У парламенті США проукраїнські республіканці та демократи все ще мають більшість, - Піонтковський

Перше питання - процес, на який усі немовби сподіваються. Утім, тверезо мислячі люди цілком свідомі того, що Путін не готовий іти на мирні перемовини. Але буквально напередодні Нового року з'явився дуже потужний інформаційний вкид: 30 грудня має відбутися надзвичайно важлива зустріч, на якій буде про щось домовлено. І тут ми розуміємо, що не в цьому справа, а в певних сподіваннях дуже багатьох людей по всьому світу. Ті процеси, які увиразнились у цих псевдоперемовинах, - наскільки вони є реалістичними?

Інформаційні атаки та кампанії проти України, яка бореться, велись не лише в Росії, а й на Заході різними колами від самого початку війни. По-перше, Захід не очікував такого героїчного спротиву, як той, що відбувся в лютому-березні 2022 року. Це ввійде в підручники історії як «диво на Дніпрі», подібно до «дива на Віслі», коли поляки розгромили армію Тухачевського. Так само, як у 1920 році, у 2022-му Європа була врятована від навали.

Тоді був чудовий шанс досить невеликими зусиллями - поставками озброєння підтримати наступальний порив української армії. Усе могло закінчитися ще у 2022 році. Але ми стали свідками цих болісних, запізнілих і неповних рішень команди Байдена. Усе це супроводжувалося наративом, з яким я постійно боровся: так, українці — жертви агресії, ми їм співчуваємо, але ж ви розумієте, вони ніколи не зможуть перемогти росіян, не зможуть досягти своїх цілей, тому не витрачаймо час і гроші їм на допомогу - організуймо якесь мирне завершення конфлікту.

Цей наратив з приходом Трампа, який ніколи не вирізнявся добрим ставленням до України, звівся до ідеї заморожування конфлікту на можливій лінії зіткнення сторін. І як натхненний приклад нам пропонують корейський сценарій: подивіться, як чудово, - у Кореї конфлікт заморозився, і Південна Корея змогла стати процвітаючою державою, а Північна Корея тим часом занурилася навіть не в середньовіччя, а в первісне суспільство.

Але в підході президента Трампа до заморожування конфлікту є величезна різниця з підходом президента Ейзенхауера до заморожування корейського конфлікту. 

Трамп уже зробив дві найбільші політичні та методологічні помилки. По-перше, у майбутніх переговорах про заморожування він позиціонував себе не як союзника України, не як лідера вільного світу, на який обрушилися орди імперії зла і терористичних держав, а як безпристрасного посередника, який хоче зупинити якийсь територіальний конфлікт, що вирує десь далеко в Європі, та ще й отримати за це Нобелівську премію миру. А як діяв Ейзенхауер? Ейзенхауер діяв як глава коаліції, яка боролася з корейськими фашистами.

А друга, ще більш серйозна помилка Трампа, - вже циркулюють різні його плани, озвучувані такими відповідальними людьми, як його віцепрезидент, наприклад.

І в цих планах Трамп уже пропонує Путіну якісь гарантії беззахисності України.

 Ейзенхауеру не спало б на думку обговорювати з комуністичними бандитами Кімом, Мао чи Сталіним умови безпеки Південної Кореї - він сам реалізував ці умови безпеки. Умови безпеки України мають обговорювати лише з Україною. Ейзенхауер уклав угоду про взаємну оборону з Південною Кореєю і залишив там експедиційний корпус - сто тисяч американських військовослужбовців. Протягом 75 років це гарантувало безпеку Кореї.

Ці дві помилки Трампа, звісно, викликають дуже серйозне занепокоєння в Києві. І Путін одразу схопився за цю можливість. 

Для нього це ідеальна конструкція — домовитися про щось із Трампом, про заморожений конфлікт, наклавши на Україну умови, які обмежать допомогу від західних країн. Я вже казав, що такі переговори навіть почалися. І не Путін вимагав від Заходу, а команда Трампа почала з пропозиції, що Україна ніколи не зможе вступити до НАТО, потім — ще про щось інше. Адже Путін не може досягти своєї мети знищення української держави військовим шляхом. А таким шляхом він спробує реалізувати свої надії.

Проте це навряд чи станеться, адже Зеленський ніколи не погодиться на цей план. Здійсниться якийсь план розділення сторін, зробивши Україну беззахисною. І ми чудово розуміємо, що після цього в Україні виникне гостра політична криза в країні, яка після трьох років важкої війни втомилася від цієї війни. У ній з’явиться запит на так званих миротворців. Це може бути український політик, який скаже: нумо домовлятися з агресором, треба ж зберегти український народ. Ось такою виглядає ініціатива Трампа.

Путін зараз на відвертому куражі. Недарма Лавров, Путін і вся кремлівська свора озвучують постійно ультиматум. Коли ми говоримо про компромісне рішення відкласти питання щодо членства України в НАТО на якийсь час, на 10-20 років, у Кремлі відразу кажуть ні, бо прописали певний наступальний сценарій на найближчі пару тижнів, можливо, на місяць. Вони чекають, поки Трамп усядеться остаточно в Білому домі й після того вони, напевно, можуть повторити акт шантажу - з використанням «орешника», без використання «орешника» - і поставити ситуацію в ще гострішу, в ще пекельнішу і складнішу лінію, для того щоб підняти градус і потім намагатися виходити з ситуації, як Хрущов із Карибської кризи.

Можливо, так вони сподіваються. Тому що постійне повторювання з боку відповідних ріббентропів того, що вони тільки будуть посилювати свої ультимативні позиції, можливо, якраз і є свідченням цього.

З якою позицією ми будемо на початку лютого? Трамп буде змушений констатувати, що не зміг досягти згоди між Путіним і Зеленським. Він має приступити до реалізації своєї концепції. Як ми пам’ятаємо, він, як незалежний посередник, заявив: «Я спробую їх примирити і, якщо Путін не погодиться, я посилю постачання зброї Україні, а якщо Україна не погодиться, я взагалі припиню постачання зброї Україні».

На початку лютого Трамп має оголосити, кого він призначає винним у зриві переговорів — Москву чи Київ. 

Ми щодня чуємо від найближчого оточення Трампа – від його віцепрезидента Венса, від людини, з якою він і вночі разом, Маска, від його улюбленого сина Дональда лунають обурливі, образливі антиукраїнські заяви, на кшталт того, що Зеленський «обікрав Сполучені Штати на десятки мільярдів доларів». Очевидно, що всі симпатії Трампа на боці Путіна.

Але ситуація не така проста. У Вашингтоні є справжні друзі України - це республіканці, це проукраїнські члени конгресу, такі як Маккол, Роджерс, Тернер, той самий Помпео, про якого Трамп демонстративно заявив, що не візьме до свого кабінету, також Гейлі, дуже сильне крило республіканців, яке наполягає на підтримці України. Вони мають більшість у конгресі разом із демократами. Трампу потрібна підтримка республіканців, адже почнеться процес затвердження його кандидатур. А республіканці мають зовсім невелику перевагу — три-чотири голоси в будь-якій із палат. При цьому опозиція з боку цих проукраїнських рейганівських республіканців не дасть можливості когось затвердити, вони мають серйозний важіль впливу на Трампа. Тому я зберігаю оптимізм: проукраїнське ядро республіканців не дозволить Трампу так просто оголосити Україну винною і припинити допомогу.

Не слід забувати і про Європу. Європа вкрай налякана появою Трампа та його філософією рівновіддаленості. Європа розуміє, що відмова США від допомоги Україні є катастрофічною загрозою для неї самої. Адже якщо українська армія залишиться без підтримки, їй доведеться воювати самостійно.

Це чудово розуміють Макрон, прем’єр-міністр Великої Британії Стармер, і це чудово розуміє майбутній, я сподіваюся, канцлер Німеччини Мерц. Також це розуміє прем’єр-міністр Італії.

Ці лідери вже обговорюють питання про відправку своїх військовослужбовців, насамперед льотчиків, і великої кількості літаків навіть у разі відмови американців.

У лютому буде вирішене питання, чи здатен Захід захистити себе, адже ситуація гранично ясна: Україна, стікаючи кров’ю, боронить не лише свій суверенітет, а й незалежність Заходу. Європа це прекрасно розуміє. Вона 70 років мріяла про створення європейської армії, щоб не залежати від Сполучених Штатів. І ця європейська армія вже існує — це Збройні Сили України. Європа зараз не може допустити самогубства, залишивши цю армію без підтримки.

Ми станемо свідками дуже драматичних подій у лютому.

Сірий, чи точніше цифровий, кардинал Дональда Трампа Ілон Маск - це людина зі стратегічним баченням, яке надзвичайно важко передбачити. Він готовий атакувати і влазити навіть у місцеві політичні розклади - починає занадто брутально критикувати німецького канцлера Олафа Шольца, британського прем'єра Стармера. Пам'ятаєте, як Ілон Маск купив Twitter, мережу X, і наскільки це придалося Дональду Трампу і його штабу, публічному і тіньовому? І зараз Маск може намагатися просувати свій порядок денний, який не зводиться до розмови Наришкіна з Бьорнсом, ні, йдеться про якісь більші, континентальні події, зокрема про велику комунікацію з Китаєм. Недарма нещодавно Медведєв їздив до Пекіна, намагався про щось додаткове домовлятися. 

Маск називає ті самі прізвища, що і я, - я сьогодні говорив про Макрона, Стармера, Мерца. І Маск розуміє, що певною мірою контролює Трампа, з боку Трампа він обіцяє не допустити підтримки України. Але він боїться Європи, його безпрецедентно агресивний виступ на підтримку партії «Альтернатива для Німеччини» показує це.

Я думаю, Маск зараз уже працює не лише на Трампа, а відверто працює на Москву. 

Але я не впевнений, що йому вдасться змінити хід виборів у Німеччині. Однак він відчуває найбільш слабке місце в антиукраїнському істеблішменті — це відродження коаліції трьох європейських держав: Британії, Франції та Німеччини. Ця коаліція може впоратися з путінською шайкою навіть без допомоги Сполучених Штатів.

Але ще раз повторюю: не варто повністю втрачати надію на отримання американської допомоги. Трамп не налаштований підтримувати Україну, але, повторюю, рейганівські республіканці не менш впливові, ніж Маск.

Маск насамперед переслідує свої фінансові інтереси. Увесь його бізнес на 100% залежить від державних замовлень. 

По суті, він намагається приватизувати державу в особі Трампа. Але це ідея Березовського, Березовський теж хотів приватизувати державу, приватизувавши президента. Він відіграв величезну роль у перемозі Путіна і сподівався потім маніпулювати ним. Не знаю, чим закінчиться історія Маска, але це один із найпідступніших ворогів України.

Кремль може пропонувати і Європі, і колективному Трампу лише погрозу ескалації та експорту ескалації. До того ж з економікою у Кремля дуже недобре. Путін також упирається в ситуацію з оголошенням загальної мобілізації чи часткової посиленої мобілізації, але в нього нема конкретного військового рішення, крім постійних м’ясних штурмів.

Що ж насправді на дипломатичному фронті намагається виторгувати Путін у Трампа, які його торгові позиції? 

Путін торгується. Для нього не так важливі навіть територіальні захоплення. До речі, я припускаю, що він може проявити певну гнучкість у переговорах і навіть не наполягати, скажімо, на повному включенні – він, щоправда, і так його ніколи не матиме - так званих конституційно проголошених областей - Запорізької та Херсонської. Йому важлива не територія, а влада над усією Україною. Йому важливе послаблення, повне знищення  української державності.

Його план — укласти з Трампом угоду про замороження з гарантіями беззахисності України. Тобто починаючи з того, що йому вже дали: умова, що Україна не стане членом НАТО, він доб’ється відсутності баз, відсутності військових поставок тощо. Це йому Трамп надасть у своєму плані. 

Укласти формальну угоду про припинення вогню за умови повної беззахисності України. А потім спровокувати захоплення влади в Україні. 

Бо якби Зеленський підписав таку угоду — ще раз повторюю, він ніколи її не підпише, — це викликало б величезну політичну кризу в Україні, виник би запит на «зближення націй», на те, щоб якось домовитися з агресором.

Зверніть увагу, чомусь Путін щоразу у своїх виступах нагадує про одну річ: Зеленський нелегітимний, але є легітимні органи влади, є Верховна Рада, ми готові укласти будь-яку угоду з головою Верховної Ради. Він просто пропрацьовує цей свій план.

Отже, якщо Трампу вдасться нав’язати Україні таке беззубе заморожування з «гарантіями безпеки», в Україні виникне політична криза. І російські агенти - як у Криму, пам’ятаєте, провели засідання парламенту і привели до влади людей, які нібито «запросили» Путіна, - проведуть засідання Ради, виберуть нового голову, і тоді Путін скаже: Зеленського як президента більше не існує, а ось у нас є новий голова Ради, з яким ми укладаємо мирну угоду. Приблизно такий план.

Путіну не потрібні окремі території - йому потрібна вся Україна, повне знищення української державності. Він уже розуміє, що військовим шляхом цього не досягти. Ну, добре, припустімо, він завоює всю Україну - а як він її втримуватиме? Він зробить те саме, що Гітлер зробив із Францією в 1940 році, - знайде українського Петена, якого посадить в «уряд». Ось такий план у Путіна.