У Польщі, Румунії і Балтійських країнах активно готуються до Третьої світової війни, – генерал Мусаєв

Ми розуміємо, що Путін перейшов до стратегії довгої війни й він використовує масовані ракетні удари й масовані нальоти іранських дронів, для того щоб винищувати нашу цивільну інфраструктуру. Путін почав застосовувати цю варварську нацистську тактику після двох важливих самітів – у Самарканді й Астані. Як ви думаєте, наскільки зараз на нього впливає ця міжнародна ситуація й що він міг отримати зокрема на заході, який відбувався в столиці Казахстану? Ми розуміємо, що Путін зараз значною мірою залежить від того, що скажуть у Пекіні й, можливо, що скажуть в Ірані. Загалом як подібні речі впливають на путінські рішення?

Для Центральної Азії це був серйозний міжнародний захід – саміт СНГ, саміт центральноазійських республік з Росією та за участю Туреччини. Сприймали ці заходи в нашому регіоні дуже серйозно. Найперше варто відзначити, що Путін дуже старався не торкатися теми України на цих трьох форумах. Це насамперед пов’язано з тим, що він чудово розумів: будь-які спроби втягнути центральноазійські держави у свою агресивну війну знову отримали б негативну оцінку з боку центральноазійських лідерів, тому він намагався цю тему оминати. Але Ердоган не дав йому оминути цю тему, він її обов’язково порушив. Ви знаєте ставлення Туреччини до проблем цієї війни – Туреччина прагне бути в ній посередником, дипломатичним регулятором. Ердоган продовжуватиме цей курс, він бере активну дипломатичну участь у цьому процесі. Сьогодні він говорив із Зеленським – продовжує вмовляти. Але позиція України всім нам у Центральній Азії зрозуміла. Досить серйозні успіхи на фронті й у дипломатичних каналах, і економіка України витримує цей найважчий період – воєнний, і допомога західних держав впливає, тому позиція України непохитна й підтримується всіма керівниками центральноазійських держав. Навіть один з найвідданіших Путіну керівників центральноазійської держави – президент Таджикистану Емомалі Рахмон виступив з емоційною промовою на цьому саміті й висловив певні претензії до ставлення росіян, керівництва Росії насамперед, до таджиків, до національних меншин. Таке негативне ставлення поширюється загалом на всі центральноазійські республіки. Тут важливо відзначити, що на цьому саміті – керівництво Казахстану насамперед – уже поставило Україну на той рівень, на якому вона мала б бути. Максимум це не геополітичний центр для центральноазійських держав – як заявив наш президент Токаєв, Україна – це рівноправний партнер, що має на рівних умовах брати участь у поточних економічних і політичних процесах у нашому регіоні. І не більше. Це було помітно по поведінці самого Путіна, він тримався на другорядних ролях. Навіть під час емоційного виступу Емомалі Рахмона, який йому дуже не сподобався, він змушений був лише кивати, наче погоджується. От така приблизно ситуація склалася на цих самітах у Астані.

А наскільки серйозно Іран може ввійти у війну Росії проти України? На вашу думку, що являє собою Іран у військовому аспекті? Вони керуються дуже дивною ідеологією, зокрема йдеться про вартових Ісламської революції тощо. Чи режим аятол погодиться повністю входити в російську війну на боці Кремля?

Коли ми з вами минулого разу обговорювали це питання, Іран саме збирався постачати дрони. Я тоді спрогнозував, що навряд чи це відбудеться – і я глибоко помилився. А чому я помилився? Тому що це не становить жодних глобальних, економічних або воєнно-політичних інтересів Ірану. Путін збожеволів, це зрозуміло. Але ж аятола – начебто мусульманин і розуміє якісь глобальні інтереси. Тоді саме відбувалися переговори про зняття санкцій і ембарго з Ірану, щодо ядерної програми переговори були з Заходом. І мені видавалося, що на таку дичину – постачання воєнного озброєння Росії – Іран не пристане. Але, як виявилося, вони гідні одне одного, Путін і аятола. І недарма там відбуваються такі важкі процеси, страйки в Ірані, народ реально бачить, що влада аятоли пустилася берега й тому такі проблеми. Так, коли вже така ситуація склалася – яке їхало, таке здибало, – вони взаємодіятимуть. Напевне, Росія якісь постачання здійснює до Ірану, можливо зброю, йдуть розмови про постачання туди літаків-винищувачів. Але в Росії в самої великі проблеми з авіацією, тому поки що усе на рівні розмов. Дуже складно прогнозувати ситуацію, коли керівники такого рівня діють усупереч усім інтересам держави, інтересам народу й перш за все інтересам особисто керівництва держави – Путін же ж розхитує крісло під самим собою, так само й аятола. Тому я вважаю, що вони продовжуватимуть цю співпрацю, але Україна з партнерами віднайдуть чітку протидію, не в жовтні так у листопаді, цим дронам і можливим постачанням іранських ракет.

Ви дуже слушно відзначили межі, чи рамки, в яких рухатиметься Путін: справді, там немає берегів. І ключове питання – чи він наважиться на застосування тактичної ядерної зброї? Чи піде на неконвенційні кроки? Загалом російська війна проти України є неконвенційною, тому що він намагається винищувати цивільне населення, це неприпустимо, удари по цивільних об’єктах – це злочин. Але питання тактичної ядерної зброї виводить проблему на міжнародний рівень. Отже, за вашими прикидками, чи підуть на це російські генерали, чи вони послухають Путіна? І загалом, наскільки зараз теперішній російський програш на полі бою може вплинути на подібне путінське рішення?

Тактика Путіна, пов’язана з підвищенням ставок і загроз, кінцевим пунктом має загрозу тактичного ядерного удару, найвірогідніше по Україні. Якщо в російських давніх планах, ще довоєнних, усі ці питання опрацьовувалися, то зараз вони набувають визначеного вигляду у зв’язку з надскладною поточною ситуацією, для самої Росії насамперед. Хочу відзначити вчорашню заяву Столтенберга про те, що НАТО вже не боїться цих загроз. Якщо на самому початку, в лютому-березні, у західних колах і керівництві був певний переляк, то тепер ситуація перемінилася. Відчувається, що США й НАТО віднайшли вирішення на випадок божевільної дії Путіна з тактичного ядерного удару. Багато було заяв американського керівництва й НАТО про те, що в разі такого удару за допомогою насамперед  конвенційної зброї буде знищено чорноморський флот Росії, знищено всі небезпечні військові об’єкти на території Росії. З одного боку, це остудить гарячі голови в Росії, генералів перш за все, вони чудово розуміють, чим це загрожує. Це один бік справи. З іншого боку, у випадку удару – а загроза така зберігається, на превеликий жаль, адже дійсно людина пустилася берега, – то я думаю вже тепер НАТО спільно з керівництвом України готуються до відбиття такої атаки. І ми бачимо, що в Західній Європі, у прибалтійських державах насамперед, у Польщі та Румунії зокрема, активно готуються до Третьої світової війни. Тому що в разі такої поведінки Росії реально НАТО й США вдарять по всіх воєнних об’єктах РФ і це остаточно знищить весь воєнно-технічний потенціал Росії. Загроза удару тактичною ядерною зброєю по Україні, на мою думку, зберігається, але це спричинить Третю світову війну.

Я б хотів, щоб ви проаналізували ситуацію в російському військовому керівництві, зокрема йдеться про призначення генерала Суровікіна. Ми всі подивилися його останнє інтерв’ю: інтелектом він похвалитися не може. Але він демонструє повну відданість і готовність виконувати російські військові злочинні накази. Він керує російською агресією зараз в тактичному плані проти України й водночас він посилив так звану лінію Пригожина – Кадирова.

Я б не виділяв особливо це нове призначення російське у військовій верхівці. Фігури військові, достатньо сильні керівники військових структур – сьогодні це лише Залужний, нікого не можна більше виокремити в цій війні конкретно. Раніше в Росії були генерал Лебєдь, ще кілька генералів. Сьогодні всі генерали – а їх уже змінилося декілька у театрі воєнних дій, які провадить Росія, – і цей так само, строго виконують просто з папірця всі вказівки, які отримують від політичного керівництва країни. Особливо жорстокі дії стосовно цивільного населення намагаються приписати Суровікіну, коли, на мій погляд, це дії самого Путіна. Тут будь-хто – Суровікін, Іванов чи Петров поводитимуться так, як зараз поводяться всі генерали російської армії. Тому я б не виокремлював це прізвище, хоча чомусь в російській пресі, і навіть в українській, його називають найжорстокішим керівником сирійської операції.

Сирійський м’ясник його називають.

Будь-який Сердюков був би також м’ясником у цій серії. Вони всі пройшли цю найжорстокішу школу, яку визначило політичне керівництво Росії. Вони виховали таких генералів. І найвправніші м’ясники піднялися на самий верх. Ви самі сказали, що в нього низький інтелект, це ж не взяли когось інтелектуально розвинутого, хто серйозно ставиться до воєнної стратегії. Це показала й Харківська ситуація – програш там, і сьогоднішні події на Херсонському й Донецькому фронтах. Це все показує, що військове керівництво та воєнно-політичні плани Росії не в найкращому стані – для російської сторони, звісно. ЗСУ активно використовують ці прогалини й несамостійність військового керівництва російської армії. А те, що в російській політиці, у російських збройних силах виникають  суперечки й протистояння – Кадиров із Пригожиним злигалися, тепер вважають своїм і Суровікіна, можливо, ведуться якісь конфіденційні переговори між цими людьми. Це цілком можливо, тому що поступово через усі ці програші й усю політичну ситуацію, звісно, військово-політичне керівництво розвалюватиметься. Є яструби, а деякі вважають, що треба інакше вести війну, і ця ситуація змусить до поступового розвалу військово-політичного конгломерату Росії на певні частини. Тому наразі така ситуація, можна сказати, що перемагає кадирівсько-пригожинське угруповання. Але, на мій погляд, там вистачає й інших людей, які розуміють, що незабаром кінець усій верхівці, тому кожен намагається рятуватися як може. А ці силовим шляхом сподіваються перемогти десь якось і тоді захопити владу в Росії, у інших, безсумнівно, інші інтереси. Є група людей, генералів, які вельми не зацікавлені в тому, щоб посилювалася влада Пригожина, Кадирова й інших яструбів. Насамперед це ФСБ. Ми розуміємо: якщо влада перейде до яструбів, ФСБ втратить чимало, тому що ФСБ керує й економікою, і військовою структурою, і промисловістю, і енергетикою – усе в їхніх руках зараз. Це все можуть від них забрати. Тому жодної стабільності, і так буде й надалі.

Це надзвичайно важливо й цікаво. А як ФСБ в такій ситуації може зіграти, можливо наввипередки, для того щоб дещо обмежити впливи й апетити пригожинсько-кадирівсько-суровікінсько-герасимівського напряму? В них є потенціал і сміливість для цього? Свого часу табакерка завершила не одну каденцію російських керівників.

Є суперечності зараз у верхівці – я не кажу про ліберально налаштованих політиків, які є в російському уряді, вони перебувають на відшибі цієї боротьби. А зараз реально зіштовхнулася група яструбів і ті, хто таємно керували всіма політичними й економічними процесами в країні, воєнними також. Найголовніше зараз, що в очах того ж таки Путіна всі угруповання пошилися в дурні – і ФСБ, і ГРУ, і військові, і політичні структури, які контролювали ситуацію свого часу в Україні, – їм так здавалося, що вони контролюють. В очах Путіна, який є єдиним центром прийняття рішень поки що, вони всі в ситуації певної поразки. І кожна група намагається перетягнути Путіна на свій бік. Поки що ми бачимо, що, попри втрату прямого управління й планування всього політичного й воєнного процесу, а це видно по розгойдуванню від мобілізації до воєнного стану, по всіх цих шараханнях, які не личать першому керівнику й прямо свідчать, що він втратив кермо, Путін природно намагається спиратися на якісь структури, котрі не стільки дурниць наробили, і знайти вихід із цієї ситуації. Збоку ми чудово бачимо, що виходу немає. Тому він хапається за першу-ліпшу соломинку, яку йому підкладають ті чи інші угруповання, –  підтримує мобілізацію, боротьбу з міграційними процесами, якісь рухи міністерства фінансів. Але жодна група сьогодні не може йому запропонувати нормального виходу з цієї ситуації, в якій Росія зазнала поразки. Тому про табакерку дуже непросто розводитися. Знаю, як це там відбувається, коли навколо всі не те щоб нерішучі, але абсолютно не здатні на прийняття гострих рішень, вони завжди дивляться вгору, на керівника. Тому дуже малоймовірно,  що станеться якийсь рішучий крок на кшталт арешту. Але подальший розбрід може спричинити великі зіткнення між угрупованнями, і хтось когось дійсно таки табакеркою приб’є, і розпочнеться та велика боротьба, в яку втягнуть особисто Путіна, фізична боротьба у владі. Коли угруповання навколо Путіна, які змагаються між собою, стикнуться фізично – когось отруять чи пристрелять, боротьба розпочнеться дуже серйозна. Такий варіант цілком можливий, на мою думку. З цього почнуться кардинальні зміни в російському керівництві.

А чому тоді Путін і всі ці генерали не виходять з війни в той чи інший спосіб? Путін почав процедури анексування наших територій, замість того щоб шукати якусь формулу миру. Зрозуміло, що зараз про повноцінний мир не йдеться, але ж Росія теж проводить певний зондаж – дипломатичний, політичний тощо. Ніхто не готовий зараз домовлятися з Путіним ні про що, крім Ірану, звісно, і, можливо, Китаю. Відповідно, коли можна чекати процесів, коли в Кремлі всерйоз ухвалять рішення про потребу згортання інтервенції, та в якій це може бути формі?

Вони б хотіли мирного вирішення цього питання, вони офіційно це пропонують, Лавров і сам Путін, – на абсолютно неприйнятних умовах. Путін розуміє, що в разі мирної угоди й виведення військ з території України, як це нормально й цивілізовано заведено, – це кінець влади й життя безумовно. Погодитися на такий мирний договір він не може, тому чинить всі ці звірячі дії, які, на його думку, можуть зумовити мирні угоди на його умовах. Але все це вже неможливо. Відчуття в нього є, що в нього це не вийде. Але в його оточенні, звісно, шукають варіанти. Там дуже багато людей з еліти Росії , починаючи з Абрамовича, шукають можливості домовитися й вийти з цієї ситуації без великих утрат. Але наразі це неможливо: Захід, насамперед Україна, на жодні угоди з цим агресором вже не пристане. Якщо пристане, то Заходу й взагалі цивілізованому світу це буде такий жахливий політичний удар, який відіб’ється на світосприйнятті населення всієї Земної кулі. Поразка демократії, поразка цивілізованого світу перед диктатурою, яка є з диктатур найбільш махровою, означатиме дуже погані речі. Адже й у західному світі ви бачите угорського очільника, ситуацію з Трампом неоднозначну з його абсолютно антидемократичними поглядами, у Франції партійні діячі схильні до подібного – корупція жахлива на Заході. Демократія у випадку якихось домовленостей на умовах Росії зазнає цивілізаційного краху, це буде найжахливіше. Я певен, що на Заході й в Україні це чудово розуміють. Можна було піти назустріч Росії в якихось питаннях, чимсь поступитися, якщо б вони мали межи своєї жорстокості й своїх апетитів. Чи принаймні мали міць, щоб силою нав’язати свою політику, свій світогляд, свій русскій мір. Але оскільки нічого цього Росія не має, західний світ просто повинен допомогти Україні перемогти в цій війні.