Проходять пекло на землі: як в Україні родичі розшукують безвісти зниклих воїнів

Еспресо розповість, що доводиться переживати родині, коли воїн вважається зниклим безвісти. 

Масові поховання захисників у проклятому лісі

Брат адвокатки та волонтерки Тетяни Гойдик – Олег Гурко – добровольцем пішов служити в 95-ту десантно-штурмову бригаду. Тепер тягар пошуків Олега, що тривають от уже рік і три місяці, ліг саме на плечі сестри. 

Фото: фото надала Тетяна Гойдик

Олег Гурко став на захист Батьківщини у свій день народження – 26 листопада 2022 року. В цей день йому виповнилось 45 років. Тетяна називає цю дату доленосною. За освітою він був ветеринарним лікарем. Це сімейна професія, ветеринарами є мама, тато, дідусь, лише Тетяна подалась у юристи. Олега ж після навчань у Великій Британії відзначили, як одного з найкращих снайперів, а після повернення відправили на найгарячіший напрямок на нульовій позиції у складі 95-ої ДШБ.

Фото: фото надала Тетяна Гойдик

 

Востаннє сестра з рідним братом розмовляли ввечері торік, 14 січня. Розмова, у якій Олег просив молитви перед страшним штурмом, тривала декілька хвилин.

"Я знаю, що вони часто ходили на штурми. Олег, на момент коли пропав безвісти, отримав 3 контузії. Останню – за півтори доби перед штурмом. Вона була важка, але мій брат не захотів їхати на стабпункт, так мені розповідали його побратими. Коли був штурм 15 січня, то він сам зголосився на нього піти. Напередодні зателефонував і сказав: "сестричко, молись, я тебе благаю, бо буде дуже страшний бій". Раніше ніколи такого не казав, хоч вони кожні 2-3 доби мали такі завдання. З того часу нам майже нічого про нього не відомо", – пригадує пані Тетяна.

Ті страшні бої відбувались у Кремінній, а саме в проклятому, як називають його родичі воїнів, Серебрянському лісі.

Фото: фото надала Тетяна Гойдик

"Не так давно я була на одній з акцій "Азову" і один хлопчина сказав: "всі мовчать про напрямок Серебрянського лісу, але там хлопці тримаються тільки на характері. Я знаю, що там на сьогодні близько 30 місць масових поховань наших хлопців. Територія там окупована, тому тіла повертають по репатріації. Розкопують могили й повертають нам тіла на аналіз ДНК", – каже Тетяна. 

Вона пояснює, що, оскільки працює адвокатом (зокрема допомагає таким самим родинам, які шукають своїх зниклих рідних), знає, що брата після контузії повинні були евакуювати, відправити на три доби на лікування, встановити ступінь контузії та лише тоді повернути на позиції чи направити до шпиталю. Однак цього не було зроблено.

"Це я чому розповідаю? Бо часом, як мені відомо, є халатне ставлення до хлопців. Вони не жаліються, бо це штурмовики, але багато залежить від командування" – наголошує жінка. 

Пошук та ідентифікація тіл

Перші дні пошуку, зізнається Тетяна Гойдик, стали справжнім жахіттям. Сестра зверталась через своїх друзів-волонтерів по допомогу щодо пошуку, виходила на командування, але побратими дуже неохоче йшли на контакт.

"Я це все розумію. Але маю багато питань. Після штурму тіла не забрали, навіть тих, хто зі слів хлопців, загинув. Евакуатор не приїхав, а бій йшов 3 години. Підкріплення вони не отримали. Акт розслідування і те, що розповідають, різниться. У тому штурмі пропало безвісти 10 хлопців. Один з них важкопоранений був повернутий з полону", – розповідає жінка. 

У лютому минулого року, за кілька тижнів після зникнення Олега Гурка, сестра переглядала фото загиблих військових з острахом, аби не впізнати там брата. Згодом їй довелось переглянути ще десятки таких світлин, звірити експертизи ДНК та далі продовжувати пошуки.

Фото: фото надала Тетяна Гойдик

 

"Мені скинули фото схожого хлопця, який загинув, але ідентифікувати практично неможливо, бо обличчя було в такому ракурсі, який дозволяє порівняти лише ніс і око. Я передала це фото на портретну експертизу і відсоток збігу був незначний. Найбільш інформативний лоб, тому що він не змінюється у результаті трупних процесів. Мені не підтвердили, що це мій брат. Також по базі ДНК збігів нема", – каже жінка.

Останній раз було 17 тіл із напрямку Кремінної, пригадує Тетяна. Їй надсилали фотографії з антропометричними даними, які могли б підходити під ознаки Олега Гурка, однак методом огляду зубів, форми черепа, його не було опізнано серед загиблих, яких повернули окупанти.

"Брат не мав з собою особистих речей і немає особливих ознак на тілі, лише хрестик, який подарувала наша мама. Кожного разу, коли приходять тіла з напрямку, де був мій брат, мені скидають фотографії. Зараз, єдине по чому можна впізнати у моєму випадку – це зуби, зважаючи на час. Поки таких збігів нема. Тому ми точно не говоримо про те, що брат загинув, і не припиняємо пошуки. Я його повинна повернути й дуже хочу "зі щитом". На щиті це буде дуже страшно. Боюсь, що мої батьки цього не витримають", – поділилась пані Тетяна.

Родичі зниклих безвісти розповідають, що станом на зараз є дуже багато тіл, в яких ще не відібрали зразки ДНК, а загиблі воїни можуть перебувати у моргах по декілька місяців. А без процедури ДНК, навіть при наявності первинного огляду, тіл не видають. Буває ще такий момент, коли високий збіг ДНК, але родичі відмовляються вірити у смерть рідних і їх не хоронять. Таких військових хоронять під номером, згодом ексгумують і направляють за місцем проживання. 

Фото: фото надала Тетяна Гойдик 

Україна не може впоратися з обсягом потрібних ДНК-аналізів

Тетяна от уже майже півтора року спілкується з представниками державних структур. Відзначає, що за час повномасштабної війни, змогли вибудувати діалог з ними, хоч і основна робота з пошуку все одно лягає на родичів.

"Я їжджу на всі зустрічі. Це і координаційний штаб, і МВС, і до уповноваженого з прав людини. Скажу, що нарешті ми виховали у представників цих структур діалог з нами. Україна не була готова до такої війни, навіть по ДНК-навантаженні. В нас просто немає стільки спеціалістів і обладнання, щоб робити забір ДНК і матеріальних ресурсів, немає де це все проводити. Тому цікавить, як подають списки безвісти зниклих? Бо дивує, що ще досі не сформована єдина база зниклих безвісти, звільнених з полону і полонених", – каже Тетяна Гойдик.

Жінка пояснює, що представники координаційного штабу зниклих безвісти напрацювали алгоритм дій у випадку "що робити. коли зник військовий". Але ніхто, крім родини, цього не робитиме. Тоді як не всі воїни мають родичів, які в горі будуть розуміти, що треба робити.

"Треба самостійно шукати по своїх каналах, знайомих, по телеграм-каналах і навіть по телеграм-каналах окупантів. Подавати на портретну експертизу. З держави ніхто цим не займається. Нам доводиться лазити по каналах орків, бо окупанти виставляють фото і полонених, і загиблих, і з в'язниць. Тому інформація, яку має штаб, надходить від рідних і близьких. Родичі самі їздять по всіх можливих моргах, куди привозять загиблих воїнів", – пояснила Тетяна.

Найстрашніше – невизначеність

Пошуки, що тривають другий рік, стали важким випробуванням для рідних Олега Гурка. 

"Для мене та моєї родини найгіршою є невизначеність. Щоразу, коли я приїжджаю до батьків, то не знаю, що їм сказати, бо вони чекають новин. Це дуже важко, коли ти не маєш уявлення, де твоя рідна людина. Ти згадуєш усі його слова, час, проведений разом. А нещодавно був жахливий випадок. Мабуть, sim-картку мого брата продали й в телефоні висвітлилось, що брат Олег приєднався до Telegram. У мене його телефон лежить у тумбочці, але на секунду ноги стали ватними", – розповідає сестра зниклого.

Вона каже, що перепродувати номер заборонено, однак це ігнорують. Як наслідок, до Тетяни почали масово телефонувати рідні та знайомі, які хотіли повідомити, що Олег нібито "з'явився на зв'язку". 

"Ріднішої людини за все життя у мене нема. Я навіть коли вагітна була, то першим про це брат дізнався. Він взяв мене за хресну і своїй дочці, і своєму сину. Казав, що як з ним щось станеться, то "Таня буде землю їсти, але вона поставить дітей на ноги", – розчулено згадує сестра.

Додає, що брат дуже любив читати, особливо історію. Любить свою державу і пишався тим, що служить у 95-ій бригаді штурмовиком. 

Фото: фото надала Тетяна Гойдик

Олег завжди казав, пригадує пані Тетяна, що має найкращих побратимів і воюватиме з ними до кінця. Однак дуже сподівається, що кінець цей ще не настав. Поки тіло брата не знайдено, рідні обіцяють залучати всі доступні ресурси й не втрачати надії. Адже й Олег ніколи її не втрачав.