Зміни в Росії неминучі: хтось готується замінити Путіна, а хтось не хоче бути крайнім, - Марк Фейгін

Напевне, найважливішою подією став візит до Києва чотирьох керівників держав (Шольц, Драгі, Макрон і Йоганніс). Вони запевнили в своїй підтримці отримання Україною кандидатства на членство у Європейському Союзі. Це – надзвичайно важливий кейс. Ми розуміємо, що це не просто "так, заявочки", ми розуміємо, що це за собою тягне дуже багато інших, можливо непублічних речей. Марку, давайте спробуємо звести оті кандидатські кінці з кінцями…

Я думаю, що справді – вони недаремно приїхали разом. Адже якби за всі муки, які пережила Україна, мова йшла лише про нагороду у вигляді кандидатства в члени ЄС, то не було би жодної потреби приїжджати аж учотирьох. Я думаю, що звичайно мова йшла про мирний план, запропонований Маріо Драгі. Це могла бути спроба вмовити Зеленського піти на якісь поступки. Тим паче, що напередодні в Румунії сам Макрон казав, що Зеленському доведеться піти на перемовини. Тобто він озвучував речі, що піддавались критиці, викликали дискусію.

А вже тут, після перемовин у Києві – однозначні заяви про територіальну цілісність України, про підтримку українського народу, про постачання зброї (в тому числі французи заявили про додаткові гаубичні установки) і так далі. Це, на мою думку, вказує на те, що безперечно президент Зеленський на жодні компроміси не пішов. Можливо, це залишилося в непублічній площині…

Не можливо, Марку, а точно! У мене є така "чуйка", що щось залишилось непублічним. Чому? Наприклад тому, що з'явився Йоганніс, а не Анджей Дуда. Ми розуміємо, що президент Польщі Дуда не лягав би в ці розмови в контексті Шольца і Макрона, які мають своє бачення врегулювання континентальної безпеки. 

Швидше за все, певні питання обговорювались, дещо пропонувалось. Але чи була досягнута домовленість ми не знаємо – це були непублічні перемовини, на яких ухвалили непублічні рішення. 

Я схильний думати, що Зеленський може вести гру таким чином, щоби давати певні надії на потенційні домовленості після рішення про кандидатство в ЄС (а це буде буквально днями), він усе-таки точно не піде на поступки щодо територіальної цілісності, зменшення суверенітету чи взяття на себе зобов'язань в односторонньому порядку. Він на це не піде по одній простій причині – цього не прийме українська громадська думка. 

Він і сам не хоче. Але, крім того, в нього завжди ще й сильний аргумент: "Я не можу вирішити за Україну – воюючу країну, яка втратила десятки тисяч людей. Ви що, хочете, щоб я обдурив Україну і пішов на якісь поступки, пішов на те, щоби поступитися територіями, визнавши статус-кво територій, зайнятих російськими окупантами після 24 лютого? Ні, я на це не піду!" 

Швидше за все, він може щось обіцяти чи то з приводу проведення референдуму, чи то проведення якогось іншого публічного рішення – з підтримання парламентом чи суспільною думкою певних компромісів, допустимих у цих умовах. Він може обіцяти – так як вони обіцяють лише кандидатство на членство в ЄС. 

Тому насправді гра не закінчилася, вона продовжується. Хворобливу реакцію Москви ми бачимо вже зараз. А пізніше ми побачимо, чого Москва чекала. Якщо план остаточно провалився, то буде істерика – і від Лаврова, і, думаю, швидше за все навіть Путін прокоментує.

Медвєдєв теж так неслабо збудився – так просто, відверто ображати і хамити… Нехай в своєму нікчемному твіттері, але все одно. Представників найпотужніших держав Європейського Союзу називати любителями жаб, ліверу та макаронів… Це просто примітивно, але по-хамськи. 

Розумієте, в чому справа – він фігура не надто серйозна насправді. Йому доручили хамство, сказали: "Ти – хами!" А це, між іншим, колишній президент Росії так себе веде. Це лише зайвий раз доводить, що він, звичайно, ніколи ніяким президентом не був. Це нікчема, який не гідний взагалі перебувати в нормальному товаристві. Його кар'єра закінчилася давним-давно. Згрубша, вона й не починалась. 

Але, безумовно, це – відображення нервової та істеричної реакції Москви. Зараз вони це все між собою починають обговорювати, але ці події прирікають їх на військове продовження. І тут починається оця загадкова історія – а наскільки Москва взагалі має резервів? До них не їздять європейські лідери, не прибуває американський ленд-ліз. Які резерви Москви для того, щоб захистити досягнутий результат, щоб продовжувати наступ на Донбасі, захищати Херсон, прикривати запорізький напрямок? Ми не знаємо…

Бурятський автономний округ, таке враження, скоро стане просто безлюдним. І тут будуть стягувати контрактників, а можливо й строковиків із Петербурга, з Москви, з якихось більших міст. А там, я думаю, публіка буде не в захваті. Це не 200-300 бойових баксів для бурятської родини, яка це сприймає як манну небесну.  

Я з вами згоден. Тому що виснажуються суто людські резерви. На мобілізацію Путін очевидно йти не хоче. А справа в тому, що відсутність перемовин, відсутність мирного плану змушує інтенсифікувати зусилля для того, щоб продовжувати війну. Адже Росії напружуватися потрібно сильніше, не дивлячись на її незліченні резерви – з точки зору як людських, так і виробництва ВПК.

Проблема полягає в тому, що їй протистоїть доволі сучасне західне озброєння, які явно не лише забезпечують паритет, але й надають перевагу українській стороні. І це там розуміють, принаймні в генштабі точно це все рахують – скільки надійшло гаубиць, скільки "цезарів", скільки прибуде РСЗО (MLRS), скільки ще поступить бронетехніки, чи спроможуться німці, щоби левову частку обіцяної зброї доставити в Україну. А що тоді? Це залишає для Москви багато питань суто військових, оперативних.

А ще є політичні питання. Політично Москва прагнула капітуляції України. Все інше їй не підходить. Бо, здавалося б – ви хочете перемовин? Але ж Ердоган пропонував зустріч на найвищому рівні між Зеленським і Путіним. Сказали: ні-ні, таке нас не влаштовує. Ви спочатку самі його розчавіть і піднесіть нам Зеленського голим і на блюдечку. Це ж так звучить? Як заявляли Лавров, Пєсков і сам Путін – зустрічатися з Зеленським нема сенсу, оскільки не досягнуто ще домовленості на нижчих рівнях, а така зустріч повинна вже фіксувати досягнені заздалегідь домовленості.

А от цікаво, що Мединський знов ожив, сплив і почав щось там белькотіти про 75%, по яких вони домовились. Йдеться про так званий "мирний стамбульсько-мінський план". Мединський уже порахував, що 75% було нібито погоджено. Ми не знаємо, про що конкретно йдеться. Про це, можливо, знає лише Мединський. Ну і загалом – якщо Мединський таке озвучує, то значить йому дали вказівку це озвучувати. Чи це могла бути його самодіяльність? І хто він взагалі в цій ієрархічній системі?

Він самостійно нічого не вирішує і нічого не каже. Йому напряму дають вказівки з адміністрації президента (швидше за все це робить Вайно, бо напряму Мединський з Путіним не зустрічається). Йому просто кажуть: відкривай рот і кажи, що 75% уже узгоджено. 

Ви правильно спитали – а що узгоджено? Зупинити вогонь, обмінятися полоненими… А як щодо територіальних вимог щодо Херсона, Мелітополя, Маріуполя, всього, що захоплено після 24 лютого – це хіба узгоджено? Думаю, що ні. А нейтральний статус і демілітаризація узгоджені? Думаю, що ні. Тобто залишаються ті 25%, які на папері займають небагато місця, але найголовніших – на яких наполягає Москва. В тому числі й визнання Криму російським. Принаймні публічно від Києва ми чуємо протилежні речі. Що дійдемо до Криму, візьмемо та деокупуємо його воєнним способом, що звільнимо Донбас, Херсон і так далі. 

Генерал Марченко відверто натякнув, що Керченський міст буде ціллю №1. А ми розуміємо, що для Кремля це просто як крейсер "Москва".

Безумовно! Там не тільки це було сказано з важливого. Генерал Марченко сказав, що нам потрібні для цього засоби. Ціль №1 то він визначив, але сказав, що нам потрібні для цього засоби – ракети великої дальності (до 300 км). Дальнобійні засоби, що дадуть можливість обстрілювати цей міст. Впаде він чи ні, я не знаю, бо я – не фахівець. Я багато разів у себе на ефірах питав, як можна взагалі цей міст підірвати. Відповідають по-різному. Хтось каже, що треба підривати опори, хтось радить підрив за допомогою авіабомб. Я в цьому не розуміюсь. 

Мабуть, є якісь засоби, що дозволяють щось із цим мостом зробити. І ці засоби може надати Захід, який також чудово розуміє, що, якщо їх дати, то Київ не забариться скористатись ними. По-перше, щоби припинити поставки через міст озброєння, техніки з Росії до Криму, перерізати цю артерію. По-друге – щоб помститися. Це теж дуже важливо, бо, вибачте, але всю територію України обстрілюють – від Львова до Києва, Харкова, Дніпра і так далі. То чому міст не може бути в таких умовах легітимною ціллю? Що в ньому сакрального? 

Москва хоче продовжувати війну. Отже, рано чи пізно вона дійде до того, що цілями стануть і Білгород, і міст, і сама Москва.

Ви кажете, що Москва хоче продовжувати війну. І тут ключове питання: вона справді хоче? Вони поспішають зі спробою домовитись десь там всередині чи вони слідують впертості фюрера? Бо кажуть, що фюрер, умовно кажучи, "малює стрілочки". Сидить в генштабі або викликає до себе генштабістів і там, як Йосип Віссаріонович, малює стрілки куди наступати по карті-міліметровці.

Приблизно так. Я, звичайно, не думаю, що в буквальному значенні червоним олівцем, як Сталін, креслить по глобусі напрямки ударів. Пам'ятаєте може ті знамениті "10 сталінських ударів"? Я не думаю, що саме так усе зараз відбувається. Але те, що Путін безпосередньо залучений до ухвалення частини головних рішень щодо воєнної операції – це точно. Це однозначно, бо ми не бачимо впродовж останніх 1,5-2 місяців ні ролі Герасімова (як глави генштабу), ні ролі Шойгу (як міністра оборони). Можливо, сам Путін безпосередньо веде наради з керівниками операції. Так може бути. 

Інша справа, що він нічогісінько не розуміє у військовій справі, тому він напевне просто візує рішення, прийняті генералами. Але ж він теж візує лише ті рішення, які йому подобаються. Якщо йому прийдуть і скажуть, що потрібно відводити війська, бо ми дуже багатьох втратили, потрібно переформатуватися, давайте залишимо кілька вже окупованих міст. Чи може Путін одобрити таке рішення? Зрозуміло, що ні. І тому він гонить усіх уперед. У нього немає іншого плану. Це у військових можуть бути тактичні міркування: "давайте відійдем від Сєверодонецька, бо ми дуже багатьох втрачаємо". А політичні рішення – вони завжди інші.

Суть тут яка – ми до кінця не розуміємо, чим володіє Москва, що вона має, а чого не має. Всі обговорюють наявність чи відсутність озброєння в української сторони. А того, що відбувається в протилежної сторони, ніхто не знає. Там може бути ситуація або вкрай катастрофічна, або стерпна, але не така блискуча, як її малює командування. 

Я говорив з відповідними експертами в військовій сфері, то вони кажуть, що проведений аналіз засвідчив – китайських мікросхем у російських ракетах не було. Це означає, що Сі Цзиньпін не підставив омріяне плече своєму "фройнду Володі". А це  означає, що, в принципі, виробництва такого в Росії нема. Але це високотехнологічна зброя, а ми бачимо, яка м'ясорубка триває зараз на Луганщині та Донеччині.

Швидше за все, так. Мабуть, якісь піратські, контрабандні поставки мікросхем та чіпів можуть іти. При чому, хто завгодно може бути посередником, це може бути зовсім сіра схема. Щось точно надходить. Кажуть, навіть із Заходу є якісь мікросхеми. Я не думаю, що їх постачає Захід. Це все крадуть, потім перепродають. Чорний ринок цієї продукції також працює. Десь через арабські країни, десь через якісь військові виставки і так далі. Все одно чорний ринок зброї і воєнних засобів існує, він завжди існував. 

Питання в тому, які його об'єми. Чи вистачає їх, аби вести таку масштабну європейську війну. Адже це справді гігантська війна! Це тільки здається – от ділянка 20х20 км. на сході України. Але насправді там задіяні такі величезні сили – десятки тисяч солдатів, бронетехніка, артилерія, ракети, витрачаються мільйони набоїв за день. Це просто гігантське виробництво потрібне! Тому це питання залишається відкритим.  

Багато експертів кажуть про те, що високоточних ракет уже мало чи практично нема. Можливо, але ми повинні явно побачити цей провал, кризу з поставками саме російській стороні. 

 Бо Україні допомагає Захід, хоч він критикується, що доставляють невчасно, а Росії ніхто нічого не постачає. Ну, ми не бачимо цього, бо навіть, якщо десь якісь мікросхеми вкрали і поставили в обладнання на підприємстві, це мізер все рівно. Потрібні більш гігантські і більш значні поставки.

Марк, от якщо ми говоримо про Росію, то теж надзвичайно важливий істотний момент  –  ми бачимо, як оживилися кілька людей. Це Кірієнко, це Медвєдєв, і знову таки Патрушев. Ми розуміємо, що кожен із них може розігрувати якусь власну лінію, але вони стали публічно надзвичайно активні. Таке відчуття, що вони зараз хочуть терміново створити якесь своє рейтингове реноме у вимірі 50%. Не хочеться бути одним професором, який свого часу напророчив, а дєдушка ще живий, йдеться про Путіна. Ну й відповідно, йдеться про активність. Це опосередковано свідчить, що щось таки відбувається, тим більше що вони поміняли команду – Козак, Сурков і компашка, їх кудись розчинили у повітрі, у політичному вакуумі, немає їх.

Це може бути пов'язано з деякими очікуваннями і змінами. Але це може мати й інше пояснення – те, що всі перелічені особи не хочуть залишитись крайніми, коли будуть з'ясовувати, а хто ж залишиться після гри, навіть якщо Путін ще й не помре. Адже все рівно зміни неминучі, як в одному, так і в іншому випадку. У випадку поразки Москви, буде багато хаосу, але клітинки будуть кимось заповнюватись. Зрозуміло, що на когось не вистачить крісла, як у дитячій грі. Болівар не витримає двох, когось з цього сідла скинуть.

Хтось має стати Дьоніцом – адміралом, або наприклад Микитою Хрущовим. 

Звичайно. На роль Берії вже Патрушев заходить, тут вже очевидно. Якщо що він розділить долю Берії. Тому він не є дурень, все це чудово розуміє. Може він не особливо розумний, але він хитріший. Що стосується Кирієнко, то він більш пронирливий. Він цю активність розвиває не тому, що може стати наступником Путіна, а може мати відношення до вирішення питань про наступника. 

Тобто роздавати карти?

Ну, бути цим виночерпієм, "бандьором", як у Пушкіна. Тому насправді він має довготривалішу схему. Він людина Ковальчука Юрія, близький до нього, просто є близькою довіреною людиною самого Путіна. Що стосується Медведєва, це персонаж більш схожий на клоуна. Він може діяти довільно, бо начальник його Путін. До нього ставлення поблажливе, тому у нього шансів ніяких. А взагалі в кінцевому результаті, якщо говорити в контексті наступника, то я б сказав, що це буде якась неочікувана фігура. Ну Мішустін, тому що формально він має три місяці виконувати обов'язки президента, якщо що. По конституції до моменту проведення виборів президента. Така перехідна фігура може бути, але це не наступник. А хто наступник? Ну, ним може стати хіба зовсім близька людина. Ну от наприклад Тіхонова – молодша дочка Путіна. 

Але у Патрушева є свій син, Марк, якби дедушка представився, то син Патрушева дуже би оживився.

Це очевидно, що ця схема можлива при житті Путіна. Ніякої Тіхонової, і всієї клоунської сім'ї Путіна, тому що вона вся складається з клоунів. Це люди всі взагалі нізвідки, ставши мільярдерами, вони ж зараз всі під британськими і частково європейськими  санкціями, охопившими якусь частину сім'ї Путіна. Там якісь колишні податкові інспектори з Рязані, кого там лише немає. За таке от безпороде середовище ставши просто російською елітою.

Нове дворянство і на чолі його Абрамович. Якось так сталось. Я от взагалі не можу розібратись, який функціонал у Абрамовича. Тому що в цьому славному листі від Арахамії представникам європейської феміди, Арахамія свідчить, що Абрамович чесний і порядний джентльмен, який долучився до створення гуманітарних коридорів. Сам Абрамович каже, що в путінській політиці злочинного плану він участі не брав. А з третього боку йому ж дали той чи інший мандат у Кремлі. Тобто, якщо він роз'їжджав, про щось домовлявся. Тобто якась незрозуміла схема і тут ще й Фрідман так би мовити готовий отримати українське громадянство.

Ні, ну вони всі готові на все що завгодно лише би позбутись санкцій. Хоч це було би українське громадянство, хоч Папуа-Нової Гвінеї, їм нема різниці. Це не питання їхньої симпатії чи антипатії, це питання збереження власного капіталу і збереження власної репутації. Бо вони зараз є в найгіршому за всю їхню особисту історію становищі. Бо це і санкції і замороження активів і їх сегрегація з європейських еліт, де вони дуже добре себе почували – це і британські і інші. Це без сумніву дуже для боляче. Вони підуть на все що завгодно, віддають будь-які гроші. Підключені шалені лобістські ресурси, щоб якимось чином виправити ситуацію. 

Справа в тому, що сам Арахамія не підтверджував автентичність документу, який представлений в суді. Якщо він справді є, я би сказав, що це помилка зі сторони влади, бо так сильно зближуватись владі (а такого ж не приховати) з Абрамовичем, може вилізти боком. Захід завжди може сказати "Ви нас звинувачуєте у дволикості і лицемірстві, ви подумайте самі, як виглядає метушня довкола Абрамовича, Фрідмана. Хоч ви знаєте, арештували Фрідмана активи і вже через день були заяви спростування Фрідмана. Але тим не менше ніхто не дасть карт-бланш на те, що ви можете щось, що забороняєте нам. Тобто, якщо вже Європа закликає до санкцій олігархату і оточення Путіна, то безумовно від України і Києва будуть вимагати те саме, щоб це все виглядало однаково. 

Я вважаю, що стосується Абрамовича, це його власна ініціатива. Він отримав згоду Путіна на втручання у весь цей процес. З другого боку давайте поставимо собі питання, а до чого привела його роль. Ну, от кажуть він допомагав з гуманітарним коридором, допомагав біженцям, як пишуть у пресі. Я нічого такого не знаю, ви нічого такого не знаєте. Знає лише влада. Якщо він дійсно чимось допоміг, то було би правильно, що українське суспільство знало імена цих людей. Чи конкретне рішення, якому сприяв Абрамович, чи дав грошей і хтось врятувався. Щоб це було не абстрактно, а конкретно, якщо справді з Маріуполя Абрамович організовував гуманітарні коридори, то це має бути публічна інформація. 

Тоді б про це всі знали. З іншого боку, можливо він справді мітить на роль в історії покійного Бориса Березовського, який теж, за чутками, втручався в різні переговорні моменти. Що він, ймовірно передавав якісь записки від переговорної групи до Путіна. Це також зовсім інший статус і в нього, і загалом у цього переговорного процесу. 

Я не великий прихильник діяльності Березовського, не прихильник цього персонажу. Але Березовский був з якимось ідеологічним спрямуванням, у ньому жила хоч якась ідея. Хоч нерозумна і примітивна, але вона жила. Абрамович не має жодних уявлень, ані гуманітарного, ані будь-якого іншого характеру. Він поклоняється грошам. У нього немає жодних ідей. У Березовського була. І коли він сприяв Хасав’юрту, ще чомусь він чимось керувався. Можливо це стара школа, він був старший. 

Ну, доктор фізико-математичних наук ще радянського розливу – це серйозний бекграунд. Чим завершилась його кар'єра ми розуміємо, але тут уже ми бачимо і інший кейс. Справді, Марку, ви правильно сказали, що на Заході чекають певних конкретних кроків, зокрема, з боку України. От в нас є такий "підвішений обід", підвішений Шарій. В Україні його чекають з короваєм у СІЗО – можливо СБУ, можливо просто вдячна громадськість. Хочуть побачити Анатолія Шарія в Україні. Але ні, є таке відчуття, що не було запиту на його екстрадицію. От ви як людина з юридичною освітою можете розказати, що там в нас так мутно з Шарієм. А от суд навіть заборонив його партію.

Це вже навздогін рішення суду, на звернення Міністерства юстиції України суд розпочав ще до війни розглядати. Звичайно це вже навздогін указу президента і рішенню РНБО. Уже цим вона було де-факто заборонено, але вже зараз суд підтвердив, тому, ця сторінка уже перегорнена. Юридично, вона перегорнута і закрита остаточно.

В чому полягає особливість цього персонажу. Він "пустишка". За ним нічого не стоїть. Навіть за Медведчуком була якась історія, лиходійська,  звісно. Він починав ще пам'ятаєте з чого, з кадебешного "захисту" Стуса з радянських часів. Уявляєте в якому контексті все життя  існував. 

А цей персонаж абсолютно про гроші. Він пішов на співпрацю з російськими спецслужбами лише через гроші. Там немає нічого іншого. Це махінатор, який в певний момент завдяки цим грошам дослужився до того, що частина українського суспільства повелась на цей ресурс, який в нього був влитий. Бо він наче сучасний, використовує сучасні платформи і б'є по будь якій владі. Це штучно створений продукт, таке у пробірках вирощують і ми це бачили багато разів, коли людина, яка продавала ганчірки з будинку матері, аби пограти в автомати в Києві, ховався від армії, записуючись у баптисти.

Але питання, чому не прийшов запит на екстрадицію Шарія?

Тому що проблеми саме в Іспанії. Я думаю, що запит точно є. Сорок днів будуть витримати в частині подачі цього екстрадиційного запиту. Але видача з Іспанії дуже проблемна в силу того, що схожі кейси, які розглядались в Іспанії роками. Там є стадія оскарження і ще багато чого. Іспанський суд, хоч і незалежний, але деколи приймає дикі рішення. Дуже багато популізму в іспанській системі, я пам'ятаю як Піночета судили.

Я думаю це займає дуже багато часу, це швидко не закінчиться. І цей персонаж йде на задній план оскільки є інші пріоритети – війна. Я прихильник того, щоб підключати механізми не формальні юридичні, а які мають інший характер. Це санкційні механізми, це механізми оперативні, які могли би створити умови, які би спершу могли забрати всі соцмережі потім  знайшли можливість використати різного роду непроцесуальні методи, які хоч і законні, але не обов'язково пов'язані з питанням його екстрадиції. Він за час проживання в Європі наслідив так, починаючи від звинувачення в педофілії від його сестри. Це його сестра звинувачувала, до того, що йому давали гроші. Він з Росії отримував гроші і з цього приводу в Україні є кримінальна справа. Як він їх отримував. Чому не сплачував податків. Він відмивав ці гроші. На них він купив будинок, квартиру в Іспанії. Як це можливо, в Європі людина, яка не працює, скуповує нерухомість на мільйони євро. Чому цей аспект не розслідують у достатньому ступені. От спробуйте у Європі 1000 євро не задекларувати. 

Так, Фрідман з Авеном вже пробували гарно повечеряти

Авену за 30-ку порушили справу, бо знайшли в нього вдома готівку. А він має право зняти лише кілька сотень фунтів. А тут мільйони і нічого не відбувається. Це мені видається, що упустили, бо уперлись в питання держзрада , хоч вона повинна рухатись, але там багато чого є ще.  І відмивання грошей і ухилення від податків, треба копати. Є в  юрисдикції і в Литві і в ряд інших країн через які він це переводив. Він ж російського Райффайзен банку від фізичних осіб переводив гроші. Просто з Росії вони йшли йому на рахунки в Іспанії. Чому це не є предметом розслідувань і звернення керівництва країни до відповідних служб у європейських країнах для відкриття кримінальних справ. Там має бути букет справ, не лише одна. От у чому вся справа. 

Будемо сподіватися, що відповідні уповноважені органи послухають нашу розмову і і почнуть виконувати вашу пораду чи ваш натяк.