Приватизаційні аукціони намагаються зірвати ті, хто не готовий випускати певні об’єкти з-під свого впливу, – голова наглядової ради Прозорро.Продажі Ілля Михайлов

Попри війну в Україні у системі Прозорро.Продажі щодня відбуваються десятки аукціонів – продають державне та комунальне майно, землю, спецдозволи на користування надрами. Наскільки доцільна приватизація під час війни, як перевіряють учасників аукціонів щодо зв’язків з Російською Федерацією та коли почнуть продавати конфісковані російські активи - у розмові "Еспресо" з головою наглядової ради Prozorro.Продажі Іллею Михайловим.

Про продаж акцій Прозорро.Продажі у найближчій перспективі не йдеться

Нещодавно завершилась корпоратизація Прозоро.Продажі. Поясніть, що дає перетворення Прозоро.Продажі з державного підприємства у державну акціонерну компанію?

Це сучасніша форма, яка відповідає кращим практикам і дозволяє компанії гнучкіше розвивати систему, капіталізуватися як державний актив та краще вибудовувати належні практики врядування. На відміну від форми ДП, у якій ми, власне, були створені, форма акціонерного товариства набагато зрозуміліша для різноманітних контрагентів, у тому числі і для міжнародних фінансових організацій, донорських організацій. У них уже давно відсутня така правова форма як державні підприємства, тому під час перемовин, комунікацій, їм складно зрозуміти, як із цим бути. Що важливо, і я це підкреслюю з моменту, коли ми завершили корпоратизацію, – власник не змінився. Держава як була, так і залишилась власником Прозорро.Продажі в особі Мінекономіки. 

Чи означає це, що в перспективі буде можливий продаж принаймні частини акцій Прозорро.Продажі?

Я не можу на це відповісти, бо це прерогатива і мандат власника. Я не знаю, як він бачитиме перспективи розвитку компанії, які будуть плани у держави як у регулятора. Станом на найближчу перспективу про це не йдеться.  

Наразі провели корпоратизацію Прозорро.Продажі. А яка доля Прозорро, яке займається закупівлями? Наскільки це різні системи?

Я уже сім років пояснюю усім. Це дві окремі державні компанії.  Відмінність Прозорро і Прозорро.Продажі – це те, що Прозорро економить гроші для держави шляхом проведення електронних аукціонів із закупівель. Ми, Прозорро.Продажі, заробляємо гроші для держави шляхом проведення електронних аукціонів для управління різноманітним майном публічного сектору економіки. Що нас об'єднує – принцип "усі бачать все". 

Обидві компанії є системами, до яких підключені майданчики, – приватні брокери. У Прозорро.Продажі їх понад 40. Перший рівень системи – рівень майданчиків, другий рівень – центральна база даних, куди потрапляють усі пропозиції від учасників і де, власне, відбувається аукціон, який потім оформлюється автоматично у формі електронного протоколу. 

Під час воєнного стану приватизували понад 500 об'єків

У вересні минулого року відновили приватизаційні аукціони. Було багато дискусій, стосовно того, чи варто відновлювати приватизацію під час війни і чи можна вигідно продавати державне майно. За понад сім місяців уже можна робити висновки, наскільки виправданим був цей крок?

Нехай цифри скажуть за себе. Станом на початок травня 2023 у нашій системі відбулося понад 500 успішних приватизаційних аукціонів, які принесли понад 2,3 млрд грн доходів до бюджетів різних рівнів при оголошеній вартості близько мільярда. Тобто можемо сказати, що стартова ціна зросла у 2,3 раза. У аукціонах взяли участь понад 1200 учасників, що є підтвердженням наявного попиту. 

З 500 аукціонів 227 було проведено Фондом державного майна на понад 2 млрд грн. Серед них я б хотів виділили найбільші аукціони, які відбулись з серпня минулого року, тобто уже під час війни. Це аукціон з приватизації Усть-Дунайського порту. Стартова ціна там була 60 млн грн, а угода була закрита за 201 млн, тобто ціна зросла у 2,5 раза. Львівський ювелірний завод було приватизовано за 185 млн грн при стартовій ціні 144 млн. Можна окремо виділити спиртзаводи, п’ять з яких було продано. 

Фото: uk.wikipedia.org

Щодо результативності для органів місцевого самоврядування, то у них було 273 успішних аукціони, які принесли до бюджетів громад 267 млн грн. Ще один важливий аспект – наявність конкуренції на аукціоні і вона у нас в системі складає майже 3 учасники.

Хотів би також зазначити, що мова не тільки і стільки про приватизацію, скільки про можливість держави надати бізнесу майданчики для релокації з зони бойових дій. Майданчики для майбутнього розвитку та інвестицій для створень робочих місць і для підтримки економіки.

До речі, про конкуренцію. На аукціоні з продажу Львівського ювелірного заводу був лише один покупець. Чому відбуваються аукціони, навіть коли є лише один учасник?

Тут треба дивитись на сам актив, який продається. Не обов'язково на окремо взятий актив є супер попит. Він може бути потрібен лише тому учаснику, у якого є власна стратегія розвитку цього активу і він розуміє, як буде там заробляти. На мою думку, обмеження права для зацікавлених брати участь у аукціоні і, власне, за відсутності конкурентів отримувати цей актив, не зовсім правильно. Бо конкретно по ювелірному заводу ми бачимо, наскільки зросла стартова ціна. А чому так відбулось? Бо учасник не знав, буде там конкуренція чи ні, тож одразу зробив свою найкращу пропозицію і держава отримала понад 40 мільйонів гривень зверху до стартової ціни. 

Для прикладу, хотів би сказати, що у нашій системі під час роботи відбулося майже 50 тисяч успішних онлайн-аукціонів з одним учасником, які принесли до бюджетів усіх рівнів понад 20 млрд грн.

Чи була заниженою стартова ціна порту Усть-Дунайськ

Щодо першого в історії України продажу порту. Власник компанії, яка управляє цим портом, заявляв, що 60 млн грн за такий об’єкт – занижена стартова ціна. Власне, як формується стартова ціна на такі об’єкти, особливо таких важливих?

Порядок встановлення стартової ціни визначений законом. Вона встановлюється на рівні балансової вартості активу, який підлягає приватизації. Друге, як ми бачимо уже за результатом, стартова ціна виявилась у 3,5 раза меншою, аніж фінальна ціна продажу. Треба добре розрізняти стартову ціну і ціну закриття угоди, бо багато людей починають емоційно виступати та розповідати про мало чи багато, а по факту інструмент онлайн-аукціонів забезпечує ситуацію, за якою актив продається за ту ціну, в яку його оцінює ринок.

Можна також сказати про зашитий конфлікт між очікуваннями продавця та очікуваннями покупця. Продавець завжди очікує, що його актив коштує більше, а покупець хоче його придбати якомога дешевше. Наша система якраз дозволяє управляти цим конфліктом через належний процес змагання та магію аукціонів, які сконструйовані через принцип "всі бачать усе”. І у результаті держава як продавець отримує найкращу ціну за свої активи.

У більшості приватизаційних аукціонів, зокрема і продажу Львівського ювелірного заводу, так і порту Усть-Дунайськ покупцю не висувають жодних умов щодо інвестицій у ці об’єкти. Єдиними умовами є виплата боргів (якщо вони є) та не звільняти працівників впродовж пів року.

Продавець безперечно має право встановлювати додаткові умови, в тому числі і щодо збереження профілю підприємства чи інші зобов’язання. Встановлення строку, впродовж якого ці зобов’язання мають виконуватись. З іншого боку, це усе впливає на інвестиційну привабливість об’єкта. Насамперед на ціну, за якою бізнес готовий той об’єкт придбати. Якщо спрощено: ви купуєте люстру, а вам продавець каже, що маєте право нею користуватись впродовж трьох років виключно з 4:00 до 8:00. 

Це соціальне обмеження права власності, яке у нас залишається ще з початку приватизаційних процесів, які у нас розпочались ще 30 років тому. Наскільки це виправдано і доцільно сьогодні? Гадаю, це більш політичне та соціальне питання, аніж щось, що має економічний ефект. Мені здається, держава як власник має або продавати, або управляти. А тут виходить така гібридна форма – наче й продаємо, але не до кінця. 

Однак майно є різне. І якщо говорити про порт, через який відбувається експорт зерна, то, як на мене, все ж мали бути якісь домовленості стосовно, що порт і далі працюватиме чи навіть розширюватиме пропускну здатність.

Я більш ніж упевнений, що ви або я поставили б себе на місце переможця аукціону, який купив порт. Якщо бути відвертим, то він купив порт, який працює лише на 5% своїх потужностей і відновив свою роботу лише у квітні цього року. Якийсь набір адміністративних будівель, якісь майданчики. Мета цієї інвестиції зрозуміла. Навряд чи там збираються будувати казино чи торговий центр.

Хто перевіряє походження коштів, за які купують держмайно

Яким чином перевіряють учасників торгів, насамперед щодо зв’язків з РФ чи підсанкційними особами? Адже часто це не прямий зв’язок і не достатньо зайти на YouContol, аби зрозуміти, хто насправді стоїть за тією чи іншою компанією?

З точки зору управління ризиків у нашій системі вони управляються на кількох рівнях. Перше, це рівень первинної верифікації, яка здійснюється у тому числі банками під час реєстрації потенційних учасників на аукціон, оскільки вони перераховують гарантійні внески з банківських рахунків. Тому видно, звідки ці кошти походять.

Далі потенційні учасники підписують публічні запевнення, про те, що вони є належними учасниками і декларують свою повну відповідність встановленим законом вимог і обмежень щодо участі в аукціонах. Це потрібно, якщо учасник виявився недоброчесним переможцем і відмовився сплачувати повну вартість за актив, він втрачав гарантійний внесок на користь організатора торгів.

Наступний етап перевірки відбувається безпосередньо після аукціону, коли переможець починає у рамках процесу підготовки договору купівлі продажу комунікувати із власником активу. Якщо це приватизація, то з Фондом держмайна. І ФДМУ починає здійснювати власні перевірки.

Нещодавно було розслідування Центру протидії корупції щодо родовища мідних руд у Волинській області. Держгеонадра продали через права на використання цієї ділянки у травні минулого року. Але уже після продажу у структуру власності фірми-покупця увійшла компанія Новинського, який тепер під санкціями. Чи є якийсь постмоніторинг, що відбувається далі з важливими об'єктами. Адже, скажімо, мідні руди визначені як стратегічні?

Питання арбітражу, з моєї точки зору, у площині правоохоронної системи. Воно поза контуром нашої системи, тому що процес у нашій системі завершується із завантаженням укладеного договору купівлі-продажу. 

Чому зривають приватизаційні аукціони

Часто бачимо новини про те, що певний об’єкт продали на аукціоні за якусь неймовірну суму, а за якийсь час його знову виставляють на продаж. Наприклад, базу відпочинку "Трембіта” на Львівщині та київський "Електронмаш" продавали по кілька разів, бо учасники, які пропонували найвищу ціну відмовлялись її платити. Яка мотивація учасників, які таким чином зривають аукціони і чи є до них якісь санкції?

Мотивація дуже проста. Якщо щось відбувається чи не відбувається, отже у цьому хтось зацікавлений. Маємо усвідомлювати, що об’єкти, які виставляють на продаж, не безхазяйні. Хтось там є, керує ними, впливає на них. І далі ці люди, розуміючи неготовність купувати ці об’єкти, починають бавитись у зриви, спрямовані на те, аби якомога довше втримати цей об’єкт під своїм контролем.

З точки зору покарання, ми робимо усе можливе, аби їм було це дорого. На законодавчому рівні встановлені штрафні санкції у вигляді підвищених розмірів гарантійних внесків. До того, на окремих ринках взагалі є прогресивна шкала гарантійних внесків у випадку циклічних зривів аукціону. Буває, зростає до стартової ціни. Тому недоброчесним учасниками стає все дорожче зривати угоди. За законом такі особи позбавляються права участі у подальших аукціонах, які вони намагалися зірвати.

Часто відбувається так, що держава внаслідок неналежних дій отримує 50-60% або навіть 100% стартової ціни об'єкта приватизації у вигляді гарантійних внесків, і при тому зберігає цей актив у своїй власності. 

Аукціон лише для своїх – не можливий

Чи може замовник торгів, особливо якщо йдеться про комунальне майно чи комунальні землі, впливати на перелік учасників, яких допускають до участі в аукціоні? 

Не може. На початку роботи системи організатори хотіли знати, хто ж бере участь в аукціоні. Але це неможливо. Архітектура системи побудована так, аби цього ризику не було. Організатор не комунікує з потенційними учасниками аукціону. Він починає комунікувати виключно з переможцем вже на етапі оформлення протоколу та договору. На першому етапі комунікація відбувається виключно між потенційними учасниками та брокерами. І оскільки їх у нас понад 40, то ризик змови відсутній. Якби їх було троє, то тоді вони б змогли один з одним домовитись і зіграти в контрольовані аукціони. 

Коли на Прозорро.Продажі почнуть продавати конфісковані російські активи

Ще у лютому прем’єр Денис Шмигаль анонсував, що конфісковані російські активи продаватимуть через аукціони Фонду держмайна. Коли нарешті можна очікувати таких аукціонів? І чому затягується цей процес?

Хороше запитання. Перше, управляє цими активами ФДМУ, а не система Прозорро.Продажі. Щодо тривалих строків підготовки. Маємо бути свідомі, що увесь цей санкційний трек є за своєю природою унікальним, тому що у світі немає аналогічних практик, які можна було б взяти і застосувати у нас. Тому з урахуванням підвищених ризиків та необхідності дотримуватись належних практик, букви закону, аби воно потім не поїхало у зворотній бік, – усе це накладає свій ефект на швидкість.

Я впевнений, оскільки прем’єр-міністр заявив про готовність до реалізації цих активів, то вона таки відбудеться найближчим часом. Можливо, йдеться про місяці, але точно не про роки, тому що суспільство теж вимагає дій і створює позитивний тиск на систему прийняття рішення. От навіть ви питаєте "щось задовго” це і є прояв суспільного тиску, який змушує відповідних посадовців динамічніше рухатись при розв’язанні цих надскладних питань. 

Чи будуть ці аукціони відрізнятись від приватизаційних?

Не певен. У нас архітектура моделі аукціону стандартна майже для усіх ринків. Відмінності, які можуть бути (але це залежатиме від політичних рішень) можуть стосуватися строків експозиції, порядку розкриття інформації про актив, який продається. Можливо, будуть відмінності у пакеті документів, необхідних для оформлення права власності на цей актив, якісь додаткові документи, щоб захеджувати ризик. Якихось драматичних відмінностей я не прогнозую. 

Відновлення великої приватизації – питання державної політики

А коли можна очікувати відновлення так званої великої приватизації? 

Це також питання до Фонду держмайна, оскільки він відповідає за підготовку таких об’єктів, веде перемовини з різноманітними органами державної влади, законодавцями тощо щодо належної підготовки цих активів. І він визначає строки, коли ці активи можуть бути виставленні на приватизацію.

Наскільки взагалі доцільно проводити велику приватизацію під час війни?

Це питання державної політики. Приватизація триває уже 30 років: велика, мала, середня. Постійно хтось щось приватизовує, але кількість об’єктів у власності держави суттєво не зменшується. Безумовно є ризики з точки зору попиту з урахуванням поточної ситуації. Такі ризики є, але якщо держава розумітиме, що є інвестори, які готові вкладати кошти, розвивати, то, напевно, це теж є частиною управлінських рішень.

З іншого боку, я завжди кажу про те, що активи у нас, на жаль, не дорожчають. Вони, навпаки, дешевшають. Можна чекати сприятливої кон'юнктури ще п’ять чи десять років, – невідомо, коли саме вона настане, і у чому буде її сприятливість. І на момент, коли усі скажуть, так, ось тепер пора, – ціна за цей актив може виявитись на диво нижчою, аніж зараз. І взагалі, що з цим активом буде за цей час? Тому треба дуже уважно зважувати увесь спектр факторів.