Європа досі обговорює фінансове питання допомоги Україні, але гроші не вирішують проблеми безпеки, - британський експерт Грант

Ми розуміємо, наскільки грізною є ситуація, зокрема, на європейському континенті. Ми не знаємо, що може вжалити президента Дональда Трампа в голову. Але ми бачимо певні наслідки і дуже серйозне пересування безпекової архітектури, зокрема Європейського Союзу.

І зараз відповідальність лягає на низку держав – на Велику Британію, Францію, Німеччину, щоб захистити східні кордони НАТО і Європи, ідеться й про Україну, від російської агресії, якщо «найкращий переговірник у світі» не досягне конкретних результатів.

Тут постає багато запитань. Перш за все, варто зазначити, що ситуація зараз надзвичайно нестабільна й непередбачувана. Настільки, що все, що я скажу сьогодні, завтра може виявитися хибним. Ми просто не знаємо, як події розгортатимуться у найближчі тижні й місяці. 

Проте розпочну з відповіді на ваше останнє запитання щодо переговорів з Росією. Як на мене, наразі жодної можливості для таких переговорів немає. Росія нічого не виграє від цього процесу і, схоже, вона впевнена, що ситуація складається на її користь. Якщо подивитися на факти, то їй вже вдалося змусити Дональда Трампа ставитися до неї як до ріввноправного гравця.

Їм також вдалося повернутися на світову арену завдяки Дональду Трампу. Він не змушував їх іти на жодні поступки, натомість тиснув на Україну, що виглядає вкрай суперечливо. 

Водночас дії Трампа можуть мати і зворотний ефект — вони слугують тривожним сигналом для України. Це нагадування, що ми не можемо покладатися на інших у критичних питаннях. Україна має повною мірою усвідомити виклики війни й діяти максимально рішуче. 

Європейські країни також починають усвідомлювати серйозність ситуації, проте поки що не вжили суттєвих заходів. Вони й далі розглядають фінансування як головне рішення, але насправді не здійснюють суттєвих змін у власних оборонних системах. Винятком, мабуть, є Швеція та Фінляндія, які розуміють необхідність перегляду свого підходу. Велика Британія, Німеччина та Франція усвідомлюють, що повинні діяти, щоб підтримати Україну та зміцнити східний фланг НАТО, якщо хочуть зберегти життєздатність Альянсу. Водночас курс Трампа може загрожувати цьому – він, імовірно, намагатиметься або вийти з НАТО, або принаймні послабити його роль.   

Втім, йому буде нелегко реалізувати ці наміри, адже Конгрес, радше за все, виступить проти. І хоча в Конгресі багато прихильників Трампа, вони також підтримують НАТО та розуміють, що саме ця організація зараз утримує систему глобальної безпеки. 

Тож залишається лише чекати й стежити за розвитком подій у найближчі тижні. Україна не зламається. Вона буде рухатися вперед, тому що сильна й здатна вистояти.

Ви зачепили надзвичайно важливі речі, і деякі з них я хотів би трохи уточнити. У цій ситуації все залежить значною мірою від того, які рішення будуть ухвалювати у Сполучених Штатах. Ми не можемо залізти в голову Дональду Трампу, ми не можемо залізти в голову новому шефу Пентагона. Ті речі, які вони роблять, викликають тривогу. Водночас ми чуємо голоси, що за пару років Росія буде готова напасти на Європу. Я категорично з тим не погоджуюсь, тому що Росія вже у процесі підготовки в разі чогось до більшої війни. І під загрозою можуть бути країни Східної Балтики – Фінляндія, можливо, Швеція, Естонія, Латвія, Литва і не лише.

Друга світова війна розпочалася з так званого данцигського ультиматуму, коли Гітлер намагався отримати під свій контроль екстериторіальний коридор до Гданська. Якщо Сполучені Штати заведуть свої стосунки з Європейським Союзом у глухий кут, то європейцям доведеться у військовий спосіб давати відповідь на ту чи іншу провокацію. Які темпи підготовки європейських країн і політичне бачення можливої нової мілітарної загрози?

Росія не така сильна, як багато хто вважає. Так, можливо, вона утримує частину боєздатних військ подалі від лінії фронту для інших завдань, але в її оборонній позиції є значні слабкі місця. 

По-перше, Калінінград. У цьому регіоні майже немає бойових підрозділів, оскільки їх було передислоковано для участі в боях навколо Донецька. Якщо Росія відкриє новий фронт, теоретично німецькі, американські та литовські війська можуть увійти до Калінінграда вже завтра, що зруйнує будь-які її стратегічні плани. 

По-друге, перевага НАТО в повітрі над північним регіоном є величезною. Багато хто недооцінює кількість літаків, що перебувають на озброєнні Фінляндії, Швеції, Данії, Німеччини та Польщі. Цих сил достатньо, щоб повністю знищити будь-яке російське угруповання, яке спробує розпочати наступ.

Люди часто недооцінюють силу повітряної переваги. Достатньо згадати першу війну в Перській затоці, коли в перші дні операції коаліційні сили влаштували справжній "шок і трепет", завдаючи масованих авіаударів по всіх можливих цілях. Як наслідок, іракські війська виявилися нездатними до ефективного спротиву. Подібний сценарій може повторитися, якщо НАТО грамотно використає свої військово-повітряні сили. 

Я не вірю, що Росія здатна ефективно протистояти повітряній силі НАТО. Альянс значно краще підготовлений у цьому аспекті, ніж багато хто уявляє, адже зазвичай увага зосереджується на наземних операціях, а не на тому, що відбувається в повітрі. Часто не беруть до уваги масштабний арсенал авіаційних ракет і бомб, які можуть бути використані, і яких насправді набагато більше, ніж прийнято вважати. 

З політичної точки зору я не бачу причин для занепокоєння щодо можливих дій Росії на даний момент. Гадаю, що Путін усвідомлює, що спроба розв’язати масштабний конфлікт із НАТО стала б для нього катастрофічною помилкою.

Наскільки серйозно буде готове Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії брати на себе відповідальність? Тут йдеться не лише про справи Європейського континенту – тут ідеться про справи світового рівня, коли чуємо, що той чи інший американський діяч починає ображати прем'єр-міністра Канади пана Трюдо. Це історія не лише про Трюдо - це про Канаду.

Канада, Австралія – дуже багато є держав, справжнім лідером в яких є, наприклад, британський монарх Чарльз III. Відповідно, стає питання про оновлення і переосмислення того, що називається британською співдружністю. Можливо, зараз варто було б переосмислити загалом мілітарну роль і, зокрема, збільшення конкретного внеску і координацію тих держав, які входять до британської співдружності?

По-перше, я не вважаю, що варто хвилюватися щодо Співдружності. Це потужне державне утворення, об’єднане спільною мовою та спільним королем. 

Однак варто бути відвертими: занепокоєння викликають висловлювання Трампа щодо Канади та можливість її анексії. Це звучить як сценарій, написаний ФСБ. 

Усе це виглядає як частина ширшої стратегії з ліквідації західних організацій – НАТО, Європейського Союзу, Співдружності націй, Світового банку. Путін прагне їхнього розпаду, адже у такому разі він зможе скористатися хаосом і почати збирати уламки. 

Зараз складається враження, що Трамп, свідомо чи ні, діє як його пособник, допомагаючи послабити ці структури. Втім, я переконаний, що Велика Британія залишатиметься непохитною у своїй позиції та підтримає Канаду й Австралію, якщо Трамп наважиться зробити реальні кроки у цьому напрямку.

Зараз ми повинні покладатися на силу духу та порядність американського народу. У Сполучених Штатах є багато розсудливих і відповідальних людей, які глибоко обурені не лише тим, як Трамп поводиться з ними, але й тим, як він представляє їх на міжнародній арені. 

У Конгресі вже лунають голоси: я обирав вас не для того, щоб ви створювали цей хаос. Я не обирав вас, щоб ви руйнували наші відносини з союзниками. 

Залишається сподіватися, що Америка знайде в собі сили врегулювати цю ситуацію, коли мова йде про Трампа. Однак варто бути готовими: якщо їм це не вдасться, нас усіх очікують надзвичайно серйозні випробування.

Я хотів вас розпитати, можливо, про найважливіше – про нову концепцію захисту і підтримки України, якщо, не дай Боже, станеться щось погане, коли ми говоримо про Дональда Трампа і його розмови з кремлівським диктатором. Якщо буде послаблена допомога з боку Сполучених Штатів, ми розуміємо, що це питання буде не лише про гроші, не лише про фінансування, а про збільшення виробництва боєприпасів. Ми розуміємо, що український мобілізаційний резерв перебуває не у найкращому вигляді.

Ключова задача Путіна – тиснути на Трампа в непрямий спосіб, в непомітний спосіб, щоби Трамп тиснув на нас. Але, як зазначили і керівник російського міністерства закордонних справ Лавров, і його заступник Рябков, поки тривають перемовини, війна все одно триватиме. Не буде перемир'я, і росіяни зараз хочуть досягнути максимуму на лінії фронту.

Хотілося б вірити, що Трампу буде вкрай складно зупинити вже запущені процеси, зокрема постачання боєприпасів. 

У цьому задіяні великі приватні корпорації, і якщо Трамп спробує надто жорстко втрутитися, вони можуть просто пригрозити перенести свої штаб-квартири в інші країни. У такому разі він неминуче зіткнеться з потужним тиском з боку бізнесу, що обмежить його можливості діяти радикально.

Однак покладатися на це не можна, адже Трамп залишається непередбачуваним і ненадійним. Цілком ймовірно, що він може поїхати до Путіна, повернутися і різко припинити будь-яку підтримку України. Я не вважаю, що це найімовірніший сценарій, але його не можна виключати. 

Якщо це станеться, запасів боєприпасів, швидше за все, вистачить на місяць-два, після чого ситуація стане критичною. У підсумку артилерію можна буде залучати лише у справді крайніх випадках. 

Найвлучніше позицію Трампа щодо Путіна та України можна охарактеризувати як нестабільну та непередбачувану.

Путін прохопився кілька днів тому в інтерв'ю, що задача – створити таку ситуацію, в якій європейці – це я зараз цитую Путіна, – махаючи хвостиками, почнуть бігти до ноги свого заокеанського господаря – йдеться про Дональда Трампа.

Це його бачення ситуації. Наше бачення ситуації – що Україна разом з Великою Британією, Польщею, Францією, Німеччиною, Балтійськими країнами та Румунію мають сформувати дуже швидку відповідь. Нехай вона буде теоретична, але вона має бути проробленою до дрібниць: хто буде керувати, чи будуть зведені штаби, якою буде система управління, якою буде система забезпечення.

І я це кажу не лише тому, що люблю Україну. Я розумію, що європейцям доведеться все одно давати відповідь в разі провокації проти Естонії, Латвії і Литви. Це потужні країни, це суверенні країни, але в них не надто глибокий стратегічний резерв.

Відповідь на це запитання — так. Європейська оборона має серйозні проблеми, які охоплюють усе: від збору розвідданих і високорівневого зв’язку - до командування та управління, мобільних штабів і бойових підрозділів на рівні корпусів і дивізій, зокрема артилерії та інженерних військ. Усі суттєво скоротили свої військові можливості, довівши їх до мінімального рівня. 

Запасів немає — ні надлишкової артилерії, ні зайвих боєприпасів, ні резерву інженерів. Це означає, що доведеться проявляти гнучкість і креативний підхід до використання військ, можливо, навіть перекваліфіковувати частину піхоти в інженерні підрозділи чи інші спеціальності. 

Яким би не було рішення, Європа повинна діяти негайно. Ми не можемо зволікати, очікуючи, що Трамп раптово скаже "ні", а Путін — "так", лише щоб потім усвідомити, що на необхідні зміни знадобиться рік чи більше. 

Деякі з них займуть ще більше часу. Ми повинні почати уже зараз, але мене турбує те, що я не бачу жодних активних дій у цьому напрямку. 

Ми досі перебуваємо на етапі обговорень, зосереджені на наданні Україні фінансової допомоги, сподіваючись, що цього буде достатньо. Але гроші самі по собі не вирішують проблему. Нам потрібні сильні, боєздатні збройні сили, здатні вести бойові дії, адже саме військова спроможність є справжньою валютою цього нового світу. 

Без цього м'яка сила, фінансова допомога та конференції — чи то в Мюнхені, чи будь-де інше — залишаються марною тратою часу. Вони не вирішують реальних викликів, з якими ми стикаємося сьогодні.