США потрібно визначитися, вони допомагають Україні на повну чи ні, - Фейгін

Дагестанський погром не реалізувався, але ми бачили, як намагалися організувати картинку, потрібну Кремлю. Є відчуття, що Кремль перестає контролювати периметр, зокрема Дагестан.

Що стосується цих подій: починалися вони, як це часто трапляється, з якогось епізоду чи посту в телеграмі, із закликів. Випадково, як привід, не причина – саме привід. Припустімо, «Ранок Дагестану» звернувся до салафітів, молоді салафітської, переважно серед аварців, наскільки я розумію, в Дагестані й Махачкалі, підтримати активними діями, прямої дії акціями зачищання від євреїв. Якась кількість могла запалитися цим і побігти.

Але є інше питання: вони ж бігали добу – десь у Хасав’юрті готель, тут – аеропорт, там навіть мітинг на наступний ранок пропонували оголосити. Вони їдуть, перевіряють документи, вдираються до аеропорту - чи то оргтехніку виносять, ламають двері. І не видно якоїсь істотної сили, яка цьому перешкоджала б. Ні росгвардії, що виростає з-під землі, чи ФСБ - нічого такого нема. Весь день і вечір вони ганяють аеропортом, злітною смугою, намагаються вишукувати євреїв. Наскільки я розумію, нікого не знайшли. І буквально вночі, а може, наступного ранку тільки з’являються якісь сили, які були, вони ніде не дівалися, не десантувалися. Це розквартировані безпосередньо там, у Дагестані, сили росгвардії, і армія там є, і кого там тільки нема на Північному Кавказі.

Чи можна сказати, що ця ситуація була спровокована – як привід, наголошую, причини ми скажемо, – самою ФСБ чи кураторами, які через свої структури діють?

Бо цей «Ранок Дагестану», кажуть, в Туреччині, сидять там кілька людей. Правда це чи ні - історія темна. Чи взаємодіють вони з кимось із таких людей із самого Дагестану, чи з Кремля, чи з Луб’янки? Я не знаю, але припускати можу. Тому що вони спровокували цю публіку, і ті побігли щось у вентиляторах шукати, чи пропелерах літаків, тобто в турбінах.

Тепер про причини. По-перше, однозначно: цілковито антисемітська атмосфера в Кремлі, Кремль полишив остаточно щось удавати. … і раніше були антисемітськими, антиізраїльськими, антиєврейськими – будь-який епітет годиться. Тепер і ці покинули вдавати якусь толерантність, терпимість, обопільність - як-от ми і з тими, і з іншими. Відкрито, прямим текстом, на рівні добре нам відомого радянського антисемітизму ясно визначено позиції: євреї – сякі-такі, вони ненадійні, громадяни євреї – якісь такі особливі люди, яких потрібно позначати, тому що вони якісь незрозумілі. І Кремль зайняв таку позицію, підтримав ХАМАС цілком невипадково, вони союзники вже давно, уже й за Путіна, я вже не кажу про попередні роки. ХАМАС не так уже й давно виник, як порівняти з ФАТХ. Безумовно, вони прямі союзники, вони підтримують у всьому одне одного. ХАМАС виступив у лютому минулого року, коли почалася так звана спецоперація, з повною підтримкою Москви, проти України, зробив антиукраїнську заяву.

Про Іран взагалі все ясно. Питається, чому Україна не мала підтримати Ізраїль у відповідь. Де логіка – чи підтримати ХАМАС мала Україна?

І заяви, які звучать на цій нараді, - лише послухайте. Путін каже: у мене стискаються кулаки, коли бачу, як гине населення в Газі. Чого вони в тебе стискаються, де вони в тебе стискаються? Ти з ким воювати хочеш – з Ізраїлем? Чи в особі Ізраїлю з Заходом?

Якщо вже згадали про страждання арабського населення, варто згадати про бомбардування фосфорними бомбами Алеппо, і не лише. І те, що там вагнерівці витворяли.

Кувалдою вбивали на камеру. Вагнерівці вбивали учасників сирійського спротиву кувалдами. А там Москва застосовувала хімічну зброю - у Сирії. І ні в кого нічого не стискалося, хоча жертви не порівнянні. Загинули сотні тисяч у Сирії. Не кажу вже про інші речі, які звучать цинічно й нещиро. Але мети вони досягли. Ісламський світ загалом – начебто на боці ХАМАС, Палестини. Фронтменом цієї теми є ХАМАС, коли кажуть «Свободу Палестині», «Захистіть Газу», – це все про ХАМАС, це не про Палестину, палестинці в різних місцях живуть. Чомусь на Західний берег річки Йордан ніхто бомби не кидає, погодьтеся. Борються з ХАМАС.

За те, що гине мирне населення, відповідальність повністю на ХАМАС. Якби не було акції 7 жовтня – а це було не лише 1400 ізраїльтян на півдні Ізраїлю, а й захоплення 220 заручників (зараз кажуть і 220, і 240), достеменно невідомо, скільки саме загинуло, вся відповідальність лежить на ХАМАС. Тому що в них завжди була можливість за ці дні від 7 жовтня і повернути заручників, і скласти зброю, і припинити спротив. Їм це пропонувалося. Вони вирішили, що можуть погратися так населенням Палестини в секторі Гази, піддавши його цій жахливій загрозі небезпеки, загибелі в результаті дій у відповідь. Це питання забезпечення безпеки й покарання винних. Ізраїль від цього не відмовиться.

Так, відбувається сухопутна операція, вона проводиться фазами, секторально, не масштабно, проте вона триває. І з цього погляду, безумовно, Москва узяла позицію антиізраїльську, прохамасівську і робить усе для того, щоб Ізраїль програв спочатку в інформаційній війні – він її вже програв, це факт, – а тоді програв і воєнну ситуацію.

А для чого Кремлю було вписуватися настільки активно проти Ізраїлю? Пам’ятаємо, як Путін ридав на плечі Бібі Нетаньягу, але, попри всі їхні давні зв’язки, тепер Путін вирішив долучитися активно. Не сам ХАМАС придумав цю атаку на Ізраїль – Іран і ще хтось йому порадив, з Кремля натякнули чи допомогли.

Все може бути. Західна преса пише, що два роки вони готували цю операцію. Два роки вони постійно їздили до Москви. У серпні бачили, як Машаль і Ханія дарували панно Лаврову чи то в Москві, чи в Пітері на саміті. Це про що говорить? Вони постійно їздили на наради, зустрічалися, і не лише з Лавровим. З керівництвом спецслужб, армії вони мають найтісніші стосунки.

Чому саме зараз узяла антиізраїльську позицію Москва? Могла б маневрувати, 7 жовтня закликала б до миру - але ж ні. Гадаю, вони зацікавлені в затягуванні цієї історії, щоб перемикнути увагу з України на Близький Схід. Якщо Ізраїль швидко переможе, вирішить питання з ХАМАС, візьметься за Іран, у Москві щасливі не будуть, тому що в них почнуться інші проблеми.

Іран постачає «шахеди», снаряди, ще багато чого. Якщо будуть розбомблені об’єкти ядерної інфраструктури, якісь центрифуги, то можуть напевне постраждати й ці заводи. І це дуже допоможе Україні, українців припинять убивати цими «шахедами».

Що стосується самого ХАМАСу - це неконтрольована значущими силами арабського Сходу сила, яка може провокувати. Здавалося б, така масштабна терористична акція була проведена за один день на території Ізраїлю – а наслідки по всьому світові. Глобальний процес, навіть Анджеліна Джолі сьогодні підтримала Палестину в такому ж контексті. Про що це говорить? Що вони знають, де треба натиснути, куди вдарити. Вони розуміють, як це працює. У Москві точно розуміють. Єврейське питання, близькосхідне питання, палестино-ізраїльське питання – найдошкульніші.

Вони там і натиснули для того, щоб розв’язати свої проблеми у Східній Європі з війною, яку вони не виграють, як мінімум щоб спонукати світ домовлятися щодо України: нумо сядьмо, залиште нам окуповані території, демілітаризуймо Україну – весь той набір.

А тоді разом вирішимо близькосхідну проблему. Ми ж пропонуємо, ми учасники «близькосхідної четвірки», каже Москва, ми готові також і заручниками займатися, ми готові сприяти створенню палестинської держави, брати участь у перемовинах між сторонами, ми маємо контакти і там і там, це відкрито звучить - ми маємо «мирний план».

Ось для чого це все робиться. І Москві невигідно, щоб зараз швидко з ХАМАС розібрався Ізраїль. Дуже невигідно. Тому що проблема зникне і все знову перемикнеться на Україну, причому ще завзятіше й лютіше, бо Ізраїль напевне підтримає Україну рішучіше.

«Левада-центр» провів внутрішньоросійське опитування. Вони починають «міряти» настрої. І виявили, що близько 70% росіян із вдячністю сприйняли б, якщо Путін припинив агресію проти України. Але менше третини з тих людей хотіли б, щоб Путін повертав окуповані наші території. Але і Дагестан, і всі ці соцопитування мають стосунок до подій через пів року, коли Путін сам себе перепризначатиме.

Ми дійсно не можемо судити про достовірність всіх цих цифр. Тобто частково вони, можливо, й правдиві, але можливо також, що й ні. Вони тенденцію виявляють. Війна триває понад 20 місяців, уже 21-й, це дуже багато. Це багато для України, для світу, але й для росіян це багато. Тому що кожен день збільшує кількість загиблих, витрати в економіці, в соціальній сфері, багато в чому. Не дуже від цього обивателі російські щасливі. Вони можуть мати бажання скоріше це закінчити.

Інше питання, що ми все ж таки маємо справу з тоталітарною системою, яка вже склалася. Якісь окремі елементи, кластери залишаються ще від попереднього, авторитарного періоду, якось вони існують, наче лакуни. Можливість поїхати на відпочинок до Туреччини – це ще від часів путінської авторитарної Росії попередніх двох десятиліть. Чи доступ в Інтернет – це теж звідти, хоч і скорочується, але це з минулого життя. Питання: наскільки Путіну у зв’язку з виборами варто й треба прислухатися до таких настроїв. Я не впевнений, що це може похитнути його рішення продовжувати свою справу. Соціологія цікава, звісно, під неї можна підлаштовуватися, маневрувати, якісь свої дії змінювати. Але покладатися на суспільну думку, яка змінюється час від часу, Путін точно не збирається.

Вибори відбудуться за планом, виборів нема тобто, оголосять цифру. Але вони замірятимуть, чи це не викличе заколоту й реакцію у відповідь. Саме через це відбуваються дискусії навколо нової мобілізації: проводити її чи ні, до виборів чи після. Звісно, це не питання лише мобілізації, це питання, пов’язане з суспільними настроями, які не мають надто сильно контрастувати з діями влади. Я думаю, що в припустимому діапазоні Москва досить вдало маневрує між своїми інтересами (вона їх реалізує в будь-якому разі – хоч на війні, хоч на виборах) і незадоволенням громадян. Вони цілком розуміють ту межу, яку не варто переходити.

Тому я вважаю, що соціологічні опитування скоріше свідчать про втому від війни в самій Росії, ніж про готовність чи бажання населення змінити якось свою долю.

Але не коригує ці плани в головному – змусити Путіна відмовитися від війни може лише справжня воєнна поразка, а це комбінація зусиль: це й власне поразка на війні, і дезертирство з фронту, і тиск від Заходу рішучіший, з наданням видів озброєнь, які абсолютно змінять баланс тощо. Ось це - може. А настрої людей, що вони вимагатимуть припинити воювати, що вони не схочуть мобілізовуватися, - на це вони не зважатимуть.

Один «пророк» ховає Путіна вже не один рік – професор Соловей. Невідомо, кому вірити, але політика залишається незмінною й непримиренні клани не починають боротьбу між собою. Якщо Соловей помиляється, то хто з цього може активно користатися й чому воно так активно бурлить?

Усі хочуть, щоб Путін умер, - я хочу, ви хочете, всі цього хочуть. Уявіть таке: вам кажуть, що він умер. І люди всі: ой, як добре в животі стало… Тобто це все від величезного бажання, людям хочеться це обговорювати, тому що створюється дещо пустотливий, дещо веселий, але радісний внутрішній настрій, що нарешті позбулися цього людожера. Тому люди дуже ласі до цього. Я думаю, Валерій Дмитрович це експлуатує. У мене таке відчуття, що він про це знає і свідомо на цьому паразитує.

Тепер стосовно Путіна в холодильнику – я вже казав, що це чудовий мем: Путін в холодильнику на Валдаї – це дуже гарно звучить, як назва для хорошого стриму. Я думаю, що є вигодонабувач у цій історії, адже Кремль (в особі Пєскова, щоправда) заходився це коментувати, а міг би не робити цього. Але вони коментують.

Може, їм є вигода з того, чого вони його весь час ховають, кладуть у труну, то в нього рак, то ще щось - а він усе живий. Тобто невмирущий Путін, забудьте, що його можна знищити. Проти нього навіть Пригожин ходив – і де він тепер?

Можливо, для Кремля це щось ніцшеанське: те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Відповідно чутки про смерть роблять Путіна сильнішим, таким, якого не можна вбити. І можливо, Кремль, навіть із чисто тролінгових міркувань, готовий попіаритися, показати , що нічого такого, Владімір Владімірович сидить на нараді, ховаєте зарано, як Рабінович каже, не дочекаєтеся. Вони готові з цього поіронізувати з  далеким прицілом, мовляв, Путін прямує до виборів, до 72-го  року цілком здоровий, цілком бадьорий тощо. Якусь таку мету переслідують.

Кажуть: пролікований рак. Так він же пролікований – припустімо, якщо це насправді. Тому що людина, яка насправді хвора навіть на несмертельну, але на серйозну хворобу, вона не така на вигляд, як Путін, не з’являється і не робить такого, що ми бачимо.

В Америці тривають передвиборчі дебати з метою стабілізації геополітичної ситуації. Водночас тривають потужні атаки на Байдена, тому що демократи хотіли б висувати конкретно його. І з’явилася стаття Саймона Шустера, який мав певний доступ до якихось кабінетів. Стаття доволі неприємна, хоча й симптоматична, тому що викликала колосальний резонанс в різних серйозних політичних середовищах, більший, ніж стаття генерала СВР про Путіна в холодильнику.

Скажімо прямо: чи могла така стаття з’явитися рік тому чи півтора, під час війни? Мені видається, що ні. Якось і етично, і політично це було б надто недоречно. У цьому побачили б замовлення, інтереси Кремля. А зараз, коли минув час, уже його ніхто не звинувачує в тому, що в нього є заангажованість, що він поїхав і про все дізнався, такий матеріал дав, немовби інтерв’ю. І Зеленський його прийняв, і він таке написав. Безумовно, попри те, що, на мій погляд, стаття погана, тому що забагато отрути, немає того ступеню об’єктивності, який хотілось би бачити, але поза тим.

Прізвищ конкретних нема, посилається на якихось ефемерних радників.

Так, типу оточення президента. А насправді хто вони, хто такі речі говорив? Ну, добре. Я думаю, що сама атмосфера зараз саме така, про яку ми вже говорили вище, що все ж таки надто довго триває війна, дійсно виснажена суспільна думка.

І найголовніше те, що впливає на це все всередині Америки - саме внутрішньоамериканські проблеми, вибори. Це загострення саме з виборами пов’язане. Тому що президент Байден, безперечно, зараз поступається цьому наративу, який виник там, що персоніфікується з Трампом і республіканцями - зараз вони набирають бали, цього не приховаєш. І не втрачають бали через близькосхідну кризу, яка поглибила ситуацію: нумо допомагати Ізраїлю, а тоді вже Україні, це пріоритет тощо. І в цій ситуації, безумовно,

Байден і його адміністрація виглядають досить тьмяно. Тому що виходить, що вони не завершили проблему одну – в Україні, а їх до цього закликали ще з грудня минулого року.

І взагалі з успішною Харківською операцію рік тому, у вересні, казали, що потрібно рішуче, просто зараз скористатися моментом, дати всю необхідну зброю й досягти рішучішого успіху – дійти до моря, наприклад, ще до чогось, контрнаступ здійснити. А там виникла пауза, час – і тепер його довбуть в Америці за це, з одного боку, а з іншого - кажуть: якщо вже ви так усе пропустили, то вже нехай, покиньмо все й не занурюватимемося, то й не залежатимемо від ситуації в Україні.

Це більше направлено не на Україну, не на Зеленського, не на суспільну думку в Україні, а передусім на Америку. Мені здається, що найбільше це саме з цим пов’язано. Це триватиме до листопада наступного року точно. Поки вибори, і до січня, поки не відбудеться інавгурація нового чи попереднього, чинного президента США, ця ситуація лише поглиблюватиметься. Так, у листопаді 2024 року відбудуться вибори, і якщо переможе опонент чинного президента Байдена, то десь 20 січня 2025 року він обійме посаду першої особи – президента США.

Але до цього моменту ще дуже багато чого може статися. Важливо констатувати: якщо Ізраїлю вдасться в найближчі терміни – місяць, півтора, я про такі терміни кажу, - упоратися з ХАМАС і навіть підготуватися до ударів по Ірану (а я думаю, що це неминуче, хоч зі США, хоч без), то це погіршить ситуацію для Москви. Затягування вигідно тепер і там, і там, щоб ці конфлікти тривали й тривали. І на цьому паразитувала б Москва, і врешті-решт на цих настроях, на цьому незадоволенні грав би противник Байдена на внутрішньоамериканських виборах.

З цього погляду, звісно, адміністрація Байдена надто зацікавлена просто зараз рішуче надати Україні все необхідне озброєння, допомогти якнайрішучіше, щоб досягти очевидних результатів і викликати натхнення, що все було немарно, що ми все таки добилися.

Залужний зазначив, що для цього потрібно, він же ж сказав про це. На закиди, що ви чогось не досягли, на що ми розраховували, він відповів: ми лише на 17 кілометрів просунулися, а треба за день на 30. Розумієте, це все начебто добре, але ще й досі немає літаків, і недостатня кількість ракет далекого радіусу дії, і багато чого нема. І навіть з поточними боєприпасами проблема в Україні.

Отже, Америці дійсно потрібно визначатися. Від Байдена вимагають визначеності: якщо ти вже воюєш, то воюй на повну, без будь-яких обмежень.

Давай зброю, врешті-решт не американським же солдатам умирати. Виріши вже проблеми в Ізраїлі і в Україні в межах своїх повноважень і компетенції – допомоги, насамперед воєнної. В Ізраїлі дещо інша ситуація, зрозуміло, завдання Америки там - не допустити розростання в регіональну війну, якщо не в глобальну.

Натомість в Україні завдання локальніше – просто дати змогу Україні дійти до моря й перерізати східний і південний фронти. Навіть не йдеться про те, щоб за один день узяти й звільнити всю територію України, ті 19 чи 20% окупованої території України, - просто дати розрізати фронти. Для цього, так, потрібні додаткові сили й засоби, ресурси й таке інше. А тоді вже займатися рештою – розбиратися з корупцією, добре чи погано керували, це вже потім - ласкаво просимо. В Ізраїлі зараз нікому не спадає на думку негайно прибирати Нетаньягу: так, друзяко, ми з тобою точно розберемося, давай вирішуй питання з Газою, а тоді займатимемося тобою. Саме так вирішуються питання.