Якими були економічні реформи за часів Леоніда Кучми

В жовтні 1994 року новообраний президент України Леонід Кучма виступив у Верховній Раді з доповіддю “Шляхом радикальних економічних реформ. Про основні засади економічної та соціальної політики”. Фактично цей документ дуже чітко визначив пріоритети,  принципи та зміст економічної політики на 1994-1998 роки, практична реалізація якої дозволила суттєво прискорити ринкові перетворення в країні.

В даному документі практично вперше містився аналіз причин економічної кризи, з якою зіткнулася Україна в процесі переходу до ринку. Але на відміну від інших документів, ці причини розглядались саме з позицій стратегічних помилок в економічній політиці, що здійснювалась з часу проголошення незалежності України. Серед таких помилок зокрема було «ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України». Ця специфіка полягала у відсутності системи державних інституцій, які б реалізовували заходи ринкової трансформації, висока концентрація базових галузей виробництва та ВПК, проблеми входження великих підприємств в ринкове середовище, слабкість виконавчої влади.

Серед помилок «у здійсненні зовнішньоекономічного курсу» називалась спроба «переорієнтації політики зі Сходу на  Захід» попри традиційну спеціалізацію України в рамках СРСР та низьку конкурентоспроможність своїх товарів. Ситуація також ускладнювалась “невиваженою” політикою надання валютних кредитів під гарантії Кабінету міністрів України та «некваліфікованим» запровадженням регульованого валютного курсу.

Монетарні обмеження за відсутності упорядкування бюджетних витрат призвели «до кризи неплатежів, заборгованості по виплаті заробітної плати, пенсій» тощо та «нових, більш високих емісійних ін'єкцій та реставрації суто адміністративних засобів економічного регулювання».

Помилковою була також політика “штучної консервації доходів  населення” з метою подолання інфляції. Ця помилковість була зумовлена нерозумінням джерел інфляції в Україні, яка «в своїй  першооснові … пов'язана із глибокими структурними деформаціями».

Документ також описував недоліки структурної політики та прояви непослідовності та суперечливості політики економічної лібералізації.

В цілому аналіз поточного (на той момент часу) стану української виглядав доволі об’єктивним. Водночас, економічна криза в період переходу до ринку була неминуча (про що говорилось в доповіді), як і помилки економічної політики. Але слід також визнати, що багатьох помилок можна було уникнути.

Ключова ідея програми полягала в тому, що прискорення ринкової  трансформації є єдиною умовою й основним засобом виходу з кризи та економічної стабілізації: «виснажливий період переходу від адміністративно-командної до ринкової соціально-зорієнтованої  економіки не може розтягуватися в часі до безкінечності. Або ми до мінімуму зможемо стиснути його перебіг, або залишимося приреченими на подальший занепад та деградацію».

Для вирішення названих проблем пропонувалось зосередити зусилля на фінансовій стабілізації, зміцненні банківської системи та національної грошової одиниці, інституціональних перетвореннях та приділити особливу увагу житловій, аграрній, зовнішньоекономічній та соціальній політиці. 

Документ не містив переліку конкретних заходів, термінів, відповідальних, тощо. Але він досить чітко визначав ідеологію та логіку економічних перетворень та параметри цілої низки майбутніх реформ, метою яких було створення «в Україні соціально орієнтованої ринкової
економіки». 

Так, реформа фінансової системи передбачала реальне   розмежування фінансової та кредитної системи, фінансів державних  підприємств та державного бюджету. Для подолання платіжної кризи пропонувалось перейти від авансових платежів до бюджету до виконання бюджетних зобов’язань за кінцевими результатами господарської діяльності. 

Реформування банківської системи передбачала прискорену розробку та прийняття законів "Про Національний банк України", "Про акціонерні комерційні банки", "Про  спеціалізовані банки",  "Про грошову систему",  "Про кредитну систему", "Про валютне регулювання" та інші. 

В документі відзначалось, що “тривале зволікання із запровадженням в обіг гривні є одним із суттєвих прорахунків”, адже саме грошова реформа є засобом “загальноекономічної стабілізації”, оскільки стабілізаційний потенціал українського карбованця вже практично вичерпано. 

Важливим  напрямом соціальної політики мала стати “передача у приватне користування населення державного майна, забезпечення на цій основі формування широкого прошарку акціонерів, їх реальної участі у розподілі прибутків”.

Серед пріоритетних реформ також називались роздержавлення та приватизація (в тому числі реформування відносин власності в аграрній сфері), реформа оплати праці («яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг», перегляд ролі та принципів визначення мінімальної заробітної плати), реформа управління державними підприємствами, перехід до “активної експортно орієнтованої стратегії економічного розвитку”.

В цілому можна зазначити, реалізація заявлених намірів прискорила процес ринкових перетворень в Україні, а багато положень залишаються актуальними й сьогодні.