Тигр і Євфрат української освіти

Євфрат – це брунатна каламутна ріка на рівнині, яка своєю нерухомістю нагадує пустелю, хоча течія насправді дуже потужна. Тигр, навпаки, зеленуватий, бурхливий і стрімкий, хоча  насправді його течія не швидша за течію Євфрату. Обидві ріки несуть життя під спекотним безжальним сонцем і кожна з них використовується для потреб цивілізації: Євфрат надається для зрошення, Тигр  пришвидшує комунікації і є джерелом енергії. І обидві ріки захищають народи від загарбників наче стіни фортеці. Це, звісно, символічне трактування Месопотамії. Воно мені нагадує теперішній стан освіти в Україні. Направду вона перебуває ще у жалюгіднішому стані, ніж культура, використовуючи неперевірений і неадаптований, навіть негативний, досвід так званих "цивілізованих" країн  і черпаючи затхлу воду совкової системи. Наведу один лиш приклад. Позавчора, коли ми згадували нашого національного генія, людину-енциклопедію, Івана Франка, одна пані назвала його шедевр "Лиса Микиту" …плагіатом "Рейнеке-лиса" Й.-В.Ґете. Причому це сучасна українська письменниця, яка напевно здобула гуманітарну освіту, цілком можливо, що філологічну. Система освіти - це не лише навчальна програма, а й здатність навчатись самому. Навряд, чи це абсурдне твердження  було в навчальній програмі, але є наслідком бездумного зазубрювання задля того, щоб отримати перепустку до вишу і згодом диплом. Якщо розглядати  твердження цієї пані  з точки зору елементарної логіки, то поеми 18 ст. Опанаса Лобисевича "Пастухи" і "Енеїда" Котляревського  є плагіатом Вергілія, а "Улісс" Джойса – плагіат із Гомера. Та й сам Ґете сплагіатив  свого Рейнеке з середньовічного "Роману про Лиса". Паралельно з цим уродиновим "привітанням" прозвучала хрипким старечим голосом пісенька про Франка-революціонера і… Довбуша-революціонера, бо ж щойно вийшов фільм про знаменитого опришка, якого ліберальні історики досі вважають бандитом, як ще недавно називали вояків УПА. А від них та подібних їм літературознавців набираються як вошей їхні шанувальники. Бо альтернативи нема – або старі марксисти, або нові. Лише б не кляті націоналісти.

Я не торкатимусь основної мантри сучасних українських вчителів про низькі зарплати та нульовий престиж професії педагога. Я виросла в родині учителів і сама кілька років пропрацювала в школі. І моя особиста думка – в нашій освітній системі вчителем може бути лише одержимий, який розіб’ється об скелі, або той, що сидить на дні, в намулі, й не знає, що таке сонце і чиста джерельна вода. Через бюрократію і постійні новації, що тільки зміцнюють бюрократію, яка є джерелом процвітання "реформаторів" і знаряддям інформаційної війни проти української ідентичності. Нагодувати дітей гібридним їдлом – англійською мовою з ясельного віку і старими підручниками з Пушкіним і Лермонтовим в оригіналі – а потім хотіти від них патріотизму? Чи переписувати підручники з історії та літератури під кожного президента ? Це не просто непрофесійність, а варварство дикунів, які не знають справжньої ціни своєї землі, історії та культури та жадібно хапають всілякі брязкальця. Не дивуйтеся, що поза межами України нас сприймають як дикунів, попри всі прогинання перед Заходом наших інтелектуальних мачо.

Хотілося б сподіватись, що це лише етап турбулентності, а не саботаж ворогів, які бояться сильної економічно, політично та культурно України. Не знаю, чи це правда, що замість того, щоб надрукувати нові підручники з літератури для 5 класу, гроші віддали на оборонні потреби. Але мене це вже не дивує на тлі мародерства під час війни абсолютно безпринципних владоможців на всіх щаблях влади. Немає волі й бажання збудувати систему національної освіти та  ніколи не було за всі 30 років Незалежності. Можливо, й існують якісь проєкти, але їх ніколи не дозволять виставити на публічне  обговорення. Бо тоді стане помітною глупота реформаторів, які здобули погану освіту. Та й це ризик, коли охлос поганяє демократією.

Гільгамеш, шумерський герой,  подався на край світу, щоб у прозорій воді морських глибин знайти траву безсмертя. І піднявши її з дна морського, ліг безпечно спати. Змія викрала траву й він повернувся до Уруку пригнічений і зневірений. Такі зусилля, така самопожертва – і раптом пшик.  Мав би звинуватити себе, свого внутрішнього ворога, а звинуватив змію. 

Реформу освіти слід почати з освіти тих, хто буде її реформувати. Бо зараз проєкти нового очільника — це не крок вперед, а повернення до того періоду, який в радянських підручниках називають "феодальною роздробленістю", коли державні та національні інтереси відходять на задній план, і місцеві князьки контролюють усе, сплачуючи данину верховному сюзерену, щоб той в разі чого міг їх врятувати від бунтівників. 

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.