Як ставитись цивільним особам до скандалів в армії? Кейс 47 бригади та Маркуса

Якщо відірватися від особистості пана Маркуса, головна проблема його вчинку полягає у відкритті скриньки Пандори – винесенні на широкий загал вічного солдатського незадоволення рішенням командування. Солдати завжди незадоволені – це аксіома всіх воєн і всіх часів. Але так само залізним є правило, що це незадоволення має залишатися на рівні бурчання за вечірнім супом з побратимами. Але аж ніяк не виноситися на загал, та ще й брутальною лайкою.

Фото: elle.ua

Читайте також: Головний сержант "Маґури" Маркус подав рапорт на звільнення з посади. Командир бригади закликав відкинути конфлікти

Чимось подібним у наших ворогів якраз займався Пригожин. До чого це призвело, ми всі самі могли побачити. Але ж треба розуміти, що головною перевагою української армії є єдність у боротьбі за свою країну. І саме ця єдність перевішує будь-які проблеми, яких дуже багато і в ЗСУ.

Вчинок же Маркуса цю єдність руйнує і показує багатьом незадоволеним шлях публічного якщо не бунту, то, в усякому разі, винесення внутрішньоармійських та особистих проблем на публіку. Українська армія сильна своїм розумінням спільності задач, тому внутрішні сварки – це якраз те, що їй категорично заборонене. Власне, як і будь-якій армії.

Тепер щодо конкретних обставин. Вчинок Маркуса небезпечний ще й тим, що відсилає нас в умовний 2014-й, коли ЗСУ тільки народжувалися. І постійно стикалися з мінібунтами тих, хто не хотів вписуватися в структуру або хотів отаманити. Сам факт публічного викладення у мережу рапорту, який є службовим документом, є порушенням законодавства. Що у воєнний час є дуже небезпечним прецедентом. Сьогодні незадоволений сержант викладає рапорт з матюками на свого командира, якого ж сам нещодавно хвалив. Але тепер, на тлі серйозних втрат підрозділу, все пішло шкереберть, включаючи особисті стосунки. А завтра, може, якийсь генерал, незадоволений, що його якось обійшли по службі, викладе стратегічні плани чи піде давати інтерв’ю до невибагливих ЗМІ, ласих до сенсацій? 

Чи існують в ЗСУ проблеми з прийняттям рішень і використанням солдатів? Безумовно, їх дуже багато. Але це – місце для фахової розмови, а не істерик з вивалюванням особистих образ на публіку. Армія – це не місце для піару та особистих амбіцій. Так, армійські процедури можуть бути дуже осоружними для людей, звиклих до медійності. Однак по-іншому цей механізм примусу сотень тисяч людей не працює.

І ще один аспект, дуже неприємний. Він пов'язаний з постійним бажанням Офісу президента втручатися у дії військових. Та глибинній недовірі Зеленського і Ко до армії. Саме тому з самого початку ОП робить ставку на розкрутку своїх медійних облич, які мають, за задумом, акумулювати на собі всі позитивні сторони від дій ЗСУ. Щоби потім вилізти в списках на вибори. А прямо зараз протиставлятися у медійному просторі неугодним  генералам чи солдатам. Навіть якщо ці солдати чи офіцери – нижчі за званням, чи досягненнями, але їх, якщо вони у фаворі ОП, будуть виставляти на перший план. Хай це повністю суперечить армійській субординації та елементарній справедливості.
Це дуже гидотна тактика, яка дуже шкодила і продовжує шкодити з перших секунд згаданій єдності. Однак по-іншому команда Зеленського грати не вміє.

Фото: t.me/V_Zelenskiy_official

Ця тактика посилює розбрат в армії, постійно провокує скандали та заздрість. Історія з Маркусом, який в розпал бойових дій їздив фоткатися з президентом, за словами його ж побратимів, досить негативно вплинула і на ставлення до нього, і на загальний моральний стан бригади, яка якраз перебувала в кровопролитних боях. Та зазнавала втрат. 

Ця історія показує одне: армією мають керувати військові, а не політики. В армії не має бути місця політиці та особистому піару. Солдати мають займатися або піаром і волонтеркою на камеру, або воювати. В армії має бути чітка структура управління, куди не мають влазити спраглі особистого піару на війні політики.

Я поважаю сержанта Маркуса, який пішов на контракт в українську армію ще задовго до АТО 2014 року. Він пройшов бої першої хвилі — був під Слов’янськом, Вуглегірськом і Дебальцевим. На перший час пішов у цивільне життя. Але повернувся у 2022 році в ЗСУ. 

У нього є чимало публічних фото і записів разом із молодим офіцером Іваном Шаламагою. Вони були товаришами до цього рапорту і публічної сварки. Обоє молоді, талановиті та безстрашні. 

Фото: https://www.facebook.com/47brigade

Я припускаю, що втрати під час контрнаступу по мінних полях у Запорізькій області підкосили їх обох. І в когось першого зірвало кришку. 

Але я прошу всіх утриматися від поділу на команди хейтерів і вболівальників. Упевнена, без цього запису у соцмережах з рапортом молоді чоловіки швидше б знайшли спільну мову і дійшли до логічного рішення.

Для всіх, хто пише, що хтось зламався і треба нести на смітник, я хочу нагадати, що чоловічий ресурс у нашій країні і на цій війні не безмежний. У нас не буде кращих. У нас не буде інших. Не приїдуть захищати Україну ті, хто втік як щур за всі долари світу. А отже, треба вести розмову з тими, хто не втік і не злякався. І своїм життям та роботою заслужив беззаперечну повагу. 

Я вірю в 47-му бригаду і те, що вона переживе ці конфлікти. Низка наших підрозділів переживала подібні хейти, але багато з них зараз стали знаком якості й тому, як правильно перемолоти російських окупантів. 

Спеціально для Еспресо

Про автора. Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.