Сталеві люди із “Азовсталі”. Чому оборонці Маріуполя герої назавжди

79 днів полк “Азов”, 36-та бригада морської піхоти та 12-та бригада Нацгвардії, прикордонники показують те, чого ми ніколи не бачили у блокбастерах із Томом Крузом, Деніелом Крейгом і Брюсом Вілісом. Вони перемололи на фарш кращі сили окупантів — морпіхів, спецпризначенців, повітряні сили, десантуру, кадировців і батальйон “Сомалі” із так званої “ДНР”.

Ми так довго шукали еліту і не помітили, що вона зовсім поруч — Денис Прокопенко, Сергій Волина, Святослав Паламар, Ілля Самойленко та інші. З викресаними і рішучими обличчями, як скульптури Пінзеля. І живими уособленнями війська небесного, якщо воно справді є. Кожне інтерв’ю нашого героя із підземель “Азовсталі” — це жахливе реаліті-шоу. Десь таке, як покласти живу людину в домовину і слухати, довго слухати як вона просить про допомогу.

Люди із “Азовсталі” уже зробили неможливе. І не тільки у воєнному плані — вони врятувати цивільних жінок і дітей, які ховалися разом із оборонцями. Вони змусили ООН і Міжнародний Комітет Червоного Хреста згадати для чого вони взагалі існують в природі і мають пристойні бюджети на вирішення “гуманітарної кризи в Україні”. Порятунок крайньої групи цивільних дався тяжко, загинуло троє “азовців”. Одного з них, топового українського снайпера Віталія Блажка “Хвата” я знала особисто.

Одесит, колишній “беркутівець” згадав своє українське коріння, історію розкуркулення власної родини і пішов вбивати окупантів. У 2019 році на Світлодарській дузі він втратив стопи ніг, але отримав карбонові американські протези і знову поїхав на передову. Я знаю, що за ці два місяці він ліквідував багато високопоставлених офіцерів — така була його спеціалізація. Він чітко знав, що робить. Я пам’ятаю, як у 2020 році він сказав таке: “Такі війни, як у нас із Росією, не можна закінчити якимось перемир’ям. Хтось має здати назад, до того ж – повноцінно. Неможливо домовитися десь посередині, позаяк цієї середини просто не існує. Або тут буде Україна, або маріонеткова держава Росії. Абсолютно очевидно, що росіянам не треба окремо Донецьк чи Луганськ. Окремо – ну хіба що Крим. Але Донбас їм треба тільки для того, щоб втюхати його нам на правах якоїсь автономії. Яка б відправляла певну кількість депутатів до парламенту, які б системно заважали всім українським ініціативам”. Він був правий і лишався вірним своїм принципам до кінця. “Хват” дуже чітко знав те, про що боялися включно до 24 лютого сказати наші політики, тільки б рейтинги не втратити.

Читайте також: "Кіборг" з ідеальною англійською: що відомо про Іллю Самойленка - офіцера, який давав історичну пресконференцію з "Азовсталі"

Мій знайомий “Хват” більше за все мріяв про військовий ВНЗ, щоб вирощувати нових снайперів. Улітку 2020-го він сміявся, що його справа на війні ще недороблена, бо війна не закінчена. Нині вийшло так, що все, що він міг зробити — уже зроблено. Дякую тобі, Герою.

“Азовсталь” бомблять і я точно знаю, як рветься душа у рідних тих, хто в облозі. Днями отримала найтяжче прохання у своєму житті. Мені написала красива жінка Тая. Її єдиний син Михайло Ніконець нині у самому пеклі на “Азовсталі”. Прохання матері було страшне. Я була в шоці і півгодини ридала. Звучало воно так: “Я не прошу його врятувати, я розумію що це неможливо, я все розумію, не дайте, щоб він загинув невідомим!!! Найсильніший біль, що про мого сина не знають, чи не хочуть знати”.

Михайлові скоро має бути тридцять років. З 16 років живе сам. У цивільному житті працює на СТО. У 2014 році був на Майдані, далі було АТО. Мама тривалий час не знала, де він насправді. “Довідалась від його друзів, показали фото. Мене обманював що в Києві працює”, — каже мама. Він опинився в Маріуполі тоді, коли стало зрозуміло, що там все дуже складно. Михайло був одним із тих, хто разом із морпіхами пробився на “Азовсталь”. З того часу і тримає бастіон. 8 травня мама побачила сина у відео на “1+1”. У хлопці з забинтованою рукою вона впізнала свою дитину.

Я намагаюсь легко заспокоїти маму — є маленький шанс на обмін, але пані Тая крає правду ножем. “Так, я знаю чим це все закінчиться!!! але найгірше, найболючіше для мене що мій Син, кане в небуття ніким не почутим, і не побаченим. Мені не потрібні його почесті, мені потрібно, щоб всі знали, що там на "Азовсталі" був ще один захисник, хлопець з Умані, сміливий, чесний, справедливий, який не міг сидіти дома в своїй квартирі, а пішов добровольцем до своїх хлопців на допомогу”, — каже українська мама. Хто я така, щоб не чути її прохання.

Михайло бореться як лев. Бореться з останніх сил. Він - Герой. Він - еліта, яку ми так довго шукали, а ось вона, поруч. Ось крайнє SMS, яке він відправив уночі мамі.

Я думаю про цю сім’ю, про інших мам і їхніх дітей, яких закидають щедро бомбами, і думаю про велику несправедливість. Усі вісім років російська пропаганда і її тутешні посіпаки любили розповідати, що український ветеран війни на Донбасі це обов’язково - алкаш, аб‘юзер і взагалі тупий заробітчанин. А виявилось, що український оборонець має добру освіту, знає англійську і може давати нон-стоп інтерв’ю SkyNews. Із медведчуківських телеканалів щедро лилося про “зовнішнє управління”, “Азов” обзивали неонацистами, а по факту вийшло, що це взірцевий натовський підрозділ. І це визнають всі — в ЗСУ, Генштабі і будь-якій іншій бригаді.

Читайте також: Сергій Волина – командир морпіхів, що став голосом Азовсталі

Мами, дружини захисників Маріуполя — це у них треба брати інтерв’ю і просити дати майстер-клас щодо сімейних стосунків. Не у інстаграм-дівиць з силіконом у мізках. Чого варта історія дівчини із “Азова” і прикордонника, які побралися у підземеллі і мали на щастя тільки три дні? Більш трепетних історій я не знаю.

Всі оборонці Маріуполя дали нам такий урок, про який ми навіть не здогадувались. Як лишатися людиною на краю пекла. Як любити ближнього свого всім серцем — і цим щедро утерли носа усім релігійним конфесіям світу. Як боротися в умовах, де інший би здався і помер ще в перші дні війни.

Саме полк “Азов”, 36-та бригада морської піхоти та 12-та бригада Нацгвардії та прикордонники змусили світ повірити в нас і простягнути нам руку, а не мізинець, як в попередні рази. Вони змусили українців відкрити в собі друге дихання і боротися. Лупати сю скалу до перемоги. Я дякую їм всім, що не мовчать. Хоч і знаю, як муляють вони очі численним політикам, які облизуються на рейтинги. Саме наші оборонці Маріуполя вигризли для нас можливість ленд-лізу. Повагу врешті-решт. А найголовніше, що вони вишкрябують із низки українців — українця не на словах, а на далі. Коли ти більше за прапорець на аватарці. І за це їм подяка назавжди.