Жорсткий президент. Чи вийде у Зеленського стати українським Туркменбаші та Лукашенком?

Секретар РНБО Олексій Данілов днями дав чітко зрозуміти, що ігри в балансування між гілками влади не подобаються Банковій. Нащо ділитися, якщо можна забрати собі невластиві повноваження і нагородити ними найвеличнішого, його секретаря, його друзів і сценаристів його улюбленого дітища "Вечірнього кварталу". А усі ці нудні суди, парламенти, уряди замінити на зрозуміле і безвідмовне РНБО з санкціями.

Думаю, Данілов дуже небезпідставно заявив у інтерв’ю наших колег із РБК таке:

"Я за жорстку президентську республіку. Чому? Тому що тоді є відповідальна людина, яка розуміє, на що вона йде, навіщо і так далі. У нашій історії важко знайти факти, коли без особистості можна було зробити ривок вперед. Це не тільки в нашій історії. Сьогодні всі країни фактично створюють особистості".

І тут же по суті додав, що покарання за перевищення службових повноважень і узурпацію до Зеленського за подібні бажання золотої рибки не стосуються.

Тут же дісталося і судовій системі — упустимо момент про її якість. Але бажання залізти в душу і кишеню кожному від Банкової очевидне, і ось іще одна цитата від секретаря РНБО: "судова корпорація зі своїми правилами і взаємовідносинами не менш небезпечна для нашої країни, ніж олігархи. Вони будь-яке питання можуть відкласти, перенести, підняти, прискорити, уповільнити. І вони до цього ставляться філософськи, вони так бачать".

На що Верховний Суд хутко нагадав команді Зеленського, що треба подекуди збавляти обороти, бо так можна і на справу нарватися. Президентські терміни вони не вічні, а закон і Конституція під бажання президента не ляжуть. Від себе додам, що дивно чути від влади заяви про "мафію", якщо вона сама пів року блокує суддівську реформу. Може, треба з цього почати, а не хайпових заяв?
 
А тепер, власне, доступно пояснимо, чому президентська республіка із "жорстким президентом" не варіант для України. Зеленський і його команда — класична какістократія, це така система управління, яка перебуває у веденні найгірших, найменш кваліфікованих і непорядних громадян. За два з половиною роки терміну Шостого — жоден із його близького оточення не став експертом чи державником. По-моєму, ніхто навіть на додаткове навчання з державного управління не пішов. Єдині університети — це жонглювати мільярдами з ковідного фонду до "Великого будівництва". З "плюсів" Коломойського до рейтингів, які покликані наростити електоральне м’ясо на досить примітивних політичних маслаках. Дещо допомогло з початку року РНБО з санкціями проти Медведчука і його інформаційних хвойдарень, але навіть цей популістичний товар має свій термін придатності. Кум Путіна не проводить свій час на допитах в СБУ, достатньо усміхнений і рум‘яний — і єдина його незручність в житті, це просто проводити більше часу з Оксаною і котом Кокосіком удома.

Або візьмемо тему війни й ефективної оборони. Скільки б не було публічних виступів Зеленського, він боїться в одному реченні застосовувати слова "агресор" і "Росія". І лише активна співпраця із західними партнерами та реальна загроза на Донбасі — змусила Банкову і партію нових "Джевелінів" прийняти, і "Байрактар" уперше на Сході застосувати. Не розуміє Путін слабкості, не піде він на особисту зустріч і стріляти на Донбасі не припинить. Пора дорослішати — щонайменше. А не мріяти про лаври Назарбаєва і Лукашенка на наших просторах.

А тепер чітке пояснення, чому "жорстка президентська республіка" не наш шлях і не наш варіант. На перший погляд, президентська республіка — це просто як двері. Є команда на чолі з лідером, у якого є чітка персональна відповідальність. Але є одне "але". Ця форма правління набула розповсюдження в постколоніальних державах. І тому у списку таких країн складно знайти якийсь економічний чи демократичний взірець, зате буде Гондурас, Іран, Гана, Венесуела і Зімбабве. Бажання "сильної руки" у пострадянських країнах породили "сильні президентські республіки" у Білорусі, Казахстані, Туркменістані, Таджикистані і Узбекистані. Скрізь є утиски демократії, посилення авторитаризму і широкого наступу на громадянські права.

Взяти хоча б Білорусь. Тривалий час Олександр Лукашенко був для українців еталоном успішного державника. Вусики на круглому обличчі, хамська поведінка і зневага до людей, замашки деспота у кожній деталі. Всі ці поїздки на тракторі, публічне шмагання чиновників і смак білоруського морозива та "згущонки". А ще гарні дороги та процвітаючі колгоспи — включно до минулої осені Лука був ідолом для українського народу. "Нам би такого президента", — кричали популісти на політичних ток-шоу і бабусі на лавочках. Лише побиття протестувальників, фальшування виборів і утиски опозиції — усе заради "жорсткої президентської руки" розвінчали ореол картопляного фюрера. А коли Лука заради продовження перебування у кріслі ще і по суті влив Білорусь у союзну державу з РФ — стало зрозуміло, що це зовсім не наш варіант. Нині Білорусь це скоріше держава 404. Щось дуже схоже на атмосферу психлікарні із "Польоту над гніздом зозулі", де Лука — це така собі медсестра Мілдред Ретчед. І дуже добре, що українці — бодай їх розумніша частка — врешті побачили, що морозиво не просте, а з начинкою із крові.

Візьмемо ще одну президентську республіку — Туркменістан. Тривалий час нестача громадянських свобод та демократії компенсувалась відносно високим рівнем життя, яке забезпечував продаж туркменського газу. Але кілька років поспіль країна переживає економічну кризу. А режим "жорсткого президента" Гурбангули Бердимухамедова стає, м’яко кажучи, все більше шаленим. Ось він читає реп на телебаченні. Ось ставить золоті пам’ятники своїм алабаям. Минулого року аби зменшити статистику щодо коронавірусу — в Туркменістані заборонили коронавірус. Хворих заховали в бараки, а за носіння масок погрожували тюрмою. А коли смертність від пневмонії почала зашкалювати — Бердимухамедов запропонував рятуватися окурюваннями — треба просто спалювати у приміщенні траву під назвою могильник звичайний. За різними оцінками — після діяльності подібних Туркменбаші населення країни зменшилось удвічі. Нині тамтешній держстат навіть не публікує офіційну статистику населення. Невже на такі досвіди орієнтуються Зеленський та Данілов?

Розмови про "жорсткого президента" не були б повними без згадки Російської Федерації. Дрібний КДБіст, абсолютно нехаризматична постать за підтримки силовиків і "злодіїв у законі" зуміла збудувати потужний терористичний режим. Завдяки статусу ядерної держави та покладам нафти та газу Росія шантажує, убиває і відкушує по шматку у кожної з країн, яка вирвалась із радянських лещат. Вісім років РФ веде неоголошену війну проти України. Окупувала і заселяє "новыми русскими" Крим. Веде окупаційну війну на Сході — як наслідок "жорсткого президентства" Україна по суті втратила 7% своєї території.

Зараз "сильний президент Путін" — на якого так молилися в Україні у нульових як на взірець реального чоловіка і держаного мужа — шантажує ЄС дорогим газом. Зі свіжого, за інформацією Financial Times — “Газпром” в рамках переговорів про постачання газу висунув Молдові пропозицію змінити свою угоду про вільну торгівлю з ЄС та відкласти реформування енергетичного ринку в обмін на дешевий газ для країни. Подібне може чекати й Україну, яка ціле літо легковажною бабкою заплющувала очі на сніжні зими.

Може, на Банковій хочуть повторити досвід РФ? З подібною "сильною президентською республікою"? Але у нас можливості не ті й газових та нафтових веж стільки немає. Так само — не ми держава-хижак, ми донині вихаркуємо наслідки 300-річної колонізації й витягування мізків та талантів до метрополії. Що об’єднує Пушкіна, Достоєвського, Бондарчука, Тодоровського і радянські секс-символи типу Клари Лучко і Світлани Світличної? Їхні предки були українцями, які поїхали шукати самореалізації чи грошей до Петербурга чи Москви. І нині без української крові - у Росії зірки це Моргенштерн та низка азербайджанців, які стали руськими реперами. Без 40 мільйонів українців росіянам дуже складно розповідати навіть на внутрішній ринок про слов’янську велич і крутизну віри православної.

Коли я зауважила вище про какістократію — біда нинішньої України в тому, що ніхто із нинішнього керівництва не піднявся вище за єство клоуна. Ніхто не доклав зусиль аби стати освіченим і предметніше розбиратися у справах державних. Кожне намагання українських очільників минулого узурпувати владу чи додати собі повноважень — завершувалось тим, що ініціатору давали по руках, а згодом викидали на вулицю.

Зеленський і його команда у своїх заграваннях з Україною нагадують казку про золоту рибку. Як старий та його баба спочатку воліли бути то дворянами, то царювати. А на бажанні узурпувати рибку і стати "володаркою морською" — знову повернулись до землянки й розбитого корита.

Я не знаю, хто конкретно підживлює у Зеленському хворі бажання поставити себе в один рядок з Уго Чавесом, Олександром Лукашенком і Гурбангули Бердимухамедовим. Невже молода людина 43 років серйозно мріє про пам’ятники з чистого золота і ручних Азарьонків, які щоденно співатимуть оди з каналу типу ДОМ? Якщо так — то до розбитого корита і землянки недалеко. Кожен рибалка має тримати бажання свого оточення у вузді, аби не стати посміховиськом. На замітку команді "Кварталу".