Аналітика

Війна Путіна з Україною почалася в 1991 році і триватиме ще довго

19 червня, 2022 неділя
13:00

Днями у світі очікували виступу російського президента Володимира Путіна на саміті Санкт-Петербурзького міжнародного економічного форуму. Вважалося, що це буде його чергова програмна промова. Однак, чесно кажучи, я не розумію, які ще можуть бути програми після того, як Путін почав війну проти України

Якщо він вже кинув виклик цивілізованому світу, якщо він і його соратники чітко сформулювали політичну програму Російської Федерації, яка полягає в необхідності відновлення території колишнього Радянського Союзу в кордонах 1991 року з нівелюванням державності тих країн, які проголосили свій суверенітет на момент розпаду СРСР. Звісно, можна лякати Захід, можна погрожувати йому новими економічними проблемами, але ми прекрасно розуміємо, що такі самі серйозні економічні проблеми будуть у самої Росії. Хоча слід усвідомити, що ці проблеми не лякають, я б навіть сказав, не турбують російського президента. Утім, я б порадив серйозно поставитися до тез цієї промови Володимира Путіна. Оскільки наша з вами, тих, хто стежить за російською політикою, величезна проблема, що всі намагаються сприймати його слова як таку собі "фігуру рєчі", яка аж ніяк не пов’язана з реальністю, а насправді Путін, як це часто буває з авторитарними правителями, чітко і ясно прокламує свої програмні політичні цілі.

Коли Путін виступав зі своєю знаменитою промовою в Мюнхені, багатьом також здавалося, що це перебільшення і що РФ не буде виступати з такою різкою, гострою антизахідною програмою в реальності. Тому що російський капітал тісно пов’язаний інтересами західної економіки. Тому що російські олігархи мають монетки і маєтки і майно на Заході. Тому що в принципі для російської економіки є конче важливим продавати свою сировину західним країнам. Усе це абсолютно логічно, але водночас і наївно. Путін у Мюнхені тоді виступав із маніфестом ображеного чекіста. Маніфестом представника тих людей, які вважали розпад Радянського Союзу справжньою геополітичною катастрофою (як Путін про це вголос говорив), і робили, мали зробити все, щоб виправити навіть власні помилки кінця 80-х – початку 90-х років.

Спробуйте поставити себе на місце тодішніх чекістів. Вони вели боротьбу за владу з партійним апаратом практично з середини 30-х років, з часу, коли радянські спецслужби, здатні вбивати людей мільйонами і організовувати штучний голод, очолював Генріх Ягода. Ця боротьба була боротьбою з перемінним успіхом. Чекісти отримували безмежну владу, яка дозволяла їм знищувати партійних керівників цілими Центральними комітетами. Центральний комітет комуністичної партії більшовиків України був розстріляний, здається, два чи три рази в 1937-39 роках. Але потім їх самих розстрілювали за "шпигунство" і заміняли в Наркоматі держбезпеки партійними кадрами.

У 1953 році чекістам могло здатися, що вони перемогли партійний апарат. Їхній лідер – Лаврентій Берія – став першим заступником голови Ради міністрів СРСР і очолив суперміністерство, яке створили, об’єднавши міністерство держбезпеки і міністерство внутрішніх справ СРСР. Але згодом Берію заарештували і розстріляли, за посередництва, до речі, армійських генералів, які були незацікавлені в посиленні чекістів і думали про свої позиції у владі. Здавалося б, партійний апарат отримав над Комітетом держбезпеки повну і беззастережну перемогу. З того часу КГБ – це просто гвинтик партійного механізму, часи сталінської всеосяжності пішли в минуле.

Чекісти роблять усе можливе, щоб посилити свій вплив. З 1953 по 1972 рік – два десятиліття – очільник КГБ навіть не входив до складу Політбюро ЦК партії. І тільки з появою на Луб’янці партійного працівника Юрія Андропова чекісти починають потроху, повільно, але відновлювати свій вплив. Радянському Союзу вже недовго залишається. Партійні керівники цього не усвідомлюють, але чекісти, які бувають за кордоном, які розуміють як функціонує справжня економіка, діють так, наче влада вже скоро опиниться в їхніх руках. Горбачовську перебудову вони зустрічають з чіткою програмою дестабілізації країни. На тлі горбачовської гласності, як гриби після дощу, починають множитись і виростати національні, соціальні, політичні конфлікти. І виявляється, що партійний апарат, який складався не просто з догматиків, а з догматиків з пайками та привілеями, вже забув, що таке справжня боротьба за владу. Чекістам неважко створити кілька спецоперацій, які врешті-решт призведуть до повного краху цього апарату.

У серпні 1991 року може скластися враження, що програли всі – і партійці, і чекісти. Але Комуністичну партію забороняють, а Комітет державної безпеки Радянського Союзу – розділяють. Розділяють на кілька відомств: саму Федеральну службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки і Державну службу охорони. Ядро чекістів залишається недоторканним. Тоді як ядро партійного апарату зникає з політичної сцени СРСР.

А невдовзі виявляється, що чекісти мають неймовірний вплив на нове керівництво країни. Ще більше цей вплив посилює перша чеченська війна. А вже перед початком другої чеченської боротьбу за спадкоємство біля трону Бориса Єльцина ведуть практично тільки висуванці чекістських угруповань, підтримувані олігархами. Володимир Путін, Євген Примаков, Сергій Степашин – усі вони з Луб’янки, або з Ясенева – цієї резиденції Служби зовнішньої розвідки РФ.

І от, на початку нового тисячоліття, чекісти нарешті повністю втілюють свою мрію в життя. Підполковник Комітету держбезпеки СРСР стає керівником у країні, в якій вже немає ніякого партійного апарату. А є тільки чекісти і бандити. Що в принципі є синонімами. І тут чекісти отримують те, про що вони знали від початку 90-х років: країну вони завоювали, але ж не всю. Величезна частина цієї країни, за контроль над якою вони боролися, залишається не в їхніх руках. Чекісти, як люди, що зналися на грошах і мафії, але не зналися на політичних законах, не усвідомлювали, що єдиною реальною складовою, яка тримала всю владу на території всіх 15 республік, була Комуністична партія. А вони її взяли і заборонили. Володимир Путін зараз гірко дорікає більшовистським вождям, насамперед Володимиру Леніну, що вони розділили історичну Росію на 15 національних квартир і таким чином позбавили росіян їхньої національної території.

Але з точки зору диктатури Ленін робив усе правильно. Він вигадував якісь штучні держави на місці тих держав, які окуповували більшовики. Для нього це було абсолютно не принципово, тому що більшовики не думали ні про які держави, а думали про світову революцію і про створення своєї диктатури в масштабах практично всієї планети, принаймні її європейської частини. Тільки так. А реальною владою в усіх цих квазідержавах ставала Комуністична партія. Республіканські партійні організації були просто філіями Центрального комітету партії у Москві. Це була очевидна вертикаль, тому що сама партія діяла за своїми статутними законами, за принципом демократичного централізму – принципом, якого в принципі в політичних партій цивілізованих країн не виявляється. Бо політичні партії цінують дискусію, цінують боротьбу думок, цінують різні позиції. Натомість демократичний централізм якраз і полягає в тому, що ти просто виконуєш вимоги начальства, що ти існуєш у казармі, що ти в принципі не маєш права на власну думку. І ось таку вертикаль чекісти зруйнували.

А Путін, коли прийшов до влади в Росії 2000 року, почав таку вертикаль відбудовувати. І досить швидко відбудував, тому що в російської номенклатури ще залишалася пам’ять про ці золоті роки. І зрозумів, що час повертати територію. Знову ж таки так, як він умів. Ціла низка спеціальних операцій, які ми тут не будемо описувати, але які ми добре пам’ятаємо. Усі ці спецоперації проти нашої країни, які мали призвести до того, що влада в колишніх радянських республіках мала ставати маріонетковою, полегшуючи Путіну можливість захоплення території цих країн.

Політична історія України з точки зору чекістської реальності виглядає зовсім не так, як вона б виглядала з нашої точки зору. 1991 рік, коли проголошенням незалежності України російська еліта просто користається для того, щоб позбавити влади Михайла Горбачова, розпустити СРСР і створити квазідержавне утворення, яке, після того, як Росія вибереться з економічної порожнечі, стане справжньою державою під керівництвом Бориса Єльцина – Співдружністю незалежних держав (СНД). Росіяни кажуть, що вони живуть у СНД. Ми з вами тут, в України, кажемо, що живемо в Україні, а росіяни живуть в CНД. До речі, велика частина наших з вами співвітчизників, особливо східних і південних регіонів України, також повторює за ними, що живе в СНД, тому що живе у світі російського телебачення.

Але виявляється, що президент Леонід Кравчук не готовий використовувати СНД як інструмент для створення цієї нової союзної держави під керівництвом Єльцина. Натомість сприймає СНД як інструмент для розлучення. Підготовка Росії до боротьби з Україною починається вже тоді, коли стає абсолютно очевидним, що Україна готується до запровадження власної валюти і хоче мати власні Збройні сили.

1994 рік приносить перемогу Леоніду Кучмі – кандидату з проросійськими гаслами та установками, від якого очікують, що СНД зрештою стане союзною державою. Але тільки-но Кучма потрапляє до президентського кабінету, він розуміє, які можливості перед ним відкриваються. З цього моменту починаються роки згаяного часу. Хоча багато хто з українців сприймає їх як золоті роки в українській історії, бо після криз першої половини 90-х починається полегшення. Саме в час цього "полегшення" люди, які сприймають Кучму як найкращого президента країни, підписують собі, своїм дітям та онукам смертний вирок. Підписують собі квиток на війну. Це згаяний час. У той час, коли сусіди України вперто стукають у двері НАТО та Європейського Союзу (і їм не відмовляють), Україна залишається звичайною сірою "союзною республікою", яка намагається маневрувати між Заходом і Сходом у пошуках чужих грошей. Дешевий газ – цей зашморг на шиї українця – здається більшості наших з вами співвітчизників, більшості безвідповідальних українців золотим ланцюжком "нового русского". Так минають втрачені десять років.

2004 рік Україна зустрічає олігархізованою країною без перспектив майбутнього політичного національного розвитку. У Кремлі вже готують Кучмі заміну – давнього аґента радянських і російських спецслужб Віктора Януковича. І тут Кремль робить першу помилку. Він недооцінює факт існування української еліти, яка не хоче підпадати під владу кримінального донецького "авторитета". Віктора Ющенка, який, як і Янукович, працював прем’єрміністром за часів Леоніда Кучми, більшість представників цієї української політичної та підприємницької еліти вважає набагато безпечнішим і розумним варіантом, ніж кримінальника Януковича. У Кремлі цього не можуть зрозуміти. Здається, пастка для України вже закривається і не представникам української номенклатури вирішувати хто буде президентом держави. І тут українська еліта звертається за допомогою до українського народу. Починається зовсім нова політична епоха. Виявляється, що коли частина еліти і народ об’єднуються, Москва не може перемогти.

У Росії начебто роблять правильні висновки – продовжують економічну експансію, корумпують частину українських еліт та олігархів, добиваються реваншу 2010 року, фактично за допомогою тих самих газових інструментів, того самого зашморгу. Але 2010 рік не привів до бажаного в Кремлі варіанту об’єднання. Ні. Янукович, як і Кучма перед цим, метушиться в пошуках чужих грошей. Намагається урвати і в Брюсселі – і в Москві, і в Берліні – і в Мінську. Ця жадібність стає для нього згубною. Врешті-решт Путіну доводиться цикнути на свого аґента. Янукович розуміє натяк і відмовляється від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Однак рівень очікувань українського народу вже не відповідає цій готовності влади за 24 години змінити зовнішньополітичний курс. Люди вірять, що Угода про асоціацію принесе їм бажаний добробут. Вони навіть не усвідомлюють, що це тільки перший етап європейської інтеграції України, який триватиме довгі десятиріччя і кінця якому не побачить більша частина людей, які на той час живуть в Україні. Люди виходять на вулиці під європейськими прапорами. Битва українського народу з бандою моментально перетворюється на битву за справедливість, коли силовики Януковича б’ють студентів на Майдані Незалежності.

Путін у нестямі. Здавалося б, усе вже виходить, в Україні повністю проросійське керівництво: президент, прем’єрміністр, перший віце-прем’єр, міністр внутрішніх справ, керівник Служби безпеки, міністр оборони, начальник Генштабу, керівництво РНБО… Усі! Усі – аґенти російських спецслужб. Українська держава, яка і до того моменту не мала особливої суб’єктності, втратила її остаточно. І тут раптом… Путіну знову доводиться мати справу з матеріалом, з яким він не вміє працювати. З народом. Кремль знову програє.

Сигнал Путіна є абсолютно очевидним. У своєму програші він звинувачує не власних експертів, які не змогли прорахувати вибуху народного гніву проти Януковича, а Захід, який не дає йому можливості відновити власну історичну територію. Сигнал є чітким і зрозумілим. Він готується з перших днів Майдану 2014 року, а якщо бути чесним – то з 1991 року. Анексується український Крим. Але Захід не розуміє цього російського сигналу. Президент США не проводить консультацій з метою зміни влади в Україні та повернення на президентську посаду Віктора Януковича – він тільки вимагає від Володимира Путіна не йти на український материк і погрожує йому економічними санкціями. Путін розуміє цю погрозу абсолютно інакше. Він розуміє, що Захід нездатний або не хоче усвідомити його сигналів і що потрібно приступати до другого етапу операції з повернення історичних земель Росії: з допомогою дуже невеликої кількості диверсантів захопити український Схід, проголосити там квазідержаву Новоросію, а потім, можливо, за допомогою цієї квазідержави, повернути собі контроль над усією Україною.

Путін знову недооцінює український народ і його здатність до опору. Ще на момент перегрупування український Збройних сил українці формують добровольчі батальйони і починають воювати з диверсантами. Для того, щоб утримати бодай частину окупованої території Путіну доводиться вперше застосувати регулярні російські війська, переходити від спецоперації до війни. Однак та частина території, яку він контролює, з точки зору російських амбіцій виглядає абсолютно жалюгідною. У Кремлі, як і 2014 року, починають готуватися до реваншу. До дискредитації українських націонал-демократичних сил. До компрометації українських патріотів. До того, щоб примусити українців самим брудними чоботами пройтися по словах Мова, своя Церква, Збройні сили. Переконати їх, що це – не головне. Що у війні винне українське політичне керівництво. Що якщо б не самі українці, війна на Донбасі давно закінчилася б і запанувало б щасливе життя.

Проблема Путіна в тому, що він вже не може привести до влади в Україні представників проросійських сил. Дискредитувати патріотичну націонал-демократичну частину політичного спектру може, має для цього достатньо сил і можливостей, а от завести у владу свою частину – вже не може. Але він ще плекає сподівання. Сподівання, пов’язані з тим, що передвиборча кампанія найбільш успішного кандидата – Володимира Зеленського – проходить з тими самими мемами, які намагається втиснути у свідомість середньостатистичного українця російська пропаганда.

Зеленський і сам – середньостатистичний українець, який ніколи не займався політичною діяльністю, не мав досвіду спілкування з такими як Путін. Він не дуже розуміє, що в очах Путіна і переважної більшості росіян ніякої України немає, і що сам він – звичайнісінький росіянин, який має усвідомити всі ці бажання і амбіції Путіна і компанії. Зеленський і гадки не має, якими очима дивляться на нього в Кремлі і якими очима дивляться в Кремлі на його батьківщину. Путін дає Зеленському шанс. Усього один. Він погоджується на зустріч з новим українським президентом у Парижі, після того як кілька років ігнорував його попередника, готуючись до ймовірної військової ескалації. Однак у Парижі відбувається те, на що в Кремлі не розраховують: Зеленський не тільки не збирається капітулювати, він, здається, навіть не розуміє для чого Путін з ним зустрічається і чого від нього очікує. Президенти Росії та України розмовляють, як люди з різних планет. Вони, хоч і розмовляють однією мовою, в принципі нездатні почути і зрозуміти один одного. Путін розмовляє з Зеленським як з представником бунтівної провінції, яка зрештою має усвідомити, що вона саме провінція і вибрати – між Заходом, який окупує її територію і Росією, яка хоче повернути її додому. Зеленський розмовляє з Путіним як керівник суверенної держави, яка хотіла б жити в мирі і нормальних стосунках з сусідами. Це настільки полярні позиції, що Путін аж біситься від такого кричущого нерозуміння і щиро вірить, що Зеленський спеціально наполягав на зустрічі в Парижі, щоб познущатися над ним. Або, як пояснюють йому радники в Кремлі, боїться націоналістів, які в будь-який момент можуть прийти на Банкову зі своїми вимогами.

Путін віддає чіткий наказ: готуватися до спецоперації зі зміни влади в Україні. Він впевнений, що українська влада слабка і перші ж танки на півночі України призведуть до захоплення Києва, втечі українського президента і створення маріонеткової держави. Його найближчий соратник – заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медвєдєв – говорить, що Путін більше ніколи не буде зустрічатися з Зеленським, а чекатиме на нового українського президента. Медвєдєв тільки не договорює, що цей "новий президент", вже призначений самим Путіним, має з’явитися при владі виключно після того, як українська столиця буде окупована росіянами, і що це може бути не новий, а старий президент, Віктор Янукович.

Спецоперація Путіна ще раз доводить, що російський президент абсолютно не здатен зрозуміти з якою країною він має справу і якими є справжні бажання громадян цієї країни. Так спецоперація зривається у справжню велику війну на самому початку якої ми зараз знаходимося. Можливо, багатьом дивно, що я кажу "самий початок". 115 днів. Але такі війни, які починаються з незрозумілих спецоперацій, зазвичай тривають довго. Дуже довго. Початок спецоперації, дійсно, не був війною. Він диктувався химерними політичними уявленнями про те, що ніякої України не існує, що її народ тільки й очікує на російські танки, а її влада готова драпати від першого ж пострілу російської гармати. Зараз Володимир Путін, російські збройні сили і російський народ знають, що це не так і що вони воюють. Що війна має закінчитися перемогою. Що той, хто не з нами – той проти нас. Що той, хто вважає себе українцем, має бути знешкоджений, вигнаний, знищений. Саме це і відбувається. Саме тому в Бучі стріляли всіх без розбору, вважаючи, що не помиляться і точно вб’ють велику кількість українців. А в окупованому Херсоні переслідують і вбивають активістів, роблять усе можливе, щоб зачистити місто і регіон від тих, хто вважає Херсонщину невід’ємною частиною України. І так буде на кожній території, на яку зайдуть окупанти. От у такій ситуації ми знаходимося.

Я тільки хотів пояснити в такій довгій розповіді, що все це було закладено ще в серпні 1991 року. Я не буду говорити, що це було неминучим, ні. Ефективність і сила держави полягає саме в тому, щоб відвернути війну. Зрілість народу в тому, щоб усвідомити рівень небезпеки. Упродовж трьох десятиліть у нас не було ні того, ні іншого. А коли ми намагалися державу реконструювати, завжди відбувався черговий електоральний шок, який зводив нанівець усі зуcилля активної частини суспільства. І я не кажу, що так не буде більше. Я тільки на це сподіваюсь. Тому що кожна така спроба захиститися і електоральний шок після неї зменшує шанси Української держави на існування як таке.

Я думаю кожен це розуміє.

Читайте також:
Київ
+22°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 34.21
    Купівля 34.21
    Продаж 35.13
  • EUR
    Купівля 35.94
    Продаж 37.09
  • Актуальне
  • Важливе
2022, середа
29 червня
06:04
США
Компаніям РФ і Китаю обмеженили доступ до американських технологій і товарів
05:47
Віталій Буяльський (ліворуч)
Ключовий футболіст відмовився йти з "Динамо" в США безкоштовно
05:27
Канада
Україна отримає від Канади кредит на $150 млн
04:41
збили безпілотник
Ворожий безпілотник двічі скинув вибуховий пристрій на Сумщину
03:48
Роман Зозуля
Блазням і рабам не зрозуміти, що таке свобода і право вибору, - футболіст Зозуля
03:15
авіація
Українська авіація завдала 5 ударів по окупантах на Півдні
02:45
Роберт Левандовські
Стало відомо, яку суму "Барселона" готова заплатити за Левандовського
02:18
система оповіщення сирена
ОК "Південь": у нашому регіоні сигнали тривоги - це попередження про небезпеку як з неба, так і з моря, і з суходолу
01:40
Леся Цуренко
Вперше з 2008 року у друге коло Вімблдону вийшли одразу троє українок
01:14
Лавров
Центр протидії дезінформації оприлюднив добірку фейків від Росії за 28 червня
00:56
Борис Джонсон
Джонсон назвав агресивність Путіна "токсичною маскулінністю", а вторгнення в Україну "мачо-війною"
00:50
Кременчук обстріл
Ніхто з них не зможе уникнути відповідальності: Зеленський пригрозив терористам, які обстрілюють Україну
00:35
ООН
Члени Ради Безпеки ООН рішуче засудили ракетні удари Росії по мирних містах України
00:24
Туреччина погодилася на вступ Швеції та Фінляндії до НАТО
Туреччина, Фінляндія та Швеція домовились про конкретні кроки, виконання яких стане гарантією вступу скандинавських держав до Альянсу
00:20
Кременчук, ракетний удар
Зеленський: Росія випустила по Україні 2811 ракет
00:12
Нікола Стерджен
У Шотландії планують повторити референдум про незалежність від Великої Британії. Названо дату
2022, вiвторок
28 червня
23:52
хімічна атака
Міноборони Росії "анонсувало" хімічну атаку на Одещині
23:36
Аналітика
Сергій Згурець
HIMARS дарують рашистам фестивалі вогню. Колонка Сергія Згурця
23:30
На фото Володимир Зеленський
Зеленський закликав визнати дії РФ в Україні терористичними та позбавити країну-агресора членства в ООН
23:29
Денис Шмигаль
Україна переконуватиме партнерів, аби вони визнали Росію державою-спонсором тероризму, — Шмигаль
23:06
Віталій Портников
Путін - шовініст, він робить все для знищення культур народів Росії та розчинення їх серед росіян, - Портников
22:55
"Наші стосунки з чоловіком на паузі": Олена Зеленська в інтерв'ю CNN розповіла, як її сім'я переживає війну
22:41
Бен Воллес
Існує дуже реальна небезпека, що Росія накинеться на Європу, — міністр оборони Великої Британії
22:20
Андрій Єрмак
Україна, США та Британія створюють групу для координації забезпечення ЗСУ
22:18
Понад пів сотні людей загинули через пожежу в колумбійській в'язниці
22:17
Викрита правоохоронцями нарковечірка
На Дніпропетровщині викрили організаторів нарковечірок під час комендантської години
22:06
Саулі Нііністьо
У канцелярії президента Нііністьо підтвердили згоду Туреччини на вступ Фінляндії та Швеції до НАТО
21:48
Олексій Резніков
Резніков розповів про те, яку зброю і в яких країнах опановують наші військові
21:36
Латвія
Росія залишиться загрозою ще на 5-10 років, - міноборони Латвії
21:33
Туреччина погодилася на вступ Швеції та Фінляндії до НАТО
Туреччина погодилася на вступ Швеції та Фінляндії до НАТО, - Йозвяк
21:33
Німеччина та Нідерланди передадуть Україні ще 6 гаубиць PzH 2000
21:21
Росія влаштувала на окупованих територіях лінгвоцид української мови, - Кремінь
21:09
Окупанти вдарили по Криворізькій ТЕС, обстріл анонсували напередодні
21:09
Яель Браун-Піве
У Франції спікером Національної асамблеї вперше стала жінка
21:08
Поліція Техасу знайшла на кордоні з Мексикою вантажівку з півсотнею трупів
Поліція Техасу знайшла вантажівку з півсотнею трупів
20:53
Джо Байден
Байден заявив, що США посилять НАТО у Європі двома есмінцями, - CNN
20:46
Сергій Лавров
Лавров приєднається до зустрічі міністрів закордонних справ G20 в Індонезії
20:36
Світлана Тихановська
"Час плекати єдність проти агресора", - Тихановська звернулася до Зеленського
20:27
Ексклюзив
обстріл ракета
Шість ракет ворог випустив по Дніпру, - пресофіцер окремої бригади ТРО Рудик
20:22
Маріо Драґі
Путіна не буде на саміті G20, - Маріо Драгі. У кремлі відповіли
Більше новин