Путін дуже хоче затягнути до сфери свого впливу Казахстан та країни Середньої Азії, - генерал Мусаєв

Путін наважився відвідати Казахстан. Світ стоїть на порозі третьої світової війни – а тут Путін поїхав до президента Казахстану. Що за цим стоїть?

Офіційно йдеться про міжрегіональні контакти між регіонами Російської Федерації та регіонами Казахстану. Це передусім області, що межують з Казахстаном, та північні області Казахстану. Це офіційний бік. Але взагалі Росія перебуває в досить одіозній ситуації, коли її партнерами є буквально одиниці держав – деякі держави Південної Африки, але головні партнери – це Іран, Північна Корея та від Палестини ХАМАС. Це відомо всім. І ці важелі агресивно-терористичних держав Росія використовує для дестабілізації загальносвітової ситуації.

Крім того, Росія вкрай зацікавлена  розширювати коло своїх партнерів по всьому світу. Центральна Азія для Росії – дуже важлива опора.

Росія завжди наголошує, що центральноазійські держави – її прихильники. Але насправді це не так.

Сьогодні Центральна Азія та навіть Китай мають, як відомо, нейтральну позицію відносно Росії, не підтримують її агресивну війну. Китай, як ви знаєте, підтримує суверенітет України. І Казахстан, природно, від 2014 року всі агресивні дії стосовно України визнає нелегітимними й протиправними.

Ця зустріч, що відбувається сьогодні в Астані, для Казахстану, з одного боку, важлива, звісно. Є численні економічні зв’язки з Росією, особливо з логістикою проблеми в Казахстану, в обхід Росії проходить недостатня кількість казахського експорту. Тому ці взаємини дуже важливі. Сьогодні Путін, виступаючи там, у Астані, казав про величезні експортно-імпортні взаємовідносини з Казахстаном, особливо в сфері сільського господарства, але не це насправді найважливіше питання.

Я гадаю, в кулуарних і, можливо,  дещо відкритих моментах ітиметься про будівництво атомної станції на територіях Казахстану. Казахстан зацікавлений, звісно, в будівництві атомної станції, це доволі дешева електроенергія. Вибирає серед трьох держав – Японії, Франції та Росії - хто будуватиме. Росія надає, на перший погляд, дуже вигідні умови будівництва атомної станції у Казахстані в районі Балхаша: все за гроші Росатому, всі видатки коштом Росатому.

Але халявний сир буває лише в мишоловці. Я уявляю, як Казахстан сплачуватиме рахунки Росатому енергією цієї, можливо, побудованої атомної енергостанції. Найшвидше це буде у валюті, про жодні рублі не йтиметься. Тобто на території Казахстану стоятиме об’єкт, який оплачуватимуть як іноземний по суті, хоча Росія стверджує, що він належатиме Казахстану й таке інше, але будівництво й усе решта – коштом Росатому.

Я сподіваюся, що Казахстан не пристане на ці умови. Тим більше, що й населення Казахстану категорично проти цього контракту.

Але ж Путін поїхав туди особисто – не послав туди Мішустіна чи Шойгу. Отже, тут є щось більше, якийсь момент тиску на президента Казахстану. Путіну потрібні навіть не корисні копалини Казахстану, його завдання полягає в тому, щоб ці копалини не потрапили на інші ринки – уран, рідкоземельні метали. Також Путіну потрібна зброя. Можливо й таке, що Казахстан був обраний Путіним і Китаєм як нейтральна країна, де до Путіна може приїхати високопоставлений емісар Китаю.

Дуже правильна заувага. Свого часу, коли я був в уряді Казахстану, ці оголошені міжрегіональні контакти між Росією і Казахстаном, тих наближених територій, завжди відбувалися під керівництвом віцепрем’єрів - навіть не прем’єрів, а віцепрем’єрів. Завжди. І те, що ви зараз правильно зауважили: сам Путін, скориставшись цим маловагомим для Росії та Казахстану питанням з міжрегіональних питань, скориставшись цим моментом, особисто прибув.

Як я на початку казав, для нього дуже важливо затягнути до сфери свого впливу Казахстан і всю Центральну Азію. Він відчуває, що такий вплив за період цієї майже дворічної війни слабшає, і то дуже сильно. На початку десь із боку Росії був тиск навіть щодо постачання деяких видів озброєнь, але сьогодні про це вже не йдеться. Вони задовольняються «сірим» імпортом через Казахстан, Киргизстан, інші колишні радянські республіки, це їх загалом задовольняє. Але сильніше втягнути Казахстан до своєї орбіти – дуже важливе сьогодні завдання для Росії.

Я вважаю, що, звісно, зовнішні атрибути всі з боку Казахстану будуть збережені й навіть подані більшою мірою, як це заведено в азійських країнах. До прикладу, Путіна в аеропорту зустрічав особисто Токаєв – це серйозний дипломатичний жест повної доброзичливості в бік Росії та її очільника.

Усім відомо, що Путіну загрожує арешт Гаазького трибуналу. І цей момент Росія, Путін особисто, намагається використати: мовляв, я вільний, мене ось так зустрічають. І я впевнений: що стосується протоколів, Росія дуже наполягала на тому, щоб Путіна зустрічав особисто Токаєв. Це для нього було архіважливо сьогодні.

Але я переконаний, що зовнішні, показові моменти з боку Казахстану не пов’язані зовсім з реальними діями Казахстану на міжнародній арені.

До цього був Макрон у нас, Шольц був, активна відбувається діяльність ЄС у Центральній Азії. Як відомо, Байден приймав усіх президентів центральноазійських республік у себе в Вашингтоні. І ці питання протидії, називатимемо їх так, сил добра і сил зла стикаються на нашій території.

І я гадаю, що вибір Казахстану вже зрозумілий: те, що казали Макрону, те, що казали Шольцу, підкріплено реальними діями Казахстану і в політичній, і в економічній сфері. А підтвердження взаємодії, окрім великих заяв, посилення взаємодії Казахстану й Росії не відчувається. На реальних справах перевіряється, як здійснюється ця політика Казахстану щодо Росії.

Арсенали радянської зброї на території Казахстану: Путіну потрібні боєприпаси. А також спроба Росії ветувати торгівельні напрями, зокрема йдеться про уран. Як розв’язуватимуться подібні кейси?

Особливо стосовно артилерійських боєприпасів є проблема на всій території колишній радянських республік, та й східноєвропейських республік. Ви знаєте, напередодні агресії в Україні Росія вдалася по лінії спецслужб до низки заходів зі знищення артилерійських складів – в Болгарії, здається, був випадок, ще в якихось республіках. У Казахстані також,  у нас було дві дуже серйозні надзвичайні події - згоріли склади в Арисі, Чимкентської області, і ще на одній території.

Є досить серйозні підстави вважати, що до всіх цих випадків знищення величезних складів артилерійських припасів - так само і в Україні, до речі, - причетні російські спецслужби. Переміщення співробітників ГРУ РФ, зокрема й територією Казахстану, свідчить про цю їхню злочинну діяльність. Я ще зазначив би, що спочатку, особливо впродовж 2022 року, Росія вдавалася до великих кроків, щоб отримати якісь види зброї з Центральної Азії, зокрема з Казахстану також. Але конкретно - жодного виду зброї: наші громадські активісти робили розслідування, контролювали потяги, переміщення російських озброєнь з полігонів, які є на території Казахстану. Росіяни багато вивезли, особливо автотранспорту, великовантажних авто. Артилерії вони тут не мали, але великовантажні системи та системи ППО – дещо звідси вивезли. Але те, що належало Казахстану, за нашими даними, нічого не вивозилося.

Ба більше, на останній зустрічі з Макроном Казахстан має домовленості про постачання з боку Франції систем ППО для Казахстану – це великий удар по ОДКБ, яка жорстко наполягає на тому, щоб усе озброєння, яке мають країни ОДКБ, було б лише російське та колишнє радянське.

І ось ці речі – договір з Туреччиною, як ви знаєте, стосовно переозброєння казахської армії, тепер ще з Францією – це серйозні кроки з відходу від спільного збройного протистояння, спільного об’єднання в межах ОДКБ російських і казахстанських військових технологій і озброєнь.

Ось так приблизно я відповів би на ваше питання стосовно озброєнь. Щодо урану є тут величезні проблеми. Казахстан цього року продав велике родовище урану, так зване будьонівське родовище урану, Росії – півтора мільярда грошей. На превеликий жаль, Казахстан не отримав жодної копійки з цих півтора мільярда. Тому що власниками будьонівського родовища були колишні громадяни Казахстану, нині громадяни Великої Британії та Росії Аксьонов і Клєбанов, які всі кошти з продажу вивели за територію Казахстану. Це одна проблема.

Друга. Сьогодні, можна сказати, в плюсі: Казахстан домовився з Францією на останній зустрічі з Макроном про постачання казахстанського урану Франції. Як відомо, Франція має проблеми, які виникли в неї в Африці, звідки вона отримувала уран, тепер у них там проблеми. І ця домовленість сьогодні починає працювати. І в зв’язку з цим ураном Путін проводитиме ці всі перемовини в Астані.

Я на початку говорив про цю атомну електростанцію в Казахстані. У межах цієї ж електростанції намагатимуться вони всю гірсько-рудну промисловість, пов’язану з ураном, замкнути на собі. Не знаю, як це в них вийде, чи втримається Токаєв з огляду на продаж частини уранових родовищ Росії, деяких об’єктів Ульбінського металургійного комбінату – це могутнє підприємство, яке постачає в Росію вже готову уранову продукцію, вже перероблену, так звані твели.

Ці всі речі є об’єктом величезної зацікавленості РФ. Вони швидше за все розглядають питання переозброєння свого ядерного військового потенціалу, і уран украй важливий. Хоча він у Казахстані низькозбагачений, звісно, але, як відомо, в Росії є підприємства зі збагачення, і досить швидкого збагачення, так званого збройного циклу. І це ви правильно зауважили, що уран має важливе стратегічне значення в межах саме цих перемовин.

Через кілька днів відбудеться надзвичайно важлива зустріч у Сан-Франциско між президентом США Джозефом Байденом і китайським лідером Сі Цзіньпіном. Радше всього вони говоритимуть про стримування російської агресії, водночас позначатимуть сфери впливу – ідеться і про Африку, і про Близький Схід, і про Центральну Азію.

Щодо Америки я хотів би один історичний момент нагадати, адже багато хто каже, республіканці приходять, починаються побоювання щодо скорочення допомоги Україні. Історичний момент свідчить, що республіканці найбільш жорстко та гостро реагують на всі дії якогось часу Радянського Союзу, ще Рейгана візьміть, Бушів обох, особливо після 11 вересня. Вони здійснювали прямі силові діяння щодо всіх противників. І я вважаю, що у випадку, якщо до влади прийдуть республіканці, якогось послаблення допомоги Україні не буде, не повинно бути. Історично це доведено, що республіканці, особливо ВПК США, що спирається на республіканців, зацікавлені жорстко встановлювати й захищати ті політичні інтереси США на всій території. Це таке важливе питання.

Особливо торкнуся питання, коли вельми шанований президент України каже, що у випадку, якщо прийде Трамп, Україна сама буде оборонятися. Так вона спроможна, вже до 2025 року власний ВПК в України вже якийсь буде - за допомоги ЄС більшою мірою, і частково за допомоги США. Але навіть у випадку перемоги республіканців, хоча цей Трамп вельми своєрідна особа, у них зараз назбиралося цих своєрідних осіб і в Європі, і в Америці: Маск, очільник Словаччини, Орбан – цікаві особи, звісно, зосереджені на зміцненні особистих інтересів і особистої влади, я лише так оцінюю їхнє політичне реноме.

Попри це допомога Україні буде на належному рівні постійно. Я особисто не маю сумнівів з цього приводу. Так, є проблеми з постачанням, обмеження, якісь внутрішні проблеми в США, Європі. Але загальний тренд залишиться, і це правильно говорить  керівництво України.

Що стосується відносин США та Китаю – це дуже важливий момент у геополітичній перспективі життя нашої великої світової спільноти. Є така думка, нібито з одного боку США, а їм протидіють Росія і Китай - Китай веде, Росія підігрує.

На мій погляд, Китай – це країна, яка історично переслідує лише власні інтереси. Вона не може у взаємодії з якимись іншими клубами здійснювати власну політику. Візьміть Шанхайську організацію, БРІКС - будь-яка спільнота не пов’язана з особистою політикою. Єдина спроба Китаю якось використати міжнародну політику – їхній «Один пояс, один шлях», логістична система, але вона суто економічна, з жодною політикою, а тим більше з воєнною політикою, не пов’язана.

Боротьба між США і Китаєм – за лідерство, і всі ми чудово розуміємо, що Китай зростає, попри те, що там авторитарний режим, має проблеми в економіці через авторитарний спосіб управління народногосподарською діяльністю. Попри все це - величезна територія, величезне населення, величезна кількість різних технологій, які вони вже активно впровадили, включно з космосом. Все це ставить Китай на один щабель зі США. Це зрозуміла ситуація. В цих умовах США, передусім як демократи, під керівництвом демократів, використовують дипломатичні методи врегулювання всіх глобальних питань.

Чи вдасться в ході цих переговорів якось переорієнтувати Китай? Дуже малоймовірно, але заінтересувати його взаємодією зі США і Західною Європою, з ЄС, такі можливості є, і вони великі.

Пиха, яку сьогодні виявляє Сі Цзіньпін, уже потроху осідає, тому що багато питань він не може розв’язати суто дипломатичним шляхом, особливо щодо Тайваню. Ви знаєте про всі ці агресивні погрози в бік Тайваню, вони в межах риторики залишилися, у вигляді дій, рухів кораблів і літаків, але все це в межах рівних взаємовідносин.

Одна з основних проблем – російська агресія проти України. Радше всього президент Байден натякне Сі Цзіньпінові, щоб він зробив щось таке, щоб у Путіна понизився градус політичної агресії. Чи готовий до відповіді Сі Цзіньпін? Це не про те, що Китай викличе російського посла, але є й інші можливості.

Що йтиметься про Україну, сумнівів нема. Навіть більше, скажімо прямо, - про Росію піде мова, про її поведінку в усій геополітичній ситуації. Насамперед, звісно, Україна, друге питання – Близький Схід, Ізраїль, Африка, навіть Центральна Азія. Усе це, звісно, прямо не називатиметься, але Україна та Близький Схід, природно, обговорюватимуться. Прямо повертати Сі Цзіньпіна обличчям до глобальних світових питань в Америки, можливо, бракує якихось сил, але тема буде порушена неодмінно. І якщо Байден зацікавить Сі Цзіньпіна конкретними економічними і геополітичними моментами, які розширюють можливості Китаю в інших регіонах, то певне охолодження у взаєминах Китаю з Росією, так, цілком можливе, навіть імовірне. Я ось так оцінив би ситуацію.

Сценарій довгої війни описаний у статті головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного. Я думаю, що ви читали статтю в The Economist. Генерал Залужний доволі чітко окреслив потребу в стратегічному озброєнні для того, щоби змінити хід війни. Російські пропагандисти почали агресивно це використовувати й навіть зробили відео: фейковий образ Залужного, який абсолютно сфальшований і говорить нісенітниці – мало не скликає народ на повалення чинної влади. Як зараз розгортатиметься сценарій довгої війни?

Стаття Залужного, звісно, суто по-воєнному вельми конкретно й доволі об’єктивно оцінює ситуацію на фронті. Усім відомо, що протистояння перебуває в затяжній, рівносильній взаємодії двох армій. Українська армія сьогодні, попри різницю в населенні, різницю в кількості озброєння (з боку Росії в кілька разів), я так сприйняв оцінку Залужного, перебуває в рівноцінному, рівносильному протистоянні російському агресору. Це основне було для мене в цьому виступі. Про те, що фронт зупинився на цій ситуації, будь-яка людина бачить, і не потрібно жодних гасел.

На жаль, для мене дуже неприємно прозвучало, що в Україні деякі лідери громадської думки прив’язалися до одного-єдиного висловлення з цього виступу – «глухий кут».

Воно там прозвучало мимохідь, певні лідери громадської думки саме його виділили, і це прозвучало дуже неприємно.

Грамотно, що Залужний повторних оцінок не дає, він дав одну чітку оцінку ситуації. А політичне керівництво України продовжує грамотну політичну лінію оцінювання всієї ситуації на фронті. Тут навіть сумнівів не виникає. Зрозуміло, що РФ буде кидати всі сили, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні – це дуже важливий момент. Вони чудово розуміють, що дестабілізація ситуації в самій Росії спричинить повалення РФ, і вона це відчуває. За будь-які найменші речі, які всередині України щось зламують, для них дуже важливим є зачепитися і дестабілізувати. Окрім прямого протистояння на фронті з агресором, найважливіший елемент – дестабілізація всередині держави.

У цьому Україна, на мій погляд, перемагає. І недолугість російської пропаганди видно, і активність участі навіть прямих політиків України в інформаційній війні достатньо сильна. Смішно слухати політиків російських, які говорять про якесь там «знищення свого населення», тих, що не підтримують війну, – якась дичина від Гурульова. Багато диких заяв усередині Росії, Україна таким не займається.

Але українські лідери громадської думки – я не можу оцінювати реальне політичне військове керівництво України, але вважаю за можливе давати оцінки лідерам громадської думки, навіть вам, Антоне, я завжди дивлюся, і даю оцінку, і щось кажу. Лідерам громадської думки України слід триматися інтересів України. Будь-які заяви й оцінки, які вони дають, вони повинні звіряти: чи є це в інтересах боротьби з Російською Федерацією.