Багато планів Трампа будуть зруйновані в найближчі місяці під впливом непередбачуваних обставин, - британський експерт Грант

Ситуація починає прояснятися, ми вже принаймні знаємо, хто наступний президент США і що в його кабінеті будуть також люди, які навряд чи нам сподобаються з огляду на їхню біографію і професійні здібності. Потенційний голова Пентагону – ведучий Fox News, держсекретар – Марко Рубіо. У нас ще є два місяці, щоб підготуватися до таких сценаріїв, бо повпливати на ситуацію в нашого основного військового донора ми не можемо.

Перш за все варто звернути увагу на те, що більшість людей, які долучаються, є досить розумними. Можливо, вони не мають достатнього професійного досвіду, але їхній інтелект і потенціал очевидні. У багатьох із них є дві головні причини бути там. По-перше, це їхня відданість Дональду Трампу, яка проявлялася протягом останніх восьми чи дев’яти років, адже відданість – це те, що Дональд Трамп високо цінує. По-друге, їхні погляди та ідеї збігаються з ідеями Дональда Трампа, що робить їх частиною руху, який прагне реалізувати гасло: "Зробимо Америку великою!"

На мою думку, не варто оцінювати цю групу людей, про багатьох із яких я раніше навіть не чув і не мав уявлення, через українську призму, адже йдеться про американські вибори, які стосуються Америки та її політики. Це питання того, хто керуватиме Сполученими Штатами.

Україна є другорядним питанням. Протягом останніх кількох років за президентства Джо Байдена ви залишалися другорядним питанням, і, гадаю,  з Дональдом Трампом ситуація не зміниться. У нього є важливіші пріоритети в самій Америці – гроші, влада, власний порядок денний, щоб стати, як би це висловитись, пожиттєвим лідером Америки. Він уже заявляв, що інших виборів у США не буде. Почекаємо - побачимо, як він спробує втілити це в життя. Однак будь-які зміни впливатимуть і на Україну, адже питання стосується Америки. Люди більше зосереджуватимуться на внутрішніх проблемах і менш охоче витрачатимуть кошти на зовнішні справи.

 Найбільша загроза в тому, що вони можуть повернутися до політики ізоляціонізму, подібної до тієї, що панувала за часів Другої світової війни, коли увага була зосереджена виключно на внутрішніх справах Америки, за винятком, можливо, Китаю.

Безумовно, це матиме наслідки не лише для Америки, але й для Європи та всіх союзників, які можуть знадобитися Сполученим Штатам у разі війни з Китаєм, у разі, якщо така війна стане неминучою. Все більше скидається на те, що Китай готується до війни, адже він підтримує Росію, не стримує Північну Корею, яка також підтримує Росію, і, безумовно, не впливає на Іран, який діє в тому ж напрямку. Тому, вважаю, що нас очікують важкі часи.

Щодо Дональда Трампа, на мій погляд, багато його планів і мрій будуть зруйновані в найближчі місяці під впливом непередбачуваних обставин. Саме ці обставини зрештою візьмуть гору та змусять його уряд зіткнутися з реальністю світу, а не лише з обмеженою реальністю американської політики.

Американський ізоляціонізм завжди закінчувався великими війнами на Європейському континенті – це доконаний історичний факт. Дональд Трамп зараз займатиметься всім, але не Європою, і це може сильно збільшити російські апетити.

Водночас є фігура, до якої ставляться з недостатньою серйозністю, - Ілон Маск. Пару днів тому я спілкувався з європейськими політиками щодо Маска, вони кажуть, що за пів року Маск посвариться з Дональдом Трампом. А я більш ніж упевнений: вони не посваряться. З другого боку, у Ілона Маска, як у молодої ще людини, є багато планів і потенціалу впливу.

Ще ми бачимо, як США готуються до знищення чи блокування свого класичного дипстейту – потужної середньої ланки державних управлінців, патріотів Америки, які знають, що собою являє рейганівська доктрина. Ілон Маск буде опікуватися кадрами – це стосується як США, так і американської системи управління. Радше всього, він знайде спільну мову з керівником Пентагону. Які сценарії ви бачите в цій сфері?

Перш за все, варто зазначити, що Росія, ймовірно, продовжить свої дії. Я не бачу жодних механізмів чи засобів, які могли б змусити її зупинитися, оскільки, як я вже неодноразово наголошував, Путін вірить у свою перемогу. І тут хочу пояснити, чому я так вважаю. Насамперед, він користується значною підтримкою з боку Північної Кореї, Китаю та Ірану. Це потужна допомога, яка включає постачання обладнання, техніки, технологій і, найважливіше, зброї. А тепер ще й додається жива сила.

Отже, Путін має суттєву підтримку. Окрім цього, йому вдалось сформувати свій вплив у НАТО та Європейському Союзі, що створює значні проблеми для України в обох цих структурах. Для нього це потужний аргумент, і саме тому він вважає, що перемагає.

 Тепер перейдімо до Маска. Маск незвичайна особистість. Ми не знаємо, наскільки амбітними є його плани. У нього вже є всі гроші, які йому потрібні, і це викликає у мене занепокоєння, адже коли у людини є все багатство світу, наступною метою стає влада. Він уже є найбагатшою людиною у світі. Так, багато з його статків – борги, як і у Дональда Трампа, але формально він найбагатший у світі. Тож що буде його наступним кроком? Можливо, Дональд Трамп так активно залучає Маска, щоб він спробував очистити американську систему від зайвої бюрократії, адже є так багато урядовців, які виконують роботу не за призначенням і отримують за неї великі гроші. Це величезна, самозабезпечена індустрія, яка часто не приносить реальної чи значущої користі для США. Однак виникає питання: чи не зруйнує Маск, який не має досвіду в бюрократії, важливих речей? Чи не ліквідує він, наприклад, такі установи, як міністерство освіти, які справді мають сенс і значення для всієї країни? Це поки що невідомо, але одне очевидно: на Америку чекають справжні американські гірки.

У найближчі роки частина цього руху торкнеться і нас. Як саме і наскільки сильно — сказати важко. Але я повертаюся до головного: Росія не має наміру зупинятися. Я не бачу нічого в діях чи заявах Дональда Трампа, що могло б переконати Путіна повернутися в рамки. Путін уже вийшов за них, він діє на власний розсуд і, наскільки я можу судити, планує рухатися далі.

Може відбутися масштабування війни, яке охопить країни Центральної Європи. Це станеться наступного року, а частина європейських політиків тим часом нагадують бандерлогів із книжки Кіплінга. Бандерлоги дивляться на Каа, але цей пітон – то не Путін, ідеться про глобальне зрушення і глобальну війну. Треба ухвалювати швидкі, дієві й корисні рішення з урахуванням того, що система континентальної безпеки може стрімко помінятися – Трамп може знайти будь-який привід.

Хочеться вірити, що все буде добре, але треба розглядати також критичний сценарій, коли Трамп зателефонує Путіну й скаже: зупиняй війну, – а Путін йому скаже: я не буду зупиняти війну, я хочу досягати своїх цілей. І що тоді? Про наслідки цієї розмови ми можемо й не дізнатися. Якщо вона ще відбудеться, адже невідомо, що Трамп може запропонувати або чим може пригрозити Путіну, щоб той вирішив зупинити війну.

Якщо говорити про критичний сценарій, то це має бути напад на країну-члена НАТО. Малоймовірно, що це буде атака на країну, яка не є членом НАТО, за винятком, можливо, Грузії та Молдови, адже Грузія фактично вже контролюється Росією. Будемо відвертими: сьогодні Грузія є частиною російської сфери впливу. Поруч із нею розташована Вірменія, яку Путін намагатиметься підкорити а подальшому, використовуючи будь-які можливі хитрощі.

Залишається ще Молдова, і, судячи з результатів останніх виборів, баланс у країні дуже хиткий між проросійськими та прозахідними настроями. Молдова ще не остаточно визначилася з орієнтацією на Захід, тож Путін може спробувати скористатися ситуацією, щоб посилити свій вплив там. Однак жодна з цих трьох подій не змусить Захід діяти активно. Лише напад на країни, такі як Норвегія, Швеція, Велика Британія, Іспанія чи інші ключові члени НАТО, здатний пробудити Захід, змусивши його зреагувати рішучіше.

Путін не збирається діяти поспіхом, адже знає, що це змінить правила гри. Він не хоче змін. Його мета – зберегти поточний стан, де зміни відбуваються повільно і поступово, через підкуп політиків, дрібні атаки то тут, то там, щоб ситуація залишалася нестабільною. Він не прагне великої ескалації. Тому, думаю, ми й надалі спостерігатимемо таку ж стратегію. Малоймовірно, що він піде на масштабний наступ, адже це не відповідає його інтересам. Внаслідок цього ми продовжуватимемо бачити слабких, політиків, які, як ви виразились, дуже нагадують бандерлогів.

Єдина надія, яка зараз з’явилася на горизонті, – це позбутися Шольца, який або працює на Росію, або має до неї такі симпатії, що не бажає чинити опір. Якщо на зміну Шольцу прийде сильніший політик у Німеччині, це може змінити баланс сил і саме цього ми дуже потребуємо. Макрон у свою чергу демонструє, що багато говорить, але мало робить.

Нам необхідно, щоб Німеччина та Франція діяли разом і злагоджено, демонструючи силу та рішучість. Це означає, що потрібен сильний канцлер, а не слабкий, як зараз. Нещодавно я слухав промову Шольца в парламенті, і він говорив про те, чого не зробив, так, ніби це були його досягнення. Його поведінка нагадує поведінку розбещеної дитини, яка, не бажаючи грати у футбол, забирає м'яч і йде додому. Такі заяви просто жалюгідні. Тому чим швидше Шольц покине свою посаду, тим краще для всіх.

Проте Захід досі не прокинувся. Боюсь, що це не станеться доти, доки не трапиться щось драматичне — або з боку Путіна, чого я не очікую, або, що більш імовірно, з боку Америки. Наприклад, якщо Трамп вирішить вивести війська з певного регіону і заявить: розбирайтеся самі, це не наша справа. Це могло б змусити людей діяти, але навіть тоді я не впевнений, що це станеться, оскільки сучасні політики виявляють надто велику слабкість.

Путін використовує північнокорейських військових, з одного боку, щоб не оголошувати загальну мобілізацію й залишити в спокої Москву та Санкт-Петербург – міста, від яких залежить не лише функціонування Росії, але й внутрішньоросійська стабільність. Застосування корейців – це ляпас євроатлантичній спільноті. Наразі він їх використовує на території Курської області. Але непокоїть, що відбувається обкатка малообмеженого людського ресурсу. Північна Корея – диктатура, зрозуміло, що для них війна є певним шансом, соціальними сходами.

З другого боку, класичним американським генералам, типу Міллі, командувача американських штабів, могло не сподобатися те, про що почав говорити генерал Залужний, колишній головнокомандувач ЗСУ, теперішній надзвичайний і повноважний посол України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Можливо, Залужний не до кінця провів ці паралелі, але, наприклад, підводні човни повністю змінили стратегію і хід Першої і Другої світових воєн. Класичні великі держави будували потужні надводні флоти – німці будували підводний флот, субмарини. Зараз ідеться про застосування різних БПЛА, про дронові армії, які можуть перебрати на себе функції ракет, можуть сильно виснажувати систему ППО. Зараз це все змінюється буквально на очах.

Я повністю погоджуюсь із коментарем Залужного. Ми вже дійшли до того моменту, коли солдати повинні не лише спостерігати за лісом, а й постійно стежити за небом, адже значна частина бойових дій тепер відбувається саме там. З точки зору росіян, вони демонструють прогрес у своїх діях. Вони активно використовують безпілотники, хоча ще не змогли повністю інтегрувати їх у структуру своєї армії. Це означає, що їхнє використання дронів все ще централізоване, і солдати часто діють ізольовано. Проте варто відзначити, що вони дуже швидко навчаються та адаптуються.

Українські війська демонструють виняткову ефективність, коли мають можливість діяти самостійно. Однак під час жорсткого контролю з боку генералітету їхня ефективність у бойових діях та логістиці помітно знижується.

Надзвичайно важливо досягти кращої інтеграції у використанні безпілотників, щоб забезпечити війська необхідними дронами в потрібний час. Як показали дії українських військ під Курськом, коли вони добре екіпіровані та мають можливість воювати відповідно до реальних умов, їхня перевага над російськими силами стає очевидною. Водночас, коли українським військовим доводиться утримувати оборону конкретного села чи будівлі, росіяни отримують здобутки завдяки своїй чисельній перевазі та, що особливо важливо, більшій кількості безпілотників. Це підкреслює необхідність не лише належного забезпечення, але й автономії для українських сил у прийнятті тактичних рішень.

Останнє, що нам потрібно робити в майбутньому, - це закріплювати наші війська на місці. Нам потрібно дати їм максимальну кількість безпілотників, яку ми можемо, і дозволити їм воювати. Якщо ми це зробимо, я думаю, що ми дійсно почнемо рухатися вперед, а не лише оборонятися. Примушувати війська залишатися на позиціях – це програшна стратегія. Ми чітко бачимо, що коли військових фіксують на місцевості, росіяни їх оточують і змушують відступати. Коли ж українські війська зберігають мобільність і мають у своєму розпорядженні достатню кількість безпілотників, вони здатні завдавати противнику значних втрат.

Однак залишається проблема з урядовою системою закупівель. Хоча безпілотники постачаються, їхня кількість і типи не завжди відповідають потребам підрозділів. Значну частину забезпечення, до 70–80%, все ще покриває волонтерський рух. Уряд поки не вирішив бюрократичні труднощі, пов'язані з заміною втрачених безпілотників. Наприклад, дрони Mavic вважаються витратними матеріалами, однак військовим досі потрібно подавати звіти про їх втрату. Це створює додаткові труднощі: деякі бригади навіть не хочуть отримувати урядові дрони, оскільки це тягне за собою обов'язок звітувати і ризик бути притягнутими до розслідувань у разі їхньої втрати, що є неминучим у бойових умовах. Цю ситуацію необхідно терміново виправляти, аби система працювала на підтримку військових, а не створювала для них зайвих перепон.

Війна безпілотників має великий потенціал для розвитку, особливо у поєднанні зі штучним інтелектом. Із впровадженням штучного інтелекту та вдосконаленням безпілотників потреба у них, швидше за все, зростатиме, а не зменшуватиметься. Це вимагає створення ефективнішої системи доставки, покращення виробничих потужностей та оптимізації передачі технологій. Оскільки Росія постійно адаптує свою стратегію використання безпілотників, нам необхідно діяти ще швидше, оперативно реагуючи на їхні дії та застосовуючи всі доступні ресурси для протидії. У деяких аспектах Україна ще має пройти значний шлях, але вона рухається у правильному напрямку. Сподіваюся, що система буде вдосконалюватися, і ЗСУ зможе ефективно застосовувати потрібні дрони для виконання конкретних завдань.

Хотів би вас розпитати вас про систему управління військами, зокрема про континентальну систему безпеки. Є генеральні штаби – Великої Британії, Франції, Німеччини, Литви, Польщі, України. Їм треба було б пропрацьовувати погані сценарії, готуватися до них, адже вони можуть настати впродовж кількох місяців. Ми залишаємося оптимістами, але доктрина американського ізоляціонізму є загрозою для Європейського континенту.

В української армії непроста ситуація – і в середині війська, і на фронті, але це армія, яка витримала повномасштабне російське вторгнення і розгромила на окремих ділянках фронту російських інтервентів. Чи бачите ви зміни в оперативному керуванні тих держав, яким може загрожувати небезпека, - Німеччини, Франції, Польщі, Литви, щоб пропрацювати «план Б»? Попри те що населенню цих держав то може й не сподобатися, треба готувати людей до серйозних сценаріїв.

Я б сказав, що ми досі перебуваємо на етапі "плану А+". Насправді не бачу ознак переходу до "плану Б". Немає жодних драматичних змін чи дій у жодній з країн, які б свідчили про те, що їхні лідери розуміють реальну ситуацію. І це сумно, адже просто вдосконалювати те, що вже робиться, недостатньо. Модернізація шляхом лише незначних покращень — це не вихід; потрібні радикальні зміни, нові підходи та повна трансформація способів ведення бойових дій.

Як зазначає Залужний, це вже війна безпілотників. За останні два тижні я бачив три відео з навчань солдатів у різних європейських країнах. Люди хвалять ці тренування, але всі солдати продовжують дивитися вниз, так само, як і 20 років тому. Під час навчань не використовуються дрони, тому  солдати і не дивляться вгору, хоча це тепер життєво важливо. У деяких країнах навіть існують обмеження на запуски дронів під час тренувань із міркувань безпеки, що унеможливлює польоти дронів над солдатами. Це серйозна проблема, яка демонструє нерозуміння політиками того, що правила гри змінилися. В Україні ця зміна вже очевидна, і вона кардинально вплинула на підхід до війни. Іншим країнам потрібно якнайшвидше наздоганяти цей новий формат ведення бойових дій.

Скільки офіцерів із цих країн їдуть безпосередньо на передову, щоб зрозуміти, як змінилися правила гри, і потім повертаються та запроваджують ці зміни у своїх арміях? На мою думку, їх дуже мало. 

Більшість із тих, хто приїжджає, — це переважно спеціалісти на пенсії, які роблять це з професійного інтересу, а не активні офіцери, готові повернутися додому та впроваджувати зміни. Я думаю, що ми повинні повернутися до вашого попереднього запитання - про те, який потрібен шок, щоб люди почали діяти. Шок може статися, але до того моменту це вже може бути запізно. Це ставить нас перед ризиком ще гіршої ситуації - не лише для України, а й для всієї Європи. Якщо люди не зрозуміють, що це серйозна історія, яка не зникне сама собою, наслідки можуть бути катастрофічними.

Також є питання людського ресурсу – кількість військовозобов’язаних, комплектування частин і так далі. Невідомо, скільки Росія підготувала додаткового людського резерву, чи буде перекидати, наприклад з Курського на Харківський напрямок, північнокорейських інтервентів, але така вірогідність є. З урахуванням ширини фронту, можливо, треба було б осмислювати якісь додаткові ланки управління, можливо, треба б повертатися до якихось укрупнених ланок, переходити до дивізійної системи.

За останні кілька тижнів ви, мабуть, чули заяви від Стерненка, Бутусова та від мене про те, що система управління є ключовим елементом для досягнення перемоги у цій війні. Її необхідно змінювати, адже багато її аспектів залишаються неефективними. 

На мою думку, надзвичайно важливо залучити більше цивільних до системи управління. На найвищих рівнях усе ще домінує армія, і часто спостерігається певна зарозумілість у припущенні, що тільки військові знають, як діяти найкраще. Це не так. 

Є багато цивільних фахівців, які здатні зробити значний вклад. Подивіться на приклади успішних цивільних ініціатив: виробничу ефективність і технологічний розвиток "Нової пошти" або те, як "Сільпо" вдається день за днем підтримувати безперебійну роботу супермаркетів навіть у сірих зонах. Ці приклади демонструють, що залучення цивільних може суттєво покращити управління та адаптацію до викликів. Саме цього нам так бракує у військовій системі, і саме це потрібно негайно впроваджувати.

Необхідно запитати себе: де є належний рівень управління логістикою в Збройних силах? Але це лише одна з багатьох проблем. Постійне розділення бригад і переміщення батальйонів з одного місця на інше суперечить основним військовим принципам. Підрозділи мають зберігати свою цілісність.

Бригада – це базова бойова одиниця, і її слід зберігати як єдине ціле. Розділення бригад допустиме лише в найкритичніших ситуаціях, і навіть у таких випадках це рішення має бути ретельно обґрунтоване та переглянуте. Проте така практика здійснюється постійно, що призводить до серйозних наслідків. 

Військовослужбовці не отримують належного матеріально-технічного забезпечення, командування стає дезорганізованим, а довіра руйнується. Підрозділи працюють значно ефективніше, коли вони знають, з ким воюють, і хто перебуває поруч. Важливо знати обличчя, імена, мати впевненість у своїх товаришах та командирах. Солдати воюють значно краще, коли вони впевнені у професійності й компетентності свого командування. Без цієї довіри бойова ефективність підрозділів знижується, що неприпустимо в умовах війни.

Коли ви опиняєтеся під командуванням нового командира, ви не знаєте, як він мислить, як працює і що від нього очікувати. Він у свою чергу не знає вас, не розуміє ваших можливостей і не знає, чи можна вам довіряти. У військовій справі розбивати бригаду – це серйозний крок, якого слід уникати. Проте у нашому випадку така практика регулярна.

Як на мене, однією з найефективніших управлінських змін, які можна запровадити уже зараз, є припинення практики розділення бригад. Бригади повинні залишатися згуртованими, і очолювати їх має найкращий можливий командир. І це не повинно залежати ні від рангу, ні від походження – командиром має бути той, хто найкраще підходить для цієї ролі. 

А може у ворога зараз, під час зимової кампанії, завершитися наступальний імпульс? Чи вони поставили собі конкретне операційне завдання на найближчі три місяці – займати якомога більше територій, не рахуючись з утратами, і врахували втрати, як санітарні, так і незворотні?

Це цікаве запитання. Багато хто вважає, що Росія докладає всіх зусиль, тому що вірить у наближення миру. Можливо, вони справді так думають, але я сумніваюся, що Росія насправді вірить у якийсь мир. Важливо розуміти, що для Росії, як і для багатьох інших, припинення вогню є насамперед політичним, а не військовим кроком. Це всього лиш політичний інструмент для виграшу часу, необхідного для підготовки та продовження військових дій.

Отже, миру ми не отримаємо – це очевидно. І на Заході, і в Україні це розуміють, але все ще є чимало людей, які вірять, що Росію можна змусити до миру. Це ілюзія. Однак є й ті, хто побоюється, що Трамп може вдатися до радикальних дій, оскільки вони не розуміють його логіки та не знають, як він мислить. Наприклад, вони категорично не хочуть, щоб американські, британські війська чи навіть НАТО були залучені до конфлікту.

Водночас росіяни, враховуючи свій спосіб мислення, можуть сприйняти заяви Трампа про можливий вихід із НАТО як хитрий маневр, спрямований на їх дезорієнтацію. Тому слова Трампа можуть мати зворотний ефект - їх можуть протлумачити по-іншому, ніж він того очікує, і призвести до наслідків, які є протилежними до його намірів.

На мою думку, Путін зараз відчуває слабкість як з боку Заходу, так і з боку української влади. Він діє з максимальною інтенсивністю, використовуючи всі доступні можливості, поки може це робити. Путін не бачить перед собою сильного спротиву. Це всього лиш моє припущення, але воно ґрунтується на спостереженні за його діями та реакцією міжнародної спільноти.