Судовий контроль: Як недоброчесні судді тікають у почесну відставку

Суддівська відставка - це не просто пенсія. Це продовження імунітету і величезні пожиттєві грошові виплати від держави. Усе це, відпрацювавши 20 років, мали би отримувати лише доброчесні служителі феміди: ті, хто не брав хабарів, не зловживав посадою та дотримувався норм суддівської етики. Та насправді у почесну відставку часто намагаються втекти ті, чия доброчесність викликає сумніви - щоб унеможливити розслідування своєї діяльності, не проходити кваліфікаційне оцінювання та зберегти всі привілеї почесного звільнення. Ми продовжуємо розповідати про суддів, котрих ВРП - замість того, щоб притягати до відповідальності - цього року відправила у почесну відставку.

У квітні у відставку пішла суддя Північного апеляційного господарського суду Людмила Гарник. Вона була однією з перших суддів, які проходили первинне кваліфікаційне оцінювання і - не пройшла. У 2016-му році суддя не змогла підтвердити свої фахові знання та здатність здійснювати правосуддя. Кваліфікаційна комісія відправила її на перепідготовку до Національної школи суддів.

Вже тоді у членів комісії було чимало питань до статків Гарник. У 2014-му році на рахунках судді з’явилися 3 мільйони гривень. Їхнє походження вона так і не змогла пояснити. Спочатку сказала, що це від продажу квартири. Та з’ясувалося, що квартиру вона продала на рік пізніше. На наступному кваліфікаційному оцінюванні версія змінилася: гроші з’явились нібито через роботу успішним адвокатом. Зазначимо, що Людмила Гарник працювала суддею з 2002-го року, а це означає, що заробити мільйони, виконуючи роботу юриста, у 2014-му році вона просто не могла – посада судді забороняє працювати за сумісництвом.
    
Людмила Гарник має розкішний будинок на 335 квадратних метрів в елітному прибережному селищі Совіньйон на Одещині. З переїздом до Києва жінка, яка, судячи з декларацій, мала чималі заощадження, витрачати їх на житло у столиці не стала - просто приватизувала службову квартиру на понад 100 квадратних метрів.
    
Також Людмила Гарник є кандидаткою наук. У ході кваліфікаційного оцінювання вона ділиться своїми висновками, що не вказують на статус науковця, та не може з першого разу назвати юридичні терміни. У 2016-му році Кваліфікаційна комісія визнала професійний рівень Гарник недостатнім для здійснення судочинства та відправила вчитися. Майже 5 років суддя була позбавлена права працювати. Аж до березня 2021-го року. Втім весь цей час ми з вами, як платники податків, продовжували утримувати профнепридатну суддю. Вона щомісяця отримувала свою високу суддівську зарплату. 

Суддя Людмила Гарник пішла у відставку 27 квітня 2023 року. Зберегла звання судді і за рахунок платників податків, тобто, нас з вами, отримуватиме довічне утримання від держави у розмірі від 50 до 100 відсотків її суддівської зарплати.    

А це - суддя Шевченківського районного суду міста Києва Лідія Щебуняєва. Вона пішла у відставку 25 квітня цього року. Служителька феміди відома тим, що звільнила від ув’язнення Олександра Медвідя, обвинуваченого у викраденні та катуванні активістів Революції Гідності - Ігоря Луценка та Юрія Вербицького. Останнього було по-звірячому вбито.

го січня 2014-го року тіло Вербицького знайшли у лісі за 500 метрів від дороги Гнідин-Петрівське. Слідство встановило, що Олександр Медвідь особисто брав участь у викрадені активістів з Олександрівської лікарні, після чого їх перевезли у передмістя Києва, де знущалися та били. Лідія Щебуняєва ухвалила вирок, в якому висловила переконання, що Юрій Вербицький помер не через катування Медвідя та його компанії, а через те, що замерз в зимовому лісі. Розповідає голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков:

“Лідія Щебуняєва має  досить довгий послужний список. Найбільше вона стала відомою через те, що виправдала фактично, не побачила тяжких наслідків викрадення, заподіяння фізичного болю, наслідків і смерті активіста Вербицього під час Революції гідності. Це і багато іншого також не стало підставою, щоби ВРП хоча б призупинила розгляд питання про відставку Щебуняєвої”. 

На час оголошення вироку Медвідю, у квітні 2023-го, розгляд справи тривав уже кілька років і строки давності притягнення до відповідальності за скоєння злочину збігли. Тому Медвідя хоч і визнали винним, але одночасно звільнили від покарання.

Також Лідія Щебуняєва судила свого колегу з Печерського районного суду міста Києва - одіозного «суддю Майдану» Віктора Кицюка. У 2020-му році вона виправдала Кицюка, бо не побачила складу злочину в його діях.

Лідію Щебуняєву перевели до Шевченківського райсуду Києва у 2015-му році. З 2003-го вона була суддею Харцизького міського суду Донецької області. Співбесіду з Вищою кваліфікаційною комісією служителька феміди проходила у закритому режимі та підтвердила відповідність займаній посаді. Майнові декларації вказують на те, що основним доходом родини Щебуняєвої з 2014-го року була заробітна плата судді. Суддя володіє квартирою в Донецькій області. А місцем її фактичного проживання було вказано Київ, хоча хоча будь-яке житло у столиці в її деклараціях було відсутнє, навіть на умовах користування. Продовжує Михайло Жернаков:

“Вкотре виходить, що суддів, які грають проти держави Україна, які відпускають на волю вбивць, які відпускають на волю суддів, які ухвалювали рішення за командою з АП Януковича, ми тепер їм замість того, щоби вони понесли справедливе покарання, будемо виплачувати довічне грошове утримання, яке може сягати і 100 тис. Гривень, в залежності від того, скільки судді заробили  за останнім місцем роботи”. 

Іще один суддя з сумнівною репутацією, якого Вища рада правосуддя відправила у відставку з довічним утриманням за наш з вами рахунок - це Олексій Бринцев, суддя Господарського суду Харківської області. У 2016-му він брав участь у конкурсі до Верховного суду, однак отримав негативний висновок від Громадської ради доброчесності. 
    

Громадська рада доброчесності виявила, що Бринцев є колишнім зятем екснардепа Степана Гавриша, який у 2004-2005-му роках представляв інтереси Віктора Януковича у Верховному Суді. А колишня дружина Бринцева виконувала обов’язки помічниці народного депутата від «Партії регіонів» Юрія Іванющенка. У 2006-2015-му роках батько судді - Василь Бринцев - був суддею Конституційного Суду. У 2010-му він у складі колегії суддів визнав законним конституційний переворот, в результаті якого експрезидент Віктор Янукович узурпував владу в Україні. Певна річ, діти не відповідають за батьків, втім зв’язок з політичними силами, тим паче, проросійськими - аж ніяк не вказує на доброчесність судді.

Бринцев отримав у власність землю в тимчасово окупованому Криму, кілька будинків та квартир і нежитлові приміщення. У 2019 році Громадська рада доброчесності виявила, що за 3 роки війни суддя понад 20 разів перетинав кордон із Росією. Батько та мати Бринцева також регулярно здійснювали поїздки до російської федерації. Про такі мандрівки точно не можуть не  знати російські прикордонники і інші представники російських силових відомств, - переконує голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков:

“Чому вони пропускають і як пропускають цю людину, яким чином і на що виміняли гарантії безпеки? Якщо суддя катається туди-сюди - або на окуповану територію, або прямо на територію РФ, то явно є якась домовленість між суддею і РФ. Що робить на території нашого ворога людина, яка є представником держави, яка ухвалює рішення іменем України?”

З усім цим послужним списком суддя господарського суду Харківської області Олексій Бринцев 21 березня цього року пішов у відставку. Тож, як бачимо, почесне звільнення служителів феміди - це не завжди позитивне і справедливе явище. Звісно, те, що недоброчесні судді перестають вершити правосуддя - це вже непогано. Втім, коли вони йдуть у відставку, за ними зберігається звання судді, а відповідно й імунітет від правоохоронців, адже суддю навіть у відставці неможливо затримати без дозволу ВРП. Вони можуть брати участь в управлінні судовою системою та отримувати довічне грошове утримання від держави - від ста тисяч гривень на місяць. Тому суддям з сумнівною репутацією така опція, як почесна відставка, має бути недоступною.