"В Україні ситуація критична, але в Європі ще гірше". Розмова з Анною Меленчук про протидію російській дезінформації

Еспресо раніше писав про вплив Росії на громадську думку у країнах ЄС та які інструменти країна-агресор для цього залучає. То ж у цьому контексті важливо також і розуміти, як Європа протистоїть цьому впливу, а ще важливіше – як з цим бореться Україна всередині держави, адже і тут помітний вплив країни-агресора.

В українців є стійкість до дезінформації

Як загалом ви можете оцінити зараз ситуацію в Україні у сфері протидії російській дезінформації?

Загалом ситуація критична як на державному, так і на громадському чи приватному рівнях. Робиться надзвичайно мало, бо тактики росіян постійно змінюються і в України елементарно недостатньо ресурсів, щоб присвятити час і розробити нові протидії. В основному дезінформація поширюється через соціальні мережі, використовується активно штучний інтелект, але у нашої держави немає можливостей активно реагувати на це.

На державному рівні робиться мало. Є Центр протидії дезінформації, але там робиться недостатньо. Раніше він був під Мінкультури, зараз центр відділили, проте не зрозуміло, яка там відбувається діяльність зараз. Знову ж таки, ресурси обмежені. 

Фото: з фейсбуку Анни Меленчук

Я б виділила два ключові нюанси: в Україні недостатньо ресурсів і немає хороших практик, якими б могли поділитися наші західні партнери. 

Звичайно, є хороші ініціативи з громадського сектору, цей же СтопФейк, інші ресурси, які Україна застосовує. Але цього дуже і дуже мало.

Якщо говорити про кіберборотьбу з Росією, що є частиною інформаційної війни, то є ж Держспецзв’язку, наприклад

У нас є CERT-UA, Держспецзв’язку – органи, які б мали займатися кібербезпекою в Україні. Вони мають деяке фінансування від західних партнерів. Якщо розглядати конкретно кібервійну, атаки на критичну інфраструктуру, то у нас є спеціальні відділи тощо. Але маєте розуміти, що хороший кіберспеціаліст на держслужбі отримує дуже малу зарплату. Такі люди довго там не затримуються. І знову ж таки, бюрократія уповільнює процеси, немає достатньої координації між органами. Держспецзв’язку був головним органом у кібербезпеці, але зараз не знаю що там відбувається у зв'язку з корупційним скандалом, а у Мінцифри недостатньо ресурсів аби перейняти естафету. 

Проти цієї великої російської дезінформаційної системи у нас лише громадські ініціативи?

Не зовсім. Все ж є на державному рівні щось, не можна казати, що в України геть нічого немає для протидії. Просто, ми говоримо про неспівмірні ресурси. Росія виділяє мільйони доларів, наймають людей в Африці для ботоферм і т.д. У них воно настільки продумано і довго будувалося, що ми не можемо щось вагоме протиставити. Ну і звичайно, атакувати завжди легше, ніж боронитися у кіберпросторі. Продукт розробити легше, ніж придумати антипродукт, до того ж це забирає певний час. 

Чому б тоді державі та громадським ініціативам не об’єднати зусилля? Невже немає нормальної комунікації?

Вони намагаються. Порівняно з іншими деякими міністерствами, Мінцифри більш відкрите до різних ініціатив. Це створює таку екосистему, де громадськість може запартнеритися з держорганами. Але, розумієте, через малий ресурс у держорганах, небагатьом ініціативам цікаве таке партнерство: відкрити якісь дані держава не може, гранту держава не надасть. Я не можу навіть назвати приклад ефективного такого партнерства.

Які, на вашу думку, Україна мала б робити кроки для покращення ситуації?

Перш за все – це нарощування людського капіталу і, знову ж таки, ресурсу у технологічній сфері. Звичайно, весь пріоритет зараз спрямований на безпеку через війну та технології з безпосереднім фізичним впливом на ворога. Це правильно. Відповідно, від цих інвестицій у військові технології воно матиме spillover на сферу дезінформації чи софт-технологій. Але потрібно нарощувати наші знання на державному рівні та робити цікавими ці партнерства, про які говорили, щоб ефективно боротися з гібридними впливами. Просто потрібно це робити й не чекати на допомогу. Ми самі маємо створювати рішення. 

Хотіла б також виділити й розвиток штучного інтелекту, імплементувати законодавство ЄС щодо регуляції AI: до прикладу, допомагати українським стартапам, громадським ініціативам. Це потрібно для того, щоб йти в ногу з часом, бо ці технології є інструментами дезінформації і вони швидко розвиваються. Якщо ви мене запитаєте, що одне ми можемо зробити, зважаючи на обмежені ресурси, то я відповім – більше звертати увагу на технологію штучного інтелекту, активно займатися його розвитком та спрямовувати на протидію ворогу. Крім того, завдяки AI можна створювати продукти, які допоможуть населенню відрізняти фейк від правди.

На заході люди до цього ставляться більш розслаблено, бо вони не бачать у дезінформації загрози своїй нацбезпеці

Все ж, попри критичну ситуацію, експерти кажуть, що українці досить стійкі до дезінформації

В українців є стійкість до дезінформації, бо від того як ми сприймаємо новинні ресурси залежить наше виживання. Особливо, якщо це стосується внутрішніх переселенців – вони по кілька разів перевіряють інформацію. Якщо порівнювати нашу стійкість до дезінформації і стійкість у європейських країнах, то у нас вона вища. На заході люди до цього ставляться більш розслаблено, бо вони не бачать у дезінформації загрози своїй нацбезпеці. 

У нас люди через певний час навчилися цифрової гігієни. І цього Росія недооцінила. AI-відео пересічний громадянин може оцінити як фейк, але це поки. Такі технології розвиваються і вони щомісяця дешевшають. В США дослідили, що створити фейкове AI-відео коштує кілька доларів. І це показує, як швидко такі технології розвиваються, і невідомо наскільки українському суспільству вистачить цієї стійкості, аби відрізнити фейк від правди. На українському ринку є кілька приватних та громадських ініціатив, які б’ють на сполох та намагаються щось робити у цьому напрямку.

Приклад російського діпфейку, спрямований на дискредитацію мобілізації в Україні:

Приклад українських акцій: