Українці в середньому купують 0,3% книжки на рік, — співорганізаторка Книжкового Арсеналу

Представляла Україну на міжнародних книжкових виставках, у секціях із розвитку книговидавничої галузі при Міністерстві культури, молоді й спорту. Учасниця українських делегацій та книжкових виставках у Лівані, Литві, Монреалі.

В ефірі програми “Еспресо: капітал” вона розповіла, чим займалася в рамках Книжкового Арсеналу, скільки нових книжок у рік видають в Україні і в Німеччині та про основну проблему видавництв. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Оскільки, можливо, не всі з наших глядачів знають, що таке Книжковий Арсенал, можете в загальних рисах пояснити?

Це інтелектуальна подія України, яка поєднує літературу і мистецтво, і вже вдесяте відбулася в Україні, в Києві. Там представлені й українські видавці, які представляють свої новинки, тобто що нового вийшло в Україні, спеціально готують саме до Книжкового Арсеналу. Але також, так як ми є мистецьким арсеналом, для нас дуже важливо показувати виставки митців, різні перформанси та театральні дійства.

Тобто це книжковий форум, який вже 10 років поспіль відбувається в Києві і збирає як видавців, авторів книжок, так і покупців і читачів.

Так, фактично, фестиваль.

Якою була ваша роль цього року?

Цього року я робила програму професійного розвитку для видавців, літагентів і, взагалі, для всіх сфер, які стосуються плюс-мінус видавничого бізнесу і видавничого менеджменту.

Нарешті слово “бізнес” прозвучало. У нас економічна програма, якраз ця сфера нам найбільш цікава. Якщо казати, що Книжковий Арсенал сприяє розвитку українського книжкового ринку — це буде правильно чи не дуже?

Це буде дуже правильно. Оскільки всі чекали Книжковий Арсенал, який минулого року не відбувся. І ми бачимо, наскільки у нас впало книговидання за минулий рік — і за назвами, і за накладами. Тому не дивно, що цьогоріч видавці попри кризу, попри те, що нові назви складають 20 тис., стільки виходить в Україні.

Зокрема, якщо порівнювати із Німеччиною — там 100 тис. назв, ми бачимо зовсім інші показники. Хоча у нас співмірна кількість населення. І в інших країнах також.

Але видавці настільки чекали на Книжковий Арсенал, що вони взяли кредити, зекономили і видали десь близько 700 нових видань.

То це вже така традиція — коли проходить Книжковий Арсенал, саме під нього видавці готують нові книжки? І якщо читачі хочуть побачити якісь новинки, побачити нових авторів, то варто приходити на Арсенал?

Так, у нас навіть є секція книжкових новинок, і там можна подивитися, що нового видали видавці.

Якщо казати про цифри — ви вже сказали, що 20 тис. нових найменувань — це протягом року?

Протягом року, так.

У Німеччині — 100 тис.

Так.

У нас видається у п’ять разів менше нових книжок, ніж в Німеччині. А якісь інші цифри можна озвучити?

Наклади у нас теж впали. Якщо раніше 3 тис. примірників — це було добре, 1 тис. минулоріч більш-менш трималася. Зараз видавці починають із 500, і пізніше, якщо бачать попит, то довидають. Так легше, так можна не попасти у якусь скруту.

Це дуже сумно звучить. Для країни, яка налічує 40 млн, а за найменшими підрахунками — 37 млн мешканців, серед яких не менше половини вміє читати так точно, або перебуває у тому віці, у якому можна читати, якісь тисячі накладів — здається, дуже мало.

Так, навіть сотні. І якщо раніше, наприклад, ми проводили опитування серед видавців, — зараз теж провели. Запитали, яку книжку найбільше купували за весь час. Там було понад 1 тис. примірників, 1500…

За рік?

Ні-ні, саме під час Книжкового Арсеналу.

Зараз це, наприклад, це книжка про Далю Грибаускайте, колишню президентку Литви, і це десь 300 чи 400 примірників. Тобто це не так багато. А всі решта — це 200 примірників, 100 примірників видавця.

Тобто під час самого Книжкового Арсеналу купили 300 книжок?

400. Це не так багато, тому що минулих Книжкових Арсеналів купували понад 1000 примірників.

Якщо казати про вартість української книги — можливо, вона занадто дорога і недоступна українцям? Чи це не зовсім так?

Ні, абсолютно не так. Тому що вартість — це приблизно 200-300 грн на книжку. І це не так багато кави, на якій ми зекономимо.

Тому вартість, якщо порівнювати з європейським книжковим ринком, то у нас дуже занижена ціна, і нам треба, навпаки, її збільшувати.

А скільки коштують книжки в Європі?

50-60 євро (1620-1940 грн, — ред.) — це нормально, нормальна вартість книжки.

Я намагаюся провести математичні розрахунки, скільки це гривень — і дивуюся, звісно, що у нас і наклади менші, хоча й вартість книжки менша. Щось з цим треба робити.

Але давайте завершимо про Арсенал і перейдемо до інших тем. Якщо казати про цьогорічний Арсенал — я зрозумів, що він відрізнявся від попередніх тим, що він був післякризовий, після епідемії. А що ще було нового?

Новий він був, власне, експериментальний. Для нас у першу чергу була дуже важлива безпека наших відвідувачів, учасників. Ми дуже дбали про соціальну дистанцію. Власне, тому дитяча зона у нас була надворі. За рахунок цього інші стенди видавців, яких у нас цього року було 150 (видавців плюс ярмарок ілюстраторів), ми могли ії розсередити по площі старого арсеналу. Таким чином у нас не було черг, не було скупчень людей. І люди, якщо гуляли по книжковому арсеналу, купували книжки і бачили чергу — могли відійти і подивитися на виставку. Це все було дуже мудро нами продумано.

Ми обліковували кількість людей. Тобто ми бачили, що, зараз наприклад, на території 4 тис. людей, і коли вже 5 тис. людей — ми розуміли, що все, більше ми не можемо пускати.

То було водночас 5 тис. людей на території?

Так-так, було вже, коли були “Собаки в космосі” і Жадан, вже приблизно так було, і ми вже хвилювалися…

Тобто концерт надворі відбувався. Якщо хтось не знає — гурт є такий Жадан та «Собаки в космосі», дуже цікаво, раджу вам подивитися, погуглити і послухати.

Був такий експеримент із продажем електронних квитків. Раніше були паперові, їх можна було в касі купити, цього року каси не було як такої. Як можна проводити форум на тисячі людей без каси?

Бачите, можна. Люди вчаться.

Але для людей пенсійного віку ми зробили так, що з 9:00 по 10:00 годину вони могли безкоштовно зайти на територію Книжкового Арсеналу. Тобто якщо у них проблеми із купівлею електронних квитків, якщо онуки чи діти не могли їм цього забезпечити, то вони могли приходити безкоштовно.

Зараз нас будуть сварити — скажуть, чого ж ви розповідаєте вже після Арсеналу. Ми розповідали і до. Телеканал Еспресо був інформаційним партнером Арсеналу. В інших наших програмах ми запрошували всіх.

Тепер я попрошу увімкнути розмови на вулицях з перехожими. Ми питали їх, як багато книжок вони купують протягом року. І поговоримо про книжковий ринок.

Такі відповіді — від жодних, до, здається, 20 там прозвучало. Скільки книжок в середньому купують українці?

Зараз я назву цю цифру — 0,3%.

0,3. Тобто ближче до відповіді “жодної”.

Так, ближче до цієї відповіді. Але знову ж таки, у нас є ці регулярні читачі, які купують 20-40 книжок, і таким чином вони перекривають економічно.

Мені все ж хочеться вірити, що ситуація краща. Можливо, всі інші ходять в бібліотеки або перечитують те, що в них вже є вдома, у домашній бібліотеці.

Ми будемо на це сподіватися. Бо, наприклад, завантажують книжки безкоштовно в Інтернеті.

Тобто є проблема піратства.

Так, є проблема піратства. І мені здається, що вона поки що номер один в Україні. Вона, на жаль, не розв’язується, і дуже гальмує розвиток книговидання в Україні.

Піратство існує тільки у цифровому вигляді? Чи паперові піратські книжки теж є?

Ой, та контрафакт у нас існує вже дуже давно, і це ніби така традиція. Звичайно, були спроби його зменшити. В принципі, вони дуже гарно подіяли на ринок, він справді розквіт за останні роки, коли це піратство не настільки…

Тобто ця копіювальна техніка вже настільки дешева, що будь-яка типографія може друкувати книжки, так? Не сплачуючи авторську винагороду авторам або правовласникам.

Так.

У нас під час Книжкового Арсеналу якраз була подія про піратство. Інколи видавцям пишуть: “Видавці! Чому ви оцифровуєте, викладаєте в такому-то форматі? Нам дуже важко піратити цю книжку!” Або таким шрифтом, який не розпізнається. Тобто справді пірати дуже переймаються тим, що їм треба теж якось відбивати ці кошти, і вони звертаються до видавців. Це дуже цікаво.

Чи є рецепт, як боротися з піратством?

Так, є рецепт. Власне, у Українському інституті книги розроблений. Немає іншого рецепту, окрім як робити сильнішими технічні характеристики і захищати ці файли. У нас в країні вже є кілька, скажімо, конкурентних спроб. Власне, і Український інститут книги із їхньою цифровою бібліотекою, яка на державному рівні.

Ну це про цифрові книги. А якщо казати про традиційні паперові? Можливо, там треба якусь акцизну марку на них наклеювати, як є підакцизні товари? Або якийсь голографічний елемент, який складно підробити?

Мені здається, що потрібно впроваджувати законодавство, кримінальні провадження, робити це показово. Тоді це, можливо, буде якось працювати. Воно вже працювало, коли були ці випадки. Але знаєте, що? Я перевіряла…

Я не чув про жодного засудженого за те, що він скопіював книжку.

Ось. Окрім того, я зробила інформаційний до нашої поліції про те, скільки видавців жалілися — власне, я взяла тільки електронні книжки. Це було дві справи за рік.

Тобто з одного боку книжковий ринок у нас жаліється на те, що їх піратять. Але довести справу, задокументувати, показати… Не просто нажалітися у телеграм-каналі, що ви наші книжки піратите, ай-яй-яй, так не можна, — а довести це до суду, ходити на суд… Дві справи. Це дуже мало.

Ще цікаво, почули від людей на вулицях, де вони купують книжки. Хтось — в Інтернеті, в онлайн-магазині, хтось сказав у сервісному центрі. Я навіть не знав, що у сервісних центрах книжки продають. Чомусь ніхто не сказав про книжкові крамниці, книгарні.

У нас зараз продаються книжки і на автозаправних станціях, і в супермаркетах, але, наскільки я розумію — і те, що я бачив за кордоном, — це неспівставно зі справжньою книгарнею. Тобто найменувань у книгарні може бути тисячі, або навіть десятки тисяч, а на автозаправній станції може бути один стенд із сотнею книжок максимум.

Чому у нас так мало книгарень?

Так, насправді, в Україні немає ринку збуту. Той, який був у радянські часи, повалений, він досі не відновився. І зараз у стратегії читання на 2021-2025 рік, яку все ніяк не приймуть, йдеться про те, що в Україні має бути тисяча нових книгарень.

Як це зробити? Це якісь пільги податкові мають бути?

Пільги податкові, звичайно, приміщення. У нас було таке прекрасне законодавство, що 1 кв. м за 1 грн. І воно подіяло, у нас почасти були відкриті нові книгарні.

Але що вбило наші книгарні, навіть ті, які існували. 48 книгарень закрилося минулого року. Це жахливі цифри, якщо говорити про те, що у нас їх і так немає. Це локдаун — і книгарні були закриті.

Тому зараз на комітеті, 7 липня якраз будуть розглядати звернення про те, щоб під час лоудауну, якщо він станеться знов, не закривали книгарні. Оскільки там людей не багато і ми не несемо загрозу. А те, що таким чином люди можуть постійно бути дотичні до книжки, і все-таки саме книгарні є і залишаються найбільшим ринком збуту для видавців — це є. Звичайно, книжкові ярмарки теж, але це раз на рік. А саме книгарні (не електронні магазини) це можливість заробити видавцеві.