В Росії Путін зазнав другої великої поразки, яку можна порівняти із відступом з-під Києва, - Піонтковський

Відбулася остаточна радше всього в теперішній фазі синхронізація цивілізованого світу, який збирається дати дуже конкретні відповіді на російську агресію проти України. Ідеться про постачання зброї, а також про величезний фінансовий Давоський форум. Як ви бачите зараз розгортання ситуації?

Давоський форум традиційно економічний. Але там майже не говорили про економіку, а лише про Україну, лише про перемогу України – це зовсім нова характеристика. Ми з вами вже рік спостерігаємо боротьбу двох концепцій на Заході, всередині адміністрації Байдена: концепція перемоги України, а також лукава концепція Саллівана «непоразки України» («наше завдання – не допустити поразки»). Усім ясно, що так звана непоразка на практиці означає потурання гітлерівсько-путінській кампанії геноциду українського народу, знищення його міст, цивільної інфраструктури. І от нарешті ми почули. Канцлер Шольц: «Миру можна досягти лише одним шляхом – поразкою Росії». Прем’єр-міністр Фінляндії Санна Марін: «Ми не знаємо, коли закінчиться війна, але ми знаємо, що вона закінчиться перемогою України, іншого вибору в нас просто нема». Генсек НАТО Столтенберг: «Ми маємо надати максимальну допомогу Україні в наступальному озброєнні», – і так далі, такою є консенсусна позиція Заходу. І знаєте – в Москві її почули.

Ви звернули увагу на риторику останніх днів московських знакових фігур? Вони вже практично визнають цю поразку

 – лякають, що «ядерна держава не може програти», «ми заберемо з собою весь світ», «усі на кладовища, а ми до раю» тощо. Це означає, що вони почули сигнал з Давосу, вони зрозуміли, що на них чекає найближчим часом. Але я, як і раніше, наполягаю, що всі їхні ядерні погрози – це абсолютно пустий шантаж.

Якщо вже Кіссінджер озвучив, що Україна після перемоги має всі шанси і є потреба в її вступі в НАТО, – це означає, що ситуація справді кардинально помінялася. Вже є чітка геополітична визначеність.

Кіссінджер послідовно йшов до цієї концепції – від колишнього Давосу рік тому, де він висловився в стилі мирних переговорів, поступок. Він так і залишився реалістом. Йому дорікали, що він реаліст і готовий чимось поступатися сильним тоталітарним державам. Як реаліст, він зрозумів і ще в липні сказав: «Найбільша геополітична зміна 2022 року полягає в тому, що на карті з’явилася нова велика держава, яка має одну з найсильніших і найефективніших армій у Європі. І це повністю змінює ситуацію, в тому числі з НАТО. Тепер питання вже не в тому, що Україну треба приймати в НАТО після перемоги, тому що це гарантія безпеки України.

Україну треба приймати до НАТО, і це розуміють на Заході, тому що це гарантія безпеки Заходу.

Тому що в момент найбільшої загрози Заходу, коли той товстомордий заступник міністра в грудні вийшов на кордон і сказав: забирайте манатки й забирайтеся геть, – хто захищає Захід від цієї загрози? Єдина сильна ефективна європейська армія – це армія України". Це всі зрозуміли на Заході, і цей поворот невипадковий. Вони ж усі в Давосі повторюють той самий тезис: Україна розв’язує проблему нашої безпеки. Дуже добре висловився Столтенберг: «Так, ми платимо грошима, але українці платять кров’ю, і якщо вони не встоять, нам доведеться платити кров’ю». Це Захід зараз усвідомив, і це є вирок путінському режиму.

На користь вашої версії свідчить безпрецедентна зустріч командувача генерала Залужного та його американського візаві – начальника об’єднаних американських штабів генерала Марка Міллі. Про що могла йти мова – синхронізація, підсилення, певні гарантії?

Це була набагато більша співпраця – два генерали обговорювали конкретний план визначеної наступальної операції. Тієї самої, про яку генерал Залужний казав понад місяць тому в інтерв’ю журналу «Економіст»: «Я стою за 80 км від Мелітополя, я готовий пройти цей шлях, звільнити це місто й тим самим зламати російську систему оборони, перетворивши все угруповання в Криму й Херсонській області на великий казан. Але для цього мені потрібні…» Він назвав досить стриманий з погляду сучасних уявлень набір вимог: 300 танків, 700 бронетранспортерів і 600 гаубиць. Я вважаю, що

два генерали обговорювали вже конкретний хід операції – наступальної операції України та її західних союзників.

Але є ще один момент, який називається «Москва. Кремль. Призначення на посаду керівника російського генштабу Герасимова та спроба якось перебудувати свою агресивну наступальну операцію проти України».

Це останнє вікно можливостей, яке Росія закидатиме трупами мобіків, інших карт воєнних не залишилося. Хіба ядерний шантаж, що є звичним фоном. Але є ще другий аспект. Багато хто розглядає призначення генерала Герасимова як свідоцтво рішучості Москви перейти в наступ. Та призначення Герасимова свідчить про інше – про запеклу боротьбу всередині військово-політичного керівництва між міністерством оборони й угрупованням Пригожина професійних кримінальників, його ПВК Вагнера. Адже Пригожин провадить відкриту війну на знищення не проти України, а проти міністерства оборони Росії. Я дозволю собі процитувати в чоловічій аудиторії той епітет, яким Пригожин нагородив генерала Герасимова: Пригожин назвав його п***ром , як і весь генеральний штаб. Але він пішов далі: у своїх заявах він накинувся вже на адміністрацію президента, заявивши, що там повно зрадників, які думають про те, як програти війну.

Він іде до влади в Росії, таким є його план, тому в Москві зараз відбувається дуже гостра політична криза.

Події вночі з 10 на 11 січня в бункері Путіна, коли було прийнято рішення про відсторонення пригожинського призначенця Суровікіна й повернення Герасимова, – це був військовий мініпереворот. Тому що Шойгу та Герасимов вирішили не чекати лихої долі генерала Павлова, якого розстріляли за поразку на фронті. Пригожин здійснював ці атаки з подачі Путіна, Путіну, як будь-якому фюреру, потрібно пояснити, що винні його генерали. Вони примусили Путіна повернути Герасимова на його посаду, але за два дні до нього з’явився Пригожин і частково переграв ситуацію. Це боротьба за майбутню владу в Росії після поразки. Завдання Пригожина – звинуватити всю політичну й військову верхівку та захопити владу в Росії, що програла війну, як єдиний героїчний воїн, який намагався перемогти. Усе це лише послаблює боєздатність російських збройних сил і наближає поразку.

Але ж у Шойгу й Герасимова, які працюють зараз у спайці, великі повноваження. До сьогодні вони нічого не могли вдіяти з Пригожиним, хоча можливості генштабу й міністерства оборони РФ на порядок більші. Чому вони чекали й не вчинили того чи іншого акту проти того самого Пригожина?

Вони саме це намагалися зробити вночі з 10 на 11 січня. Ця ситуація класична, вона відбувалася в гітлерівській Німеччині. За фашистського режиму конфлікт між професійними військовими та бойовиками, відданими особисто фюреру, неминучий. Це був керівник штурмових загонів, німецький Пригожин, який був у Німеччині ще 80 років тому, його звали Ернст Рем. Рейхсвер – німецькі Шойгу й Герасимов – також зажадав його зняття. Гітлер приїхав до Рема й дав йому пістолета з одним набоєм. Рем у камері змушений був накласти на себе руки з вигуками «Хайль Гітлер!».  Але ж то був Гітлер. Наш Гітлер виявився набагато боягузливішим, а наш Рем – набагато рішучішим. Зараз дуже цікава внутрішньополітична драма: Німеччина 1934 року, ніч довгих ножів повторюється в Росії, але зі зворотним результатом. Бо довгими ножами скористаються не фюрер і рейхсвер, а Пригожин зі своїми бойовиками – скидається на те. Зрештою нам байдуже, хто з них переможе, важливо, щоб вони, знищуючи один одного, наближали кінець воєнного спротиву Росії.

У своїй так званій ленінградській промові він був зовсім не виразний. Ті чи інші були вкиди, заповідалося, що він починатиме мало не повний армагеддон, – а тут якась зім’ята промова. Чому він постійно висилає того ж Медведєва? Нічого не треба підписувати, достатньо мовчазної згоди, мовчазного прийняття.

Усі ці виступи Медведєва абсолютно нецікаві, він ніхто. А Путін у Пітері мав такий самий вигляд сморчка під пледиком, як на травневому параді на Красній площі. Він тоді був у шоці після першої великої поразки російської армії та «жесту доброї волі», коли їх викинули від Києва, Чернігова та Сум. Він інакше не міг виглядати: минулого тижня він уперше за свої 23 роки перебування у владі зазнав двох дуже важких апаратних поразок. Перша – вночі з 10 на 11 січня, коли до нього прийшли Шойгу та Герасимов й зажадали негайно звільнити Суровікіна й повернути на посаду Герасимова, а він скорився. А друга – коли за два дні до нього приїхав Пригожин із протилежною вимогою: припинити «програму дискредитації» з боку генштабу «героїчних бійців» Вагнера й випустити офіційну заяву про їхні «подвиги».

Після цих двох поразок це вже не та людина, він уже не сприймається апаратом як фюрер.

В кримінальному світі – а зараз ми бачимо в російській політичній військовій верхівці кримінальну спільноту – опущений пахан уже не пахан, а тут пахан, опущений двічі за тиждень. А Пригожин лише знахабнів від такого нахабства – він розгорнув атаку не лише на військове керівництво, на п***рів у генштабі, а й на зрадників в адміністрації президента. Я спостерігав реакцію російської пропагандистської машини. Для них оголошення, що Суровікін призначений Герасимовим, було абсолютно неочікуваним, вони не знали, як на це реагувати. І відтоді на патріотичних сайтах триває доволі позитивне висвітлення діяльності Пригожина, серед божевільних патріотів він набирає бали. І він це цинічно експлуатує. Я бачу його задум: він розуміє, що Росія програла, він запланував собі роль майбутнього Гітлера в Росії, яка програла, в якій він розповідатиме, що, мовляв, нам – ПВК Вагнера, – як казав Гітлер, встромили ножа в спину зрадники з генштабу й адміністрації президента. На цьому він гратиме ще довгі роки в Росії. Він розуміє, що Україна поверне свої території, повернеться на кордони, Захід забезпечить безпеку і України, і свою через прийняття України до НАТО й жорстку систему оборони. Що там відбуватиметься всередині Росії – туди вже ніхто не полізе, хай ці жаби й гадюки пожирають як завгодно, Україна чи Захід туди не полізуть, їх турбуватиме лише своя безпека. Там Пригожин зі своїми кримінальниками владарюватимуть досхочу, адже звільняються такі величезні активи власності – колишні путінські.

А яку конкретно роль може зараз відіграти Герасимов? Можливо, його просто скинули з певної посади й дали йому конкретну задачу – війна проти України. Могли виставити якийсь термін: даємо тобі, для того щоб показати кривавий результат, два-три місяці, якщо не справишся, тоді ти відставлений.

Звідки взяли цього генерала Герасимова? Це не Рокосовський, якого Сталін витягнув з табору в безпорадному становищі й доручив йому один із фронтів, – Герасимов уже показав себе як керівник. Увесь цей безглуздий план перших днів війни (Путін відповідальний за саму ідею війни, за філософію ненависті в Україні), план ідіотський із танковими колонами, які йшли з півночі, розробляв Герасимов.

А Герасимов, до речі, закінчував у Академії генштабу саме танкістський напрямок.

Так, у них там величезний клан танкістів. Його й Шойгу якості керівників уже були продемонстровані. Герасимов поставлений не для того, аби перемагати в Україні. Герасимов і Шойгу – це міні воєнний переворот, вони хотіли ліквідувати Пригожина, зокрема фізично. Історія ставить великий експеримент над Росією, це альтернативна історія гітлерівського фашизму з Ремом, який переміг у 1934 році рейхсвер і став сам фюрером. Така зараз головна інтрига в Росії,  тим більше, вони розуміють: після Давосу й Рамштайну долю війни вже вирішено.

Дуже характерним індикатором того, що відбувається в Кремлі, є не якийсь злив інформації, тому що перевірити його змоги немає, – є абсолютно конкретна офіційна відповідь Пєскова на тролінг Зеленського, який сказав, що Путін, можливо, уже не справжній, уже нема Путіна насправді. І буквально за пару годин надійшла істерична заява з  боку кремлівського прессекретаря. Вони відреагували! На подібні речі за жодним протоколом офіційної реакції послідувати не мало б.

Не так просто Зеленський сказав цю фразу, яка стане знаменитою, щоб потролити Путіна. Я гадаю, військове й політичне керівництво України поінформоване щодо тієї боротьби, яка відбувається в Кремлі. Дійсно, нема жодного Путіна після ночі з 10 на 11 січня, опущений пахан уже не пахан. Спочатку його «нагнули» генерали, потім його ще нагнув у протилежному напрямку Пригожин. І оцей жалюгідний сморчок, чи його двійник, після цього ходив по кладовищу. Я не виключаю, що його нема й безпосередньо, у фізичному сенсі, але в політичному сенсі Зеленський абсолютно має рацію і він говорив зі знанням справи: після тих двох апаратних поразок Путіна жодного президента Путіна в Кремлі не існує.