"Росатом" стає другим "Газпромом"

Проштовхуючи ідею газогонів в обхід України – спершу Північний, а згодом і Південний потік – російський газовий монополіст тихцем підкуповував як окремих чиновників, так і цілі уряди. Добре оплачувані посади консультантів для екс-лоббістів, знижка на газ, купівля газотранспортних систем окремих країн, додаткові проекти та геополітична підтримка – усе під гаслом «Мечты сбываются!» Бо це – Росія. Це – «Газпром».

Серед останніх щасливчиків – Словаччина, яка «чомусь» ніяк не може домовитись з Україною про реверс (прокачку в зворотньому напрямку) природного газу з Європи. Насправді мотиви на поверхні – наприкінці березня ця країна отримала від «Газпрому» свіжу знижку на газ. Ну і як тут не прислухатись до побажань «благодійника»?

Подібним чином «Газпром» вибудував майже родинні стосунки з багатьма країнами-споживачами російського газу, котрі глибоко підсіли на російську газову голку.

Практично тими ж методами послуговується й інший російський енергетичний монстр – корпорація «Росатом». Проте, в силу більшої закритості сфери ядерної енергетики далеко не усім відомі важелі, якими тут послуговуються росіяни.

Реактори так званого російського (а фактично радянського типу ВВЕР) експлуатують Україна та ще десяток країн (окрім самої Росії). Усі користувачі  залежать від монопольного виробника ядерного палива - компанії ТВЕЛ, яка входить до складу корпорації «Росатом».

Інше підприємство корпорації – ВО «Маяк» - забезпечує переробку відпрацьованого ядерного палива.

Окрім того, «Росатом» залюбки пропонує будувати нові реактори в інших країнах, і навіть готова надавати на це багатомільярдні кредити. Таким чином, росіяни самі формують для себе ринки збуту на майбутнє, і починають їх забезпечувати – від етапу проектування й до вивезення відпрацьованого палива.

Тут свіжий приклад – підписана днями угода з Угорщиною про надання російським урядом кредиту в 10 млрд євро на добудову п’ятого та шостого блоків на АЕС "Пакш". 

Раніше Індія спільно з російськими атомниками почала будівництво АЕС Куданкулам. У 2006-2007 роках Китай з допомогою фахівців «Росатома» добудував і запустив два реактори-«тисячники» на Тяньваньській АЕС. А в 2011 році свою тисячу мегават почав видавати перший енергоблок Бушерської атомної станції в Ірані.

Торік і Білорусь вирішила долучитись до ядерного клубу та розпочала будівництво АЕС із реактором ВВЕР-1200 на своїй території.

Тепер усі вони стали споживачами продукції від тієї ж таки корпораціїї «Росатом».

Тривають торги росіян із болгарами, які давно збираються добудувати ще два блоки російського зразка на АЕС Козлодуй (4 блоки там вже зупинені на вимогу ЄС), але намагаються при цьому не посваритися з Євросоюзом. Також є попередні домовленості з Туреччиною про будівництво «під ключ» на її території АЕС Аккую з чотирьох блоків по 1200 мегават кожен. Тож коло потенційних споживачів своєї атомної галузі (як і природного газу) росіяни намагаються максимально розширити.

Усі ці російські «принади» встигла відчути на собі Україна, яка експлуатує 15 реакторів радянського зразка і планує добудувати ще два енергоблоки на Хмельницькій АЕС.

Нам вже років 5 обіцяють завершити їх будівництво за рахунок російського кредиту. Але то проекти не погоджені, то відсоткову ставку пропонують як у ломбарді, а не як для довгострокового інфраструктурного об’єкта.

Така ж «жуйка» відбувається і з заводом ядерного палива, який планують збудувати в Україні. Цей проект росіяни запропонували після того, як наша держава почала співпрацювати з американською корпорацією Westinghouse щодо постачання їх ядерного палива для реакторів українських АЕС. Не бажаючи віддавати такий ємкий ринок (у 2013 році Україна здійснила монопольну закупівлю тепловиділяючих збірок у ТВЕЛа на $600,6 млн.), росіяни погодились передати технології та допомогти з обладнанням і будівництвом заводу з фабрикації ядерного палива на українській території.

Зауважимо, що за 5 років перемовин і обговорень проекти забуксували у паперово-організаційній фазі. Цікаво, чи за нинішніх обставин росіяни й надалі намагатимуться тримати Україну на «короткому ядернному повідку»?

Тим часом наші чиновники-енергетики вже заявили, що продовжать курс на диверсифікацію не лише в газовій, але й у атомній сфері. Зокрема, міністр енергетики Юрій Продан запевнив, що НАЕК «Енергоатом» до середини квітня підпише з Westinghouse контракт на поставки палива для трьох енергоблоків для українських АЕС.

Тут варто нагадати, що згідно з контрактом 2008 року тепловиділяючі елементи ТВС-W виробництва Westinghouse вже працювали на Південно-Українській АЕС. Щоправда, близько двох років тому з’явилась інформація про механічні пошкодження паливних касет ТВС-W. Цей інцидент набув широкого розголосу у ЗМІ. Як і подібна історія, що сталась на чеській АЕС Темлін, в результаті чого сформувався чіткий стереотип, що на радянських реакторах типу ВВЕР застосовувати американське пальне небезпечно.

Щоправда, знайомі з інцидентом галузеві журналісти пригадують, як фахівці Westinghouse тоді бурчали з приводу «забутих інструментів» та «неакуратного, часом навіть силового» монтажу окремих конструкцій. Однак тоді (очевидно, не без сприяння зацікавлених конкурентів) причинами пошкоджень були названі конструктивні недопрацювання виробника. Хоч це й виглядало як мінімум дивно щодо американської компанії, яка забезпечує близько 20% світового ринку ядерного палива (для порівняння, у ТВЕЛа – лише 17% ринку).

З Westinghouse (а точніше з її європейськи підрозділом Westinghouse Electric Sweden AB) нашу країну пов’язує контракт на постачання у 2011-2015 роках ядерного палива для українських АЕС з розрахунку від трьох до шести енергоблоків. В минулому році, коли дружба з російськими атомниками ставала усе міцнішою, від подальшого використання американського палива вирішили відмовитись. Тепер питання диверсифікації поставок ТВЗ знову стало актуальним.

Росіянам є за що боротися. А це означає, що вони або будуть капостити (як у випадку з газопостачанням), або пропонувати (як і раніше у ядерній сфері). І відбутись це повинно вже досить скоро.

Україні також потрібно якомога оперативніше вирішувати проблему забезпечення свіжим ядерним паливом своїх 15 реакторів. Адже в нинішньому режимі наші АЕС зможуть ще пропрацювати з півроку, після чого обсяги виробництва електроенергії доведеться скорочувати. В умовах, коли ядерна енергетика дає майже 50% всієї електроенергії в країні, наслідки можуть бути доволі складними. Але двох «Газпромів» Україна не винесе.