Туризм під час війни

Але ж із пісні слів не викинеш і що є, то є, до того ж без жодної двозначності, бо на фронті "туристами" ще деколи називають тих, хто приїхав, заселфився і поїхав. Та цього разу не про це, а про туризм справжній, такий, яким він був до війни, а місцями є й зараз.

Ми переконалися в цьому під час дводенної поїздки на Закарпаття зі студентами, у програму якої входило сходження на гору Гимба, відвідання водоспаду Шипіт, сільського музею архітектури й побуту під відкритим небом у Колочаві та гірського озера Синевир.

Довелося зустріти й чимало інших автобусів, з іншими туристами: і з дітьми, і з дорослими. Діти приїздили просто шкільними автобусами разом з учителями, а дорослі, то й "неопланами" з прикольними табличками на вітровому склі: "Сиро-винний тур Закарпаттям + цвітіння сакури. Світлана" або й навіть "Закарпатські пригоди"... З дорослих, то переважно жінки, серед яких більшість російськомовні, неважко здогадатися, що вимушені переселенки. Щодо чоловіків, то не рідко траплялися і в камуфляжі, либонь, відпускники з фронту.

Читайте також: Перемогти Росію

Виглядає так, що туристична галузь в Україні, хоч і не в такій мірі, як у мирні роки, але працює і під час війни. Принаймні, у карпатському регіоні. У цьому є певний феномен і цієї війни, і нашого часу

Отож, виглядає так, що туристична галузь в Україні, хоч і не в такій мірі, як у мирні роки, але працює і під час війни. Принаймні, у карпатському регіоні. У цьому є певний феномен і цієї війни, і нашого часу. Бо, скажімо, якщо порівнювати з Другою світовою, коли армія і населення перебували майже в однаково важких умовах, то на цій війні солдатам на фронті, може, навіть важче, ніж тоді, враховуючи ту неймовірну кількість заліза, яке летить на їхні голови, а от в тилу війни майже не відчувається. І, як на мене, це навіть дуже добре. Адже війна колись та закінчиться, а економіку, зокрема туристичну галузь, не доведеться відроджувати з нуля. У цьому регіоні вона й раніше була однією з головних роботодавиць та наповнювачок бюджетів усіх рівнів, а після війни потреба в карпатській рекреації лише зростатиме. І наша поїздка, окрім іншого, також була скромним внеском у те, щоб галузь не занепала. 

Читайте також: Коли закінчиться війна?

Дехто може заперечити: мовляв, краще б ті кошти задонатили на Збройні Сили. Так-то воно так, але наші студенти й на ЗСУ донатять, і от вперше за чотири роки навчання, на які припали й ковід, і війна, вибралися разом у гори. Все відбулося, як і планували, а головне – погода не підвела, бо ж цієї пори, а тим паче в горах, вона надто мінлива, і чарівний спокій карпатських краєвидів ще довго нас усіх надихатиме.

Та найголовніше, щоб і студенти, і всі інші пам’ятали, кому завдячують можливістю і вчитися, і цією поїздкою, і своїм ранковим лате – тим, хто сьогодні наближає нашу Перемогу в окопах під Бахмутом і Авдіївкою та в інших місцях українсько-російського фронту.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.