Якщо Україна не захиститься НАТО, то Путін розв'яже нову війну, - Фейгін

Цивілізована частина світу провела Саміт миру, нецивілізована поїхала звітувати перед своїми північнокорейськими кураторами. Що Путін повіз до Північної Кореї?

По-перше, зауважте, Україна протягом значного часу підписує угоди про гарантії безпеки. Це якась форма мавпування, бо Росія тепер теж підписує угоду про забезпечення взаємних гарантій безпеки, їхній аналог, тому що там є пункти про військову допомогу, про умови, при яких напад на одного з учасників угоди буде потребувати військової допомоги з боку іншого і так далі. Тобто це в якомусь сенсі взагалі нагадує, що у вас союзники й у нас союзники. Ось, у вас там Америка, ви підписали 13 червня таку угоду, а ми ось з Північною Кореєю підписуємо. Мабуть, вони також цінно це відчувають, постававши рівнозначність цій угоді. Це по-перше.

По-друге, цей візит і символічний, і практичний. Я не недооцінював ступінь саме сенсу його, тому що, як Гітлер їздив до Муссоліні, а міг і не їздити, викликати до себе, але все-таки це робив. І у цьому сенсі військові союзники, вони зближуються через такі візити. Дивіться, є ідеологічна, навіть неочікувана сторона цього візиту, при якій Путін рецепірує північнокорейську модель системи в Росію. Ось хтось скаже: "Ну, неможливо, де північнокорейці, де Схід, а де Росія".

А от посудіть самі, тоталітарна система, вони вже тепер однакові, в сенсі її тоталітарної сутності з окремими, звичайно, застереженнями, бо Росія вийшла все-таки з вільного стану, а Північна Корея у такому стані ніколи не жила. У них 80 років династія Кімів керує тоталітарною комуністичною Північною Кореєю.

Але ми вже бачимо тенденції, Путін збирає свою династійну систему.

Ми про це вже говорили й не раз. Протягом травня і на інавгурації його наступного терміну, так званого терміну, його, звичайно, ніхто не обирав, він будує династійну тоталітарну систему. Він вже залучає родичів. Буквально днями він призначив свою племінницю, дочку двоюрідного брата, якусь таку Цивільову, дружину міністра Цивільова, колишнього губернатора Кузбасу, який родом з Санкт-Петербурга, - зробив заступником міністра оборони. А до цього Дмітрія Патрушева зробили віцепрем'єром. А до цього, одночасно з цим, сина Юрія Ковальчука зробили головою Рахункової палати. Дочки його виступали на міжнародному петербурзькому форумі.

Ми бачимо, що це нагадує північнокорейський режим Кімів, який не змінюється. На місце одного помираючого предка приходить його син. І я думаю, що у Путіна в голові вже складається ця модель і показати цю близькість він має безпосередньо. Це не можна робити по телефону. Це не можна зробити на бронепотязі у Владивостоку. Але своїм візитом він показує, якою буде політична система в Росії.

Паралельно з цим зараз обговорюють, чи виходить з цієї угоди, повертаючись до військової складової, те, що північнокорейські військовослужбовці можуть з'явитися в Україні. Цього не можна виключати. Хоча я не думаю, що угода, обов'язкова умова, щоб перешкоджати тому, щоб привезти північнокорейців. Привозили ж непальців, привозили африканців, багато кого, тому північнокорейці могли б з'явитися, мабуть. Я так розумію, що на державному рівні у цього є і матеріальні, й інші складові, про які домовляються, це з одного боку.

А з другого боку – це все-таки така витівка авантюрна. Розумієте, опинитися між росіянами та українцями, треба хоча б мову розуміти, менталітет. Я дуже сумніваюся, що молоді люди, а скоріш за все це будуть північнокорейські військовослужбовці достатньо молоді, що вони зможуть розуміти, як себе вести на цій війні між слов'янами. Тобто я думаю, що там спад буде катастрофічний, бо ми усвідомлюємо, що армія КНДР при всій її зухвалій потузі, яку малює сама північнокорейська пропаганда, але це загалом дуже несучасна, відстала армія в шапках-ушанках.

Путін пустив КНР в Японське море, знаємо, що впродовж років це питання стояло дуже гостро, а також і судноплавство по річці Туманній чи Угрюмій було обмежено. Це путінська торгова пропозиція, а китайці теж раді старатися.

Позиція Китаю щодо московського режиму і Путіна виходить з власних інтересів, а не з інтересів Москви, союзницьких зобов'язань, ще чогось, це все дурниця.

За XX сторіччя ми пам'ятаємо, як змінювалися відносини між Пекіном та Москвою, навіть при Мао. Від любові при Сталіні до фактично війни на о.Доманський вже при Брежнєві й так далі. Це успадкувалося при Горбачові неймовірними зусиллями у зв'язку з "перебудовою", яка також не особливо схвалювалася з боку Пекіна, але все-таки потепління відбулося. Китай пішов своїм шляхом, Москва - своїм.

А на сьогодні Китай усвідомлює васальну залежність Москви. Просто у Москви нема варіантів вибору. Вона обмежена. Глобальні двері у глобальну економіку та у глобальний світ зараз тільки через Китай. Вони не можуть відкритися через Захід.

Китай не хоче, щоб Путін програв цю війну, бо  якщо він програє - це хаос всередині самої Росії.

До влади можуть прийти прозахідні сили, які скажуть: "А навіщо нам Китай? Що це за стратегія на Схід? Нас таке не влаштовує". Але він і не хоче великої перемоги Москви, тому що, якщо Москва захопить Україну, то Пекіну це також невигідно.

Москва відчує свою самостійність і скаже: "А ми не потребуємо якихось господарів на Сході, які нам будуть наказувати, як себе вести". Тому Китаю важливо зберігати цей крихкий баланс, і найголовніше – керуватися своїми інтересами.

Чого хоче Китай? Він хоче інтегрувати Тайвань. Однозначно хоче повернути, безболісно, без війни. Так само як це він зробив з Гонконгом, Макао і так далі. Він хоче повернути Тайвань під свій контроль. Це очевидно. Проти цього заперечують, і є суттєві сили, не беремо сам Тайвань, але і США. Вони охоплені позаблоковою угодою з Тайванем. Японія загалом не зацікавлена та й інші країни. Навіщо це їм? Це посилює Китай.

З іншого боку – Китай зацікавлений, скажімо так, у продовженні суперництва з Заходом, передусім з Вашингтоном, але в жодному разі не доводити це суперництво до збройного конфлікту, тому що це зовсім не потрібно Китаю.

Ось, зовсім Пекіну це не потрібно, бо Китай має гігантський торговий оборот з Європою і з Америкою, і зацікавлений у продовженні цієї співпраці у тому чи іншому вигляді. Економічно Китай гранично зацікавлений у нормальних, стабільних відносинах з Заходом, зберігаючи свої претензії на світове лідерство, на глобальне лідерство. Тому що Китай постійно називає себе поряд зі США головною наддержавою. Вашингтон постійно опускає Китай: "Ні, ви – регіональна держава". Це й Обама робив, і зараз Байден робить, вже не говорячи про Трампа. Трамп налаштований люто антикитайськи.

Багато подій ще й пов'язано з тим, що у листопаді очікуються вибори.

Якщо до влади прийде Трамп, ну, тоді Китаю сильно не поздоровиться. І вони це розуміють.

Вони ж пам'ятають ті чотири роки, з 2016 по 2020 рік, коли своїми рішеннями Трамп, по торговій угоді, по виводу виробництв з території Китаю, дуже сильно повпливав на ситуацію. Тим більше нагадаю, що по наслідках ковіда, а Трамп застав частину самої епідемії попри те, що у 2021 році у січні інагурувався новий президент Байден. Він хоче вимагати з Китаю якихось компенсацій та всього іншого.

Це всього лише привід. Справа не у грошах, яку можна по судах виграти в Америці та вимагати їх від Китаю. Це привід для тиску на Китай та отримання від нього вигідних рішень, передусім економічних. Китай це усвідомлює і безумовно готується до моменту, що, якщо раптом Трамп прийде до влади, то, як себе поводити у цій ситуації тиску.

Якщо виходити з того, що проговорювалося і не проговорювалося на Саміті миру у Швейцарії, які перспективи проведення ще додаткової мирної конференції? Могло б все до того йти, якби не ідіотський, варварський ультиматум Путіна, але він на це пішов.

А я скажу так, що, якби Путін цей ультиматум напередодні Саміту миру не викатив, то і до самого Саміту було б дещо занижене ставлення. А тут відразу з'явилася актуальність затягувати Росію, проводити другий саміт. При чому якось безглуздо поспішили швейцарські організатори, що його треба провести до виборів у листопаді у США. Мені здається, це безглуздо. Ти приймаєш рішення, а приходить президент Трамп, і їх треба всі змінювати. Кардинально чи не кардинально, але все одно це змінить ситуацію.

Краще дочекатися американських вибрів. З'ясується, хто стане президентом і тоді якимось чином діяти, відповідаючи цій новій ситуації. Очевидно, що це будуть різні доктринальні позиції між Байденом і Трампом. 

Китай не брав участь, тому що не бачив своєї прямої вигоди, навіть у якості спостерігача, як відправити Лі Хуея, який є представником по цій темі. Не побачив своєї прямої вигоди, тому США в представництві Камали Гарріс взяли участь, знизивши таким чином важливість саміту. Байден не прибув на швейцарський саміт.

Плюс, там загалом три пункти, які не вирішували проблеми війни як такої й були погоджені більшістю учасників ще напередодні цього саміту. Тобто це повернення дітей, обмін заручників, військовополонених. Також це зернова угода та атомна безпека. А ще у зв'язку з можливістю ударів по атомних станціях, зокрема Запорізька АЕС. Зернова угода, яка так чи інакше продовжує існувати у басейні Чорного моря. Вантажі возяться. Можливо, не у тому обсязі, бо створюються проблеми, але тим не менш.

Тобто, не побачивши значущих можливих рішень, Китай відсторонився від цього Саміту, аби своєю присутністю не підіймати йому вагу.

Але ж Китай виступив зі своєю ініціативою, що взагалі треба провести іншу конференцію, мовляв, ми готові її провести саме за участі Росії. Я, наприклад, не вірю в участь Росії у такому наступному швейцарському саміті, якщо не будуть прийняті її якісь попередні умови. А які це попередні умови? Відмовитися від міжнародного права, а воно зведено в ранг головного, вирішального інструменту врегулювання війни в Україні. То як же Москва може з цим погодитися?

Все, що Путін озвучив, - це немає ніякого відношення до міжнародного права.

Він пропонує зовсім на інших підставах домовлятися, тому така реакція: "Ну, що це таке? Як це ми можемо вивести війська? Українські виходять з території під приводом того, що ці території включені у склад Російської Федерації". Ну, логіка ж зрозуміла, ви завтра включаєте що завгодно, знаєте, Аляску, штат Вашингтон, когось включаєте і кажете: "Загалом-то, це наша територія, у нас же у конституції це написано. Відійдіть від адміністративного кордону!". Це ж безумство. На таке погодитися не можна. Навіть обговорювати це небезпечно, тому що таким чином легітимізується взагалі можливість обговорення таких безумних вимог.

Якщо Путіна зараз запросити, то він скаже: "Я ж вам план озвучив. Я ж сказав, що моя Аляска, давайте обговорювати". І будуть сидіти обговорювати: "Ні, ви знаєте, все-таки ЗСУ не можуть відступити від адміністративних кордонів Запорізької, Херсонської, Донецької, Луганської областей. Ну, як же, вони ж не відступлять, це ж територія України". А він: "Не територія України, це російська територія. Ми у конституцію у себе написали". Ви розумієте, наскільки це безумно з точки зору міжнародного права. Абсолютно безумно, там нема чого розмовляти, нема про що.

Але чомусь Путін же озвучив саме такий план. Він більш радикальний, ніж пункти, які раніше публікував. Моя думка, моя оцінка, що він це зробив для американців передусім, навіть не для швейцарського саміту. Він показав американцям, що ось його позиція, продавлюйте її.

Ми знаємо, що конфіденційний обмін і конфіденційні консультації були між Вашингтоном і Москвою. Вони протягом усього цього півріччя, як мінімум, сильно інтенсифікувалися.

Це можна зрозуміти по візиту Саллівана у Київ, коли він казав, що не треба НПЗ обстрілювати. Це теж, мабуть, якісь з домовленостей, вимог з боку Москви.

Ця довга затримка з рішенням США дозволити Києву використовувати західну зброю, зокрема американську, HIMARS. Ми знаємо, що HIMARS обстрілюють сусідню територію, Білгородську область. Затримка цього рішення також була викликана тим, що з Москвою намагалися домовитися, щоб вона на Харків не наступала, не робила дій, які призведуть до масових жертв у Харківській області. Ми ж це розуміємо. Про це писалося, опосередковано повідомлялося. Це не так сильно заперечувалося анонімними джерелами у Білому домі. Цього не відбулося.

І Путін підбив підсумки цим консультаціям, він сказав: "Ні, чотири області мають мені віддати. Ні, ще санкції мають скасувати. І повна заборона на вступ України в НАТО". Це безумні умови. Він хоче і отримати території, і обмежити суверенітет України, що призведе зрештою до війни.

Якщо Україна не захиститься НАТО, то буде нова війна. Важливо зрозуміти цей зв'язок. А про угоди він нічого не говорить, про гарантії безпеки, тому що вони вже після війни. А він не дасть цій війні закінчитись, у буквальному сенсі, щоб ці угоди про гарантії безпеки стосовно України почали діяти. Це також очевидно. Тому що план Путіна – це захоплення всієї України.

Але з усім тим обговорювати серйозно швейцарський саміт не міг цю пропозицію, там нема змісту, сутності її реалізації. А з іншого боку звучать голоси, що треба Росію запросити на саміт, вона повинна брати участь. Мені здається, що це віз попереду коня, як кажуть. Спочатку потрібно домовитися все-таки, на яких підставах готові шукати компроміс сторони. Якщо відмовитися від міжнародного права як такого інструменту, а це можливо, то питань нема.

Добре, давайте тоді будемо дипломатичним, військовим, політичним, іншими способами шукати компроміс, але тоді й відповідь має бути адекватною. Тоді, вибачте, ми знімаємо всі обмеження. Хочуть країни, постачають будь-яку зброю. Ми більше не боїмося військового зіткнення. Ми знімаємо з України відповідальність залишатися без'ядерною державою. Чому вона має дотримуватися Будапештського меморандуму? Москва заперечує Будапештський меморандум, вийшла з його зобов'язань щодо забезпечення територіальної цілісності та поваги суверенітету України. То чому Україна має продовжувати дотримуватися цього без'ядерного статусу? Чому? Де логіка, хоч якась?

Якщо ці всі обмеження знімаються і всі домовляються за правом сили, що пропонує Москва і називає це геополітичними реаліями чи ще чимось, то хай це у два боки діє. Тоді треба не великі швейцарські саміти проводити, а зібрати сторони, які зберуться у локальному форматі, 5-6 країн з однієї та з другої сторони, хай Китай це організовує, і тоді вже розмовляти з позиції сили. Ось і все. А ми будемо збільшувати постачання озброєння.

Путін же хоче, щоб стосовно нього ніяких міжнародно-правових вимог не було, а стосовно України вони зберігалися - і по без'ядерному статусу, і по зупиненню постачання озброєння, і Бог знає ще чого, по статусу мови. Вишукувати способи, щоб Україна залишалася у міжнародно-правовому режимі, дотримуючись норм міжнародного права, вимог питань безпеки – все, як диктується всім країнам світу членам ООН. А стосовно себе вони не збираються цього дотримуватися? Щодо своїх вимог, вони цього не враховують. Взагалі ігнорують це. Але це неможливо.

І тому швейцарський саміт, який наче виходить з пріоритетів міжнародного права, має для себе вирішити, чи він залишається у просторі міжнародного правового поля, чи йде у простір сили або якихось дипломатичних способів врегулювання, з поступками "мир в обмін на землю", щось таке.

Бо з Україною це не та ситуація, як на Близькому Сході з Ізраїлем або десь ще. Це взагалі інша ситуація. Україна була визнана членом міжнародної спільноти. Ці кордони, всі її права, її суверенітет визнавалися самою Росією. Багаторазово. Протягом десятиріч. Україна – це знову створена держава на уламках зниклої держави, а не якась держава, яка від когось колись від'єдналась. Україна ні від кого не від'єднувалася. Вона була створена точно так само, як і Росія.

Навіть росіяни святкують створення РФ, там декларація про суверенітет, відповідно, розпад Радянського Союзу, коли у грудні він спочив у Бозі з 1991 року. Чому Україна повинна у цьому сенсі шукати якісь історичні приводи, пояснення, погоджуватися з доводами Москви для того, щоб передивитися кордони, передивитися суверенітет країни. Це також знову створені країни - як Росія, так і Україна. Дві нові країни. А які вони вже мають історії, то це можна там закопатися.

Москва наполягає саме на цьому: "Ось ми - як Радянський Союз, Україна – це наша країна". Чого вона ваша? З чого вирішили? Вони себе вважають правонаступниками Радянського Союзу і так декларують свій статус, але це ж не в питаннях державних кордонів, суверенітету та всього іншого. Борги СРСР вони можуть наслідувати, але не більш того.

І правонаступництва у Росії при повному розвалі СРСР на його території нема ніякого такого права. Нема його, воно неможливе, тому що такої країни як Росія просто не було, її не існувало. Тому з цієї точки зору, і швейцарському форуму, й іншим аналогічним ініціативам доведеться вирішувати: ви відступаєте від міжнародного права чи намагаєтеся повернути Москву назад  в це поле?