Зима в Україні та санкції проти Росатома. Розмова з Аланом Райлі, професором College of Europe

У інтерв’ю для англомовного ютуб-каналу Espreso Global він ділиться своїми думками та припущеннями щодо зимового сезону в Україні, говорить про відбудову української енергосистеми та виведення її на більш екологічний рівень.

Над текстом працювала Ольга Рура. Розмова відбулася за сприяння аналітичного центру Dixi Group напередодні Energy Security Dialogue 2023, що відбудеться в Києві 12 грудня. Еспресо виступає інформаційним партнером конференції.

З цього тексту ви дізнаєтеся:

• що чекає Україну цієї зими;
• про стратегії для посилення української енергосистеми;
• про роль України в енергетичній безпеці Європи;
• про можливості розвитку зеленої енергетики в Україні;
• про важливість децентралізованого створення електроенергії;
• про майбутні санкції проти Росатома

Чого очікувати від цьогорічної зими в Україні? Чи буде вона складнішою за попередню?

Можливо. Безумовно, зусилля, які доклали українські енергетики — героїчні та доблесні, адже багато з них, жертвуючи власним життям, забезпечували працездатність мереж.

Але попри те, що проведено багато ремонтних робіт і значну частину електроенергетичних потужностей відновлено, нинішній зимовий опалювальний сезон вважається гіршим, ніж минулий, адже ті енергоресурси, які в нас є цієї зими, менші за ресурси на початку попереднього опалювального сезону.

Проблема полягає в тому, що росіяни точно накопичили більше ракет і безпілотників і просто чекають моменту, щоб вдарити по інфраструктурі.

І хоча Київ має багато протиповітряної оборони навколо себе, інші українські міста все ж більш вразливі. Та й в загальному, забезпечити протиповітряну оборону на багатьох енергетичних об’єктах надзвичайно складно. Небезпека полягає в атаці на самі потужності виробництва електроенергії. 

Ремонт електромереж. Фото: suspilne.media
Ми розглядаємо потенційний імпорт електроенергії з країн ЄС, який частково зростає, і збільшення торговельних можливостей в разі надзвичайних подій, але варто зосередитись і на питанні збільшення потужностей виробництва електроенергії.

Це нелегко, адже через історичні зв’язки з Росією через Радянський Союз, росіяни добре знають, де що знаходиться. Тут, до речі, можна провести паралель з Другою Світовою, коли англійці та німці завзято бомбили електромережі один одного, однак ніхто з них не мав уявлення, як конкретно все працює. 

Попри те, що банк JP Morgan фінансував більшість німецьких робіт у 1920-30-х роках і мав всі плани німецьких електростанції в офісі в Нью-Йорку, це не допомогло, адже союзники не розуміли вразливостей системи в найдрібніших деталях, не те що росіяни зараз. Через це бомбардування союзників не було таким нищівним, як атака росіян на українську електромережу.

Що є нашим головним викликом — власне російські атаки чи, може, вразлива система, яка потребує заміни?

Факт загрози, безумовно, є викликом. Однак потрібно шукати шляхи, як справитися з цим. Беручи до уваги досвід Другої Світової війни, створення мереж із можливостями камуфляжу стає важливим для безпеки електромережі. Складність для Британії після Другої світової полягала в тому, щоб перенести багато трансформаторів у бетонні бункери, щоб захистити їх від дій потенційного ворога, якого вона давно знає. Вартість такого переміщення стала величезною, оскільки кожен з них був закріплений приблизно 100 тоннами бетону.

Український уряд переважно наголошує на генераторах і трансформаторах, але, на мою думку, варто розглядати можливість будівництва паралельних мереж та використання розподільної енергії. Війна, на жаль, не завершиться завтра, тому таке рішення принесе користь не лише цього зимового сезону, а й надалі.

Як виглядатиме післявоєнна енергетична структура в ЄС і яка роль України в цій системі?

Ми звикли до того, що Україна має значну кількість газових сховищ, які можуть гарантувати енергетичний "буфер" протягом середньостатистичної зими. Раніше європейська система базувалася на великих постачаннях російського газу через українську мережу. Однак зараз, при відключенні української та російської систем, виникає проблема недостатньої кількості газових сховищ.

Є успішний досвід постачання норвезького зрідженого природного газу через Балканську мережу в Україну. Також є можливість розширення українського сховища, яке вже є найбільшим у Європі (близько 32 мільярдів кубометрів), на приблизно 20 мільярдів кубічних метрів. Це може стати захистом для енергетичної безпеки Європи, оскільки європейські сховища зараз наповнені на 99%, і в українські сховища надходить додатковий європейський газ.

Щодо інших проблем, то вони пов'язані з рядом причин, таких як корупція, бюрократичні ускладнення і втручання Росії.

В Україні великий обсяг газу, який можна ефективно використовувати, і країна може стати постачальником газу до Євросоюзу. Багато уваги приділяється енергетичному переходу (до відновлювальних джерел енергетики та відмову від викопного палива, — ред.), але до тих пір, поки немає доступного та дешевого акумулятора на рівні мережі, газ залишається ключовою енергетичною складовою.

Таким чином, газ продовжить грати важливу роль на європейському енергетичному ринку тривалий час. Ідея повного переходу на відновлювані джерела енергії не буде реалізована, поки не буде наявний дешевий акумуляторний накопичувач на рівні мережі, а це не раніше 10-20-ти років. У цьому контексті Україна має можливість відігравати значущу роль.

Які перспективи несе відновлення саме електрогенерації?

Відбудова України надає величезні можливості. Одним з викликів у Європі є розвиток відновлюваних джерел енергії, таких як вітро- та сонячна енергія. Процеси отримання дозволів та планування в усіх етапах будівництва зазвичай тривають вічність.

Відновлення електроенергетичної інфраструктури України не тільки забезпечить її власні потреби, але й може стати каталізатором створення екологічно чистого енергетичного комплексу. Інфраструктура та інвестори в Україні мають можливість зацікавитися не лише будівництвом нових електростанцій для внутрішніх потреб, але і в експорті електроенергії.

З урахуванням складнощів розвитку власних потужностей в Європі, Україна може використовувати свою реконструйовану енергетичну інфраструктуру для виробництва електроенергії та експорту до Європейського Союзу. Це не лише допоможе Україні збільшити її власні енергетичні потужності, але й сприятиме досягненню загальних екологічних цілей та підтримці безпеки постачання електроенергії в Європі.

Українські електромережі. Фото: freepik

Якщо Україна планує приєднатися до ЄС у майбутньому, чи потрібно реформувати наш енергетичний сектор, щоб він був більш екологічним і відповідав європейським правилам?

Так, безумовно. Україні важливо спрямовувати свої зусилля на впровадження передових технологій. Наприклад, колишній президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес розказував, що при відновленні незалежності  Естонії їй було запропоновано  сучасну електричну механічну телекомунікаційну систему з Фінляндії, але уряд вирішив  від неї відмовитися. Це дало їм можливість не бути обмеженими успадкованою системою, а стати творцями власної.

Аналогічно, Україні слід уникати стандартних рішень, таких як традиційна сонячна або вітрова енергія. Замість цього, краще спрямовувати увагу на найсучасніші технології, ідеально без постачання з Китаю. Підвищення енергетичних стандартів допоможе привернути інвестиції у передові технології.

Необхідно також розпочати переговори з Євросоюзом щодо створення постачання, що сприятиме розвитку європейського виробництва на високому рівні. Більш вдосконалені сонячні панелі, вітрові турбіни, біопаливо та інші інноваційні технології можуть зміцнити позиції України як технологічного лідера у розвитку альтернативної енергетики. 

Важливо не обмежуватися рішеннями, які відповідають лише поточним цілям. Україні слід дбати про майбутнє, уникаючи усталених шляхів, що можуть виявитися застарілими.

Тема енергетичної децентралізації є широко обговорюваною в Україні, тож яку роль можуть відіграти територіальні громади та місцеві енергогенерації у відновленні України?

Децентралізоване виробництво електроенергії відіграє важливу роль у стійкості всієї електромережі. Завдяки міжнародній підтримці багато місцевих громад та міст отримали газові генератори потужністю від 20 до 40 мегаватів і розташували їх у кожному регіоні та місті, надаючи місцевим владам доступ до них.

Це дозволяє мати енергетичне виробництво на рівні місцевих громад, яке функціонує як розподільна альтернативна система. Така децентралізована структура робить систему менш вразливою, оскільки росіяни мають обмежену інформацію про її компоненти. Крім того, це виробництво може використовуватися і в післявоєнний період як ключовий елемент балансу для сонячних та вітрових установок. Такий підхід сприяє розвитку розподільної системи, яка може бути вдосконалена за допомогою значної кількості зеленої енергії на рівні місцевих громад.

Протест Greenpeace Фото: hmarochos.ua

Ви знаєте, що державна російська компанія Росатом пов’язана з окупацією Запорізької АЕС в Україні. Росатом – це державна компанія, яка безпосередньо пов’язана з агресією та війною, але, на жаль, проти неї немає санкцій. Чи варто очікувати і якщо так, то коли очікувати санкцій проти Росатома?

Я думаю, так. Одним із важливих чинників є те, як ведеться війна. Спочатку українці та західні союзники розраховували, що війна триватиме рік-півтора. Зараз зрозуміло, що, на жаль, це займає набагато більше часу. Як на мене, це відкалібрує дії Заходу та його санкції так, щоб вони дійшли до Росатома. Я не впевнений, коли це станеться, але ми це отримаємо, тому що стимули рухатися в цьому напрямку зростають разом із ескалацією війни та радикалізацією російської держави.