Як навчити героїзму, що таке інтроверсія і коли дурному не сумно й самому – 5 книг про ментальне здоров’я

Культовим цей роман став настільки, що цього разу маємо навіть ілюстровану хроніку знімального процесу (його екранізації), яка дає читачеві змогу отримати цілісне уявлення про особливості створення проєкту. Тобто від дивовижного ландшафту, локацій і образів, аж до складних концепцій костюмів і унікальних цифрових ефектів – саме у такий спосіб книга Тані Лапойнт "Мистецтво й душа Дюни" (К.: BookChef) засвідчує ґрунтовний та новаторський підхід до перенесення на широкий екран класики наукової фантастики від Френка Герберта. Загалом цей шедевр уславленого автора – науково-фантастична сага з шести романів – був перекладений десятками мов, і, ставши класикою жанру, здобув мільйони шанувальників у всьому світі та обігнав в рейтингах навіть "Володаря перснів". Після феноменального успіху "Дюни" Айзек Азімов, Артур Кларк, Роберт Гайнлайн, Рей Бредбері та інші автори наукової фантастики так само отримали свої національні бестселери. Нагадаємо, як, за сюжетом саги, був час, коли старий Пол Атрід, таємничий Муад’Діб, володар Арракіса, покинув Галактику назавжди, і почалася епоха дітей Дюни - близнят Лето та Ганіми. Не просто дев’ятирічних дітей, а природною силою, стихією, об’єктом поклоніння та страху. А метою продовження їхньої історії, за словами автора, було "створити інший погляд на заселену людьми планету - як на енергетичний механізм". "Вона мусила проникнути у взаємозв’язок політичних і економічних концепцій, - так само дізнаємося ми про покликання історії Дюни. - А ще - дослідити абсолютне передбачення та його пастки. У ній мало йтися про наркотик, який розширює свідомість, і про те, що може статися внаслідок залежності від такої речовини. Про те, як питна вода стала аналогом нафти та самої води, субстанції, запас якої зменшується з кожним днем. Отож це мав бути екологічний роман із численними підтекстами…" Тож нова книжка про втілення цієї історії на екрані дозволить прожити ще одне життя з героями улюбленої класичної наукової фантастики, дізнавшись всі таємниці її героїв.

Так само, як чотири сюжети, в які вкладаються всі історії світу – від "Одіссеї" до "Гаррі Поттера" - ця книжка вміщує героїчні діяння усіх можливих персонажів у лаконічну структуру оповіді. Так само проста й головна ідея "Подорожі письменника" Крістофера Воґлера (К.: ArtHuss), яка нарешті видана в Україні: усі історії складаються з кількох однакових структурних елементів, що повсюдно стрічаються у міфах, казках, фантазіях і фільмах. Вони відомі як подорож героя. Розуміння цих елементів і їх використання в сучасному письмі важливі для всіх – і авторів, і читачів. Адже ці стародавні інструменти мистецтва оповіді бережуть в собі величезну силу й за розумного використання здатні зцілювати людей і робити світ кращим. Крім того, модель оповіді у дванадцять етапів, описана у "Подорожі письменника" - один із кількох шаблонів, які використовують для вивчення героїзму. І, будемо сподіватися, його навчання. Історично ж склалося так, що коли керівники студії "Волт Дісней" захотіли дізнатися чому їхній анімаційний фільм "Король Лев" був такий успішний, автор цієї книжки підготував для них коротку доповідь, яка стала легендарною. Тож сама книжка - це розвиток цієї доповіді, яка детально описує метод, що змінив ставлення Голівуду до кінематографічної розповіді. Формат, який колись рідко виходив за межі традиційного триактного плану, прийнявши комплексну теорію автора, став загальновизнаним. Причому якщо основною цільовою аудиторією спершу були сценаристи, то з часом, увійшовши у всі підручники з творчого письма, ця концепція знайшла прихильників і серед романістів, аніматорів, дизайнерів комп’ютерних ігор, драматургів, акторів, танцюристів, авторів пісень, військових, туристичних агентів і соціальних працівників. Модель подорожі у дванадцять етапів стала використовуватися в широкому спектрі дисциплін на кшталт маркетингу та дизайну продуктів як система керівництва,що точно передбачає злети й падіння в будь-якій складній справі. Вона надає читачам мову та метафори, які допомагають їм відчути більше контролю над власними зусиллями. Ба більше, ця книжка стала частиною життя багатьох людей, надавши їм орієнтацію на величний задум речей і спосіб передбачати труднощі й ладнати з ними. І ясна річ, робити усе це героїчно.

Попри те, що традиційне суспільство завжди плекає феномен колективізму, за всі часи у ньому все одно знаходилися ті, які пам’ятали про цілющу можливість самотності. Внутрішня еміграція, відокремленість від загальноприйнятих гасел на зразок "гуртом і батька легше бити", з часом породили впевненість у тому, що "дурному не сумно й самому", яка цього разу втілилася в книжку Вівека Мурті "Самотність" (К.: Лабораторія). Тож один з колишніх високопосадовців і найголовніших лікарів у США вирішив дослідити, чому ми почуваємося все більш самотніми, якщо сучасні технології покликані нас об’єднати. Він опитав багатьох людей, які почуваються самотніми, і визначив, що стоїть в основі цього болючого стану та як його можна подолати. Вмістивши у своїй книжці справжні життєві історії про те, як в основі депресивних розладів, жорстоких вчинків, залежностей, стресових ситуацій вдома і на роботі стоїть саме самотність, покинутість і бажання, щоб тебе помічали. До речі, щодо останньої опції в автор є слушне застереження. "Самотність визначається нашим внутрішнім рівнем комфорту, - нагадує він. - Саме це відрізняє самотність від усамітнення. Коли нам самотньо, ми нещасні й прагнемо позбутися цього емоційного болю. На противагу до цього, усамітнення — це стан мирного перебування сам на сам із собою чи в добровільній ізоляції. Це чудова нагода для самоаналізу і можливість поспілкуватися із собою без того, щоб нас відволікали чи турбували. Усамітнення підсилює розвиток нашої особистості, креативність та емоційний комфорт, дозволяючи нам розмірковувати, відновлюватись і поповнювати запас життєвої енергії. Упродовж тисячоліть монахи й аскети в різних духовних традиціях прагнули усамітнення як можливості для самозаглиблення і поновлення зв’язку з божественним. На відміну від самотності, усамітнення не обтяжене соромом. Це радше сакральний стан". Таким чином, якщо впоратися із хронічною проблемою самотності, яка тільки шкодить нашому здоров’ю та соціальним зв’язкам, на думку автора, можна буде усамітнися, подумати, і глобально подолати нетерпимість, нетолерантність та зробити людей у світі і справді пов’язаними. Причому не штучно, за допомогою технологій, а якісно - завдяки усвідомленню кожним своєї ролі щодо інших.

Продовжуючи розмову, почату у попередній книжці, авторка наступної так само переконує нас, що не треба вдавати із себе екстраверта, щоб реалізуватися у світі. Також у дослідженні Голлі Ґерт "Місія інтровертів. Чому світу важливо, щоб ви були собою" (К.: Наш Формат) нам доводять, що не потрібно прикидатися, ніби нам подобаються гучні вечірки, чи говорити на публіку (якщо це справді не подобається) - достатньо просто бути собою, бо в цьому наша сила. "Ну він же інтроверт! ", "Ну вона ж інтровертка!" - погодьмося, часто це звучить як образа, немов інтроверсія - це якась вада. Натомість усе якраз навпаки, як переконує авторка, - це перевага і благословення від Бога. Саме у такий спосіб і побудована ця книжка, яка відповідає зокрема на такі питання: "Як бути, якщо мене не розуміють?", "Як пояснити, що мені потрібно почитати книжку, а не піти на зустріч?", "Я такий від народження чи під впливом соціуму?", "І що взагалі коїться в мозку інтровертів та екстравертів?". Авторка наводить приклади зі свого життя, розповідає історії видатних інтровертів і здійснює захопливий екскурс у науку, що допомагає глибше зрозуміти психологію інтровертів. А також показує, що світу однаково потрібні екстраверти й інтроверти, чоловік і жінка, день і ніч, суша і море. Ці протилежності доповнюють одна одну. Що ж буде, якщо інтроверти вдаватимуть екстравертів? Як мінімум, у світі порушиться баланс, а як максимум — замість нових Альберта Ейнштейна, Стівена Спілберга, Мерил Стрип чи Джоан Роулінг ми отримаємо більше нещасних людей. Також у книжці розповідають про те, як інтровертам сприймати власні особливості за переваги, а не вади, взаємодіяти з людьми та вчасно "перезаряджати батарейки", дослухатися до себе й розкривати власну природу. І в жодному разі не намагатися вдавати екстравертів. А екстравертам ця книжка допоможе краще розуміти своїх тихих друзів, які так само потрібні світу.

Тема смерті завжди обговорювалася у багатьох культурах світу. В українців до неї за всі часи так само було особливе ставлення. Можливо, не настільки критичне, як у самураїв, які мали щоранку прокидатися з думкою про смерть, але все одно ця тема присутня у нашій фольклорній традиції. Але, знов-таки, у "дорослій", а як щодо дітей? Цього разу книжка Вольфа Ерльбруха "Качка, Смерть і Тюльпан" (Житомир: Видавництво) якраз про це. Тож перед нами культова книжка німецького автора та ілюстратора, над якою він працював більше 10 років, і яка стала однією з найкращих дитячих книжок світу на тему смерті. Це лаконічна філософська історія, що розповідає дітям про смерть, яка постає як щось неминуче, але водночас зовсім не страшне; як щось таке, з чим можна примиритися, жити і навіть дружити. Історія, представлена автором, розповідає про знайомство качки та персонажа на ім’я Смерть, який, як виявляється, слідкував за нею все життя. Обидва стають друзями, обговорюючи життя, смерть та те, на що може бути подібне існування після смерті… Де тільки не відбуваються ці філософські обговорення! Наприклад, у болоті, де живе Качка, і тоді дійство нагадує українську традицію, коли герой достоту вимотує Смерть різними випробуваннями. "Невдовзі Смерть мусила визнати, що її любов до бабрання в мулі таки має межі. "Пробач, - сказала вона, - я більше не можу бути в цьому мокрому місці"". Але це, нагадаємо, таки "німецька" історія, тому такі хитрощі тут скороминущі, адже мова про серйозні, філософські речі. "Іноді Смерть читала думки: "Якщо ти помреш, то зникне й ставок – принаймні для тебе". - "Ти впевнена?" - здивувалася Качка. - "Впевнена як ніхто", - відповіла Смерть. - "То це навіть добре, значить, я не буду сумувати за ним, коли..." - "Коли ти помреш", - сказала Смерть. Їй легко було говорити. - "Давай спускатися, - по хвилі попросила Качка. - На деревах такі дивні думки лізуть до голови". Книжка була номінована на Німецьку літературну премію "Deutscher Jugendliteraturpreis" та відзначена нідерландською нагородою "Золотий олівець", а згодом її перетворили на мультфільм, який отримав кілька нагород, зокрема, як найкращий анімаційний фільм на міжнародному кінофестивалі "Шлінгель".