Путін напряму вже не може керувати, влада вислизає з його рук, - експерт з безпеки Мусаєв

Відбувся надзвичайно важливий саміт п’яти центральноазійських держав у Сіані. Китай остаточно викотив свої геополітичні претензії на Центральну Азію. Інтереси Росії також полягали в Центральній Азії, але зараз Китай починає грати свою гру й не зважає на інтереси Кремля.

Абсолютно нове у взаєминах з Китаєм і держав Середньої Азії, – те, що відкрито проголошена, окрім політико-економічного співробітництва, співпраця в галузі оборонної й правочинної діяльності. Це дуже важливий крок, жорсткий крок для Росії. Росії варто замислитися глибоко, адже всі питання оборони й діяльності спецслужб правоохоронних органів завжди здійснювалися лише під егідою РФ у наших державах. І ніхто особливо не претендував. Там Туреччина в останні роки, так, у межах Тюркського союзу здійснила об’єднання спецслужб невеличке таке, об’єднання правоохоронних органів. Туреччина має конкретні кроки в бік Азербайджану, коли вони практично вступили в карабаський конфлікт.

Але такого кроку, який здійснив тепер Китай, такого в історії відносин центральноазійських країн з іншими державами, з іншими лідерами ще не було.

Побачимо, звісно, як це реалізовуватиметься. Але якщо Китай вже просто оголосив про серйозні фінансові суми, що виділяє для центральноазійських держав, гадаю, у цьому напрямі Китай наполегливо рухатиметься вперед.

Якщо ми говоримо про зіткнення інтересів у Центральній і Середній Азії, інтересів Росії та інтересів Китаю, в теперішній ситуації Москва надзвичайно сильно залежить від Піднебесної імперії. І недарма Путін намагається назвати Сі Цзіньпіна своїм старшим братом. Це величезне приниження для Росії, але інших варіантів у Путіна немає. Зрозуміло, що Китай зараз починає надзвичайно гостро грати, але він грає не просто у короткостроковій перспективі, як Путін, а в середньостроковій.

Так, по останніх кроках це все явно видно. Китай, відсторонюючись від агресії Росії в Україні, показує свій нейтралітет, якусь формальну підтримку Росії на словах про мирний проєкт, який може влаштувати Росію, водночас рухається в своєму напрямі у власних інтересах. І власні інтереси кажуть про те, що Китай уже не бачить в Росії не те що рівного партнера, а бачить величезні проблеми, які виникли в Росії у зв’язку з агресією в Україні.

Тому цей рух Китаю в Центральній Азії, дещо ми помічаємо в Закавказзі, тому що зараз Вірменія вже вустами прем’єр-міністра Пашиняна каже про те, що в неї нема перспективи залишатися в ОДКБ. Це дуже серйозний момент і надто тривожний дзвінок для Росії. ОДКБ на сьогодні практично померле об’єднання, яке не має перспективи, жоден учасник ОДКБ, навіть Білорусія, у жодні воєнні конфлікти за межами ОДКБ втручатися не буде, це по-перше. По-друге, ОДКБ не змогло розв’язати питання з Карабахом, як ви знаєте. І абсолютно не змогло розв’язати питання прикордонного військового зіткнення між Таджикистаном і Киргизією, двома важливими центральноазійськими державами. Отже, ОДКБ втрачає свої можливості абсолютно, і найближчими роками, я прогнозую,

ситуація з ОДКБ просто розвалиться «автоматом» у зв’язку з прийдешньою поразкою Росії на своєму західному фронті.

Це вже видно будь-кому. Дії Китаю відбуваються в руслі того, що з Росією вирішувати якісь глобальні завдання в межах двох великих держав уже не вийде. Однозначно проголошено, що Китай налаштований на політику двох великих держав. Йдеться не про Росію, природно, а про США та Китай, який претендує бути другою великою державою. Ці рухи всі різко послаблюють вагу й політичне значення РФ. Я б так оцінив усі останні кроки Китаю.

Що відбувається безпосередньо у РФ? Пригожин, який завідує злочинним угрупованням Вагнера, навербував десятки тисяч людей на війну в Україні, зробив надзвичайно скандальне інтерв’ю, в якому фактично змішав з болотом міністра оборони Росії Шойгу. Тут не питання в симпатіях до Шойгу, а в тому, що Пригожин починає грати свою другу гру. Пригожин дуже обережно критикує Герасимова, значно обережніше, ніж він критикує того самого Шойгу. Водночас він доволі нейтральний в оцінках Путіна. Але ж Пригожин набирає не просто військової сили – всередині Росії він набирає ще й політичної публічної ваги. З урахуванням того, хто його прикриває, можна припустити, що починається велика шахова гра не Пригожина, а власне Патрушева, людини, яку можна вважати сірим кардиналом російської політики.

Можливо висловлюся різко: міф, що там влада вся належить Путіну. Сказати так неможливо тепер. Та й не сьогодні це все почалося. Весь процес загнивання, розшарування влади Путіна відбувався впродовж останніх (після 2014-го) років, а в зв’язку з агресією в Україні оточення, звісно, шукає вихід – для себе особисто передусім – з цієї ситуації. Тому те, що Ніколай Патрушев прагнув завжди залишатися сірим кардиналом і просувати свого сина на найвищу посаду держави, відомо давно, це не те, що чутки якісь – є конкретні факти в західних спецслужб, за деякими витоками це було видно. Але через провал агресії в Україні цілком імовірна переорієнтація Патрушева на конкретні Z–патріотичні, націоналістичні, шовіністичні структури РФ. Це правильний (у лапках) крок з його боку, для нього це дуже вигідно. Адже населення РФ під тиском пропаганди, тепер просто зомбовано прагненням імперскості. Я дивлюся на людей, дивуюся: ціна життя свого, своїх синів, чоловіків, батьків нижча за ціну держави. Абсолютно різка зміна життєвих оцінок людей на території РФ. Якийсь жах відбувається: дружина дякує Путіну за те, що він підняв Росію, попри те, що її чоловіка вбили в Україні й привезли його труп. Беруть ці «лади» білі, кавоварки – суцільний жах. І в такій ситуації  Патрушев чітко орієнтується, а найбільш цікавою для нього є фігура Пригожина.

Крім того, варто відзначити, що Пригожин не просто якась фігура, якою можна маніпулювати. Пройшов в’язниці, 1990-ті роки, зумів у бандитському Петербурзі створити бізнес-структуру, що без криміналу не відбувається. Він так і не вийшов з цих кримінальних структур і кримінального середовища і на цьому ґрунті, з подачі й благословення Путіна, створив приватну військову структуру, яка набула великого авторитету в РФ, особливо серед імперських патріотів. Тому ставка Патрушева, і, я не заперечую, найближчі друзі брати Ковальчуки, особливо молодший, звісно ж визначаються сьогодні.

І скоріше за все відбудеться велике об'єднання навколо Пригожина.

З Пригожина, з одного боку, маріонетку зробити не можуть, а з іншого боку, поділитися з ним такою величезною владою, звісно, можна. Всі оці реверанси Пригожина на адресу Заходу, насамперед української армії, ЗСУ, свідчать про те, що він не просто провадить політику сходження до влади, а завчасно підстилає речі, завдяки яким зміг би показати, що він на рівних може розмовляти з західними країнами, насамперед з Україною. І Залужного похвалить, і Зеленського, і розповість, що армія України – після його армії, звісно, – друга у світі. Це багато вартує. А критика на адресу збройних сил РФ – це його улюблений коник, тут він просто зобов’язаний розмазати ці речі, взяти під своє крило в майбутньому деякі армійські структури й на цьому коні рухатися вперед. Дехто каже: у нього судимість, він з криміналу, ніхто йому не дасть обійняти найвищу посаду в РФ. Та коли це когось зупиняло? Навіть в Україні. Це, можливо, неприємний для українців момент.

Але Пригожин досі живий. Хто ж кого, чиї ресурси переможуть? Чи ресурси Патрушева, Пригожина, ФСБ і, можливо, фінансові ресурси Ковальчуків, а це означає безпосередній вплив і доступ до Путіна? Або клан міноборони – головне управління розвідки російського генштабу і, відповідно, силовий блок армійський, і теж з прямим доступом до Путіна?

З одного боку, складне питання, а з іншого, картинка дуже правильно вималювана, що відбувається в еліті РФ. Звісно, будь-якої миті може змінитися ситуація з відстороненням того ж таки Пригожина, з якимись пертурбаціями в армійському середовищі, всередині власне армійського середовища. Всі ці чинники можуть умить змінити проблеми. Але загальний тренд, я думаю, – що

вже незалежно від бажання Путіна він рухатиметься до усунення його від влади й переходу влади все ж таки до групи, яку ви змалювали як «групу Патрушева».

Там не просто Патрушев, його синок чи ефесбешні структури – там під впливом цього угруповання перебувають дуже серйозні «підводні» структури, які діють підкилимно, скажімо так. І вони мають досить великі можливості як усунути цього Пригожина, так і підняти його на найвищу посаду. Пригожин має сильну вдачу, вміє виступати, вміє залучати патріотично налаштованих людей, згуртовувати їх навколо себе, багато залежить від самого Пригожина. Тому просто зараз взяти й усунути його не здатен уже Путін, він же не може прийти до ГРУ й любителям «Новачка» дати якусь команду. Або чеченцям дати напряму, оминаючи всі структури, команду прибрати Пригожина. Це вже не в його силах абсолютно. Він міг це проговорити через Патрушева, міг проговорити через військові структури, через ГРУ, як ви зазначили. Але напряму він вже нічого не може вирішувати. А коли всі ці структури самі, як-то кажуть, приперті до стінки в ситуації очікуваної глибокої політичної та воєнної поразки, то загроза від них прямого фізичного усунення того ж таки Пригожина дуже малоймовірна. Я б так оцінив.

Хотів би вас розпитати про логіку державного перевороту, як паралельно різні структури можуть намагатися перебирати легітимну легальну владу.

В логіці й теорії я не сильно обізнаний – я все це на практиці вивчав. У нульових роках, як багатьом відомо, я разом із зятем президента Назарбаєва планував державний переворот. Державний переворот у Казахстані – це буде паралель із тим, що відбувається в Росії, – планувалося здійснити за допомогою мережевої структури спецслужб. Там не було офісу, штатного розкладу, якихось звань. До речі, в Пригожина теж нема якихось військових особливих звань. Але люди були в усіх владних структурах Казахстану – КНБ, МВС, податкових структурах, журналісти у ЗМІ. Мережева структура була побудована за прикладом спецслужби: внутрішня конспірація дотримувалася, практично жоден з учасників цієї структури не знав, чим займається і ким є у сфері технічного контролю за президентом і найвищими посадовцями. Але не було такої підтримки, яка зараз виявляється в Пригожина, і не було силового складника, як у Пригожина, ми не мали бойовиків чи найманців, були лише спецслужби, спеціалісти в різних ешелонах влади.

Через відсутність силової структури та активне використання політичних настроїв усередині країни й уряді Назарбаєв у пику відстороненню його від влади створив «Демократичний вибір Казахстану» на чолі з відомим бізнесменом Мухтаром Аблязовим. До складу цього «Демократичного вибору» ввійшли міністри, олігархи, керівники банківських структур. За такої протидії нашої мережевої структури на кшталт пригожинської та народної ми не змогли досягти тих цілей – прорватися до найвищої влади.

У Пригожина ситуація більш сприятлива. Тобто, коли нас там піддали осуду й усунули від влади, це було досить легко зробити за підтримки демократично налаштованих громадян Казахстану. Ми силовики, з нас демократів жодних не планувалося, ми не планували бути демократами.

І Пригожин так само не планує на хвилі демократичних рухів прийти до влади – він планує прийти до влади силовим шляхом.

І тому я ще минулого року спрогнозував, що в нього може це вийти. От приблизно так у мережевиках і силових структурах, які є не лише в Росії та Казахстані, але й у деяких західних країнах, – через них розв’язуються специфічні питання на користь демократичних держав, урядів. Це нормальна практика. І тут Пригожин не зробив відкриттів, це один зі шляхів здійснення державного перевороту.