Чим німецький „декоративний бундесвер” загрожує Східній Європі

Інформація про боєздатність німецької армії – точніше, про її відсутність – попервах виглядала як чергова російська „деза”. Проте коли вона перекочувала з поважних видань навіть до Bild, при тому її підтвердила міністр оборони країни, сумнівів не залишилось – німецький уряд направду визнає, що переважна більшість сучасної бойової техніки бундесверу перебуває у стані перманентного ремонту. Літаки і гелікоптери, системи ПРО і сучасні бронетранспортери – все це якби є, але при тому не може бути використаним у осяжному майбутньому. 

Звичайно, не українцям кепкувати з ФРН – досить нагадати, що на момент початку конфлікту з Росією ми мали 6 тисяч боєготових вояків з 150-тисячної буцімто армії. Проте уявлення про німецьку акуратність і потужність німецької військової машини якось надто міцно увійшло в українське світосприйняття. Окрім того, німецька армія мала би бути, теоретично, однією з вагомих противаг російським збройним силам у Європі. Мала би... але, якщо подивитись на статистику, насправді нею не є.

Перша думка, яка приходить в голову – про те, що це якесь непорозуміння. Що існує якась специфічна німецька боєготовність, у відповідності до приписів якої, менш ніж половина техніки може кинутись в бій негайно, а решту треба заправити паливом, протерти вікна, підмалювати орлів на гербі – і за день-другий вони теж вирушать.

Проте слова міністра оборони Німеччини Урсули фон дер Ляйєн про те, що належна кількість винищувачів не зможе приступити до виконання завдань навіть впродовж 180 днів, свідчить про те, що все зовсім не так добре.

Інша очевидна можливість – що, демонструючи зворушливу "беззахисність" бундесверу, Німеччина намагається виправдати власну нерішучість у всім відомих аспектах зовнішньої політики. Мовляв, Берлін не готовий піднімати ставки, оскільки в армії зараз повальний ремонт. У чому запланований "витік" у пресу повинен переконати як власних громадян, так і друзів та ворогів на зовнішньополітичній арені..

Проте і така можливість є радше фантастичною. Якщо зважити на вартість озброєнь, які виявились „непридатними для оперативного використання”, можна сміливо говорити про те, що десятки мільярдів євро потроху марнуються. Для прикладу – один гелікоптер „Тигр” коштує близько 40 мільйонів євро. 21 гелікоптер, що непридатні для негайного використання – це 0,8 мільярда. Якщо до цього додати вартість розробки, у якій Німеччина брала участь разом з Францією та Іспанією, а також вартість експлуатації та зберігання неробочих гелікоптерів – вийде і зовсім немало. При тому що „Тигри” – далеко не найдорожчі зі списку „тимчасово недоступної для використання” зброї. Таким чином, гігантські кошти були змарновані на оборону – але не захистять Німеччину у разі реальної небезпеки.

Подібне марнотратство уряд, вочевидь, буде змушений якось пояснювати своїм виборцям, у котрих виникне природній інтерес – навіщо було вкладати мільярди євро у зброю, яку не можна використовувати? І подібний інтерес потенційно, може виявитись для чинного німецького уряду куди небезпечнішим, ніж російські танки на Троєщині.

Відповідно, залишається одне логічне пояснення ситуації з німецькою зброєю – вона виконує ту саму роль, що церемоніальна булава українського президента. Роль статусної цяцьки, якою ніхто і ніколи не збирався лупцювати ворогів по голові.

Не мали жодної рації українські користувачі Інтернету, влаштувавши енергійний, хоч може трохи й безглуздий флешмоб “Danke, Frau Ribbentrop”. Меркель – не Ріббентроп. Хоча б тому, що в неї, як виявилось, немає Вермахту.

І в наступному поділі Європи, якщо такий трапиться, Німеччина виконуватиме роль об’єкта російсько-американського протистояння, а не суб’єкта геополітичного процесу.

При тому, на жаль, немає жодних аргументів на користь того, що в інших членів НАТО – за винятком США – ситуація з боєготовністю чимось помітно відрізняється від німецької.

В цьому контексті пригадуються нещодавні песимістичні заяви колишнього заступника верховного головнокомандувача силами НАТО в Європі сера Річарда Ширреффа. Сивочолий ветеран стверджував, що Західна Європа навряд чи в стані захистити себе від Росії. Тоді це сприймалося як перебільшення, чи натяк на нову стратегію гібридної війни, чи просто як елемент якоїсь незрозумілої в Україні закулісної зовнішньополітичної гри. Після інформації про боєготовність німецької армії стає зрозуміло, що це була суха констатація невеселого факту.

Факту, який дає зрозуміти Путіну, поки мова йде про локальний конфлікт з використанням конвенційної зброї – особливо в густозаселених регіонах, де масштабне використання американської авіації призвело б до чисельних жертв, втручання НАТО в короткій перспективі можна не боятися. І порятунок не тільки українців – але й поляків, прибалтів чи румунів – залежить, головно, від них самих.