають бути припинені за 48 годин до дня виборів. 

Кількість євродепутатів та виборчі квоти

Після виборів до Європарламенту 2019 року кількість членів становила 751. Так було до 1 лютого 2020 року, поки в дію не вступив вихід з Європейського Союзу Великої Британії. У результаті європарламентарів стало 705. 

Щодо виборчих квот, кожна з країн-членів ЄС має відповідну кількість депутатів залежно від кількості населення. Трійку лідерів формують Німеччина (96), Франція (79) та Італія (76). Далі йдуть Іспанія (59), Польща (52), Румунія (33), Нідерланди (29). У Бельгії, Чехії, Греції, Угорщини та Португалії по 21 представнику, Швеція має 20, Австрія 19, а Болгарія 17 депутатів. Данію, Фінляндію та Словаччину представляють по 14 парламентарів, Ірландію – 13, Хорватію – 12, Литву – 11. Від Латвії та Словенії входять по 8 депутатів, а найменше – по 6 представників у Європарламенті – мають Кіпр, Естонія, Люксембург та Мальта. 

Фото: gettyimagesУ новому скликанні парламенту, що працюватиме у період 2024–2029 років, кількість депутатів збільшиться на 15 осіб – до 720. Європейська Рада затвердила відповідне рішення. 

Відтак, з урахуванням демографічних змін у країнах ЄС, розподіл місць між країнами зазнає невеликих змін: по одному додатковому мандату отримають Бельгія, Данія, Ірландія, Латвія, Австрія, Польща, Словенія, Словаччина та Фінляндія; по два нових – Франція, Іспанія та Нідерланди. 

Зауважимо, що згідно з Договорами ЄС загальна чисельність депутатів Європарламенту не може перевищувати 750 + президент. Жодна країна не може мати менше ніж шість мандатів та більш як 96. 

Головний зал засідань у Брюсселі. Як працює Європарламент 

Головною будівлею, де засідають європейські депутати, є зал засідань у Брюсселі, названий на честь італійського комуніста Альтьєрі Спінеллі – автора "Маніфесту Вентотене", в якому вперше була запропонована конституція Сполучених Штатів Європи.

Депутати розташовуються півколом відповідно до своїх політичних груп. Усі столи обладнані мікрофонами та навушниками, де звучить переклад для учасників засідань. Лідери політичних груп сидять на передніх лавках ближче до центру, а в самому центрі розташований подіум для запрошених ораторів. 

На іншому боці кола, на підвищенні, сидять президент Європарламенту та співробітники апарату. 

Члени ЄП можуть бути присутні та виступати на дебатах. Загалом голосування у парламенті відбувається шляхом підняття рук і електронним голосуванням. Воно може бути таємним, наприклад, коли обирається президент, а може бути і стандартним – тоді голоси заносяться в електронний журнал, який доступний на сайті Європарламенту. 

Відповідно до регламенту Європарламент працює у сесійному порядку. Можуть скликатися чергові і позачергові сесії. Загалом євродепутати збираються 12 разів на рік із тривалістю роботи 5 днів. Їхня робота поділяється на два етапи: підготовка до пленарного засідання та сама сесія. Перше засідання відкриває найстаріший депутат і вже після нього – голова парламенту. 

Хто такі євроентузіасти в Європарламенті 

Як вже говорили, у Європарламенті функціонують політичні групи, кожна з яких відповідно до процедур формування має чітку ідеологічну платформу. Для створення слід мати принаймні 25 депутатів і представництво в ¼ країн-членів. У нинішній каденції, як і в попередній залишається 8 груп, а деякі з них зробили помітний ребрендинг. 

На виборах у 2019-му до Європарламенту обирали 751 депутата, оскільки на той момент угода про вихід Великої Британії з ЄС ще не набула чинності й британські депутати брали участь у виборах. Тоді найбільше місць до ЄП набрала Європейська народна партія. На ідеологіях і цінностях цієї групи фактично було засновано Європейський Союз. Попри втрату місць порівняно з минулою каденцією, партія зберегла позиції лідера. 

До слова, ЄНП серед лідерів у Німеччині, Австрії, Румунії, Фінляндії, Хорватії. Й послідовно декларує свою відданість європейській інтеграції України.  

Друге місце за кількістю мандатів у ЄП посідає Прогресивний альянс соціалістів і демократів. Насправді результат виборів 2019-го став найгіршим за всю історію для соціал-демократів, навіть у таких типових соціал-демократичних країнах, як Швеція. Основна причина цього – незадоволення політикою щодо мігрантів та радикалізація політичних уподобань виборців. Хоча, наприклад в Іспанії соціалісти обігнали провладну Іспанську народну партію. 

Третя група – Альянс лібералів і демократів для Європи. Партія після важкого переговорного процесу таки пішла на вибори спільно з Емманюелем Макроном, перейменувавшись на групу "Оновлена Європа". Проте через внутрішні проблеми Франції та падіння Макрона об'єднаній групі так і не вдалося обігнати соціалістів і отримати омріяну "срібну" сходинку. 

Четверту позицію займають так звані зелені – Група зелених / Європейський вільний альянс – 69 місць. У виборчому процесі вони стали справжнім проривом, збільшивши присутність у Європарламенті майже вдвічі. 

Ці чотири групи належать до євроентузіастів. Умовно їх можна назвати ліберальними партіями Європейського Союзу, охарактеризувавши як явних і давніх прихильників Європейського проєкту. Далі йдуть три євроскептичні та праві партії та найменша група – крайні ліві. Проста математика свідчить, що сумарна кількість правоцентристів і соціал-демократів у Європарламенті майже ¾ від загального складу, відповідно євроскептиків – меншість, і про них поговоримо далі. 

Праворадикали та євроскептики: хто вони та яка вага їхнього впливу на політику ЄС

Отож до євроскептиків у Європарламенті, а це праві та ліві, радикальні й помірковані сили, належать "Європейські консерватори та реформісти", "Ідентичність та демократія", конфедеративна група "Європейських об'єднаних лівих / Ліво-зелених Півночі". Крім того, є група незалежних депутатів, які не приєдналися до жодної з фракцій. 

На виборах у 2019-му праві та популістські партії лідирували у семи країнах: Франції, Італії, Бельгії, Угорщині, Польщі, Болгарії та Великій Британії. Об'єднує ці сили те, що вони виступають проти міграції, за розширення повноважень національних урядів, критикують Європейський Союз та прагнуть його реформувати. Йдеться якщо не фактично про розпад Європейського Союзу, то принаймні про його кардинальне переформатування з кардинальним зменшенням повноважень на наддержавному рівні. До речі, як повідомлялося, більшість цих партій або відверто отримували фінансування від Росії, або щонайменше не приховували свого прихильного до неї ставлення. 

Щодо альянсу "Європейських консерваторів і реформістів" після провалу консервативної партії Великої Британії, яка раніше була центральною силою, головним його ядром стала польська провладна партія "Право і справедливість". Також серед членів фракції – ультраправі "Брати Італії", яких представляє чинна італійська прем'єрка Джорджа Мелоні. На своїй вебсторінці, як зазначає DW, фракція називає себе рушійною силою "єврореалізму" та прагне запропонувати "сміливу альтернативну версію реформованого ЄС як спільноти націй, які співпрацюють у сферах, де вони мають спільні інтереси". 

Європейський союз лівих та партії ліво-зелених Півночі, які сповідують близькі до комуністичних цінності, виступають проти НАТО та Європейської інтеграції.

Найнебезпечнішою з погляду євроскептицизму можна відверто назвати фракцію "Ідентичність і демократія". Найбільша представниця цієї фракції – італійська "Ліга" на чолі з віцепрем'єром Маттео Сальвіні. Також входять правопопулістська партія "Альтернатива для Німеччини", відома критичним до Європи курсом та дружбою з Росією, французьке "Національне об'єднання" під проводом скандальної Марін Ле Пен, яка обігнала на європейських виборах коаліцію Макрона у Франції, а також права "Австрійська партія свободи". На англомовній сторінці фракції йдеться, що вона підтримує суверенітет та ідентичність європейських націй та народів. Крім того, зазначається, що вона активно виступає проти "нинішнього тренду в напрямку бюрократично керованої європейської супердержави", пише DW. 

Як казав віцепрем'єр Італії Маттео Сальвіні, лідер праворадикальної "Ліги", "Європа має сенс тільки якщо вона бере до уваги різні культури та ідентичності. ЄС не може стояти лише на фінансах та бізнесі. Це не мрія, це жах". 

Маттео Сальвіні, фото: reuters

Водночас лідерка французького праворадикального "Національного об'єднання" Марін Ле Пен радикальніша у своїх висловлюваннях. Раніше вона заявляла: "Я хочу знищити ЄС, а не Європу! Я вірю в Європу національних держав. … Але я не хочу цього Європейського Радянського Союзу". 

На думку політологів, парадоксом є те, що відверто критичні до ЄС партії сидять у Європарламенті. Пояснюють це тим, що ці сили хочуть боротися з Євросоюзом зсередини. Усі ці правопопулістські партії скептичні різною мірою, але їх об'єднує скепсис разом із бажанням послабити ЄС. 

Дехто з експертів каже, що зі стратегічних міркувань праві популісти більше не вимагають розпуску ЄС, а натомість говорять про "істинну", або "справжню", Європу, що має в основі націоналістичне забарвлення. У нинішній формі праві партії у Європарламенті становлять загрозу для ЄС. Водночас для того, щоб ці сили могли чинити більший тиск у Європарламенті та, можливо, у Європейській Раді, вони повинні стати суттєво сильнішими, аніж є зараз. Наскільки численними правопопулістські та євроскептичні партії будуть у новому Європарламенті, наступного року визначатимуть громадяни ЄС. Тут важливо теж, як інші партії позиціюватимуть себе щодо правих популістів. 

За війну в Україні? Як змінилися проросійські партії в ЄП після початку повномасштабного вторгнення

• Ще у 2019-му після виборів до Європарламенту говорилося про те, що крайні праві та ліві політичні групи будуть намагатися всіляко блокувати ЄП, а значить, перетягувати увагу ЄС від України та російської агресії на внутрішні протистояння і суперечності. Чимало партій та європейських політиків були відверто проросійськими чи мали близькі відносини з Путіним. 

Наприклад, лідерка французького "Національного об'єднання"  вважає анексію Криму "цілком законною". Навесні цього року вона заявила, що якщо Москва виграє війну, це буде катастрофа, а якщо Україна переможе, то це нібито означатиме "початок Третьої світової війни". 

Фото: gettyimages

Австрійська "Партія свободи" надсилала своїх спостерігачів на так званий референдум у Криму в 2014-му, також виступаючи за зняття санкцій з Кремля. Після вторгнення РФ позиція цієї політсили нейтральна, а по суті проросійська. До речі, під час виступу Володимира Зеленського в австрійському парламенті представники "Партії свободи" та соціал-демократів залишили залу.

Правопопулісти з "Альтернативи для Німеччини", давні друзі Путіна, від початку вторгнення послідовно виступають проти військової підтримки Києва. Вони різко критикують постачання німецької зброї в Україну, звинувачують уряд Німеччини в "розпалюванні війни", а раніше рішення постачати Україні танки Leopard-2 керівництво партії назвало "катастрофічним". Ця партія набуває все більш виразних рис проросійської сили, тому є потенційною загрозою для України. 

Разом з італійською "Лігою" Сальвіні "АдН" відомі своїми намірами переглянути санкції Євросоюзу, накладені на Росію за захоплення Криму та у зв’язку з війною на сході України. Віцепрем'єру Італії Маттео Сальвіні теж часто дорікають за проросійські погляди та фінансування партії "Ліга Півночі" партією Путіна "Єдина Росія", називаючи його другом Кремля. З початком широкомасштабної війни в Україні позиція Сальвіні як одного з найрішучіших прихильників президента Росії Володимира Путіна в Європі була поставлена ​​під сумнів. Хоч він і висловив співчуття Україні, але так і не зміг назвати РФ винуватцем конфлікту.

Як писав Censor.net, 23 листопада 2022 року Європейський парламент ухвалив резолюцію про визнання Росії державою-спонсором тероризму та державою, яка використовує засоби тероризму. Проте аж 58 євродепутатів проголосували "проти" цього рішення. Серед них – члени фракцій "Прогресивний альянс соціалістів і демократів", "Європейські консерватори та реформатори", "Ідентичність і демократія" та інші. Хтось з них заперечує правду про злочини РФ в Україні та ретранслює російську пропаганду, хтось війну в Україні пояснює агресією НАТО, хтось виступає за скасування санкцій проти Росії та проти надання зброї Україні. 

Експерти зазначають, що частина євродепутатів, які на боці РФ, активізували таку свою діяльність лише після повномасштабного вторгнення, дехто намагається просто відповідно голосувати у Європарламенті та менше коментувати події. Низка депутатів активно працювали на агресорку як псевдоспостерігачі.  

Цікаво, що у жовтні торік нідерландський євродепутат Марсель де Грааф покинув ультраправу групу "Ідентичність та демократія", стверджуючи, що вона є антиросійською. Нагадаємо, що до цієї фракції також входять політичні сили "Національне об’єднання" Марін Ле Пен та "Ліга" Маттео Сальвіні. Усі вони останніми роками були у добрих стосунках із Кремлем, але після вторгнення в Україну почали поступово дистанціюватися від Росії, повідомляла "Європейська правда". До речі, на недавніх парламентських виборах у Нідерландах з приголомшливим результатом виграла антиєвропейська ультраправа "Партія Свободи" на чолі з Гертом Вілдерсом, який не підтримує подальшу передачу зброї Україні, здобуває перемогу з величезним відривом від опонентів. 

Герт Вілдерс, фото: reuters

Що важливо, саме в країнах, які мають найбільший вплив на політику ЄС, у 2019-му набирали обертів популістські праворадикальні партії як-от "Альтернатива для Німеччини", "Національне об'єднання" Ле Пен та інші. Окрім того, серед груп центристського спрямування було чимало охочих повернутися до business as usual з Росією зі сподіванням відтягнути чергову фінансову кризу та перекрити падіння європейської економіки.

За пів року до виборів у Європарламент ультраправі продовжують збільшувати підтримку у країнах ЄС. Днями президент Європейської народної партії Манфред Вебер попередив, що ЄС повинен взяти під контроль міграцію, якщо він хоче уникнути сплеску ультраправих на континенті. Як приклад він навів вибори в Нідерландах. 

Аналогічно ультраправа "Альтернатива для Німеччини" набирає обертів, що пояснюється міграційними проблемами, які Вебер назвав "великим шоком і приводом для занепокоєння". На європейському рівні Вебер закликав країни завершити роботу над міграційною угодою.

Опитування, які проводили влітку, показують, що праве крило матиме великі успіхи на виборах до Європарламенту у 2024 році та може суттєво посилити свої позиції, але велика коаліція правоцентристів, лівоцентристів та центристів збереже більшість. Як повідомляло Politico, очікуване відхилення вправо відображає ширшу тенденцію на національних виборах у Європі, де виборці в таких країнах, як Італія, Фінляндія та Греція, дедалі більше віддають перевагу більш консервативним і жорстко правим партіям.