Уявна "ескалація" не може бути аргументом для заборони Україні бити по території Росії

Успіхи Росії в цьому вторгненні були майже повністю досягнуті протягом перших кількох тижнів, у лютому і березні 2022 року. Ці успіхи стали значною мірою можливими завдяки тому, що Росія захопила Кримський півострів під час свого попереднього вторгнення в Україну у 2014 році. Протягом 2022 року Україна виграла битви за Київ, Харків і Херсон та повернула собі близько половини території, завойованої Росією.

У Росії зараз немає значного наступального потенціалу. Її стратегія полягає в тому, щоб продовжувати терор проти цивільного населення доти, доки українці не зможуть більше терпіти. Це в будь-якому разі, судячи з мого досвіду, не є життєздатним підходом. З іншого боку, Росія мала час, щоб значно укріпити довгу лінію оборони на сході та півдні та підготуватися до українських наступальних дій. Це робить український наступ дуже складним.

А проте, українських територіальних досягнень цього літа було достатньо, щоб викликати шквал закликів до припинення вогню з боку дружніх до Кремля голосів. З огляду на те, як працюють ЗМІ, ці заклики (а не події на місцях) іноді здаються новинами.

Прокремлівські публіцистичні статті проштовхують припущення, що Україна не просувається вперед, хоч насправді це відбувається. Союзники Кремля висувають аргументи про страждання українців, але ніколи не цитують українців або дані опитувань, які свідчать про переважну підтримку війни.

Читайте також: Путін вестиме довгу війну в Україні, поєднавши її з репресіями у Росії

Російські пропагандисти, виступаючи перед російською аудиторією, не приховують, що їхньою метою є знищення української нації, а припинення вогню буде лише засобом виграти час. Тепер, коли ядерний блеф значною мірою вичерпав себе, Москва змінила свій підхід, намагаючись змусити людей повірити, що на полі бою нічого не відбувається. Москва сподівається заохочувати союзників України стримувати Україну достатньо довго, щоб Росія змогла змінити баланс сил на свою користь.

Ця війна принесла цілком нову теорію того, що означає оборона: боротьба лише на власній території. Це не відповідає міжнародному праву і ніколи не мало жодного сенсу.

Це трохи схоже на те, як вболівати за баскетбольну команду, але при цьому вважати, що вона повинна грати, не виводячи м'яч за межі своєї половини майданчика, або вболівати за боксера, але стверджувати, що він не має права завдавати удару після того, як це зробить його суперник. Якби таке розуміння [оборони] було в минулих війнах, жоден з партнерів України не виграв би жодної з воєн, перемогою в яких вони пишаються.

Читайте також: Потопельник хапається за соломинку, Путін — за Кіма

Висловлюється занепокоєння, що Росія може "піти на ескалацію". Цей аргумент є тріумфом російської пропаганди. Жоден з ударів України через кордон не призвів ні до чого іншого, окрім зменшення російського потенціалу. Жоден з них не змусив Росію робити те, чого вона ще не робила. Поняття "ескалація" в цьому контексті є непорозумінням. Намагаючись зруйнувати російську логістику, Україна намагається закінчити війну.

Україна не буде робити в Росії більшість з того, що Росія зробила в Україні. Вона не буде окупувати чи захоплювати території, не буде страчувати цивільних, не буде будувати концтабори та катівні. Що їй треба дозволити, щоб мати шанс зупинити ці російські дії в Україні, так це мати можливість перемогти у війні.

В кожному селі, яке Україна повертає назад, ми бачимо найважливішу деескалацію: перехід від воєнних злочинів і геноциду до чогось більш схожого на нормальне життя.

Ця війна не закінчиться через одну раптову подію, але й не триватиме нескінченно. Коли і як вона закінчиться, багато в чому залежить від нас, від того, що ми робимо, наскільки допомагаємо. Навіть якби ми взагалі не турбувалися про українців (а нам варто було б), доведення цієї війни до перемоги України, безумовно, було б найкращим, що американці могли б зробити для себе. Справді, я не думаю, що в історії зовнішніх відносин США хоч колись був шанс забезпечити так багато для американців, доклавши так мало зусиль з боку американців. Я сподіваюся, що ми скористаємося цим шансом.

Джерело

Про автора. Тімоті Снайдер, історик, професор Єльського університету

Переклад з англійської Сергія Громенка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.