Священник УКЦ у штаті Пенсильванія Джейсон Шарон про красу українських традицій та чому Трамп може бути корисним для України

Перш ніж ми перейдемо до обговорення всіх запланованих тем, я хочу для себе дещо прояснити. Як сталося, що Ви, народжений у Канаді, проживали в Торонто, а згодом переїхали до США, стали священником не просто Римо-Католицької Церкви, а саме Української Католицької Церкви, яку в Україні називають Греко-Католицькою?  

Я розумію, що в околицях Торонто проживає багато українців, але вони все ж у меншості. Так само знаю, що там є українські церкви, але, знову ж таки, їх не так багато. Як так сталося, що Ви обрали саме цю Церкву? Чи були Ви якось пов’язані з нею раніше? Чи, можливо, маєте родинні або інші зв’язки з Україною?  І, зрештою, чому саме східний обряд?

Джейсон Шарон, Фото: скріншот

На той момент я мав стільки ж спільного з Україною, скільки з Мозамбіком, Руандою чи Індією. Я не мав жодного зв’язку з Україною. Але коли випадково відкрив її для себе, а випадковостей, як ми знаємо, не буває, адже за всім стоїть Бог, я був вражений і не міг натішитися цим відкриттям. Це було багатство і краса, яких я ніколи раніше не знав у своєму житті.  

Я навчався на римо-католицького священника, коли у 1998 році поїхав до України викладати англійську мову в Українському католицькому університеті. Там мене глибоко зворушив український народ, який зазнав стількох страждань.

Мене вразила глибина їхньої віри, багатство культури та безстрашні герої, які чинили опір жорстокій системі гноблення. Я зрозумів, що не можу просто захоплюватися цим здалеку — я повинен стати частиною цього.  

Краса українських традицій набагато перевершує те, що ми маємо на Заході. Тут ми втратили своє коріння і відчуття напрямку, тоді як Україна зуміла зберегти ці давні й вічні істини. І у своїй щедрості українці прийняли мене з розпростертими обіймами.

Отже, наскільки я розумію, перед вами не стояв вибір між католицизмом Західного чи Східного обряду. Ви вже свідомо обрали для себе служіння в Українській Греко-Католицькій Церкві, чи не так?

Так, без жодного сумніву. Краса притягує душу. Захід, особливо після Французької революції, почав атакувати власні традиції, втрачаючи деякі з найпрекрасніших своїх надбань.  

З якоїсь причини українська душа має особливу, глибоку прив’язаність до краси — ліричної краси в поезії, у пісні, в іконописі. Вона стає прихистком під час бурі. Я вважаю, що сьогодні Захід потребує України так само, як і Україна потребує Заходу на цьому етапі своєї історії.

Скільки разів ви були в Україні?

О, можливо, 10. Я прожив в Україні три роки наприкінці 1990-х, за часів президента Кучми, а потім виїхав приблизно у 2002 році. Повернувся лише у 2012-му.  

Тоді багато хто вважав, що революції більше не буде, що шанс Помаранчевої революції втрачено і що Україна поступово скочується назад в орбіту Москви. Ніхто не міг передбачити, що вже за два роки, у 2014-му, Майдан змінить хід історії.  

Сьогодні Україна веде епічну боротьбу за своє виживання.  

Я повернувся в перший день війни, щоб урятувати 23 дітей-сиріт, а потім...

Отче, ми ще детальніше поговоримо про це пізніше, а зараз я хотів би поставити вам ще одне запитання. Я знаю, що ви одружені з українкою. Розкажіть, будь ласка, кілька слів про вашу родину.

Так, вона допомогла мені ще глибше полюбити Україну.  

Коли я приїхав викладати англійську мову, я зустрів свою кохану дружину Галину, яка родом із Червоноградського району, з міста Соснівка. Ми одружилися у Львові, у Шевченківському гаю, і двоє з наших сімох дітей народилися на Львівщині. З того часу ми переїхали до Канади, а зараз живемо у США.  Завдяки її підтримці та натхненню я зміг стати священником Української Греко-Католицької Церкви.

Нехай Бог благословить вашу родину.  

Джейсон Шарон, Фото: скріншот

Отче Шарон, давайте детальніше зупинимося на тому, що ви вже почали розповідати. Я б назвав це рятувальною операцією або місією порятунку. Ви згадали, що на початку російського вторгнення приїхали в Україну, щоб урятувати дітей-сиріт.  

Розкажіть, будь ласка, більше про цю місію. Що саме відбувалося?

На нашій парафії є багато американців, які не мають українського коріння. І от один з них хотів усиновити дитину з України.... І ми допомагали їм у процесі усиновлення. А потім почалася війна.  

Один чоловік із нашої парафії разом із дружиною пообіцяли одній із цих дітей, що якщо з нею станеться біда, вони будуть поруч. І коли розпочалося повномасштабне вторгнення, цей чоловік, який не розмовляє українською і не має українського коріння, сказав: "Їхня боротьба — це і моя боротьба. Я їду рятувати цих сиріт".

Діти опинились у зоні прямої загрози, на шляху наступу російських військ, що рухалися з півночі. Вони перебували в районі Києва, і у нас було зовсім мало часу для дій. Як ви знаєте, Юрію, в той момент тисячі людей намагалися евакуюватися з України і перетнути кордон із Польщею.  

Ми не гаяли ні хвилини. Одразу вирушили в аеропорт, сіли на перший доступний рейс і вилетіли з Піттсбурга через Гельсінкі до Варшави. Щойно приземлилися, взяли таксі прямо з аеропорту і вирушили до кордону з Україною. Дорога зайняла три з половиною, можливо, чотири години, а може й більше – вже точно не пам’ятаю.

Ми були чи не єдиними, хто їхав в Україну, за винятком ще однієї людини, тоді як сотні тисяч людей відчайдушно намагалися виїхати. У той момент ми зрозуміли, що це може стати нашим випробуванням, нашою місією.  

Ніхто не знав, що чекає попереду, але ми вирішили, що наші особисті страхи та плани відходять на другий план. Головним було дістатися до дітей і виконати дану їм обіцянку — врятувати їх.  Ми молилися, щоб Бог вів нас і давав сили у цій справі.

Скільки всього дітей вдалось врятувати?

Там було 23 дітей-сиріт, а також близько 17 дітей разом із матерями. Вони не були сиротами, але, як і всі, прагнули якнайшвидше дістатися безпечного місця. Тож загалом наша група налічувала приблизно 45 осіб.

Отже, після того як ви прибули до дитячого будинку і забрали дітей разом із матерями деяких із них, куди ви їх повезли далі?

Так, Юрію, у той момент вибратися з країни було надзвичайно складно через величезний потік людей, які масово тікали через польський кордон. Єдиним реальним варіантом був автобус, оскільки їм надавався пріоритетний проїзд у зеленій зоні. Подорожувати власними автомобілями було нереально, адже у нас просто не було для цього ресурсів.  

Я зміг зв’язатися з друзями, яких знав ще з часів викладання в Україні у 1999 році, і вони допомогли знайти автобус. Нам пощастило з водієм — справжнім героєм, який відмовився брати гроші за свою роботу. Ми сплатили лише за пальне.  

Ми зрозуміли, що стояти в нескінченних чергах на польському кордоні — це не вихід. Тому ухвалили рішення їхати через Карпати до Словаччини. Саме туди ми й вирушили.

Отже, ви поїхали до Словаччини, і де зараз ці діти?

Тож зараз вони розкидані по різних місцях.  

Ми дісталися Словаччини з наміром доправити дітей до США, де вони могли б залишатися зі своїм законним опікуном, поки триває війна.  

У Кракові ми звернулися до українського консульства і зустрілися з послом. Ми пояснили, що хочемо зробити все в найкращих інтересах дітей і діяти виключно в межах закону.  Посол відповів: "Те, що ви зробили, — це величезна справа, і від імені України ми вам дуже вдячні. Але ви не можете вивезти цих дітей за кордон. Вони повинні залишатися недалеко від України".  

Оскільки у законного опікуна 23 сиріт були родичі в Литві, дітей тимчасово розмістили там. Вони прожили в Литві майже рік, приблизно вісім місяців.  

Коли ситуація дещо стабілізувалася, вони змогли повернутися до України. Відтоді їх влаштували в різні родини, які змогли подарувати їм любов, турботу і відчуття справжнього дому.

Чи є можливість, що в майбутньому цих дітей усиновить американська родина? Наприклад, так само, як ту дитину, про яку ви згадували, яку усиновив член вашої церкви?

Можливо, колись. Наскільки я розумію – зрештою і ви, і ваші глядачі знаєте це краще за мене. Як я розумію, іноземці не можуть всиновлювати дітей, поки триває війна. Як тільки війна закінчиться, тоді процес усиновлення може відновитися. Але поки триває війна - це неможливо.

Ну, я сподіваюся, що після закінчення війни ці діти знайдуть родини. Можливо, в Україні, можливо, за кордоном, але я вірю, що вони отримають новий дім, адже вони цього справді потребують.  

Отче, ще одне запитання щодо цієї рятувальної місії, якщо можна так її назвати. Ви нічого не згадали про свою доньку, але я бачив багато ваших інтерв’ю на YouTube, де ви розповідали, що вона теж брала в ній участь. Розкажіть, будь ласка, більше про її роль у цій місії.

Це сталося без мого відома. Приблизно за день до мого повернення до Америки моя донька несподівано залишила навчання. Вона була студенткою університету, але без жодного попередження сіла на літак і вирушила до сиріт, щоб супроводжувати їх у Литву. Вона хотіла переконатися, що діти в безпеці, допомогти їхньому опікуну та підтримати Алана — людину, яка профінансувала і координувала значну частину цієї місії. Пізніше Алан ще близько десяти разів їздив в Україну, продовжуючи допомагати.  

Так, це моя донька Софія — і я неймовірно нею пишаюся.  

Згодом вона знову повернулася в Україну і вирушила до Литви, де допомагала багатьом людям. Їй також доводилося повертатися в Україну, щоб підтримати літніх людей, які не могли виїхати самостійно. Вона допомагала їм з ліками, документами та супроводжувала їх, щоб забезпечити безпечний перетин кордону.  

Я безмежно пишаюся своєю донькою.

І ми також дуже пишаємося вашою донькою. Насправді, ми захоплюємося всім, що ви робите для нас, отче.  

Гаразд, давайте змінимо тему.  Вас запросили очолити молитву перед мітингом у Батлері, штат Пенсильванія, саме в той день, коли відбулася спроба замаху на Дональда Трампа, республіканського кандидата в президенти США. Як так сталося, що організатори обрали саме вас? Наскільки мені відомо, Дональд Трамп – протестант, євангеліст. Однак вони не запросили римо-католицького священника, який би представляв найбільшу християнську спільноту в США, і навіть не звернулися до євангельського пастора. Натомість вони обрали священника Української Греко-Католицької Церкви. Як так сталося?

Так, пан Трамп не дурна людина. Він розумний і далекоглядний лідер, а його передвиборчий штаб добре поінформований. Вони знали, що Західна Пенсильванія має понад 130-річну історію української імміграції. Тож справа була не лише у мені.  

На мітинг також запросили українського православного священика, щоб він відкрив захід. Іншого українського греко-католицького священика попросили провести молитву на іншому мітингу. З якихось причин вони вирішили запросити і мене.  

Вони розуміють, що українські католики глибоко шанують традицію, і що в цьому регіоні проживає багато представників УГКЦ. Думаю, саме тому вони звернулися до мене. Вони хотіли показати, що поділяють ті самі цінності, що й українські християни, і прагнули, щоб це було відображено на всіх трьох їхніх головних мітингах у Західній Пенсильванії.

Отче, за що Ви тоді молилися?

Знаєте, я молився за те, щоб наша нація знову стала великою, але це можливо лише через Божу благодать. Саме завдяки Його милості наша країна буде захищена і повернеться на правильний шлях. А коли вона стане на цей шлях, ми зможемо допомогти і всьому світу знайти свій напрямок.  Але без Божої благодаті та Його Святого Духа наш народ не зможе подолати кризу, в якій він зараз перебуває. Нам конче необхідна ця благодать, щоб вистояти перед викликами, подолати насильство і напади, спрямовані проти нашої країни, наших родин і всього світу.  Ось про що я молився. І, з Божого провидіння, того дня сталося й дещо інше.

Щодо дещо іншого, отче Шарон, чи можна сказати, що Бог врятував життя тодішнього кандидата в президенти США Дональда Трампа через вашу молитву?  Адже, як сказано в Посланні святого Якова (5:16): "Бо дуже могутня ревна молитва праведного!"

Розумієте, ми, священики, лише нікчемні слуги. Ми як глиняні посудини, якими Бог користується за Своєю волею. Коли нас висвячують, ми даємо обітницю служити Йому так, як Він бажає, а не так, як хочемо ми.  

Так, я вірю, що через підняті в молитві руки можуть відбуватися великі речі, і я переконаний, що саме це сталося того дня. Я не соромлюся про це говорити.  Про це я розповідав і людям у натовпі. Вони питали, чому я пішов трохи раніше, ще до самого пострілу, і я пояснив їм це в присутності представників ЗМІ та Секретних служб. Я сказав їм, що моя молитва, моя робота виконана, маючи на увазі, що я молився за його захист. Але їхнє завдання полягало в тому, щоб продовжувати молитися, адже молитва рятує людей, молитва рятує народи.  Я сказав їм, що вони повинні молитися, тому що там були ті, хто прагнув забрати його життя.

Отче Шароне, чи мали Ви тоді нагоду бодай трішки поспілкуватися з Дональдом Трампом?

Так, мав. Щодо нашої розмови: я не можу розкрити всіх деталей, але можу сказати, що ми говорили про Україну. Це була дуже коротка бесіда, яка тривала не більше кількох хвилин. Я сказав йому: "Пане Трамп, вам не віддали належне за те, що ви зробили для України під час вашої першої каденції. Ви надали ракети "Джавелін", які відіграли критичну роль у перші дні війни. Ви забезпечили доступ до навчань із військовими НАТО. Ви також передали малі кораблі для Чорного моря. Ви зробили багато важливих речей, і я вдячний вам за це. Хотів би попросити вас розглянути можливість продовження такої ж політики підтримки України під час вашого другого президентського терміну".  

Він відповів: "Дякую". А потім додав: "Якби я був президентом, цієї війни ніколи б не сталося. Але щоб мати мир, необхідна сила. Ми хочемо, щоб Америка знову була сильною, щоб наші союзники були в безпеці".  

Ось, власне, і вся наша розмова.

Отче, ще одне питання щодо цієї події в Батлері, штат Пенсильванія.  Під час своєї інавгураційної промови 20 січня Дональд Трамп сказав:  "Лише кілька місяців тому в прекрасному полі Пенсильванії куля вбивці розірвала моє вухо. Але я відчував тоді, і ще більше вірю зараз, що моє життя було врятоване не просто так. Бог врятував мене, щоб зробити Америку знову великою".  

Чи справді для цього, як гадаєте?

Гадаю, що так. Я вірю, що Бог використовує людей так само, як Він використовував Кіра в Книзі пророка Ісаї, і як Він використовував багатьох правителів протягом історії для здійснення Своїх задумів. Я бачу це і в Дональді Трампі. Він, як і всі ми, є грішником, але я переконаний, що Бог використовує його для того, щоб зробити нашу країну та світ кращими, приймаючи закони, які захищають життя та сім'ю не лише в Сполучених Штатах, а й в усьому світі.  

Він не фінансує аборти, що, на мою думку, глибоко пов'язано з ширшою моральною кризою сучасного світу. Ми маємо війну в Україні через аборти. Ми стоїмо перед загрозою ядерної війни через аборти. Йдеться про знецінення людського життя. Якщо утроба матері не є безпечним місцем, то ніде на Землі людське життя не може бути захищеним.  

Я вірю, що Бог використовує його для поширення Євангелія життя і захисту прав сім'ї, і події того дня лише зміцнили цю віру в мені як у священнику. 

Я священик і засновник неприбуткової організації "Покрова Пресвятої Богородиці", яка поширює вчення про Марію як Покровительку. Ні Дональд Трамп, ні його команда не знали цього, коли запросили мене помолитися в той день. Проте у своїх проповідях я часто говорю про роль Марії як Покровительки.  

Цей день мав також глибоке історичне значення, пов'язане з Пресвятою Дівою. 13 липня 1917 року вона з’явилася дітям-пастушкам у Фатімі і передала пророцтво про те, що якщо не діяти, Росія поширить свої блуди по всьому світу. Саме цього дня я говорив з Трампом про загрози, які несе Росія.  

Прямо навпроти місця, де він виступав, розташована святиня, маленька Капличка, присвячена Матері Божій з Фатіми. Усе це відбувалося 13 липня, в день, який у римо-католицькому календарі є святом Марії – Містичної Троянди.

Крім того, цю дату з Божою Матір’ю пов’язує ще одна подія. 13 травня 1981 року, у день свята Фатіми, куля влучила в Папу Івана Павла II і ледь не забрала його життя. Це ще одне чудо, що пов’язує ці події з Фатімою та її посланням.

Усі ці знаки свідчать про те, що Бог не просто бере участь у тому, що відбувається, особливе значення в цих подіях відіграє також і Богородиця. Вони є пророчими для світової історії. Україна стоїть у самому центрі цих подій, як і Америка, і ми живемо в часи, які мають виняткове значення.

Пропоную кілька хвилин поговоримо про надії, які український народ покладає на Дональда Трампа. Чи вірите ви, що Дональд Трамп зможе сприяти припиненню жорстокої російської війни в Україні?

Я твердо вірю в це, і моя переконаність не змінюється, навіть попри заяви деяких із найвідданіших прихильників Трампа в його оточенні. Дехто з них не підтримує Україну. Наприклад, Такер Карлсон і Джей Ді Венс висловлювали думки, які явно не є корисними. Інші представники консервативних медіа також не проявляли особливої підтримки Україні.  

Однак два дні тому я слухав віцепрезидента Майка Пенса, і він, так само як і я після розмови з президентом Трампом, переконаний, що Трамп буде корисним для України. Він не є радикальним ізоляціоністом, як деякі люди в його колі.  

Він вірить, що всі народи прагнуть процвітання і свободи, і саме цього він добивається. Україна — наш союзник, союзник у боротьбі за свободу, і я не вірю, що він залишить своїх союзників без підтримки. 

Я переконаний, що він сприйматиме відмову від союзника як прояв слабкості, подібно до того, що сталося в Афганістані за часів Байдена. Президент Трамп ніколи не захоче повторити цей сценарій, зрадивши своїх партнерів.  

Саме тому я вірю, що, попри вплив декого з його оточення, він ухвалить власне рішення підтримати Україну, дотримуватися Будапештського меморандуму і подати світові чіткий сигнал: якщо ви є другом Сполучених Штатів, то Сполучені Штати залишаться вашим вірним союзником.

І ми дуже сподіваємося, що він зможе завершити цю війну, і хочемо, щоб це сталося якнайшвидше. Але хто знає? Час покаже.  

Ще одне питання. Зараз у Сполучених Штатах проживає багато українців, які були змушені тікати від війни — як на самому початку російського вторгнення, так і пізніше. Деякі з них, можливо, навіть живуть у районі, де ви служите як священик УГКЦ. Чи підтримує ваша церква контакт із цими людьми? Чи надаєте ви якусь допомогу біженцям з України, які зараз перебувають у США?

Так, ми допомагаємо. Разом із дружиною ми спонсорували близько восьми людей, які приїхали сюди, і багато інших членів нашої громади також долучилися до підтримки біженців. Наша допомога зосереджена на тому, щоб вони могли якнайшвидше адаптуватися та стати на ноги.  

Просто забезпечити їх усім необхідним недостатньо. Це не принесе їм справжньої користі, а навпаки, може позбавити їх почуття гідності. Ми вважаємо, що найкраща підтримка — це допомогти їм облаштуватися тут, поки триває війна, і надати необхідні ресурси для самостійного життя. Один із ключових аспектів цього процесу — вивчення мови. Саме цим займається моя дружина, яка щодня витрачає години, допомагаючи українцям освоювати англійську та інтегруватися в нове середовище.

Ми також допомагаємо їм встановлювати контакти, і часто вони самі знаходять можливості для працевлаштування та житла. Оселившись, вони стають незалежними, і це дає їм справжнє відчуття гідності — знати, що вони використовують дари, дані їм Богом, щоб забезпечити свої сім’ї. Вони не потребують подачок, і ми не підтримуємо ідею простої роздачі милостині.  

Ми допомагаємо, коли це дійсно потрібно, але ніколи не робимо за інших те, що вони можуть зробити самі. Наша роль полягає в тому, щоб допомогти їм дістатися сюди, знайти роботу, опанувати мову та облаштувати житло. Після цього вони самі стають на власні ноги. Саме це і є чудовою особливістю цієї країни — якщо ти готовий працювати, ти зможеш забезпечити себе і свою родину.  

Зрештою, наша найбільша надія полягає в тому, що вони повернуться в Україну, щоб вона не зникла з лиця землі. Як ви знаєте, Україна переживає серйозну демографічну кризу. У довгостроковій перспективі країна не зможе відновитися, якщо її народ не повернеться на батьківщину. Ми тут, щоб допомогти в цей складний час, але для справжнього відродження потрібні інші нації, натхненні прикладом Америки, які мають піднятися і відновити свої землі. І тут найперше думаю про свою кохану Україну.

Щиро дякую Вам, отче, за Вашу допомогу і підтримку, за все, що Ви робите для України та українського народу. Це справді гідно великої поваги.  

Але дозвольте ще одне запитання. Ви знаєте, що в Україні ми часто чуємо, що люди на Заході втомилися від війни і хочуть, щоб вона якомога швидше закінчилася. Я їх розумію.  Але що думають і говорять про війну в Україні люди у Сполучених Штатах? Я маю на увазі християн, католиків — не лише римо-католиків, але й, наприклад, вірян УГКЦ. Як вони сприймають російську агресію зараз?

Розпочну з того, що люди справді виснажені війною. Українці втомилися від війни. Втомилися всі. Тема війни вже не займає стільки місця в новинних стрічках, як у перші місяці. Тоді вона залишалася головною темою 90, 100, і навіть 120 днів поспіль. Тепер це вже не так.  Багато хто майже забув про війну в Україні, а ті, хто досі пам’ятає, відчувають глибоку втому. Вони хочуть, щоб усе це нарешті скінчилося. Це очевидно навіть через зменшення пожертв. Спочатку люди донатили великі суми, аби підтримати Україну, але зараз, на жаль, це поодинокі випадки. Військова втома реальна. Але, звісно, ніхто не відчуває її більше, ніж ті чоловіки й жінки, які служать у лавах української армії.  

Водночас важливо розуміти, що насправді існують дві війни. Ви втомилися від однієї, а ми – від іншої. Є війна, яку всі бачать, війна, де Україна стікає кров’ю. Фізична війна.

Але Україна також має усвідомлювати, що паралельно триває ще одна війна – культурна війна на Заході. Проти неї виступають Дональд Трамп та багато інших. Це війна проти гідності, проти сім’ї, проти природної людської сутності. І Україна не застрахована від цієї загрози. Вона вже насувається на ваш народ.  

Це форма ідеологічної, культурної та релігійної війни. Я хвилююся за Україну, бо коли нинішня війна з Росією завершиться – а вона завершиться – люди всією душею ринуться до Заходу, не усвідомлюючи, що водночас вступають у нову боротьбу. Культурна війна вже охоплює Європу та Америку, і вона наздожене Україну. Є ризик, що суспільство некритично прийме ці руйнівні ідеологічні наративи, які підточують саму основу людської гідності. Ми бачимо це в нав’язуванні ідеології одностатевих шлюбів, атаках на гідність дітей та підриві батьківських прав.  

Україна має бути готовою. Війна з Росією закінчиться, але тоді розпочнеться нове протистояння – ідеологічне та духовне. Це буде битва за сім’ю, за віру, за фундаментальні цінності. І вона може виявитися ще запеклішою.