Росіяни цинічно використовують західний тренд постмодернізму

А я вам розкажу, звідки на Заході були сумніви та нерішучість у діях щодо Росії. І відповідь на це запитання прийшла до мене під час читання книги Гелен Плакроуз і Джеймса Ліндсея "Цинічні теорії про гендер, расу та ідентичність".

"Не всё так однозначно" - це усім відомий маніфест російської пропаганди. Насправді ж, це так само головне гасло епохи постмодернізму, у якій зараз перебуває весь цивілізований світ. Порівняння дій Кремля і постмодерну знайшлося мені між рядками цієї книги.

Ми часто кажемо, що сучасні кремлівські старці родом з ХІХ століття. В способах досягнення цілей так. Але от у питанні ведення пропагандистської війни — абсолютно навпаки. Російська машина оболванювання почуває себе в епоху панівного на Заході постмодернізму як грибок у вологому середовищі.

Ми часто кажемо, що сучасні кремлівські старці родом з ХІХ століття. В способах досягнення цілей так. Але от у питанні ведення пропагандистської війни — абсолютно навпаки. Російська машина оболванювання почуває себе в епоху панівного на Заході постмодернізму як грибок у вологому середовищі

Читайте також: Не бути жертвою

Кремлівські пропагандистські маніпуляції та інші засоби стравлювання різних суспільних груп в демократичних країнах м’яко лягають у свідомість дезорієнтованої постмодерністським наративом ситої, безпечної й довірливої людини. Або ж, наприклад, спроби Росії підірвати теперішній міжнародний порядок нічим не відрізняється від наскрізної ідеї постмодерної революції - "підірвати" природно вистраждані та виплекані століттями західні порядки й поняття. До речі, абсолютно ліберальні за своєю природою та успішні за фактом надбань. Очевидно ж, що в цьому випадку завдання російських КГБістів і радикальних лівих активістів в демократичних державах абсолютно суголосні. Ось чому західні ліволіберальні аджендисти так часто виступають заочними союзниками або корисними ідіотами тиранічного Кремля.

Тренд постмодерну виховує у тілі колективного Заходу сумніви в собі, розфокусовує і розбалансовує західні суспільства. З іншого боку, усе це закономірно викликає радикальну реакцію правоконсервативних кіл. На виході вольова пригніченість і наелектризованість водночас. В цьому постмодерністському гумусі проростають популісти та екстремісти різних мастей. Ідеальний стан Заходу для Росії.

В постмодерністському гумусі проростають популісти та екстремісти різних мастей. Ідеальний стан Заходу для Росії

Читайте також: Моральні танки Олафа Шольца

Або ще одне. Використовуючи цю ситуацію, московська дипломатія мімікрує під пригноблених. Апелюючи до просякнутої постмодерною невизначеністю західної публіки. Москва приміряє на себе роль "гноблених груп", за чиї права завзято борються активісти "Соціальної Справедливості". Росія розраховує на прищеплене західним елітам відчуття "тиранії каяття". Саме постмодерним вишколом навіяні оці мазохістські тези: "ми самі винні, бо довго дратували Росію розширенням НАТО на Схід" або "якою б поганою не була Росія, ми мусимо її зрозуміти та пробачити".

Це приклади типових пасток квітучого на Заході постмодерністського контексту. І росіяни вміло та цинічно використовують це як зброю проти того ж таки Заходу.

Ми точно можемо стверджувати, що совєтська, а потім і російська пропаганда, експлуатували постмодерністський тренд розвитку західної цивілізації у своїй пропагандистській війні проти демократичних держав

Читайте також: Путін знайшов у Європі ще одну failed state

Звичайно ж, я не скажу, що постмодерн придумали совєтські спецслужби. Це буде занадто. Але ми точно можемо стверджувати, що совєтська, а потім і російська пропаганда, експлуатували постмодерністський тренд розвитку західної цивілізації у своїй пропагандистській війні проти демократичних держав.

Сама ж книга про те, як боротьба за права і справедливість у розвинутому західному суспільстві трансформувалася в рух до абсурду і самознищення. Це добротне, ґрунтовне дослідження про походження і розвиток теорії постмодерну, її переродження в активізм і агресивний ліволіберальний аджендизм.

Одним словом, книгу раджу без будь-яких сумнівів.

Природно постає питання про те, а що може зарадити ситуації. Тож згадаю дуже точне спостереження Лариси Волошиної: "Війна — модерна штука. Відтак, під час війни є лише біле і чорне". Тобто у час війни є найбільша визначеність, бо є тільки свої та вороги. На жаль, світ загрався у постмодерн. Пора повертатися до визначеності. Саме тому, ціною героїчної боротьби свого народу Україна повертає людство до визначеності, а значить, і до тями. Ось яка у нас місія. І це без перебільшення.