Уроки грузинської

Причому, зловтішатися почали ще вдень, коли за повідомленнями їхніх новинних агенцій окупаційні війська лише наближалися до кордонів Грузії, а літаки – лише починали бомбити мирні міста.

А потім, наче дежавю, такі "картинки запрограмованого майбутнього" ми побачили 20 лютого 2014 на Майдані. Тоді російські пропагандистські рупори верещали, ніби "Верховна Рада палає" – бо так, певно, мало бути за їхнім планом. З Києвом тоді у них не склалося. А от Грузію, на жаль, нищили повним ходом. Згодом стало відомо про захоплений заздалегідь Рокський тунель, що значно полегшило загарбникам вторгнення. І про провокації у Цхінвальському регіоні, відповідь на які була оголошена "приводом для війни".

Памʼятаю, як ми раділи тоді кожному збитому російському стервʼятнику (особливо зважаючи на те, що збивали їх ЗРК, передані Україною). Як віддавали належне відчайдушній атаці грузинів на штабну колону 58-ї армії загарбників (тоді вона ледь не втратила своє командування). І як захоплювались президентом Ющенком, який переконав польського колегу і лідерів балтійських держав — і вони, прилетівши в Тбілісі й виступаючи там перед людьми, фактично собою вберегли столицю, коли росіяни були за кілька кілометрів.

Читайте також: … Точиться війна

"Ми наступні", – лунало тоді рефреном між усіма, хто адекватно оцінював природу московських хижаків. На жаль, правильно оцінити вдалося не всім. І не лише в Україні – а й на Заході.

У 2011 Грузії фактично відмовили у позові до Міжнародного Суду ООН, прискіпавшись до процедурних моментів. І Україні довелося ретельно враховувати цей досвід, спрямовуючи свої позови за Крим і Донбас у 2017-му (розгляд тих справ триває досі).

У 2021 році, правда, Грузія виграла у ЄСПЛ, і Росія тепер мусить виплатити компенсацію постраждалим від її агресії – але Москва передбачливо не визнає таких рішень щодо себе. Знайти механізм примусу – це все ще виклик для світової спільноти. І механізм цей знадобиться, зокрема, і після нашої Перемоги.

Нині Росія, використовуючи важелі впливу на нинішню грузинську владу, намагається навʼязати свій погляд і самим грузинам. Знайомими нам методами насадження "какой разніци", "нє всьо так адназначна" і "самі вінавати". І апелюючи до того, що "світ у 2008-му вас не захистив – тож, мовляв, діватися вам нікуди".

Читайте також: А якщо війна затягнеться на роки?

Українцям довелося багато чого переосмислити з 2008-го року. Для багатьох цинічне, байдуже, а то й московське бачення тієї війни змінилось на обʼєктивне лише після нападу Росії на Україну у 2014 році. А для декого – аж у 2022-му.

Чи не найважливіший урок грузинської війни полягає в тому, що російського хижака треба зупинити остаточно. Бо інакше він лізтиме знов і знову.

Таке розуміння зʼявляється сьогодні, хоч і дуже поволі. І, на жаль, дуже дорогою ціною.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.