Якщо Росія буде продовжувати ракетні удари, то в Україні настане гуманітарна криза – експерт Гендельман

Питання Ірану з близькосхідного перетворилося на наше вітчизняне питання. Зокрема, йдеться про іранську балістичну програму, ми розуміємо, що тривали дуже непрості перемовини, і наразі, наскільки я розумію є відчуття, що Росія може таки отримати вантаж балістичних ракет, якими вони збираються нищити нашу цивільну інфраструктуру. З другого боку з’явився доволі дивний вкид з боку одного з представників вищого військового ізраїльського керівництва, що буцім би, якщо Іран передасть таки Росії балістичні ракети, тоді може бути конкретна відповідь по Ірану. Як ви бачите іранську проблему, динаміку і шляхи її розв’язання?

Що стосується тієї заяви, про яку ви сказали, це неправильна інтерпретація, яку потім чомусь рознесли інші ЗМІ, голова ради нацбезпеки Ізраїлю Еяль Хулата сказав на конференції в Бахрейні, якщо Іран не спинити, то наступним кроком після передачі іранських дронів Росії може бути застосування іранських високоточних ракет Росією в Україні. Чомусь цю його заяву деяку ЗМІ зрозуміли як те, що якщо Іран передасть ракети Росії, то Ізраїль у відповідь передасть ракети Україні. Він нічого такого не говорив, і Україна нічого такого не говорила. Дивно, що хтось так зрозумів. І потім, зрозуміло, всі ЗМІ це рознесли. В принципі такої заяви не було, відповідно і говорити немає про що. Власне про передачу чи непередачу іранських ракет, як ми знаємо, розмови в пресі точаться про це вже мінімум два місяці.

Поки що факту передачі Іраном ракет немає і тим паче ми поки що не бачили жодного застосування.

Ми бачимо різноманітні обговорення, очевидно частина з того також якісь вкиди, що, можливо, іранці дали задню, можливо не даватимуть ракети. З іншого боку, що можливо це все димова завіса і все вже домовлено, і скоро ракети підуть. І Патрушев теж не просто так літав до Ірану. Можливо, там обговорювалися й проблеми виробництва іранських безпілотників у Росії, і можливо й передачі ракет. У будь-якому разі поки що це все на рівні обговорень. Але, звичайно, якщо їх передадуть достатню кількість, зрозуміло, що це створить додаткову велику проблему для України. Зрозуміло, що коли йдеться про те, яку вигоду конкретно для себе Іран може отримати від цієї угоди, багато хто говорить одразу про найвищу ставку, а саме про технології для ядерної зброї. Поки ще не факт, що Росія, навіть у тому стані, в якому вона зараз, піде на те, щоб саме створювати з Ірану ядерну державу, не факт, що навіть зараз Росії це вигідно. Але теоретично все може бути, ми вже в ході цієї війни не раз і не двічі бачили речі, про які казали, що цього бути не може.

Cподівання, як казали класики, це не план. У будь-якому разі розуміємо, що в Ізраїлі також надзвичайно серйозно ставляться до іранської атомної програми. Але ми в Україні зараз переживаємо надзвичайно непросту історію з актами геноциду проти цивільного населення, зокрема йдеться про тактику ракетних ударів по наших цивільних об’єктах. Зокрема, об’єктах критичної енергетичної інфраструктури. Таке відчуття, що Путін збирається не просто закошмарити, а застосувати цю геноцидальну практику для того, щоб схиляти наше вище військове керівництво до певних переговорних поступок. Наскільки вони в Кремлі далеко підуть в подібному?

Зараз зрозуміло як з опитувань громадської думки, так і за офіційними заявами українськими, продовжує звучати «ні переговорам, нас не зламати» і так далі. Але проблема в тому, що навіть якщо це справді не схилить Україну до переговорів, але це вже створює їй велетенські проблеми як енергетичні, так і фінансові, і все інше, передовсім проблеми ресурсів. І частину цих проблем вирішити можна. Як з обігрівом, так і з додатковими джерелами електроенергії, генераторами і так далі. Але це все потребує величезної кількості ресурсів, який із набагато більшою користю можна було б використати на фронті. І навіть такі прості речі, як ті ж буржуйки, які громадяни раніше купували для солдатів на фронт, зараз вони купують для себе. Гроші у них не гумові, те ж саме й на рівні держави стосується більших автотрансформаторів і так далі. Зрозуміло, що частина – допомога Заходу, як трансформатори, так і генератори. Але це все велетенські ресурси, вже на рівні мільярдів доларів, які з набагато більшою користю можна було використати на фронті. Зараз вони не використовуються на фронті і вже це саме собою погіршує обстановку для України, не кажучи вже про сам гуманітарний аспект. Починається зима, нема опалення, немає світла, навіть якщо український бойовий дух це не зламає, це створює дуже великі проблеми, для рішення яких потрібно витратити величезну кількість ресурсів, яких в Україні, як всі розуміють, не так багато.

Так, ми розуміємо, що війна – це також і про військові ресурси. Ви дуже слушно відзначили, шановний Давиде, так, що зламати ні збройні сили, ні генштаб у такий спосіб не вдасться, завдаючи настільки потужних ударів по енергетиці. Свого часу нацисти скільки не бомбили Ковентрі чи Лондон, вони не могли нічого осягнути у військовому плані. Але питання ресурсності – це надзвичайно важлива історія і я хотів би, щоби ви поділились своїми міркуваннями. Тобто, Кремль намагається взяти оперативну паузу, можливо там на пару місяців, для того, щоб перегрупуватися, чи він насправді потерпає від нестачі ресурсів тих самих ракетних. Тому що, наскільки розумію, їм вдалося відновити зараз своє ракетне виробництво. І коли ми рахували навесні, що у них закінчуються високоточні ракети, з’ясувалося, що певне число в них є. Як зараз можуть розвиватися оці от змагання ресурсів?

Що стосується конкретно ракет, не факт, що початкова оцінка наявних ракет була правильна, можливо вони мали більше, ніж вважалося, і плюс, як ви сказали, виробництво все ще триває. Можливо частини комплектуючих був зроблений запас більший, ніж ми думали. І далі поставки через сірі схеми, зокрема й через треті країни, можливо частково й з використанням іранського досвіду, який робить такі речі контрабандою військових комплектуючих через треті країни вже багато десятків років. Можливо це власні російські напрацювання, тому що в принципі часткові санкції на Росію були накладені ще з 2014 року, тобто як мінімум частково механізми поставок заборонених матеріалів вже налагоджені.

У будь-якому разі ми бачимо, що поки що всі ті надії на те, що скоро в Росії закінчаться ракети, поки не виправдовується.

Навіть, якщо вони `зараз витрачають більше, ніж виробляють, наявний запас дозволяє їм продовжувати удари по інфраструктурі в тому темпі, в якому вони їх проводять. І проблема саме з інфраструктурою в тому, що удари по ній мають накопичувальний ефект. Тому що, коли повертається постачання електроенергії, це не означає, що дійсно всі об’єкти відновлені, це просто вдалося перекинути додаткові потужності з інших генерувальних потужностей, гілки і так далі. Попри це об’єкти один за іншим ще більше виходять з ладу. Ми бачимо зокрема й офіційні заяви від української влади про 30%, 40%, і зараз вже говорять про 50% об’єктів. Зрозуміло, що суто математично, якщо продовжувати далі, рано чи пізно настане колапс і тоді вже дійсно недалеко до гуманітарної катастрофи. Поки що не так, але й Росія поки що не закінчила і ракети в неї ще є. Тому, якщо воно буде так розвиватись, то прогноз звісно не сприятливий.

З другого боку ми розуміємо, що оперативна ситуація на півдні нашої держави значною мірою змінилася після того, як росіян викинули з Херсона і з правого берега Дніпра. Просив би вас зараз проаналізувати ситуацію на півдні нашої держави. Зокрема зміну оперативної ситуації і чим вона загрожує російським інтервентам, зокрема йдеться про лівий берег Дніпра.

Звичайно, після виводу російського угрупування з правобережного плацдарму вся не тільки оперативна, але можна сказати й стратегічна обстановка на південному фронті і на фронті в цілому змінилася. Зараз із обох боків вивільнились значні сили. Позаяк конкретно на цій ділянці Дніпра великомасштабні форсуванні і тієї, і з іншої сторони зараз малоймовірні, росіяни, зрозуміло, зараз не будуть цього робити, бо вони б тоді просто не йшли з правого берега, а ЗСУ – в принципі не те щоб це теоретично неможливо, але малоймовірно, бо навіть, якщо припустимо, що буде достатній запас засобів, щоб перекинути війська конкретно на цій ділянці на лівий берег, буде проблема із їх постачанням. Складеться ледь чи не дзеркальна ситуація до тієї, у якій росіяни були на правому березі. Зараз немає навіть тих мостів, які були. Тому ймовірніше, що на цій ділянці продовжаться ті ж бойові дії у форматі, який ми бачимо зараз, тобто артилерійські дуелі, авіанальоти й дії ДРГ, як ми бачимо на тій же Кінбурнській косі, і бачимо дії далекобійної української армії, артилерії, РСЗВ, майже аж до Криму, той самий аеродром армійської авіації у Чаплинці і так далі. А власне великомасштабні військові дії як такі таким чином перейдуть на інші ділянки фронту. Зрозуміло, що теоретично найбільш вигідний і найбільш спокусливий у лапках варіант для української армії – це був би наступ із Запорізького напрямок у на Мелітополь з метою розсічення сухопутного коридору до Криму. Це різко погіршило б ситуацію для російського групування як в Криму, так і на лівобережжі Херсонської області. Вся проблема в тому, що російське командування теж це розуміє, тому перекидає сили і на той же Запорозький напрямок, і йде фортифікаційна робота навколо Мелітополя. Тобто проблема втому, що теоретично найбільш вигідний напрямок для обох сторін, якщо вони обидві будуть перекидати туди сили, то питання в кого їх вистачить більше, і чи справді їх вистачить Україні для наступу.

А вскрити так званий Мелітопольський напрямок, вскрити лівий берег з півночі – наскільки б це було проблематично? Я навіть не знаю, яким числом своїх військ диспонують російські інтервенти там.

Проблема в тому, що  як мінімум тих сил, які виведені з правобережжя, тут варто робити також поправку на те, що залишається весь інший фронт, є повідомлення про те, що частина виведених з правобережжя сил можливо вже перекинута у Донецьку та Луганську області, тому не факт, що вони зможуть їх всіх зосередити саме на південному напрямку. Але знову ж, для оборони зазвичай потрібно менше сил, ніж під час наступу, за грамотного обладнання оборони звичайно. Головне, що зрозуміло, що російське командування теж готує оборону на цьому Запорізькому напрямку, і залишаються всі інші напрямки, Сватівський, Бахмутський, Вугледарський. В ідеалі, якби українській армії вистачило резервів кинути на всі ці напрямки, як мінімум зупинити просування у тому ж Бахмуті. Тому зараз питання яка кількість не стільки в російської, як в української армії, вже готових до використання сил, зокрема й виведених з правого берега. Плюс, як ми знаємо, постійно готуються  нові резерви, створюються нові з’єднання. Повідомлення про те, що створюється ще одна десантна бригада, ще одна механізована бригада, йдеться вже про створення нових армійських корпусів, правда проблема, якими темпами саме українське командування зможе готувати і плюс постійно виникає питання темпів поставок західного озброєння, бо в плані особистого складу українська армія може доволі швидко створювати нові з’єднання, але не враховуючи навчання і так далі, їх потрібно чимось озброювати, і поки ми не бачимо справді великих поставок, великого зростання поставок. Звичайно, частину можна взяти з трофеїв, з того ж Харківського напрямку, як повідомляється, взято доволі багато, адже вся проблема в тому, що фронт великий, крім створення українського ударного кулака для того ж Мелітопольського напрямку, бажано кинути резерви й на північний схід, і на Бахмут, словом, розсмикувати сили, яких в принципі не так вже й багато, бо резерви ще не повністю готові. Зараз ми в принципі перебуваємо у фазі, коли обидві сторони все ще займаються переміщенням сил та реорганізацією фронту, бо після виведення з правого берега всі ці переміщення ще не закінчились. Можливо через якийсь час ситуація й обстановка більш зрозуміла, бо поки що ми постійно бачимо повідомлення «перекинуті туди, перекинуті сюди», поки що не бачимо формування дійсно вже готових наступальних угрупувань. За якийсь час можливо ми вже це побачимо.

І питання використання стратегічних резервів з боку держави агресора. Російська Федерація намагається мобілізувати якомога більше число людей, я не знаю, яка ситуація у них з тією самою бронетехнікою, ми бачили непоодинокі відео із так званими бунтами від мобілізованих, але наскільки розуміємо, також працюють і так звані «заградотряди» і так далі. Ну і тут ключове питання у змаганні ресурсів, наскільки швидко Росія буде в стані підготувати нові частини і чи їм вдасться їх застосувати і швидко розгорнути ще й на північному напрямку. Ви, шановний Давиде, надзвичайно правильно відзначили питання, що вони б хотіли розтягувати наші ресурси на різні напрямки. Відповідно, можливо з такою метою, а можливо і справді з реальною підготовкою до відкриття нового фронту вони б зараз намагалися там розгортатися. Але питання техніки і питання часу.

З технікою, звичайно, питання складніше, вона просто так за повісткою до воєнкомату не прийде. Ми бачимо повідомлення, що дійсно техніки для оснащення всіх тих нових частин мобілізованих поки що не вистачає. Але в принципі мобілізовані в основному ще поки що використовуються для поповнення вже наявних підрозділів, вони в принципі вливаються в наявні підрозділи, як ми знаємо, у багатьох батальйонах до початку мобілізації було особистого складу до 50%, а місцями й менше, тому вони просто вливаються туди, там додаткова особливо матчастина не потрібна, але якщо зараз йтиметься про те, щоб дійсно формувати нові частини і може нові з’єднання, як говорилося про те, що можливо,  окрім третього армійського корпусу, захочуть створити четвертий і п’ятий, поки що таких повідомлень немає. Але з іншого боку зі всіх тих мобілізованих, за повідомленнями, у зоні бойових дій поки тільки до 100 тисяч осіб. Тому це ще не всі 300 тисяч мобілізованих, можливо у найближчі тижні ми побачимо додаткове поповнення. Не факт, що це будуть розгорнуті якісь нові з’єднання, можливо просто будуть підкидати додаткові маршеві роти, як на тому ж Бахмутському напрямку, коли просто потихеньку додають і потихенько протискають оборону по кілька десятків метрів, замість того, щоб справді, як належить за класичною військовою наукою, спочатку сформувати великий ударний кулак і потім дійсно масштабний наступ, не факт, що вони на це підуть. Можливо упродовж найближчого місяця, до кінця грудня, коли вже додатково мобілізовані закінчать навчання, можливо вони захочуть цього.

Але рівень боєздатності тих новостворених частин, так, надходять просто доволі тривожні новини з білоруського напрямку, так повідомляють наші офіційні особи, що можливе використання цього плацдарму. Але тут питання не лише бажання Путіна, так би мовити, пошугати нас з півночі, а й питання реальної боєздатності отих от свіжозліплених частин. Можна їх навчити збирати й розбирати Калашникова, але питання, якщо немає тієї чи іншої ударної групи бронетехніки, тоді можливі варіанти.

Звичайно, рівень боєготовності та боєздатності підрозділів, які створені суто із мобілізованих, невисокий, але проблема російської сторони, що зараз у них вибір не між хорошим і поганим, а між поганим і зовсім нічим. У них немає зараз другої кадрової армії. Єдине, що вони можуть використовувати, це мобілізованих, в ідеалі вони повинні розбавляти мобілізованими саме підрозділи, які все ж мають кадровий кістяк, скажімо так. Без цього їх використання малоефективне, але в будь-якому випадку це краще, ніж нічого.

В цій війні ми бачимо, що маса як і раніше має значення, навіть коли її якість не особливо висока. Маса краще ніж нічого.

Щодо Білорусі, то в плані маси там поки немає такої кількості, з якої можна було б створити якісь реальні наступальні угрупування, тому ГУР також постійно повідомляє, що поки не помічені ознаки створення наступальних угрупувань. Поки що конкретно російських військовослужбовців у Білорусі не стільки, щоб це становило загрозу. Можливо вони продовжать туди перекидати й далі, і через якийсь час дійсно там буде створене якесь наступальне формування, але поки вони не там.

У Будь-якому разі Патрушев і компанія не попереджали б нікого заздалегідь. І наостанок хотів би вас розпитати про вогневий контроль за Кримськими переправами. Наскільки ця історія є дошкульною для російських інтервентів і, відповідно, як може змінитися ситуація після звільнення і нашого контролю над Кінбурнською косою?

Конкретно щодо вогневого контролю зона дій вже наближається до Криму. Власне до перешийку ще не підійшла, але в принципі та ж Чаплинка, можна сказати, практично перешийок. Якщо будуть більш-менш регулярно діставати до цього району, бо мова про взяття саме перешийку, у будь-якому разі все лівобережжя зараз реорганізовується у цьому плані. Ми постійно бачимо повідомлення, що  із такого й такого населеного пункту російські війська відводяться, там залишаються тільки тимчасові патрулі, саме для того, щоб якомога менше військ були в зоні вогневого ураження українськими засобами. Конкретно Кінбурнська коса, оскільки вона далеко видається на захід, звідти можна вести вогонь російськими вогневими засобами по Очакову й прилеглому району, крім того, звідти ведеться розвідка, зокрема й радіоелектронна.

В ідеалі для України було б вигідніше захопити Кінбурнську косу, але питання, наскільки це можливо зробити саме засобами дрібних ДРГ, бо масштабний десант, навіть якщо його в принципі туди провести, знову ж потім виникає проблема його постачання.

У будь-якому разі локальні дії там, як ми бачимо, постійно проводяться. Потім можливо дійде і до чогось більш великомасштабного. У будь-якому випадку, якщо навіть українській армії не вдасться там закріпитися повністю, то як мінімум не дати там спокійного життя російській армії – це вже вигідно для української сторони, бо тоді російська армія не зможе вести звідти свою діяльність, яку веде зараз. Подальші дії повинні проводитись комплексно зі всіма діями як по лівобережжю, так і на запорізькому напрямку. Одночасні дії з двох напрямків, можливо з одного диверсійні, а з іншого більш широкомасштабні військові, можуть зійтись десь біля Кримського перешийку. Але знову ж, ми поки що не там, подивимось, як все розвиватиметься.