В Росії запанувало двовладдя, яке перетвориться на багатовладний хаос, - Піонтковський

Подвійна історія, два сценарії. З одного боку, Росія завдає підступних ракетних ударів по об’єктах нашої цивільної інфраструктури, зокрема на Одещині. І з другого боку, Путін намагається продемонструвати, що він не є упосліджений представник вже навіть не третього світу, а четвертого. І збирає африканський конгрес, на якому до речі проявився Пригожин. Тобто всесвітня імперія, яка кидає виклик НАТО, потребує допомоги з боку африканських князьків. Які мали б натиснути на світову спільноту з метою того, що врятуйте нас від голоду, ідіть на умови Путіна. Я правильно розумію цю диспозицію?

Путін на цьому шоу зазнав вже два приниження. По-перше з африканських князьків, як ви справедливо висловилися, всього третина з'явилися на форумі, а по-друге, як його злий геній в кулуарах форуму з'явився квітучий Пригожин. Ще раз нагадаю місту і світу, загалом-то, влада Путіна дуже різко ослабла після подій 22 червня. Тут у Вашингтоні є такий наратив, що якщо Путін не може віддати наказ по-перше Пригожину, бо мабуть розуміє, що це наказ не буде виконаний.

Як може ця людина віддати наказ про ядерний удар.

Так, що всі ядерні погрози Путіна вони після 22… Але я ніколи їм не вірив. Я вважав, що це шантаж. Але вони обнулилися навіть у Вашингтоні. Ось ви знаєте, на останній Аспенській конференції перші особи держави знущалися над Путіним. Ось цей же директор ЦРУ Бернс, до якого у нас багато претензій, ми говорили про це з вами минулого разу, він прославився чудовим афоризмом: 22-24 липня ми побачили, що Путін Голий король. Але що ще більш дивовижно, що він вже цілий місяць не може одягнутися. І ось сьогоднішня тріумфальна поява, Пригожина з африканським хлопцями показала, що Путін вже місяць ходить без трусиків. І продовжує ще чимось погрожувати світові.

У будь-якому разі, наскільки я розумію, з Пригожиним вони вирішили розмінятися. Він відступає Путіну Калугу, Брянщину і Садове кільце, а той йому відступає російські інтереси в Африці, Білорусі і не лише там. Такий собі непаритетний, але тандем.

Ви знаєте, я би не перебільшував особисту роль Пригожина. Його би пристрілили, як звичайного бандита давно, якби за ними не стояли якісь вельми впливові сили в Москві. Ті, які кинули виклик Путіну і не підкорилися його наказу ще 24 червня, і загалом змусили терпіти таке «piquante situation», як кажуть французи. Я б сказав, користуючись аналогією із російської історії, що 24 червня в Росії встановилося двовладдя, 2 центри сили. Так, він центр сили, віддає ще якісь накази, збирає африканських вождів, продовжує злочинні нальоти на українську інфраструктуру. Але є й інший центр сили, який ось не дозволив йому ліквідувати заколот Пригожина. Я називаю цих людей партією почесної капітуляції. Люди, які зрозуміли, що Путіну не вдасться схопитися за свою «почесну нічию»,  до якої за допомогою різних посередників він схиляє Україну. Україна сказала, що навіть якщо одне село залишиться в руках росіян, вони не припинять воювати. І Захід, незважаючи на свої коливання, не зможе змусити Україну відмовитись від цієї позиції. Ці люди реалісти. Вони розуміють, що війну програно. І що російській еліті треба зараз зайнятися більш серйозними речами – збереженням влади і власності у країні, яка програла війну.

Але ми бачимо стабілізацію системи у новому форматі. Замість такої історичної аналогії із семибоярщиною, я би зараз використав такий термін, як семигенеральщина. Тобто всі лишилися, крім Суровікіна, на своїх місцях. Я думаю, в підвалі йому підрихтували зуби стоматологи у цивільному. Але Шойгу на посаді, поїхав у Корею. Герасімов на посаді. Навіть не поміняли тих чи інших оперативних генералів, крім командувача 58-ї армії Попова.

До речі, так, ви вірно зазначили. Не тільки Суровікіна нема, але немає й Попова.

Наскільки мені відомо він відісланий в почесне заслання, не дуже навіть почесне,

як на сьогодні, заступником командуючого в Сирії. І ось останні повідомлення говорять про те, що 58-ма армія просідає під українським контрнаступом. І Попов, очевидно, був правий у своїх попередженнях. Він же відчайдушно кричав: «у нас бракує засобів контр батарейної боротьби, солдати виснажені, і в них немає ротації». Ну, ми бачимо, що він, мабуть, мав рацію. І ось цей приклад Попова він тільки посилить дисидентство в генеральських колах і породить семигенеральщину, про яку ви говорите. 

З другого боку з’являються нові чергові трубадури ідеї нової довгої війни, зокрема Картаполов, такий собі представник російського політичного істеблішменту, неабиякий діяч держдуми, почав говорити, ви не розумієте, мовляв, для чого ми зараз робимо оті всі мутки, ми ж готуємось до великої війни.

Не зважаючи на свої високі генеральські погони він просто пропагандист, який повторює запити влади. Я думаю, що він проговорився, в нього не було такого завдання. Але це ж таємні сподівання Путіна. Я зрозумів цю стратегію, пам'ятаєте, десь ось після падіння, після здачі Херсона, здається, Путін в якомусь своєму виступі про те, як він дбає про російських військових. Він сказав, ми маємо дбати про те, щоб раз на пів року військовослужбовці отримували відпустку на 2 тижні.

Тобто в нього в голові вже була концепція дуже такої тривалої війни.

Ну розумієте як в класика Орвелла Євразія вічно буде з Остазією і роками нічого не змінюється, приблизно та ж лініє зіткнення. Але загалом він       залишається при владі та нічого не загрожує владі великого брата. Ось Путін сподівається на цю тривалу війну, яка дозволить йому …. Якщо не вдасться схилити Україну і Захід на почесну нічию, то довга, позиційна війна, теж дає йому шанс на збереження влади.

З другого боку, Андрію Андрійовичу, ми також свідомі, що питання ресурсів і наростання внутрішніх процесів у Росії також є. І Путін, звісно, сподівається на довгу війну. Вона йому потрібна для стабілізації свого становища, він буде спиратися на генералів, тобто, не тільки на генералів ФСБ, а й на генералів військових, які будуть пиляти відповідні бюджети для того, щоб війна тривала і стабілізувала путінську ситуацію, убезпечуючи від різних додаткових циклів.

Так про вибори можна забути. По-перше, їх і немає в Росії вже років 20. Великої різниці між оголошеннями військового стану і якоїсь масштабної фальсифікації немає. Я думаю, що ми вступили в іншу ситуацію. Це двовладдя, яке може вже перерости у багатовладдя означає, що за ленінським принципом війна імперіалістична переросла тільки з одним важливим доповненням не в громадянську війну, а в мафіозну. Для громадянської війни, як це не парадоксально, в Росії немає громадян. І ми ж пам'ятаємо, громадянська війна, між іншим, це була жахлива трагедія для всіх народів колишнього Радянського Союзу, і Російської імперії, яка відбувалася в Україні, усі прекрасно пам'ятають. Але все-таки білі й червоні, вони боролися за якісь ідеали. У них були якісь уявлення про майбутнє Росії чи Україні, якщо йдеться про громадян. А тут же є ці мафіозні клани. Атака на Шойгу вона з одного боку, звісно, це атака тієї партії, почесної капітуляції, яка хотіла б вийти з війни, як можна скоріше. Але вона має і мафіозний характер. Шойгу ж не просто, як каже Пригожин фанерний маршал, він ще ватажок величезної мафіозно-економічної групи. І люди, які хотіли змістити і Шойгу, і Герасимова та вийти з війни, вони у якості бонусів бачили розгром цієї імперії того ж Шойгу, не кажучи вже про путінські багатства. А ось, дивіться вчора дума ухвалила декрет, резолюцію, дозволяючи губернаторам у всіх регіонах створювати, по суті, їхні приватні військові компанії.

Навіщо скажімо красноярському губернатору приватна військова компанія. Він що з Україною буде в Красноярську воювати? Ні, він у Красноярську буде битися за Красноярський алюмінієвий завод, яким він володіє і не хоче віддати ніяким конкурентам. В Росії ось ця стадія переходу з імперіалістично- мафіозної, вона дуже сприятлива Україні тим, що все більше людей у Росії, які мають владу і власність, замислюватися вже не над геополітичними фантазіями, а над набагато реальнішими речами - збереженням своєї величезної власності, у країні, яка програла війну.

А можливо це феодальна повинність, яка накладається на губернаторів, готувати, розкачувати та розкочегарювати так званий мобрезерв на місцях для того, щоби в разі чого якось затикати ним криваві діри на фронті. Або в разі чогось стабілізовувати того чи іншого кавказького князька типу Кадирова, і не лише його, також це може вписуватися в путінський сценарій так званої затяжної довгої війни, але тут почали горіти патріоти. В лапках звісно, йдеться про військового злочинця Стрілкова-Гіркіна. Почали горіти на роботі – взяли, висмикнули, зафіксували. Хоча Гіркін вже впродовж років просився так би мовити до тюрми чи до кулі. Але ні, сталося це саме зараз. Чому саме зараз?

А тому що… Дуже багато неправильних оцінок чому арештований Гіркін. Доходить до того, що ось десь він там недостатньо шанобливо відгукнувся про Кабаєву Та вже Путіну, вибачте наплювати на цю Кабаєву. Зараз набагато важливіша ставки. Гіркін якраз найвірніший прихильник Путіна. Ми ж пам'ятаємо як в найтяжчий час Гіркін казав, що мовляв, при всіх моїх претензіях до Путіна … він дав правильну оцінку бунту Пригожина. Він повторив мої слова, що

Пригожин це рупор, це фронтмен набагато впливовішої сили тих людей, які хочуть закінчити війну капітуляцією і виходом з війни.

Він розповідав правду про Пригожина. Пригожин виконував дуже правильну місію. Ну і щоб уже відповісти на всі запитання одразу, я скажу, що за його спиною стояв ніхто інший, як Юрій Ковальчук, найближчий друг Путіна. Цей Ковальчук був ідеологом не тільки війни в Україні, але й світової війни. Він навіював Путіну ідеї про світове панування, про перемогу над Заходом, про реванш за поразку Радянського Союзу. Зараз він зрозумів, що цю війну програно. Вона була програна вже в перший тиждень війни, коли Путін не зміг узяти Київ. І він розуміє, що треба рятувати те, що є. Треба рятувати, величезну власність. І проблему для них, для цієї партії почесної капітуляції, становить десь відсотків 10-15 російського населення. Це абсолютно ось ці Z-долбануті.  Та тому що основне населення воно пасивне. Ну ось, основна Путінська маса. Так, вони б із задоволенням подивилися по телевізору парад перемоги на Хрещатику, але йти і ставати гарматним м'ясом вони не хочуть. Вони із захопленням зустрінуть декрет нової влади про відмову від наказу про мобілізацію. Ну от, треба працювати з цими 10-15% упоротих. Так от Пригожин з ними і працює, працював і продовжує. Він ж для них герой, він противага Путіну, справжній боєць. Але ж він-то, якщо дивитися уважно на його риторику, як це зробили, наприклад, такі люди, як Гіркін, як керівники спецслужб Великої Британії і Сполучених Штатів пан Мур, пан Бернс, як Піонтковський, як і деякі інші наші колеги, які такої ж точки зору дотримуються, наприклад, Латиніна, Каспаров, Фейгін. І ось ми всі, включно з Гіркіном, ми розгледіли цей маневр Пригожина, що він працює на капітуляцію. І Гіркін це викриває в своїй лекції 12 липня, а через 2 дні його арештували. Його заарештувала інша партія. Я ж кажу, що в Росії двовладдя. Ті хто тримає в темниці та мучають Суровікіна – це найближчі прихильники Путіна. Саме партія «почесної нічиєї», за те, що він явно співчував Пригожину. А ось самого Гіркіна заарештувала і доб'є, звісно, у в'язниці інша партія - ця партія «почесної капітуляції», яку він гучно намагався викрити, звертаючись до тих самих упоротих патріотів. Але чоловіку пропонували довічне в Гаазі, прекрасна камера комфортна, там, я не знаю, з інтернетом, з бібліотекою, з басейном.

Бібліотеку, яку читав Мілошевич.

… два рази в неділю. Мілошевич дурень. Він благав. Він сердечник. Я його прекрасно розумію. У мене теж захворювання. Нам потрібно приймати 5-6 ліків.  Він припинив їх приймати, сподіваючись на погіршення стану. І що під це погіршення його переведуть на лікування в Москву… Ось… Гіркін би прекрасно провів залишок життя в цій камері. А в Москві, в Росії його теж засудили до довічного. Ось тільки це довічне відбудеться буде більш короткими. Запевняю вас Суровікіна може коли-небудь і випустять із тюрми, а от Гіркіна вони приб'ють.

І тут ключовий момент, чому вони процесуально не пішли коротшим шляхом? І потім и пояснили, як відставний ФСБ-шний підполковник чи полковник Гіркін об’ївся, не знаю, несвіжої скумбрії.

Вибачте, Антоне, але я не розумію, чому міжнародні інстанції зараз, коли вже нібито можна, Гіркін же засуджений на пожиттєве. І коли міжнародний суд в Гаазі звертався до російської влади, відповідь  була, що ми не знаємо його місцезнаходження.

Зараз же він в руках російської влади, саме час запропонувати його видачу. Для відбування покарання в Гаазі, нагадувати треба. Інша справа, що саме це й прискорить його щасливий кінець у російській тюрмі.

Можливо це означає, що якраз звільнилося вакантне місце одного з лідерів упоротих воєнкорів і так далі? Розуміємо, що зараз Крим починає бавитись в соціально-політичну інженерію, і в такий спосіб замість Гіркіна вони витягнуть ще якогось військового злочинця, тільки більш слухняного, щоби він готував навколо себе чорну сотню.

Ми знаємо такого кандидата, який вестиме за собою чорну сотню у бік Кремля. Звичайно, це наш чудовий Рогозін, він відчайдушно саме цієї ролі добивається, але в нього теж багато недоброзичливців в Кремлі. Він уже отримав один постріл у дупу десь там на Донбасі, може отримати у якесь більш вразливе місце.

Якщо вертатися до історії з Пригожиним, Вагнером і білоруським кейсом, з одного боку ми почули бекання Путіна про те, як Польща збирається знов там щось ділити, абсолютна маячня, з другого боку розуміємо, що недарма вони перекинули туди кілька тисяч своїх, так би мовити, де-факто нічийних горлорізів з "Вагнера. Тобто, вони перебувають на території Білорусі, легально, з другого боку вони можуть провадити ті чи інші провокаційно-процесуальні дії. Зокрема, намагаючись розхитати ситуацію на кордоні. Пам’ятаємо, як пару років тому Путін з такою самою метою використовував так званих бідних сирійських біженців, які були підсилені представниками курдських бойових угруповань. 

Ви знаєте, заради Бога, я мрію про те, щоб Пригожин  чи хтось там полізли у Польщу чи у Литву. По-перше, їх негайно там ліквідують. Але по-друге, це буде нарешті привід, за яким ми можемо перевірити. Я думаю, вся Україна втомилася вже від ось цих заяв Байдена, Столтенберга. Пам’ятаєте, от листопад, грудень, січень, перед початком війни, як кожен день вони виходили і гордо заявляли, чомусь  їм сподобалася ця фраза: "Ми будемо боротися за кожен інч натівської території, на яку поширюється ця Article 5". І я дещо маю таку владну інтенцію. І за кожен дюйм вони боротимуться на пляжах, і так далі прийшло їх.

Вони Черчилля просто перечиталися, бракує якоїсь такої власної інтенції і за кожен дюйм вони будуть боротися, на пляжах і так далі, і пішло-поїхало.

Але вони завжди наголошували на цьому, "на, які поширюється Article 5". Але це ж було пряме запрошення рушити на Україну. Ми будемо боротися за кожен інч натівської території.  А за Україну ми не будемо боротися. Ба більше, як тепер з'ясувалося, скандальна така, усна угода, яку не записали на папері, було укладене під час візиту Бернса 2 листопада 2021 року, його переговори з Наришкіним, а потім його розмови телефонні з Путіним. Я цитую ще раз цю скандальну статтю News Week від 8 липня, яка досі не спростована американським керівництвом. Бернс пообіцяв, що американці будуть, тобто він уже знав, що буде війна, і він з Наришкіним домовився про якісь правила цієї війни та основним правилом, яке він гарантував, було те, що українці не будуть завдавати ударів по російській території. І ми бачимо вже 600 днів американці весь час виголошують раз за разом якісь застереження про те, щоб в жодному разі не носити удари по російській території. Але це абсолютно нелогічно з військового погляду, а також абсолютно неетично, звісно, з морального боку. Агресор, який буде, особливо зараз, коли знищують міста України, коли руйнують інфраструктуру, гинуть мирні мешканці, Білий дім, все повторює: ми не схвалюємо, ми не заохочуємо, ми перешкоджаємо ударам України по російській території, зокрема і по воєнних цілях.

Але ми розуміємо, чому у Вашингтоні обрали саме таку риторику. Тому, що з одного боку наближається виборчий цикл, а на відміну від Росії у США вибори відбудуться, ми бачимо, наскільки активізувався Трамп і його вся свора. І я думаю, що саме тому Вашингтон намагається якось так дуже коректно розрулювати оцей момент загрози ескалації. Тому що ті чи інші "реднеки" всерйох думають в категоріях можливого відновлення атомної війни. 

Та ні, Антоне, гірше. Вони вже не бояться, я вже говорив про це, ніхто не боїться ядерної війни. Вони тривалий час, ось зараз у них інша така фенечка, не на офіційному рівні, але ми самі читали вже маси таких публікацій, що нам невигідна така нищівна, абсолютна перемога України, бо вона призведе до падіння влади в Росії, почнеться російська смута, громадянська війна на території 11 часових поясів і так далі. Але вона ж уже йде. Ви ж не бачите, що це громадянська війна. Це мафіозна війна йде, щоб ви там не вигадували. Повторюється той самий мотив. Це іронія історії, але ми ж усі пам'ятаємо знаменитий виступ президента Буша-батька у Верховній Раді України в серпні 91 року в жодному разі не Оголошувати незалежність, а то почнеться така смута, громадянська війна і так далі. Вони придумують. Вони не знають, яку причину вигадати, але їх питають дуже різко зараз і американська преса, і республіканці в Конгресі, чому ви не даєте Attacms? А от у нас є скількись там штук, нам не вистачить. На що вам не вистачить? Якщо з Китаєм вам не вистачить, так війна з Китаєм вирішується зараз в Україні.

Якщо Україна, яка отримає нищівну перемогу, завдасть принизливої поразки Путіну, це найкращий спосіб запобігти будь-яким авантюрам китайців.

Вони вже ніколи не полізуть. А так, якщо Україна не витримає, або ви нав'яжете їй якийсь ганебний мир, тоді чекайте. Чекайте за 2 місяці атаки Китаю на Тайвань, тому що в нього буде впевненість. Чи коли німці кажуть, ось Зеленський сказав, мені потрібно 50 "патріотів". Звичайно, що треба 50 "патріотів", два-три – це тільки на Київ. А в Одесі, Харкові? Так німці йому відповіли, та що ви, у нас в Німеччині всього 30. А нахрена вам будуть потрібні ось ці 30? Україна ж зараз захищає вас. Відішліть всі ці 30, щоб Україна здобула таку перемогу над Росією, щоб вам ніколи в історії майбутній не знадобилася протиповітряна оборона. От якось ці речі не доходять до вищого політичного керівництва ні Сполучених Штатів, Європи. Мені здається, українському керівництву і суспільству треба ці питання ставити так само різко, як це ми робимо з вами. Тим паче, що створена рада НАТО – України, ось там треба поставити ці запитання нашим союзникам. І останнє, уявіть собі, щоб під час Другої світової війни раптом  Черчилль і Рузвельт почали пропонувати, от ви знаєте, росіяни відступають, вони от уже до Сталінграда відступили, чи не ліпше їм укласти угоду з німцями, піти на перемир'я, чи не краще посередників надіслати від Ватикану. Ні, цим державам, людям в голову не приходило. Якими б не були найтяжчими поразки Радянського Союзу, відповіді були, значить треба надіслати більше, ще більше літаків, більше танків, більше нафти, більше алюмінію.

Союзники якраз себе поводили дуже чітко. Але ми добре пам’ятаємо, Андрію Андрійовичу, хто був готовий підписувати сепаратний мир з Гітлером. Сталін. І для цього використовувалася його резидентура на Заході, засилали посла, але Гітлер не пішов на це.

У цьому й парадокс. А в нас навпаки, у нас наші союзники змушують нас підписатися сепаратний мир з новим Гітлером. Це ж абсурд. І це, Слава Богу, багато хто розуміє на Заході і в Конгресі. Я зараз сподіваюсь, що значить сподіваюсь, вона так і сформульована. Республіканці прийняли правильне рішення в стратегічній виборчій кампанії атакувати Байдена за недостатню підтримку України.

Я думаю, що в них зараз проблеми знайти сильного кандидата. Ні Трамп, ні Десантіс не підходить для цієї ролі.

Тому що зараз очевидно, що є сильний проукраїнський кандидат, він виграє вибори у Байдена, звинувачуючи його у безхребетності, просто в одну хвіртку. І приведе в Конгрес більшість республіканців.  Дуже цікаве явище останніх днів, різко зростає рейтинг республіканської кандидатки чудової жінки, Нікі Хейлі. Ми пам'ятаємо вона була представницею США в ООН і вона пішла з адміністрації Трампа, розійшовшись із ним щодо зовнішньополітичних питаннях. Ось вона, зараз, вже обійшла в деяких штатах на опитування громадської думки Десантеса, який виявився ніяким кандидатом. Ну, а я думаю, що Трамп, врешті-решт, не вийде на республіканські перегони? Ось республіканці мають великий шанс узяти собі Білий дім і конгрес, обравши собі чітку українську позицію.