Путін боїться перевороту в армії, але переворотом вже заразився народ, — Фейгін

Усі неліниві вже почесали свої язики про фельдмаршала, який вийшов у замазаних штанах, і почали переводити стрілки на інші теми, зокрема, «А де Суровікін?». Але суть основна така: те, що не зробив Пригожин, у будь-якому разі Путін зробив сам - путінська істерика продемонструвала, що король голий і не тримає цього удару.

Я, власне, і до всіх цих подій говорив, що Пригожин програє, і з ним розправляться, тому що він – людина не системна, по-перше. Він не чиновник, не фігура, що має якесь місце у внутрішньодержавній ієрархії. Тому, хоча й абсолютно нікчемний Шойгу втримався. Якщо зважувати тих та інших, вага апаратної особи завжди більша. Це по-перше. По-друге, цей фейковий заколот був про що? Марш за справедливість? Де тут якась програма, ідея? Хтось скаже: та ну, можна ж і без цього, влада не має ідеології зрозумілої, і ті, хто її оскаржує, теж можуть не мати. Це все так, але мотивовані вони чим? Чим вмотивований цей Пригожин? Він що – має велику ідею стати правителем і змінити Росію? Нічого такого, все закінчилось на грошах. Сидить Путін і перелічує: ми їм 86 мільярдів дали, 40 мільярдів дали. Тобто все про гроші. А Пригожин що – парламентську республіку прагнув створити чи фашистську корпоративну державу? Яка його ідея? Він виступав за загальну мобілізацію, мобілізацію промисловості й продовження війни – так він казав у своїх численних багатослівних виступах. Тобто йому й не треба було йти до кінця, тому що нема ідеї. «Ви мене не займайте, залиште мою ПВК Вагнера мені й платіть грошики за її існування» – ось чого хотів Пригожин.

Обдурили його чи він досяг свого? Дивіться: він ці голоблі повернув. Якщо він не розумів, що жодної ПВК не залишиться, якщо він не розумів, що й для нього ризики надто виросли через те, що він повернув назад, то він ще й дурний на додачу, бо не усвідомлює, у що встряв. Якщо він усе розуміє, чим це все може закінчитися, тоді це ще більша дурість: коли ти все розумієш, то йди вже до кінця – це логічно. А йому до кінця не треба, він не розуміє, навіщо йому йти до кінця. Він апелював до царя проти поганих боярів – стандартна російська традиція. Чого добився? Нічого.

Але добився, може, не Пригожин, але ті, хто був ляльководом у цьому процесі. Вони вимазали Путіна цілком закономірно в колір його власного страху. Ми пам’ятаємо це істеричне звернення та як «перший» дьорнув у перші кілька годин – це взагалі щось небачене. Вони досягли свого - Патрушев, Бортніков і так далі, ми бачили це вечірнє засідання: чоловіки в скромних сірих костюмах розмовляють із Путіним, який уже не фельдмаршал у їхніх очах.

Але питання: а чи була змова? Те, що ми розуміємо під військовим заколотом і Пригожиним, - усе зрозуміло, зараз це вже розклали, і ми бачимо: це інструмент. А чи була змова й на який масштаб вона заходила високо? Це ще з’ясується. Минуло лише 7 днів від 24 червня. Це не так багато часу, щоб у всьому розібратися й усій інформації бути оприлюдненій. Ще треба почекати. Ці розмови: чи заарештований Суровікін, чи ні. Навіть по ходу подальших подій – за реакцією Путіна, як він зможе спробувати відновити свій авторитет, що похитнувся, шляхом терору щодо армії та найближчого оточення, ми й зрозуміємо, хто сюди залучений. Чи коли навіть не залучений, то є жертвою побіжною, з якою зводять рахунки. Можливо, усередині влади цей процес відбувається – зведення рахунків шляхом цієї змови, з використанням як приводу цієї змови, щоб позбутися небажаних самому Путіну, або ж одних проти інших.

Я вважаю, що хтось був залучений, звісно. Інакше як пояснити, що дійсно не було спротиву й вони не доїхали всього 200 км до Москви, - це фінальна начебто точка, сам Пригожин про це каже, район Ступіно, у бік Московської області. Це змінює всю картину: по-перше, зрозуміло, що Путін дійсно слабкий. Самого Путіна, який керує спротивом і захистом столиці чи в Ростові якісь рухи робить, ми не бачили. Ми бачили лише його недолугу декларацію про те, що вони зрадники тощо. А в принципі, як кажуть, усім керували Бортніков і Патрушев. Керували й відкриттям провадження, і перемовинами з Пригожиним через того ж таки Лукашенка, і ліквідацією наслідків частково на першому етапі. Тому що закрили справу – відкрили справу – закрили справу й так далі. Тобто тут ми бачимо кого завгодно керівником, але не самого Путіна.

Якщо він справді полетів на Валдай разом з Мішустіним – це найкращий доказ того, що розраховувати на нього й не доводилося.

З таким головнокомандувачем розмовляти про захист від реальної загрози – не якоїсь слабкої, удаваної, позаідеологічної, як Пригожин, - немає сенсу. Так, Пригожин мав військову силу, але не мав ідеї, заради чого це все робиться. Бо який же цей марш за справедливість, якщо це марш за грошима?

Але Путін зараз, усі ці дні, демонструє гіперактивну діяльність – у Дербенті зустрічається з жителями, нагороджує на території Кремля військових, які себе проявили. Наради проводить, виходить з 5-хвилинними виступами на телебаченні і так далі, тобто він намагається компенсувати продемонстровану слабкість, про яку вже Шольц і Байден розповідають, усі розповідають, тому що бачили це всі. Це відбувалося в усіх на очах. Він намагається компенсувати поведінкою постфактум, демонструючи, що в нього все було під контролем - «громадськість під контролем», «організації, силові відомства я контролював».

Проте він нічого не контролював. Аби Пригожин не був таким ідіотом, зайшов би в Москву – я навіть не кажу, що взяв би Кремль, посадив би свою довірену особу чи сам би сів. Зараз не про це. Просто бої в Москві - уявляєте?

Я собі уявляю, якби Пригожин просто заїхав, розклав на Красній площі газетку «Правда», порізав на ній ковбасу, і ми почули би постріли в кількох департаментах на Луб’янці.

А хтось би сказав так: не простіше було б цього валдайського в’язня прибрати з гри й домовлятися з Пригожиним напряму, навіщо нам домовлятися на користь Путіна? Навіщо він нам потрібний? Я гадаю, що вони домовилися б. Без Путіна вони швидше домовилися б із Пригожиним: ось тобі твоя ділянка, а ми політичною владою займатимемося. Ймовірно, Пригожина це б цілком влаштувало, як я собі уявляю. Бо в принципі, якби не стало його особистих ворогів – Шойгу й Герасимова, насамперед Шойгу, бо це питання грошей, які зосереджено в системі міністерства оборони, - то його це задовольнило б. А Патрушеви й решта, ймовірно, могли б діяти далі на свій розсуд. 

Путін побоюється цього всього, тому й поїхав, тому й намагався якомога скоріше домовитися з Пригожиним.

Ймовірно, домовленості відбулися, та чи будуть зберігати вірність домовленостям сторони, насамперед Путін? Я маю великі сумніви: а навіщо?

До того ж, дивіться, який важливий момент, чому він неодмінно повинен позбутися Пригожина. Адже Пригожин, окрім того, що ніс загрозу цього дня, 24 червня, є носієм величезного обсягу інформації. Він за чверть століття стільки всього дізнався! Він багато чого зробив – сумнівного, брудного, убивств, дівчата, і хлопчики, і що завгодно. Він обслуговував Путіна і його найближче оточення, займаючись найбруднішими справами - від Африки до Лівії, від Сирії до Москви, від Донбасу, де він від 2014 року з ПВК Вагнера й були тими самим «їхтамнєт». Зрозуміло, що це були регулярні частини міністерства оборони, але дахом, фасадом була ПВК Вагнера, яка втілювала образи трактористів, шахтарів, що воюють проти регулярної урядової армії Києва. Така людина не може мандрувати, де їй заманеться, у Білорусь. А як його викрадуть? А як його американці викрадуть? Це ж не українці. Уявляєте, скільки можна всього дізнатися та як усе змінити? Це ж який носій інформації – рівня А. Бо там є все – і кінці, і рахунки, і гроші, і Африка, і все на світі. Тому існування такої людини дуже небезпечне для Путіна.

Якщо ми говоримо всерйоз про різні версії: можливо, ті, хто стояли за заколотом, досягли певних своїх успіхів? Можливо, вони й не збиралися повністю обнуляти Путіна в короткостроковій перспективі, за три дні? Можливо, вони якраз вийшли на свій формат і свою траєкторію. Дивіться: Шойгу – це не лише про гроші й про війну, Шойгу насамперед про наступництво влади й про тих, хто мав би забезпечувати цей транзит. А тут ми бачимо, що повернувся в гру такий собі скромний генерал-полковник Дюмін – губернатор, який насправді не просто губернатор тульський, а людина, яка відповідала за силову частину окупації Криму в 2014 році і так далі, і так далі. Він відповідав і за силову частину путінської охорони. Тобто людина з ефесбешною біографією не менше, ніж у Патрушева з Бортніковим. Тільки молодший він трішечки, а рівень доступу до тіла в нього був великий. І тут ми бачимо, що Шойгу вже все – вийшов не в костюмі «головного олєнєвода РФ», ні, - у сірому піджачку, не у формі.

Так, на нараду прийшов. До речі, Дюмін ще був замом очільника ФСО, після того як був особистим охоронцем Путіна. Кажуть, є історія, що він на Алтаї від ведмедя врятував Путіна. На мою думку, це міф, спеціально придуманий. Може, і так, хтозна. Він ще був заступником міністра оборони, тобто його вже одного разу готували, але кинули на губернаторство. Я гадаю, вирішили, що поки що йому це не потрібно, бо раптом забрудниться, краще вже все лайно залишити на Шойгу, який там уже років 10 сидить, якщо не більше.

 У будь-якому разі тема транзиту обговорюється в цих колах. Природно, приводом було обрано військовий заколот, і він може зараз цю тему транзиту відновити. Головний, хто проти цієї теми, - сам Путін. Якими шляхами може піти цей транзит? Він може піти шляхом заміни Путіна на його посаді першого посадовця. Може виникнути варіант з Лукашенко – створення союзної держави, про це зараз багато говорять, і введення посади президента союзної держави та перехід туди Путіна зі збереженням якогось рівня влади у двох суб’єктах – Білорусі та Росії. Це також свого роду транзит. Тобто він змінює архітектуру влади Росії. Наприклад, якщо Путін стане президентом союзної держави, а Мішустін – головою уряду чи очільником Росії всередині союзної держави, - це змінює архітектуру влади. Тому цей переворот посприяв багатьом речам. Він посприяв короткостроковим, середньостроковим та довгостроковим перспективам, тут плекати ілюзій не варто, казати, що нічого не було: всіх нагородили, покарали, кого треба, - забули.

Ніхто про це не забуде. Спокуса змінити стан речей у Росії, змінити владу тепер тільки зростатиме – на тлі поразки в Україні.

Звісно, якби взяли Київ за три дні, нічого такого, може, і не було б. Але поразка шукає винуватців. Поразка – це завжди прізвище, ім’я, по батькові. А не так, що, ну, програли – так що ж тепер робити? Інколи я чую голоси експертів, які кажуть: нічого страшного не станеться, якщо остаточно втратять окуповані території. Як це – не станеться? Уже стається - а ще ж не втратили ні Крим, ні Донбас. Уже стається. А ви кажете: що буде, якщо втратять їх остаточно, якщо ЗСУ зайдуть у Крим? Ми побачимо другу серію цього військового заколоту.

Питання ж ще таке є: а чому він одразу не скористався можливістю привести для захисту Москви – напевне, технічно це можна було вирішити – якісь частини з фронту? Він навіть про це сказав: від нас хотіли, щоб ми передислокувалися з фронту, з передової, з Запорізького напрямку в Підмосков’я. На мій погляд, причина не в тому, що він не хотів ослабити фронт. Там були резерви, які поки що є в Москви, вони перебувають на території Луганської, Донецької областей, можна було пару тисяч військових перекинути в Москву, це не проблема. На літаку військово-транспортному довезти їх, і вони за півтори-дві години вже були б в аеропорту, а за три години були б уже в Ступіно. Можна було б зробити, я гадаю. Вони ж не знали, що все скінчиться за день, потрібно було якось вирішувати це питання. А якщо б і на наступний день продовжилося, і через два дні, і через тиждень?

А якщо бої під Калугою?

Так, він не хотів їх передислоковувати.

Звідки ми знаємо – раптом настрої в цих частинах міністерства оборони такі самі, як у ПВК Вагнера?

І чого їм воювати одне з одним? Скажуть: чого ми воюємо, нумо приберемо цього плішивого і війні кінець і вмирати не доведеться. І влаштуємо все, як нам треба, пограбуємо Рубльовку, ще щось. Тобто він шукає преторіанську гвардію, яка не задіяна в реальній війні. Звісно, вони гірше воюватимуть проти тих вагнерівців, які вийшли з боїв під Бахмутом, це очевидно. Але краще так ризикнути, ніж збільшити кількість неконтрольованої солдатської маси, людей з фронту, які ще невідомо як поводитимуться. Він же ж бачив, що в Ростові відбувається - вони цілуються з ними, купують морозиво й мінералку. Нічогенькі такі настрої. Саме тому треба було підійти до натовпу – йому чи двійнику, хтозна, показати, що «і мене народ любить - дивіться, зі мною селфі роблять». Тобто йому тепер весь час треба виправдовуватися, показувати зворотне від того, в чому його звинувачують. Замість слабкості – силу: силу підтримки суспільної, силу підтримки військових, силу державних рішень, державного апарату, який є лояльним до Путіна. Вони публічно так і залишилися лояльними – і ФСБ, яка негайно відкрила провадження й закликала до арешту Пригожина, і армія – виступив же Суровікін, і генерал Алєксєєв, і закликали вагнерівців припинити заколот і підкоритися командуванню, та інші. Тобто все це - лояльний кніксен - було зроблено, але проблема не вирішувалася лише рівнем еліти, рівнем державного управління. Ця проблема спустилася нижче: громадськість, народ був готовий на будь-яку движуху в будь-який бік, аби відбулися якісь зміни.

Тому що в народу є прекрасна альтернатива – вантажитися в автозаки й через московські військкомати відправлятися в м'ясорубку. Народ собі вже дуже добре зрозумів цю перспективу.

Я певен, що так і є. Велика маса, яка, можливо, антиукраїнськи налаштована, і проти Заходу, і в широкому сенсі є пропутинською, розуміє, що ця зміна спричинить зникнення загрози мобілізації, відправки на фронт і повернення в чорному пакеті. Звісно, вони це відчувають, що війна зайшла в глухий кут, і з цього глухого кута йому не хочеться виводити війну ціною свого життя. Нехай хтось. А хто? Вже одного разу була мобілізація – 21 вересня, коли 325 тисячам, як вони кажуть, вони побрили лоба й відрядили на фронт. Та якщо вони навіть другу частину мобілізації проведуть – це ще 300, 400, а може, і 500 тисяч. І що тоді? Скільки ще мають загинути в цій війні? Тому будь-який рух, навіть Пригожина, викликає ентузіазм. Не діяльну підтримку – вони ж не побігли перевдягатися в камуфляж і просити зброю, щоб з ними йти на Москву, ні. Вони, можливо байдуже, спостерігали, а інколи й підтримували те, що роблять інші. Це свідоцтво чого – що якщо піде якась колона з Білгородщини, можливо, до неї хтось долучиться, з десяток тисяч (кажуть, 8 тисяч брало участь у рейді на Москву). Буде те саме, народ байдужий. Можливо, війська чи сили ФСБ, росгвардію виставлять, а народ не буде, вибачте, лягати під танки за Володю Путіна, такого не буде. І це усвідомлення, на мій погляд, виникло в багатьох.

Коли ми говоримо про зовнішню частину заколоту, яку уособлював Пригожин, і про внутрішні механізми – ідеться про частину політбюро, яка намагалася підрулювати різними силовими потоками, - стає зрозумілим, скільки було вкладено зусиль в Пригожина, в організацію, в супровід військовий спецслужбістський. Але вони могли піти значно коротшим шляхом – мотузочка, подушечка й прекрасно розписаний некролог на всю першу шпальту газети «Правда»: «Не витримало серце патріота, загинув, вся Расєюшка скорбіт».

Важко судити про це достовірно, чи дійсно перебіг подій міг бути саме таким, але Путін його побоювався, це точно. Я про це вже казав, що Путін побоювався: бої на вулицях – це одне. Ну, воюють вагнерівці з росгвардійцями, співробітниками ФСБ, кантемирівською дивізією – це одне. А він що – він на Валдаї може бути певен, що його подушечку чи петельку на нього не накинуть? Як він може для себе гарантувати, що такого не станеться? Ніяк. Тим більше, якщо б він залишився в Москві, це ще більше поглибилося б. Тут би й сказали: знаєш, дорогий друже, наробив ти багато: і війна, тепер ще смута. Навіщо нам це все? Не простіше буде тебе позбутися? І з чистого аркушу без Путіна – цього елемента, який скріплює всю цю систему, - розпочати будувати все наново – відносини, війну, стосунки з Заходом. Він цього точно побоювався.

Наскільки далекоглядним є Пригожин? Наскільки він міг бути протагоністом саме такого плану? Важко уявити. Може бути, але складно уявити. Усе ж таки сам Пригожин, що б про нього не казали – гострий на слово, досвідчений, з відверто кримінальним явним прононсом, - але він не стратег великого масштабу. Тобто в його голові такий план вибудуватися не міг. Якщо до заколоту були залучені люди поважні чи спостерігали за цим зі своїм інтересом, співчували й чекали моменту, щоб накинути петлю чи накрити подушкою, то він явно не міг відповідати повністю їхнім очікуванням. Надто швидко все скінчилося, треба було потягнути – день, другий, тиждень. Ось, що потрібно було цим людям.

Знову ж таки, перебіг подальших подій підтвердить або спростує наші висновки. Якщо ми побачимо, що все повернеться на попереднє коло, то можливо,

адже ці люди не готові без приводу – без військового перевороту, чи заколоту, чи якихось дезертирів, що масово йдуть з фронту, чи втрати Криму – розпочати діяти.

Їм потрібний зовнішній привід для того, щоб внутрішня змова і можливо, в неї не був залучений і навіть не знав про це Пригожин, почала щось робити. Без цього вони не можуть починати діяти, потрібна першопричина. І цією першопричиною міг стати заколот Пригожина, але не став. Чи стане результат контрнаступу такою причиною? Побачимо.

А можливо, метою пригожинського заколоту й заколоту силового глибинного КГБ було дещо інше – просто настрашити Путіна й переформатувати так званий порядок денний? Тобто зараз ця «ліквідаційна комісія російського абсолютизму» починає прописувати певні деталі: Владімір Владімірович, ви там те робіть. Підпрацьовувати британською королевою? Дуже добре, можете їздити по Дербенту. Нумо з війни виходити, з американцями збавляти градус. І так далі.

Виходить так, що ми складаємо для них прогресивну програму. Тобто ці люди хочуть це зробити не для того лише, щоб поділити гроші, перерозподілити владу. Ці люди й так дуже багаті, у них там у владі в найближчому оточенні є все це, і гроші також. А виходить так, що вони мають якусь велику програму: вихід з війни, спроба налагодити стосунки з Заходом, знизити китайський вплив на Росію – це також важливий чинник. А хто вони в цій системі, якщо китайці мають намір продовжити свою політичну й економічну експансію? Кому вони будуть потрібні як виконавці - злодійкуваті, старі, мають родинні обов’язки, а то й протородинні. Ці люди можуть мати побоювання за своє майбутнє, за свою владу, своїх дітей, свої капітали. Але виходить, що вони не наважуються на подібні дії як на якусь політичну програму – вони не мають політичної програми.

Чи можливо з Путіна зараз зробити маріонетку, яка лише їздить, зустрічається з королевою, яка його не прийме, чи до Дербенту з масовкою, яка з ним фотографуватиметься? Боюся, що ні, цей варіант уже втрачено.

Збереження Путіна при владі в будь-якому вигляді, навіть у ритуальному, «фанерному», беручи до уваги вік і решту, мені видається неприйнятним, зараз це ніхто не сприйме. Потрібні реальні зміни з Путіним. У самому ідеальному випадку – на пенсію, а в кращому – відсторонення. На мій погляд, за Путіна ніхто не зможе реалізувати те, про що ви кажете: ми розв’язуємо справжні питання, а ти роби вигляд. Мені здається, що все надто далеко зайшло і з Путіним уже так не вийде.

А Путін на подібне пішов би чи ні? Путін хотів би зберегти своє життя, навіть не владу, а життя й реалізацію у владі.

Я думаю, ні, тому що надто багато наробили справ. Він не може повірити, що обмеження чи самообмеження влади, на яке він може пристати, його врятує. Він якраз вірить в абсолютизацію влади, бо він все одно воєнний злочинець, несе відповідальність за розв’язання війни та за жертви, а це вже сотні тисяч людей. Я не думаю, що він може довіритися хоч комусь у Росії, щоб розділити з ним владу, прикидатися, що він іде на почесну посаду, зображуючи владу. Мені здається, реальних важелів він не готовий віддати. Здається, цей варіант уже не реалізують.

Найбільше про хід подій ми дізналися від того дуже дивного інформаційного вкиду Лукашенка. Він одразу на себе натягнув шапочку великого переговірника. Не знаю, чи правда, перевірити змоги нема. Але ви пам'ятаєте цей пафос: я подзвонив, мене попросили, а Путін не міг додзвонитися до Пригожина – маячня якась.

Звісно, не так усе було. Про що вони там із Путіним говорили – до речі, такі розмови всі   записуються і однією, і іншою стороною, це звичайна практика. Я вважаю, що розмова була звичайною, не у надто вишуканому стилі, де будь-яку фразу можна куди завгодно повернути. Звісно, я бачу в цьому доручення, яке Путін дав Лукашенкові, аніж ініціативу самого Лукашенка. Він напевно сказав: давай я з ним поговорю, - він міг таке сказати на рівні «ну, ти мені, я - ти». Але параметри, як саме він має говорити, що пропонувати, які умови, Лукашенко не міг пропонувати сам, він мав це погодити. Я гадаю, що погодження відбулося нижче – на рівні Патрушева. І швидше за все Лукашенко комунікував далі з ним, щоб обговорити деталі, до чого саме вони готові погодитися, а Путін контролював процес. Тому я не думаю, що в словах Лукашенка багато достовірного, він намагається навіть матеріально виграти від цієї історії, безумовно, він конвертує це в якийсь матеріальний інтерес, отримає щось додатково. Він одразу заявив, що товари мають безперешкодно ходити, ми просуваємося до єдиного державного простору. Як завжди, перейшов від справ політичних до суто матеріальних.

Щодо решти – судіть самі: якби в Лукашенка була своя гра й він захотів би мати Пригожина, і діяти в такому ж напрямі, хіба йому дозволять робити це разом із Пригожиним? Хіба вони можуть просто відпустити  Пригожина, щоб у Лукашенка появився такий інструмент для самостійності, якась структура, яка може будь-кого вбивати й воювати, де хоче. Я не певен, що йому це дозволять. І це підтвердить, що це все контрольований процес, жодним чином не ентузіазм і ексцентрика самого Лукашенка в стилі «що хочу, те й роблю, нащо мені чиїсь поради, я сам все вирішуватиму, куди ядерну бомбу кидати», як він каже. На мою думку, це все не так, це йому дозволяють таку риторику, щоб він не надто втрачав вагу, як маріонетка Кремля, ким він є насправді.