Зеленський повинен просити допомоги в Британії і Скандинавських країн в обхід НАТО і ЄС, – полковник Грант

Хотів би розпочати розмову з військового саміту, який відбувся в США. Термін «військовий саміт» ужив у нашому ефірі Деніел Фрід, колишній координатор Державного департаменту США з питань санкційної політики, зараз – член «Атлантик кансел». Він сказав, що Америка не хоче вступати у війну проти Росії, проте ми розуміємо, наскільки зараз розгортається воєнний сценарій, який може зачепити весь континент. Просив би оцінити саміт, зокрема зустріч президентів Байдена та Зеленського.

Гадаю, що ваш попередній гість має рацію. США намагаються робити все, що в їхніх силах, але тримають все на відстані витягнутої руки. Тобто вони не хочуть ні на крок наближатися до конфлікту. Вони усвідомлюють свої попередні дії, зокрема коли раніше казали "ні, ми не збираємося вам цього надавати, не будемо надсилати системи "Patriot", не будемо давати вам те, що зовсім не змінить ситуацію". Тому оглядаючись на минуле, зараз вони можуть собі дозволити передати "Patriot". Проблема такого способу співпраці в тому, що все відбувається дуже повільно, а ситуація зараз на полі бою у нас дуже складна. Настала пора, коли потрібна ініціатива, щоб швидко рухатися вперед, щоб тиснути на Росію. Але ми не можемо її проявити, якщо Америка не поспішає з наданням зброї та підтримки. І на даний момент я не бачу ознак, що ця підтримка надаватиметься швидко, створюючи проблеми для противника на полі бою.

У будь-якому разі американці пообіцяли нам поставити батарею Patriot. Це надзвичайно серйозно, хоча, на лінії фронту зокрема, наші військові чекають на важку техніку. То наскільки зараз європейські країни, Велика Британія чи Сполучені Штати дозріли до постачання нам важкої техніки? У першу чергу йдеться про танки Abrams чи, можливо, Leopard-2.

По-перше батареї "Patriot" не змінять правила гри. Що вони зроблять, так це підвищать якість протиповітряної оборони, і це може зупинити Росію від відправки чергових бомбардувальників в Україну. Це така система озброєнь, яка дійсно може знешкоджувати їх та збивати крилаті ракети. Але величезної кількості "Patriot" очікувати не варто, і надійдуть вони не раніше як за пів року. Тому це не те, на що люди повинні звертати особливу увагу, це просто ще одна система озброєнь. Говорячи про важке озброєння, таке як танки й інші броньовані машини, я не бачу жодних дій в цьому напрямку з боку Європейського Союзу.

Єдина країна, яка фактично згадала, що вона може щось зробити і надати танки, - це Фінляндія.

Тому, відверто кажучи, я думаю, що якщо Зеленський збирається знову виїхати з країни для проведення переговорів, його наступна поїздка має бути до Фінляндії та Швеції, тому що жодна з цих країн ще не є членом НАТО, і їх не обтяжують додаткові дискусії та консенсус в НАТО. Тобто вони можуть робити те, що інші країни не можуть. Зеленському потрібно поїхати до Лондона, Стокгольма і Гельсінкі і піднімати питання жорстких дій, оминаючи узгодження в цьому плані з Європейським Союзом та НАТО. Я ще не бачу руху в цьому напрямку, і це повертає нас до того, що робить уряд і що робить Генеральний штаб, намагаючись покращити власну ситуацію із вже наявною бронетехнікою, адже  в Україні вже є чимало бронетехніки. Чи розглядаємо ми варіанти, де ми можемо виробляти краще озброєння або навіть кращі боєприпаси? Мають бути способи, як покращити уже наявні танки. Треба думати, а не чекати подарунків від інших.

Росіяни регулярно завдають масованих ракетних ударів по нашій території. Вони намагаються повністю вимкнути світло в країні. Але ми бачимо, наскільки добре працюють наші системи протиповітряної оборони. Але основне – що ми також почали завдавати, тобто почали ставатися доволі дивні вибухи на аеродромах російської стратегічної авіації, зокрема йдеться про аеродром у місті Енгельс.

Російські системи ППО страждають від тих же проблем, що і російська піхота - це, по-перше, алкоголь, по-друге, погана підготовка і навчання. Я маю на увазі, що цілком зрозуміло, що вони робили достатньо для того, щоб показати генералам, які вони працьовиті хлопці, але вони точно не готували себе до того рівня, на якому зараз перебуває українська протиповітряна оборона. Протиповітряна оборона - це система, яка повинна працювати безперебійно, і тому дуже важливі такі деталі, як чергування біля радарів вночі, справність зв'язку між радарами та ракетами вночі. Чергові сплять на посту чи працюють? Дивіться  якщо у вас бракує достатньо підготовлених солдатів для чергувань на певних етапах вдень чи вночі, то це уже справжня проблема. Підозрюю, що саме в цьому криється відповідь на питання, чому російська система працює не так добре, як українська. Це єдина відповідь, яку я можу дати на питання, чому вони не збивають наші безпілотники.

Чому ми не атакуємо більше? Це питання до Генерального штабу. Я не можу на нього відповісти. Можливо справа в обмежених ресурсах, можливо, у нас насправді не так багато безпілотників або вони не такі хороші, як всі думають, або їх просто бережуть для чогось іншого, я не знаю. Але я думаю, що російська протиповітряна оборона уже показала, якою вона є насправді, і тому це дає нам можливість перейти до атак.

А які удари по російських військах були б найвідчутнішими для Російської імперії?

Однозначно удари на території Росії, тому що вони фактично дають зрозуміти росіянам, що війна наближається до них. Їх не хвилюють удари здійснені на окупованих територіях. Відпрацювання по військових об'єктах насправді приносить позитивний ефект для вашої армії. Я маю на увазі, що їхні військово-повітряні сили показали свою слабкість, і перед нами відкрився чи не найбільший простір для атак. Відтак можна переходити  до військово-морського флоту. Ви не здійсните прорив, вбивши ще кільканадцять солдатів, на загальну картину це особливо не вплине, тоді як потоплення корабля, знищення двох літаків або трьох бомбардувальників матиме відчутний ефект і суттєво знизить оперативний потенціал росіян.

Але російські генерали також чогось бояться. Питання російського генштабу – це не лише про справи військові, а й про справи воєнно-політичні. Бачимо посилення путінських додаткових формацій, «армії зомбі», чи «армії зеків», яку очолює Пригожин, тощо. Бачимо різні абсолютно формації, які починають паралельно змагатися. Можливо, нам варто використовувати внутрішню гризню між російськими військовими структурами?

Це досить складно. Ми повинні зрозуміти, що чим довше Росія насправді воює, тим більша ймовірність, що рано чи пізно російські військові набиратимуться досвіду і з’являться справді компетентні бойові одиниці. Раніше у них була лише армія, користі з якої виявилось мало.

Але зараз ми боремося не лише з армією, ми боремося з людьми, які стають більш професійними.

Мова йде не про зеків, а про найманців. Все більше і більше приватних армій прибуватимуть на передову, тому ми повинні бути дуже обережними. Чим довше ми даємо Росії можливість діяти, тим більша ймовірність появи хороших кадрів, можливо, навіть настільки хороших, як українські солдати, тому зараз дуже складний час. Ми повинні зберігати пильність, адже бачимо, що вони вчаться, і вчаться всіма можливими способами. Ми також повинні вчитися, щоб не відставати від них, а це означає, що ми маємо ставати кращими в нашій організації, в наших процесах,  в тому, як ми ведемо тактичну боротьбу.

Зараз росіяни намагаються використовувати сценарій сталінської війни проти Фінляндії, так званої зимової війни. Минуло вже понад 80 років, відповідно, є певні поправки. Але основна їхня доктрина – це довга війна на виснаження ресурсів, як бойових технічних, так і людських.

Варто дуже обачно використовувати такі історичні порівняння. Розпочнемо з України. Так, Україна бореться за свою незалежність, вона має велику підтримку, але, на жаль, вона не така швидка, як цього вимагає ситуація на полі бою, це по-перше. По-друге, справа в тому, що Україна має ліміт на те, скільки крові вона може пролити, а бачимо, що зараз вона проливає її швидше, ніж може собі дозволити. Тому ми повинні бути дуже обережними. Боротьба за збереження країни - це так, але є певні обмеження, які визначаються не лише системами озброєнь, але й якістю відбору командирів та якістю підготовки, і обидва ці аспекти можуть бути кращими.

З російського боку - так, це не армія Сталіна. Я думаю, що армія Путіна дійсно погана. Це армія, заснована на брехні і передачі неправди вгору по системній вертикалі, але вони все ще мають величезні ресурси, і поки ми намагаємося відповідати їм ресурсом на ресурс, вони завжди мають перевагу в довгостроковій перспективі, тому що їхні ресурси належать їм, вони не чекають, що Європейський Союз чи США щось надішлють. Вони можуть одразу відправляти на фронт те, що потрібно.

На даний момент я все ще вважаю, що ініціатива належить Україні. Україна має перевагу, але чим довше війна триватиме, тим складніше може стати для обох сторін, і важко спрогнозувати, яким буде баланс ресурсів.

Будемо сподіватися, що у Росії все закінчиться і їхня брехня їх же і погубить, вона знищить їх внутрішньо. Будемо також сподіватися, що ЄС, США, Фінляндія і Швеція нададуть достатньо для того, щоб Україна могла боротися належним чином, використовуючи зброю, а не кров.

Братися за прогнози під час повномасштабної війни – справа невдячна. Але є певні характерні тенденції, які дуже добре відзначають військові експерти й аналітики по всьому світові. Зокрема йдеться про концентрацію військ, пересування військ, про довгострокові оборонні контракти. То до яких сценаріїв зараз готується Російська Федерація, наприклад, в найближчі кілька місяців?

Важко сказати, що вони збираються робити, адже існує ціла прірва між стратегією, яку Путін і його лідери хотіли б реалізувати, і можливостями, які вони мають для цього. Отже, вони можуть планувати знову воювати з території Білорусі, але у них немає можливостей успішно це реалізувати. Вони можуть мати стратегію належної оборони, але в багатьох сферах бракує потуги, аби її втілити. Тому що солдати, які сидять в окопах на оборонних позиціях, недостатньо хороші для ведення гідної боротьби. Вони спроможні на дві речі - накривати артилерією, і зараз вони дуже швидко втрачають боєприпаси, які Україна вправно знищує - це одне. І вони можуть воювати, кидаючи сотні і сотні солдатів в одне і те ж місце. Що вони і роблять у Бахмуті, і все ж успіху там не видно. Тому стратегія може змінитися. Вони можуть спробувати зробити щось інше, десь в іншому місці, не виключаю і повторну спробу атакувати Суми, Харків, чи будь-яке інше місто. Але не думаю, що на рівні Путіна і Шойгу вже є усвідомлення того, що у них немає можливостей на місцях зробити те, що вони собі запланували.

Якщо оцінювати теперішній стан російської армії від початку повномасштабної кампанії, які зараз основні тренди в російській армії?

Перше, що слід сказати, це те, що російська армія як була поганою на початку, так і тепер залишає бажати кращого. Однак зараз вона більше, ніж просто російська армія. Зараз ми бачимо вагнерівське угрупування, а також інші приватні армії, які виходять на лінію фронту, тому набагато складніше дати якусь об'єктивну оцінку. Тим більше, що зараз немає єдиної злагодженої організації. Генеральний штаб більше не контролює всі бойові дії, адже група Вагнера бере на себе значну частину бойових дій, а вони точно не перебувають під командуванням чи контролем Генерального штабу.

Тому цілком можливо, що якщо Путін помре, чи його вб'ють, то може виникнути серйозна внутрішня боротьба за владу між ПВК Вагнера і російською армією.

Важко оцінити їхні дії на полі битви. Також ми не знаємо, що вони роблять в тилу, які завдання отримали всі залучені люди, і наскільки вони будуть вправними. Я думаю, що їхня воєнна майстерність така ж низька, як і в армійських військ на передовій. Але якщо їх багато, то проблема постає в кількості. У маси, тобто у кількості, є своя якість, яку іноді важко перемогти.

Якщо говорити про ситуацію на Сході, зокрема в Бахмуті і Кремінній, чому з такою істерикою Путін зараз намагається штурмувати Бахмут?

Це суто внутрішня політика. Путін робив заяви про те, що буде робити велика російська армія, що буде робити він, але з цього нічого не вийшло. Тому він починає виглядати слабким, а чим більше він виглядає слабким, тим більший ризик для його життя. І тому йому конче потрібна якась перемога, щоб мати можливість сказати: подивіться, чого я досягнув.

Погляньмо на карту очима росіян, Росія все ще контролює величезні території, захоплені після 24 лютого. Так, вона втратила частину на півночі, вона втратила Херсон, але все ще контролює багато іншого - Маріуполь, Мелітополь, а також території на Півдні. Росія фактично утримує колишню зону АТО, і ще додались території на Півночі.

Так що Путін насправді має багато успіхів, про які можна говорити, але йому потрібно більше успіху в політичному плані.

Бахмут - це те місце, де він намагається це зробити, і ПВК Вагнера є його інструментом для того, щоб спробувати прорватися туди. Але його бійці просто недостатньо якісні у військовому плані, у них нема офіцерів, у них нема командування і належного контролю, у них немає підготовки, і тому вони є просто гарматним м'ясом. Їх кидають на амбразуру, але це не спрацьовує.  Варто відзначити, що нам таки щастить. У нас ніде не закінчилися боєприпаси. Це добре, хоча це триває станом на  сьогодні, бо завжди є проблема завтрашнього і післязавтрашнього дня. Тому ми повинні продовжувати наполегливо працювати з нашими союзниками, щоб вони продовжували виробляти боєприпаси, тому що саме боєприпаси можуть закінчитися як у нас, так і у них. Отже, переживаємо складний період, але він не менш складний і для Путіна, адже до нього наближається перспектива виглядати дурнем та невдахою в очах багатьох росіян.

Як, на вашу думку, виглядає ситуація на Півдні? І наскільки це може вплинути на Крим?

Якщо буде відповідний прорив, контрнаступ на півдні від Запоріжжя і росіяни почнуть тікати, то я думаю, що ми зможемо продовжувати рухатися в напрямку Криму і навіть зайдемо в Крим, тому що росіяни точно почнуть втікати. Виклик полягає в тому, щоб бути в змозі витримати атаку з точки зору планування і боєприпасів, в також енергії тих людей, які йдуть вперед. А це означає, що важливо мати правильного командира, тому що надзвичайно важко продовжувати просуватися вперед, коли на військо тиснуть. Саме тому варто заглядати в історію і дивитися на приклад таких людей, як Роммель, який зміг змусити свої німецькі війська рухатися вперед і наступати, те ж саме вдалося американцю Паттону.

Аби заїхати в Крим, потрібно вишикувати правильних солдатів, підібрати правильну логістику і правильного командира. Не можна покладатися на випадок, все має бути сплановано і продумано: як ЗСУ збираються це зробити, якими маршрутами вони збираються рухатися і т.д.

Я глибоко переконаний, коли  українські війська дійсно ступлять на кримську землю, то в Криму все зруйнується і окупанти втечуть.

Чим швидше ми будемо просуватися до Криму, тим швидше вони втечуть. Ми бачили це на Півночі, ми бачили як це було в Херсоні. Не треба слухати пояснень, що вони відходили, щоб зайняти вигідну оборонну позицію — вони просто накивали п’ятами з Херсону. Тікали, бо знали, що якщо залишаться, то будуть знищені або потраплять у полон. Ці люди досі на тому боці річки, це ті ж самі люди, і повірте, відваги у них від того не додалось. Якщо на них швидко напасти, вони знову втечуть, можливо, цього разу ще швидше, тому що знають, що було минулого разу. Так що Крим - це приз, і він зараз у руках росіян, але сподіваюся, що Україна отримає достатньо зброї та обладнання, щоб мати можливість відвоювати Крим швидко, а не робити це маленькими кроками, втрачаючи багато української крові. Чим швидше і сильніше ЗСУ вдарить на південь від Запоріжжя, тим відчайдушніше росіяни тікатимуть. В цьому немає сумніву.

Які ви бачите часові рамки, чи часові ліміти, для Кремля для ведення повномасштабної війни проти України? Чи вони, навпаки, хотіли б зараз намагатися заморожувати ситуацію на певних ділянках фронту?

Я думаю, що якщо Путін не буде усунутий, то вони зможуть продовжувати ще пару років, у них є для цього ресурси. Якщо Путіну вдасться переконати країну, що це національна війна на виживання проти НАТО і Заходу, то він отримає велику підтримку, отримає гроші і більше солдатів. Це одна з причин, чому Путіну так важливо мати під контролем територію Донбасу. Тому що він вже заявив, що Донбас - це Росія, тому йому потрібно, щоб Донбас був Росією, щоб зробити закид, що ми нападаємо на Росію, логіка тут зрозуміла. І якщо він здобуде весь Донбас, то у нього буде набагато більше людей, а також з'явиться час через стратегічну паузу, тому що Захід повільно постачає зброю, повільно виробляє боєприпаси, а Україна фактично ще не почала виробляти свою власну зброю і техніку. Чим більше часу він отримає, тим довше він зможе продовжувати війну. Тому для Заходу - для НАТО і Європейського Союзу - дуже важливо розуміти, що їм потрібно рухатися швидко. Діючи швидко, вони зменшують здатність Путіна затягувати цю війну.

Тому швидкість - це найважливіша річ на даний момент. Швидкість і агресивність дій - це дві найважливіші речі, і Захід може допомогти з цим, або ж погіршить  ситуацію рухаючись таким повільним темпом. Даруйте, але нам потрібні танки, хороші танки і вони потрібні нам якнайшвидше. Всі аргументи, що українці не зможуть освоїти, як ними керувати або доглядати за ними, є просто смішними, тому що ми все одно втратимо деякі з них у боях на фронті. Це може означати також, що Генеральному штабу доведеться повністю змінювати систему логістики в Україні, але це потрібно робити в будь-якому випадку. Тож завершу на тому, що нам потрібні танки, і крапка.