В Кремлі йде боротьба двох протилежних стратегій – це класична атмосфера для перевороту, - політолог Піонтковський

Ключова історія – це найсвіжіша заява заступника голови російського МЗС пана Руденка, який заявив (майже дослівно): «Ми готові позитивно відреагувати, якщо Київ буде готовий відновлювати перемовини». Вони там висувають якісь свої абсурдні територіальні вимоги-претензії, але вже зникла «денацифікація України», вже зникає історія про концтабори. Таке враження, що вони справді відчули благодатну вістку, яку принесли «хаймерси» й ще принесуть додаткові системи реактивного залпового вогню.

Дійсно, сьогодні друга проміжна капітуляція Росії. Перша була не менш сенсаційна, ви чудово це пам’ятаєте, – це заява заступника начальника генерального штабу 25 березня про те, що «ми ніякого Києва брати не збиралися», «ми там взагалі невідомо чому», «ми ось тут охороняємо народ Донбасу». Це була радикальна зміна поставлених цілей війни, визнання своєї поразки в битві за Київ. І ось сьогодні ця не менш сенсаційна заява. Що ж це «хаймерси» життєдайні роблять – по суті, по-справжньому їх хреначили днів два-три. Останні три дні ми чуємо про винятково точні удари по штабах середньої ланки та, що навіть дошкульніше за генералів, втрачені склади озброєнь. І власне, з’ясувалося, що жодного захисту від цих ударів у росіян немає. І ось ми чуємо сьогодні формулювання цілком іншої мети війни. Так, вона, як і раніше, нахабна та неприйнятна для України, але, пробачте, це вже щось інше, це визнання Криму, ДНР, ЛНР. І, ви знаєте, я помітив це, ще навіть не писав про це у твіттері, мені здавалося, що, може, здалося або що це випадковість, але останні два дні в заголовках новин, що відкривають усі інформаційні сторінки російські, – не «війна», не «спеціальна воєнна операція в Україні», а «захист Донбасу від українських атак». Тобто якесь рішення про кардинальну зміну своїх амбіцій було, принаймні однією з башт кремля, яка має доступ до інформаційних каналів політики, було ухвалено два дні тому, а сьогодні вже набуло дуже серйозної форми. Розумієте, якось контрастує дуже з таким майже дружнім звертанням «давайте, хлопці, поговоримо, розберемося з сьогоднішнім варварським нападом на Вінницю».

От, власне, цей кейс виглядає як трикутник. Тобто з одного боку акт геноциду проти цивільного населення: мирна Вінниця, в яку влетіли ракети з Чорного моря, багато загиблих, світла їм пам’ять. З другого боку, ми розуміємо, що тоді завершилися стамбульські перемовини щодо зерна й доступу до трьох наших портів, так би мовити, під конвоєм кораблів НАТО – турецьких кораблів, які мали б демонструвати для всіх сторін усю серйозність цього процесу. І водночас інша частина цього трикутника, остання, – це заява заступника Лаврова, який дає такий сигнал. Тобто, з одного боку, доволі дивно говорити про якісь там спроби наводити переговорні мости, а з другого – бити по Вінниці. Як це так?

Мені здається, тобто це вже очевидно, що відбувається дуже серйозна внутрішня боротьба в бункері, на самому верху воєнно-політичного керівництва, принаймні вона відчувається в інформаційній царині. Сьогоднішні події – як можна пропонувати мирні переговори й убивати мирне населення десятками? Причому це обговорюється в каналах. Ось є така тварина жіночої статі, її називають Маргарита Симоньян, вона  виступила з виправданням і навіть з гарячою підтримкою вбивства у Вінниці. Вона сказала: я спеціально цікавилася в міністерстві оборони, мені пояснили. Перша версія ж була, що вдарили по якомусь військовому об’єкту. Ні, виявляється, вона каже, вдарили по Будинку офіцерів у Вінниці, в якому в цей час збиралися всі місцеві «нацики». Ось таке було пояснення. Усе вирішилося в останні два дні – це робота «хаймерсів»… Яка іронія долі, цей воєнний злочинець Путін, пам’ятаєте, розкинувся в кріслі і казав «та ми ще нічого не починали». Це Україна ще нічого не починала. Їй вистачило двох днів. Скільки там «хаймерсів» зараз – 12 начебто?

19, здається. Ну, ми справжнього числа не знаємо, оперуємо доступною інформацією, але основне – це які снаряди, які ракети.

Десь дюжина. А якщо за кілька тижнів буде 50? 60? Як видозмінюватимуться миролюбні пропозиції пана Руденка? Я дізнався про це зовсім недавно, ще не встиг відстежити реакцію в російських мережах. Я уявляю, що там робиться.  Це визнання поразки, безумовно.

Водночас ми розуміємо, що вже призначили нову зустріч. І на цій зустрічі будуть обговорюватися, я думаю, певні сценарії наступні: йдеться про зустріч наступного тижня в Тегерані. Путін, звісно, хоче побавитись у Сталіна, приміряти на себе сталінський мундир, але в нього немає візаві належного плану – ні Черчилля, ні Рузвельта там не буде. Там буде президент Туреччини і там буде іранський президент. Отже, як ви думаєте, які треки будуть розігруватися в Тегерані?

Ви знаєте, він уже програв і цей трек. Позавчора був день тріумфу на російських інформаційних каналах. Це була їхня найперша реакція на те неподобство, яке сталося в їхніх тилах із «хаймерсами»: «у нас з’явився могутній союзник, наш найвеличніший Пу їде 19-го до Тегерану, він отримає сотні безпілотників, сотні новітніх безпілотників», – вони просто не розуміють, що вони виробляють у власній пропаганді. Нам же ж Путін розповідав вісім років, що він створив – його улюблена фраза – зброю, що не має аналогів у світі. Нам показували якісь ідіотські мультики, у яких він знищував Сполучені Штати й через дупу, і через Південний полюс, і через Північний, і в усі неприродні способи. А виявилося, у нього немає навіть елементарних безпілотників. Адже що таке іранські безпілотники? Це дуже добре відома історія: два роки тому впав один американський безпілотник Predator, який обстрілював танки терористів, на іранській території. То іранські умільці, кулібіни іранські зробили таку саморобку, скопіювали цей Predator у великій кількості. І ось виявилося, що величний російський технологічний комплекс навіть цього ще не зміг зробити й він змушений звертатися до Ірану за найвищими технологіями. Мало йому бути придатком Китаю. Розумієте, як стрімко руйнуються геополітичні амбіції кремля? Ми вже якось звикли до того, що це сировинний придаток Китаю, а виявилося, що це до того ж придаток Ірану, в якого він експортуватиме дуже важливі для його безпеки найпередовіші технології. Але наступного дня стався «облом»: іранське міністерство закордонних справ заявило дуже прохолодно, що в нас відносини союзні, навіть, здається, такий термін був використаний Росією, але у воєнному конфлікті Росії та України ми нікого не підтримуємо й не постачатимемо зброю жодній стороні. Крапка. Випустили після цього зовсім, вибачте, обісраного Пєскова, і він почав розповідати, що «а ми й не збиралися якихось там безпілотників просити». Ось вам і вам Тегеран, ось вам Йосиф Віссаріонович Сталін і Рузвельт із Черчиллем. Тобто «обвал» за всіма напрямками. Розумієте, вочевидь ми ще це не відчули, а от подібні Путіну мерзотники чудово відчувають запах смерті, що від нього вже йде. Дивіться, як його зараз «кинув» Іран, як їм крутить як хоче Лукашенко. Він уже що тільки не виробляє з цим Лукашенком, змушує його то об’єднатися, то відправити війська до України, але Лукашенко не погоджується, він не бажає бути Муссоліні при новому Гітлері, він пам’ятає, як скінчив Муссоліні. Лукашенко, певно, мріє про лаври румунського короля Міхая – пам’ятаєте, був такий видатний король? Румунія чотири роки була союзником Німеччини, воювало багато румун, на сталінградському фронті вони були. А потім, наприкінці 1944 року, Міхай перейшов на бік союзників і навіть добивав Гітлера.

А найголовніше, вишенька на торті, лише троє людей отримали той знаменитий Орден «Перемога» – Ейзенхауер, Монтгомері, англійський командир, і король Міхай. Він дуже довге життя прожив, здається, помер зовсім недавно. Загалом усього цих орденів «Перемога» було 12, найвидатніші російські маршали й три іноземці. Міхай прожив найдовше з них усіх. Схоже, Лукашенко, гадає, що може в останній день, як у квітні 1945-го, перейти на бік Білорусі й отримати звання Героя України. Я вже давно, в кожній передачі кажу, що є три величних західних діячі, які, власне, сформували цей погляд Заходу: це, звісно, Борис Джонсон, це Тоні Блінкен і Ллойд Остін. Ці люди безумовно мають отримати звання Героя України. Я підозрюю, що про це розмірковує Лукашенко – як останньої миті перебігти на бік України.

Але на цьому тлі такої зухвалості колишніх путінських союзників усе ж таки іноді дивує – не знаю, яке б м’якіше слово віднайти, – обережна позиція Заходу. Дивіться: Європейська комісія підірвала, по суті, дуже правильну ініціативу Литви, яка, виконуючи положення, ухвалені цією таки комісією, про введення санкцій, заборонила транзит своєю територією підсанкційних товарів і дуже твердо трималася цієї позиції попри всі погрози Москви. Але ж ні, знову якісь настрої: давайте не принижуватимемо Путіна. Кого принижувати – воєнного злочинця? Давайте дамо йому зберегти обличчя. Яке обличчя, у нього вже немає обличчя, лишилася лише дупа, в яку все гучніше стукає лом Каддафі. А вони намагаються якось ще й загравати з ним.

Але все одно ми розуміємо: сигнал з російського МЗС й той самий обстріл Вінниці – хтось мав віддати наказ, злочинний наказ, тобто це черговий воєнний злочин. Як каже моя жінка, нема про що більше говорити, тому що це воєнні злочинці. Просто хотілося б зрозуміти: хто віддав такий злочинний наказ неприхований. І, можливо, це теж має за собою певну стратегію.

Це ясно: той, хто наказав бомбити Вінницю, хоче зірвати ініціативу тієї башти кремля, яка надіслала сигнал зранку через Руденка. Це показує, між іншим, дуже важливу річ – що Путін утратив контроль над ситуацією. На нього вже не оглядаються, і це нормально. У цій ситуації дивно чудуватися: виникає партія скажених фашистів (битися до кінця, використовувати ядерну зброю) і людей – обережних циніків, які не надихаються формулою Путіна «вони на кладовища, а ми до раю», не хочуть вони до раю. Я очікував, ще раз повторю, що сигналом до цієї останньої боротьби цих павуків у банці буде звільнення Херсона. Але, схоже, воно вже настільки прораховується воєнними експертами, що реакція вже саме та, яка за інших умов була б. Я назвав би це «передхерсонським синдромом», що настав зараз у бункері Путіна. Дуже цікаво спостерігати за ситуацією.

Ні, я просто мимохіть подумав про інше: ми розуміємо так, що ракети – це кривава стратегія не просто залякування як такого – це заливання кров’ю мирного цивільного населення нашої країни, тому що Путін, так би мовити, підштовхує до тих чи інших своїх версій. І, можливо, це був би певний їхній сигнальний фальстарт, тому що вони, можливо, збираються  справді вчиняти дедалі більше воєнних злочинів у формі обстрілів наших міст. Можливо, є такий сценарій?

Це частина стратегії Путіна. Навіщо він убиває мирне населення? Вони ж не приховують, – щоби примусити населення вимагати від українського керівництва: усе, ми втомилися жити під бомбами, під ракетами, підписуйте мирну угоду. Але це ще раз демонструє абсолютне нерозуміння українського народу. Ті негідники, які віддали  наказ про атаку на Вінницю, вони краще розуміють, вони знають, що українці не капітулюють. Вони бояться іншого, вони якраз бояться якоїсь мирної угоди, вони посилюють свої атаки, щоби план отієї іншої башти кремля, який озвучив сьогодні Руденко, не мав жодних шансів на успіх.

Це в перспективі означає, що, можливо, їм було би простіше вчинити відвертий переворот, щоб уже не ховатися за тушкою Путіна, а відверто назвати хунтою. Призначити того чи іншого генерал-полковника, чи генерала армії, чи хто там у них у кастингу – Патрушев?

Ось ви нарешті й сказали ключове слово. Ми з вами 15 хвилин розмовляємо, ви констатували наявність двох протилежних поглядів і стратегій практичних у кремлі. Це класична атмосфера для перевороту. Паралельно ці лінії продовжуватися не можуть. Ми на порозі дуже цікавих подій. Давно не було таких гарних новин.