"Він умів жити": яким запам'ятався в'язень Кремля Геннадій Афанасьєв, що загинув у бою з окупантами 

Афанасьєв – беззаперечний символ руху опору, який зі зброєю в руках наближав звільнення батьківщини від загарбників.

Саме таким пригадує товариша, загиблого в бою з окупантами, Алім Алієв, український журналіст і правозахисник. Каже, що до звільнення з російської в'язниці були знайомі з Геннадієм лише заочно. 

"Коли вже відбувся обмін, він приїхав до Львова. Я якраз тоді жив там. Пам'ятаю, що перед тим списались і я запропонував йому певну допомогу. Тобто найнеобхідніші речі, одяг, бо в нього ж не було нічого. Мама і бабуся тоді виїхали з Криму, потрібно було все життя розпочинати заново. Наша перша зустріч відбулась у парку Франка, біля університету. І, знаєте, коли я йшов на цю зустріч, то, скажу відверто, хвилювався. Бо ти йдеш на зустріч з людиною, яка пройшла пекло і тортури", – розповідає Алім. 

Та насправді, додає, між ними відразу налагодився зв'язок.

"В першу ж хвилину у нас відбувся коннект. Він виявився настільки усміхненим, енергійним і позитивним… З того моменту ми почали товаришувати. Гена залишився  жити у мене в Львові. В помешканні ще була така софа жорстка, не дуже зручна. Пропонував йому додатково постелити матраци, аби було зручніше. А він все віджартовувася, що після тюремних нар це – дрібнички. Фактично, першу роботу я йому запропонував після тюрми – бути координатором сайту інтерактивної карти з порушень прав людини, яку ми тоді робили", – розповідає Алім про загиблого товариша. 

Пізніше, згадує, багато їздили з адвокатськими місіями, аби говорити про жахи тортур, про те,  як його катували електричним струмом. А також нагадувати про всіх інших українських і зокрема кримських в'язнів, які й досі знаходяться в тюрмах і в'язницях окупантів.

"Пам'ятаю Брюссель, Страсбург, Прагу, де ми з Геною дуже багато про ці всі речі говорили. Він не уникав розмов про в'язницю, більше того – написав книгу. Для нього це, я гадаю, була така собі психотерапія", – припускає Алієв. "Вночі я перечитував наші  переписки і чітко прослідковується – він вмів жити життя. Він був борцем, і боровся за справедливість. Міг бути різким з людьми, але водночас дослухався і міг змінити свою точку зору чи перепросити. Водночас був абсолютно чесним у своїх діях і думках. Ми влаштовували акції і приймали участь у них, разом читали лекції і просто святкували Дні народження".

Від фотографа до політв'язня

До анексії Криму Росією в 2014 Геннадій Афанасьєв громадською діяльністю не займався, був фотографом, але під час військового вторгнення брав участь в акціях протесту. Перед "референдумом" у Криму записував відеоролики на підтримку проукраїнських рухів. Особисто читав вірш Василя Симоненка "Де зараз ви, кати мого народу?"

За його діяльність був затриманий у Сімферополі співробітниками ФСБ. Згодом звинуватили у підготовці терактів.  Разом із ним загарбники затримали інших людей. Російська влада їх обвинувачувала у справі так званих "терористів групи Сенцова".

Наприкінці травня 2014 року на сайті ФСБ Росії з'явилася інформація про те, що Афанасьєв разом з Олегом Сенцовим, Олександром Кольченком та Олексієм Чірнієм був членом диверсійно-терористичної групи "Правого сектора" й готував низку терактів на території Криму. 

Одразу після появи цієї публікації російські федеральні канали показали сюжети новин, у яких Афанасьєв зізнався в тому, що він готував терористичні акти, і назвав Сенцова лідером угруповання. 24 грудня 2014 року визнаний винним у тероризмі й засуджений до семи років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму. 

У 2015 році виступаючи на суді у справі Олега Сенцова й Олександра Кольченка як свідок обвинувачення, Афанасьєв заявив, що відмовляється від даних раніше свідчень, оскільки вони були надані під тиском. Підсудні зустріли ці слова оплесками.

Як він розповідав після звільнення, його піддавали нестерпним тортурам.

"Вони вдягли боксерські рукавиці й били ними по голові – аби не було синців. Це був перший день. Мене відвезли на ніч в це місце тимчасового утримання. Усі 10 днів, поки був у цьому місці, – не давали спати, їсти, не було навіть туалетного паперу, нічого не було. Якесь підвальне приміщення, було дуже холодно.

Пізніше почалися вже серйозні катування. Вдягали протигаз на голову зі шлангом, відкручували нижній клапан і бризкали туди балончиком – починалося блювотиння, ти починав захлинатися в цьому, бо ти в масці. Коли захлинаєшся, маску знімають, дають понюхати нашатир – і все повторюють. Продовжилося тим, що під'єднували електричні дроти до статевих органів – і били струмом. Якщо удушення ще можна було витримати, це вже був інший біль. Так змушували ставити підписи на документах. Просто ставити підписи, і все", – розказував він.

У березні 2016 року Україна звернулася до Росії з проханням про екстрадицію чотирьох засуджених українців, у тому числі Геннадія Афанасьєва. 14 червня 2016 року Афанасьєв і засуджений Юрій Солошенко були вислані в Україну.

Після свого повернення у промові звертався до міжнародних журналістів, а би ті донесли Європі, не відмовлятись від санкцій.

"Якщо тут є закордонні журналісти, я хочу до вас звернутися. Я пройшов крізь катування та біль. Я прошу вас не відмовлятися від санкцій. Продовжити цю політику. Не скасовувати жодних (санкцій). Тому що завдяки вам, завдяки владі закордонних держав ми зараз тут", – сказав Афанасьєв .

"Українцям і кримчанам хочу донести лише одне: скоро Крим буде українським"

Коли почалось повномасштабне вторгнення, одразу ж пішов в тероборону Києва. 

1 березня він у фейсбуці передав привіт мамі: "Ніч спокійна. Був невеликий бій. Ворог має втрати. Ми всі цілі. Мамо, я в шапці", – жартував він. Своє рішення воювати за Україну Геннадій Афанасьєв пояснив тим, що хоче бачити свою країну та рідний Крим вільними.

"Якщо коротко, то приєднався (до лав Збройних сил України – КР), щоби захищати Україну. Українцям і кримчанам хочу донести лише одне: скоро Крим буде українським. Україна буде вільною від окупантів та загарбників. Ми всіх їх уб'ємо та переможемо", – заявив він у коментарі Крим.Реалії.

У Геннадія Афанасьєва залишилась мама, дружина і маленька дитина. Незадовго до війни він одружився. З першого дня російського вторгнення в Україну 2022 року служив у лавах Збройних сил України, захищав Київ. Воював у складі 130 батальйону ТРО 241 бригади і загинув 21 грудня 2022 року на Луганщині під Білогорівкою. Зараз для родини збирають матеріальну допомогу.