Слова-гайдамаки

Ще трохи й нам би після зачистки шкільних підручників від "травмуючих" текстів надрукували б політкоректний "Кобзар" без "пропаганди насильства". Втім, невідомо, як воно буде після війни, коли відновиться просування європейських цінностей, під які можна підштовхнути навіть шалений мотлох, але зараз у нас золотий час – не стримуватись, говорити все, що ми відчуваємо до окупантів і тих, хто на випалених руїнах українців міст і сіл бурмоче про якусь неоднозначність і непротивлення злу.

Тож цей День народження Шевченка ми можемо зустріти без табу. Разом із поемою "Гайдамаки", від назви якої вороги України здригалися колись так само, як зараз від слова "бандерівці". Коліївщина спочатку для Тараса була частиною локальної історії, яку розповідали вустами дідів, які були дітьми у 1768 році. І в післямові поет пише, що не користувався жодними історичними працями, звичайно, іноземних та колоніальних істориків, бо інших тоді просто не могло бути. Як тоді він зумів так правильно розставити акценти, що Коліївщина стала одним з етапів національно-визвольного змагання українців за власну державу без хлопа та пана? Поема написана за 7 років до Весни народів, яка зруйнувала рабство у вигляді кріпосного права в Галичині та стала поштовхом до пошуків мовної та національної ідентичності, тобто 1841 року, коли авторові було 27 років. Всього лише. Але цілісна особистість здатна як оцінювати минуле, а й проєктувати досвід поколінь у майбутнє. Тобто час для неї не лінійний, як для звичайних людей, простір не обмежений. Вона існує у єдиному часі-просторі.

Цілісна особистість здатна не лише оцінювати минуле, а й проєктувати досвід поколінь на майбутнє. Тобто час для неї не лінійний, як для звичайних людей, простір не обмежений. Вона існує в єдиному часі-просторі

Читайте також: Від першого до останнього подиху

У Мавриція Готліба, художника з Дрогобича, ровесника Івана Франка, який помер у віці 23 років від сухот, є картина "Свято Йом-Кіпур", де він зображує себе дитиною, юнаком, зрілим чоловіком. У храмі, що також важливо. Так само в поемі "Гайдамаки" ми зустрічаємо автора у різних образах та тимчасових вимірах. Спочатку це поет, для якого слова — це посланці, воїни, які продовжують справу національно-визвольних змагань. Далі це безрідний сирота Ярема, відірваний від свого коріння, для якого бажання помсти за викрадення коханої Оксани переростає у необхідність помсти за всіх поневолених та скривджених українців, бо безкарне зло стає сильнішим. Ми, сучасні українці, знаємо, що трапилося з обіцянками, які давали політики на обох Майданах: "бандити сидітимуть у в'язницях". А ще він – старий сліпий кобзар Волох, який розважає гайдамаків на кривавому бенкеті, що асоціюється із заклинаннями волхвів, хоча, звичайно, це пароніми (слова, близькі за звучанням, але різні за змістом). І ті жартівливі пісні, що він співає повстанцям, насправді магічні заклинання. І нарешті – підліток із Керелівки, обдертий, голодний, беззбройний, який на запитання повстанців, хто він, відповідає: "Я – гайдамака". Ті з нього сміються, бо куди такому нещастю воювати, але хлопець уперто називає себе гайдамакою, готуючись до продовження боротьби за свободу.

Ми зустрінемо цей день містерією "Великий Льох", але не так, як кілька років тому - безсило схиливши голову перед всепроникним вірусом зради та колобранства. Без брому, тому що всі ці жахливі криваві жертви не були марними ніколи – ними встелено шлях до свободи

Читайте також: Синдром уявної безпорадності

Цей епізод із поеми, в якій вирує насильство, де гине все, що здатне отруїти майбутнє зрадою та розоренням, нагадує мені реальний епізод із часів УПА. Село Верхні Гаї на Дрогобиччині. Енкаведисти оточили криївку. Раптом з-під землі вискочив хлопчик років 12-ти й кинувся тікати. Його підстрелили. Потім офіцер підійшов до нього і запитав: Ти хоч розумієш, за що ти воюєш?. "Розумію! - відповів хлопець. - Щоб вас тут не було."

Ми зустрінемо цей день містерією "Великий Льох", але не так, як кілька років тому — безсило схиливши голову перед всепроникним вірусом зради та колаборанства. Без брому, тому що всі ці страшні криваві жертви не даремні ніколи – ними встелена дорога до свободи. Ще ніхто не отримував свободи задарма. А від помилок також не убезпечений ніхто. Не тому, що уроки історії погано вивчені, а тому, що потрібно однаково добре володіти як тактичною, так і стратегічною зброєю. Слів це також стосується.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Галина Пагутяк, письменниця, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.