Дай Боже, щоб ці переговори почалися, - Олег Рибачук

Надзвичайно насичений червень, коли ми говоримо про розмови публічні й непублічні між адміністрацією президента Байдена та адміністрацією президента Зеленського, відбувається обмін певними думками в публічному просторі. На вашу думку, напередодні засідання G7 та Саміту миру у Швейцарії про що говорять публічно і про що говорять не публічно, коли йдеться про певні параметри безпекової ситуації?

У той час, коли ми з вами говоримо, проходять заходи до 80-річчя висадки в Нормандії. Німці звертають увагу, що на цю подію не запросили росіян, але запрошена Україна в особі президента Зеленського, і підкреслюють, наскільки це символічно і важливо, тому що ми говоримо про події, які були 80 років тому, але у нинішній нашій з вами ситуації точиться найбільша війна з часів Другої світової. Тому і тема безпеки є абсолютно визначальною.

Слід відзначити, що дійсно відбувається злет міжнародної активності, зокрема у графіку президента України. Він на цьому тижні матиме дві зустрічі з президентом Байденом. Далі очікується представницький форум у Швейцарії. Можна говорити, наскільки він доленосний, які там питання будуть вирішувати, і , як кажуть про вибори, "явка буде досить висока" у Швейцарії.

І ключова історія - швейцарський Саміт миру, на якому будуть обговорюватися три ключових кейси: атомна безпека, перспективи використання чи невикористання ворогом ядерної зброї. Китайців там не буде, а в Індії міняється прем'єр-міністр, тобто ситуація, як казали класики, доволі динамічна.

Так, доволі динамічна. Починаються вибори. Ось вже сьогодні в Нідерландах починають голосувати за вибори до Європейського парламенту. В Європарламенті будуть зміни, майже пророкують збільшення праворадикальних сил, не всі з цих сил є антиєвропейськими, але зрозуміло, що ситуація в Європарламенті може бути досить складною. І це треба теж пам'ятати.

Що стосується Швейцарії та очікувань від Саміту миру, то особисто у мене якихось особливих очікувань немає. Я розумію, що чим ближче ми підходили до цього саміту, то декілька факторів зіграли свою роль. Ми чомусь в Україні занадто багато уваги приділяли Китаю і його участі. І він це тонко відчув,  напряму чи через союзників значно розмив нашу позицію на цьому швейцарському форумі.

Спочатку Україна чітко говорила, що це наша війна, ми воюємо, це наша Формула миру і форум збирається для того, щоб підтримати Формулу миру Зеленського. В останні дні позиція розмилася, вже говорять про те, що можуть бути інші пропозиції інших країн, того ж Китаю чи Бразилії, чи Туреччини. Тобто вже не є єдиним документом Формула миру в редакції Зеленського. Пам'ятаємо, що було 10 пунктів у цій Формулі миру, і ми сподівалися, що по кожному з пунктів створяться такі собі групи по інтересах, будуть напрацьовуватися певні рішення.

Зараз мова йде про три теми для дискусії - ядерна безпека, харчова безпека та обмін військовополоненими.

Китай зрештою офіційно заявив, що його не буде на цьому форумі, але зміг повпливати, і Україна була змушена піти на певні поступки, що в принципі нам не дуже допомагає, бо нам потрібно мати чітку позицію. А у китайських планах є в тому числі зібрання наступного форуму миру, і тут теж виникає питання: якщо ми на цьому швейцарському Саміті миру зможемо прийняти якусь дуже розмиту резолюцію, то це не буде свідчити про єдину позицію всіх учасників, яких очікується понад 100, а потім через декілька місяців ми вже летимо на якісь інший форум, де вже має бути Росія?

Спочатку логіка була досить зрозуміла: ми хотіли мати консолідовану позицію демократичного світу, яка б дуже чітко говорила про неприпустимість порушення кордонів, відповідальність за агресію, де можна було сформулювати позицію, з якою можна було б прийти до Росії й сказати: дивіться, ось 100 країн світу, мають ось такий погляд, тепер треба думати, як ви себе, Росія, будете вести до переважної більшості країн світу. Однак зараз так не відбувається.

Скоріше за все у Швейцарії ми не отримаємо якесь дуже чітке, зрозуміле комюніке чи заяву. А далі  наступна зустріч, на якій вже буде Росія, а Росія – майстер розводити теревені.

По суті це китайська ідея, тобто китайці захотіли обнулити чи применшити статус Глобального саміту миру у Швейцарії та створити якусь альтернативну структуру, де б була присутня Росія. Китайці б хотіли у цьому ділі якось піддириговувати, правильно розуміємо?

Вдало піддиригували. Ми все частіше чуємо пояснення тому, що там не буде Росії. А очільник угорського МЗС Сійярто заявив, що він ощасливить своєю присутністю форум і Угорщина буде представлена. Це свідчить про те, що Будапешт почув заклик Бельгії, яка зараз головує в Європейському Союзі, що в Угорщини, позиція якої зовсім не збігається з позицією ЄС, потрібно забрати права голосу. Можливо, це фактор або щось інше, але я не думаю, що це така велика подія, що додасть перспектив чи успіху Саміту миру.

Як подібні форуми можуть вплинути на ситуацію, пов'язану з війною? Війна - не лише бойові дії, а й ресурси. США надали допомогу розміром у $61 млрд, однак з другого боку президент Байден в одному з інтерв'ю казав, щодля того, аби забезпечити українську безпеку можна в НАТО і не вступати, і що на порядку денному Вашингтонського саміту це питання не стоятиме, будуть знаходити якісь дуже сильні чергові сигнали.

Позиція Байдена міняється. Він натякнув, навіть далі сказав чому, назвавши слово "корупція". Як казав український президент Кучма - хоч слово не українського походження, але воно дуже добре знайоме в Україні. Пам'ятаючи ще заяву Блінкена під час його останню візиту, ми розуміємо, що тут українська влада має кінець кінцем зрозуміти, що політика оцього емоційного шантажу працює, потрібно демонструвати готовність і спроможність України бути надійним, передбачуваним партнером НАТО.

Якщо ми говоримо про НАТО, тих союзників, які нам поставляють зброю, то у них була найбільша проблема - ефективне використання коштів на цю зброю. Я не хочу говорити про розкрадання - скажімо, неефективне використання коштів. І однією з вимог був аудит того, наскільки ефективно використовує ці кошти наше Міністерство оборони. Мав бути проведений аудит (інтерв'ю з Олегом Рибачуком було записане 6 червня. 7 червня на сайті Рахункової палати з'явилася новина про затвердження звіту за результатами аудиту діяльності Міноборони у сфері закупівлі, розробки і модернізації озброєння та військової техніки, - Ред.). А голова аудиту був призначений вулицею Банковою. Після відкритого звернення послів Великої сімки йшлося не про те, щоб призначати, а зробити чесний конкурс на цю посаду.

Однак призначений голова, як кажуть поінформовані джерела, має один важливий рядок у своїй біографії, що він в близьких стосунках з родиною президента, тому і був призначений.

І ось тепер голова аудиту заявляє, що Рахункова палата не може провести аудит і не буде його проводити. Зрозуміло, що такі речі просто є неприпустимі.

Уявіть собі, що ви Байден і чудово розумієте, що тут відбувається. І хоча наша Рахункова палата як би не пропрацювала, я впевнений, що американська розвідка і розвідки інших країн світу достеменно знають те, що відбувається в ситуації.

Мої знайомі кажуть, що в Міноборони залишились такі самі пузаті полковники чи генерали, які сидять на потоках. І зміна міністра оборони мало на що вплинула. Схеми практично зберігаються.

І коли все це відомо, коли стільки разів закликали нашого президента прибрати втручання його ж Офісу у виконавчу владу, все одно незалежних судів немає, бо є Татаров. Звільнено якихось заступників, але це не ті заступники, яких хотіли б звільнити як громадянське суспільство, так і Захід. Одним словом, коли ти так високо ставиш планку, вимагаючи від союзників виконання зобов'язань, потрібно обов'язково пам'ятати про себе і про те, що з такими "татаровими", з таким Міністерством оборони, з такими закупівлями, з такими рахунковими палатами ми теж війну не виграємо.

Коли по затримці допомоги ми висловлюємо серйозні претензії до західних партнерів, до Сполучених Штатів чи до інших країнах, то дуже важливо пам'ятати, не забувати і звертати увагу на те, що та конструкція влади, яка у нас є, зовсім не допомагає нам успішно вести бойові дії.

Хотілось би мати конкретну визначеність, тому що є певні підписані безпекові угоди, насувається Вашингтонський саміт, ось вже буде швейцарський Саміт миру, потім ще якийсь китайсько-бразильсько-російський саміт.

Я додав би сюди, що все-таки в червні ми очікуємо, я думаю, досі очікуємо початок переговорів про набуття членства в Європейському Союзі. Всі ці речі, про які ми говоримо, це ж не тільки позиція американців, це в принципі позиція і Європейського Союзу. Незалежний суд - це вимога ЄС і зобов'язання української влади, ефективне урядування - те саме. Якщо ми почнемо переговори про набуття членства, то перед нами стоятимуть дуже чіткі задачі з дуже жорстким моніторингом.

І це все злилося в одне єдине, тому не вдасться тут розвести окремо американців, окремо ЄС. І не вдасться на упряжці президента з п'ятьма-шістьма радниками заїхати не те що в Європейський Союз, а зрушити з місця, тому це треба буде міняти - чи хоче наша влада, чи не хоче. Подобається нашому президенту безмежно Єрмак, а Єрмаку безмежно подобається Татаров, зрозуміло, що ми хочемо мати підтримку і цілком логічна і виправдана вимога від ЄС і Заходу певних змін і реформ в урядуванні.

Захід не буде давати більше грошей, ніж мінімально потрібно для країни, яка не вміє і не хоче правильно урядувати.

Я не кажу про те, що зовсім не будуть давати гроші. Зрозуміло, що Захід порахував і прийшов до логічного висновку, що підтримати Україну зараз краще, дешевше і ефективніше з точки зору інтересів тієї ж Європи, ніж дати Росії можливість вийти на кордон з Європейським Союзом. І тут наша спільна зацікавленість з ЄС. Але водночас, якщо дивитися дуже прагматично на те, що відбувається в Україні, то стає зрозуміло, що з таким керівництвом, з таким управлінням, з таким урядуванням, з таким за сутністю розподілом гілок влади і залежністю фактично всіх гілок влади від декількох осіб на вулиці Банковій, ми далеко не заїдемо. Тому тут питання, що ми не можемо виграти цю війну без допомоги Заходу, і про це Зеленський говорив.

А Захід чудово розуміє, що допомога може бути неефективною, якщо в Україні не відбудуться принципові зміни. І цих змін не уникнути.

Якщо говорити про комплекс змін, то соціологія демонструє, що люди не зовсім задоволені тими процесами, які точаться всередині країни. Розуміємо, що війна - ключова історія, але є ще економіка, енергетика і так далі.

Люди почали розуміти, що влада не може бути сконцентрована тільки в руках президента, що кількість українців, які так вважають впала в рази. Все більше українців вважають, що у парламенту має бути значно більше повноважень. Вважають, що уряд має бути ефективним. Тобто українці починають розуміти, що проблема в тій конструкції влади, яка є. Коли фактично всі повноваження сконцентровані в Офісі президента, який, як поліцейський диригент на вулиці, показує паличкою хто винуватий у тому чи іншому провалі - чи то парламент, чи то уряд, чи то Захід. Це починають розуміти українці.

З іншого боку, що робити з тим, якщо ми зараз не можемо проводити вибори і яка має бути подальша доля оцього українського конструкта влади? Це теж турбує українців.

Хтось з аналітиків написав про те, що Путін може ще 10 або більше років бути у владі, і поки він при владі, йому вигідна ця війна. Тому що ця війна дозволяє йому списувати все, валити все на світ, який проти Росії, на економічні труднощі, на провал у внутрішній політиці. Війна завжди гуртує людей коло свого лідера, тому це Путіну вигідно, і він буде зацікавлений у тому, щоб війна тривала.

А ми хочемо її закінчити й хочемо закінчити її перемогою, тому не можемо дозволити собі просто затягувати цей процес до безкінечності. А за нинішніх обставин ми не можемо зачепитися за щось, що б давало нам впевненість у тому, що ми можемо цю війну закінчити наступного року. Очікується, що ми можемо бути готові до чергового наступу, контрнаступу, очікуємо на авіацію, що пройде мобілізація і все-таки українська армія отримає достатньо живої сили для навчання і ротації - все це очікуємо, але надто неспівставні розміри нашого здичавілого сусіда й з точки зору економічних запасів.

Російська держава готова на біг на довшу дистанцію і ми можемо протиставити тільки щось сучасне, ефективне, а це можемо зробити тільки у дуже тісному союзі з Заходом, США та ЄС.

А те, що у нас зараз відбувається останнім часом не сприяє тому, щоб нас там краще розуміли та більше підтримували.
 

А які моделі? Що робити в теперішній ситуації? У нас є легітимна влада, тобто президент, парламент, Кабмін, але по факту маємо змішування трьох гілок влади, і з нашим Верховними та Конституційним судами не все так стабільно, як хотілося б, відповідно, треба щось покращувати. Українці люблять прості рішення, отже, запропонуйте прості рішення.

Насправді Офіс простих рішень не спрацював. Проблема у нас саме в такій конструкції влади, яку ми маємо, коли є кілька людей з Офісу президента, яких ми не обирали і до яких не наважиться підступити ніяке бюро державної безпеки чи антикорупційне бюро. Ці люди фактично вибудовують схеми й про це вже волають українські журналісти. Зараз на слуху харківська ситуація з закупівлею деревини для оборонних споруд. Але ця ситуація повторюється всюди через те, що в країні правоохоронні органи залежать від того ж Офісу президента або над ними стоїть Татаров, і кожен силовик знає, хто такий Татаров. І суди знають. Вирватися з цього кола фактично неможливо.

Якщо ми хочемо змін, то потрібно прибрати Татарова і президенту про це говорили мільйон разів.

Потрібно зробити так, щоб Офіс не впливав. Я думаю, президент це зрозуміє, йому не вдасться багато маневрувати, тому що європейські посольства, дипломати це чудово бачать і знають, про це пише українська та європейська преса, про це волають журналісти, проходять розслідування. Стає зрозуміло, що не можна про це мовчати. Не можна пояснити, чому не відбуваються зміни. І цей тиск наростає.

Я думаю, що найпростіший висновок або найпростіший вихід з цієї ситуації - прибрати оцей безмежний вплив Офісу президента на виконавчу владу і на силовиків.

І зробити їх більш незалежними, щоб для них дзвінок із вулиці Банкової не перебивав усе українське законодавство.

Про це будуть говорити й, напевно, говорять і західні компанії, які намагаються зайти на український ринок. Щоб ми не взяли - чи виробництво дронів, чи спільне виробництва в оборонному секторі, чи інвестори, які нам дуже потрібні для відновлення енергетичної системи - все упирається в гарантії прав власності.

А які можуть бути гарантії, якщо у нас немає незалежних судів? Нема куди інвестору податись у випадку конфліктних ситуацій. Тому Зеленському рано чи пізно доведеться це зрозуміти та почути. А я впевнений, що навіть всемогутній Єрмак не зможе перекрити всі канали комунікації, тому що президент спілкується у тому числі з очільниками західних держав, з представниками дипломатичного корпусу. Тут іншого виходу немає.

Якщо це не змінити, то ми можемо називати "прості рішення", "супер прості рішення", ми можемо шукати якихось людей, але ситуація не зміниться, тому що принципово в неї закладена оця міна уповільненої дії, яка гарантує безкарність корумпованим чиновникам, якщо всі чиновники лояльні та орієнтуються на те, що їм кажуть на "горі". І коли ми маємо судову систему, яка заглядає в рот тому ж Татарову і чекає вказівок, як їй бути у тому чи іншому випадку, при таких розкладах ситуація у глухому куті й з неї не може бути якогось простого виходу.

Найпростіше рішення - зробити те, що нам вже не один рік радять, тобто зробити значно незалежніший  від вулиці Банкової уряд, посилити парламент, давши йому можливість впливати на міністрів, слухати звіти та міністрів.

Але разом з тим спробувати пояснити потенційним кандидатам на міністерські посади, що вони зможуть реалізувати те, що вони задумали, а не будуть з острахом чекати дзвінка з телефонних апаратів для спецзв'язку, які раніше називали "вертушкою".

Що робити, щоб реанімувати та освіжити уряд?

Перший крок - можливо, навіть деякі члени нинішнього уряду, я просто їх всіх достеменно не знаю, могли бути значно ефективніші, якби їх доля реально не залежала від дзвінків по цих "вертушках". Якби вони розуміли, що їм треба приймати рішення, можливо, непопулярні, але вони будуть відчувати змогу реалізувати ці рішення і нести не тільки відповідальність, але мати підтримку. Зараз немає діалогу з парламентом, взагалі ці всі зв'язки розірвалися. У мене немає ілюзій стосовно якості цього парламенту, але все одно там можна знайти частину депутатів, в які б теж розуміли, що вони за щось відповідають.

Зараз мають допустити журналістів до роботи парламенту, може бути якась часткова реанімація цього законодавчого органу, який дуже важливий. Тобто треба спробувати навіть у цих умовах за рахунок тільки того, що люди можуть відчути це. І це має зробити Зеленський, бо нема більше кому. Знову були засідання, зустрічі Зеленського з власною фракцією, де він не дає нікому рот відкрити, а тільки читає моралі, і звідти виходять просто розлючені депутати, а це все забирає мотивацію.

Всі агрегати урядової машини просто застопорені, вони не працюють, їх потрібно запускати, бо ми не можемо зараз обрати нового президента, нову Верховну Раду, сформувати новий уряд. Це означає, що в цих умовах потрібно максимально спробувати реанімувати якісь взаємозв'язки, взаємодію між цими органами влади. І тоді все одно буде краще, ніж зараз, бо зараз фактично все зупинилося, ніхто не приймає ніяких рішень.

Є пару радників, які формують думку президента про реальний стан речей, а президент має емоційні зриви й пояснює лідерам Західного світу, як би вони мали робити свою роботу.

І при цьому президент забуває, що у тому числі його зобов'язання - налагодити роботу урядової машини в Україні. Не очолити, не поставити на чолі урядової машини своїх трьох, чотирьох чи п'ятьох радників, а зробити її реально хоч у чомусь формально схожою на те, як взаємодіє уряд і парламент у європейських країнах.

І про це, я впевнений, будуть у тому числі розмови під час початку переговорів про набуття членства. Дай Боже, щоб ці переговори почалися, бо у нас там мільйони питань є, але от тільки у цьому напрямку можна рухатись зараз.