Юрій Артеменко: Ми ініціювали процес боротьби з російською пропагандою у телеефірі

Про боротьбу з «олігархізацією» телеканалів

Я зараз проти цього борюся і думаю, що рано чи пізно це закінчиться, тобто зменшиться кількість телекомпаній, якими керують чи володіють олігархи, а буде більше компаній, якими володіють або трудові колективи, або, скажімо, бізнесмени, не обов’язково олігархи.

Телерадіоінформаційний простір будувався, на мій погляд, дуже неправильно. Він будувався не через те, що Національна рада казала, що «нам потрібно стільки каналів місцевих, стільки дитячих, стільки таких-то», це було якось поспіхом, можливо, тому що не було досвіду, можливо тому, що були дзвінки згори і «побудували» таким чином. А потім під це пішли гроші і так далі.

Нас сім членів Національної ради, я пишаюсь кожним, бо вони різні за віком, різні за позиціями, якими ми займалися до цього: один створював з регіонального маленького каналу  загальнонаціональний канал, другий працював на великі потужні телерадіокомпанії, третя працювала у телевізійному комітеті, четвертий в українському медіахолдингу, але разом ми всі професіонали. Які у нас виклики?

Якби ми прийшли в гарний час, а зараз проблем просто «вище даху» - як позбавитися олігархів, як зробити, щоб медіабізнес став саме медіабізнесом, а не політичним впливом, а щоб почали рахувати гроші врешті-решт; як перейти на цифрове телебачення, коли все роздано. І оператори, і канали, які з’явилися навколо впровадження цифрового телебачення, будувалися не з точки зору - хто краще дасть ціну, пропозицію і так далі, а знову ж таки по дзвінку від Януковича чи його оточення. І як зробити, щоб процес ліцензування телебізнесу був простіший, щоб люди не стояли в чергах, щоб не було у них навіть надій дати гроші за це і так далі. Тобто дерегулюємо, спрощуємо процедури, як відбудувати інформаційний спротив, або інформаційний захист, бо воно ж руками не будувалося.

Про боротьбу з російською телепропагандою

Ми стали до роботи 7 липня, десь в кінці липня проходить засідання, ми ще молоді, недосвідчені, тільки вивчаємо нормативну базу, вривається натовп людей з плакатами «Нацраду геть!», «Забороніть російські серіали!». Ми посадили людей в залі, сіли, перервали наше засідання і почали з ними розмовляти. Просили заборонити фільми, де героїзують спецназ і тому подібне. Сказали: «ОК, дайте нам паузу». Наступного дня зібрали керівників загальнонаціональних каналів. Дуже була симпатична і показова картинка: прийшли топ-менеджери інформаційних загальнонаціональних каналів і я кажу, що «йде війна, йде фільм про спецназ, де гинуть діти певної матері, мати включає в цей час телевізор і бачить там які гарні російські спецназівці, морські піхотинці - цього не має бути, не має бути по закону, по моралі, вимкніть ці серіали». І я очікував, що щось буде, а думки менеджерів розділилися. Один каже, що це не війна, що це АТО, десь там далеко; інший каже, що заплатив купу грошей ще у листопаді торік і мені треба їх відпрацювати; третій каже щось інше. Не вийшла ця розмова.

І тоді ми розійшлися, я подзвонив, дізнався як можна забороняти російські серіали. Є один інструмент – це експертна комісія при Держкіно, яка дає прокатні посвідчення на будь-яку аудіовізуальну продукцію (може йти, не може йти, заборонена, дозволена до 16 років, тобто вікові обмеження). Ми делегували туди своїх представників і ініціювали цей процес.

Були перші рішення, потім другі, не всі фільми, на мою думку, мають бути заборонені, бо в деяких фільмах, наприклад в одному серіалі, де один міліціонер бореться проти російської системи (продажних суддів, прокурорів), тобто – це антирежимний фільм. Для людини – це фільм проти Росії. Але в пилу того, коли більш працюють емоції і гинуть люди, діти, - можливо є перегини. До цього експертна комісія не робила нічого, а зараз вже 20 серіалів заборонено. 

Про нагальну потребу власного телесеріального виробництва

Ми можемо і ми хочемо. Але, от заборонили 20 серіалів, заборонили 69 фільмів з Пореченковим. Але питання в іншому – що ставити на це місце? Ми роками брали російське телебачення, ми практично українське телебачення не робили, іноді через те, мабуть, що грошей не було. 

У нас є такі українські кіностудії, як Film.ua i Starmedia, але в більшості вони працюють на замовлення Росії. На замовлення України майже ніхто не робить бо нема грошей та політичної волі. Або навпаки – немає політичної волі і грошей. 

От Микола Княжицький був депутатом і завдяки йому була виділена чимала сума з бюджету на кіновиробництво, десь за 300 млн гривень. На фоні загального бюджету – це копійки, але це дозволило вперше запустити українське кіновиробництво. 

Я три дні тому ходив на «Поводир» Саніна, я кінофанат, я передивляюся всі кінострічки. Я вам скажу, що цей фільм – це найкраще, що є в українському кіновиробництві, в українському кіно, це сучасний фільм, це зроблено за всіма канонами сучасного жанру, це не якійсь арт-хауз, це касовий фільм. Цей фільм треба дивитися – шикарна гра акторів, шикарна операторська робота, режисерська, музика. Це повністю український фільм з українською мовою, англійською, російською, але який виховує почуття патріотизму, причому не так тупо, як свого часу якась шароварщина. Люди виходять з таких фільмів іншими. Але це було за бюджету на кіновиробництво у 300-500 млн. На ці гроші було знято 10,15,20 фільмів вперше в історії України. З них родзинки, діамантики такі, як «Поводир», як «Плем’я», «Той, що пройшов крізь вогонь», але це три фільми, бо щоб отримати діамант – треба зробити багато. Голівуд робить тисячі фільмів, але касовими стають сотні, а діамантами стають 50 десь фільмів. 

Але новий наступний рік яка ситуація: з 500 чи 300 млн у бюджеті цього року знижено до 30-50 млн і це борги минулих років. В наступному році, я думаю, що буде близько до нуля. Було сподівання, що ми відродимо кіновиробництво, більше того, треба ці гроші спрямовувати не на кіновиробництво, а на телесеріальне виробництво, бо кіно дивляться там 100 000 людей, а серіали дивляться мільйони людей. 

Я звертаюся до народних депутатів, в тому числі до Миколи Княжицького, шановні друзі, те, що відбувається на Сході – це результат відсутності нашої інформаційної безпеки, бо там де працює зброя – це наслідки того, що спочатку спрацювала зброя масового ураження – відсутність інформаційної політики і інформаційного захисту.

Про російські «бомби сповільненої дії» в українському телеефірі    

Коли ухвалюється нами рішення про вимкнення якогось каналу - це називається визнання каналу таким, що «не відповідає вимогам європейської конвенції про транскордонне мовлення»  і на підставі цього нашого рішення кабельні оператори вимикають ці канали. 

За нашим рішенням вимкнуто 17 каналів, звичайно в першу хвилю це були такі прості тупо політично-інформаційні канали, як «Росія-24», «Лайфньюз» і так далі. А потім ми побачили, що російська пропагандистська машина так побудована, що вона проникає і в дитячі серіали, і в дитячі канали і телеканал «Історія» коли він показує картинку, що начебто історія має бути одна, а нам показують картинку з Майданом і паралельно картинку з фашистами і вони їх порівнюють і так далі. Тому ми визнали не відповідаючим вимогам російський канал «Історія», «Білорусія-24» (останній приклад), але дуже цікавий і хочу показати нашу позицію, що ми не є цензорами. «Білорусія-24» - це вперше коли серед російських був заборонений білоруський канал. Канал – проукраїнський, він дає об’єктивну інформацію, але в одній передачі, яка йшла рано вранці, це був якийсь жах, це порівняння з фашистами всіх українців, жидомасонами, я не пам’ятаю там деталей, але ми визнали це, заборонили, реакція білоруського МЗС і білоруської компанії: «вибачте, ви за одним сюжетом не розгледіли загальну концепцію каналу». Ми написали листа: «дайте гарантію, що не будете брехати і ми знову повернемо канал». 

Про запуск процесу «цифровізації» українського телепростору

17 червня 2015 року перестають захищатися частоти. Тобто є попередження, що 17 червня на прикордонних територіях, якщо ми не перейдемо на цифрове мовлення, будуть виникати завади і конфлікти певні. Тому до 17 червня ми маємо перейти на цифрове мовлення у прикордонних територіях. У нас складений такий графік поетапного вимкнення аналогового мовлення і переходу на цифрове. 17 червня 2015 року – це Волинь, Львів, прикордонні території, другий, третій етапи ми розтягуємо протягом року, півтора років аж до 2016-17 років. Тобто ближче до центру, мається на увазі до глибинки України, до середньої України рухатимемося.  Якщо є можливість зробити це швидше, ми зробимо це. 

Проблема – не можна в нашій країні одразу вимкнути аналогове і переключити цифрове, поки у людей не буде тюнерів, от цих коробочок, боксів. Є маса людей малозабезпечених, у яких старі телевізори, у яких немає грошей. Я вважаю, що держава має купувати ці тюнери. Бо попередня влада з інших причин, не через турботу до людей, роздала велику кількість цих приймачів, кілька мільйонів, близько трьох мільйонів цих приймачів, але роздавала з інших причин, бо видавала гроші своїй же компанії, яка кодувала ці телетюнери і люди не могли купити більш дешевий, але незакодований теленюнер. Але держава насьогодні у будь-якому випадку чи за кошти грантові, чи через якийсь механізм знижок, чи кредитування, має забезпечити тільки малозабезпечених людей цими тюнерами. Сподіваюся, що це буде в бюджеті на наступний рік і депутати підтримають.

Про заплановану на наступний рік Росією масштабну теледиверсію

Були певні моменти, коли стратегію переходу на цифрове мовлення довелося міняти. Наприклад, Росія свого часу, рік тому заявила, що вона перейде на цифрове телебачення з 2018 року і тоді нам, звичайно, можна було б не турбуватися про Донецьку, Луганську, Харківську області чи Чернігівську, що межують з Росією, тобто ми могли відтягнути час до 2018 року. Зараз у нас є певна інсайдерська інформація, що Росія хоче саме на нашому кордоні включитися теж 17 червня 2015 року. Чому? Щоб перебити наші сигнали, щоб не дати нам можливість мовити і тому наш спектр відключення буде мабуть першою зоною торкатися прикордонних областей з Росією.

Про проблему з компанією-монополістом, яка роздає цифровий сигнал

Є також проблема – це оператор цифрового телебачення, той, хто роздає картинку, так звана компанія «Зіонбуд», де власники непрозорі. Ми можемо лише здогадуватися і казати, що за цими компаніями стоять ті ж самі олігархи, які отримали ліцензію непрозоро, нечесно і так далі. Але – найголовніше і страшніше – не власники, а те, що вони є монополістами, непередбачуваними, які в будь-яку хвилину можуть вимкнути рубильник. 

Ми виходимо на рішення, бо в нас це гальмує цей перехід 17 червня на цифрове телебачення. Вихід який? Тарифи компанії «Зіонбуд», які вони вимагали платити телекомпанії, телекомпанії вже зараз перестають платити їм, бо змінилася ситуація і вони не хочуть платити дурні гроші, поповнювати кишені олігархів. Йде мова про те, є і пропозиція самого «Зіонбуду», щоб змінити власників цієї компанії. Як на мене - одна з непоганих ідей, що власником цифрового оператора будуть самі медійники, телегрупи. Ті, які роблять контент, які його доставляють і вони найбільш зацікавлені в тому, щоб і тарифи були дешевші для їхнього бізнесу і щоб не було сірих плям (нині люди часто скаржаться, що у нас там не приймає). Телеканал зацікавлений, щоб у людей приймав сигнал. Оце перший етап, над яким ми працюємо.

Про рішення Нацради про універсальну програмну послугу

Рішення про універсальну програмну послугу (УПП) набере чинності з першого січня. Ми зробимо все, щоб популярні канали, українські канали, вони залишалися в універсальній програмній послузі. Що це таке? УПП – це базовий пакет, який за невеличкими цінами пропонує певну кількість каналів (20,16,30), які дивляться. Але на наступний рік, якщо буде ухвалений новий закон «Про телебачення і радіомовлення», ми хочемо в цьому базовому пакеті і безкоштовно залишити тільки державні канали – це буде чесно. Чому прибрали кабельні канали? Тому що є багато питань до них, чому вони мають безкоштовно чи за маленькі гроші транслювати канали олігархів. То ми шукаємо якусь форму і будемо шукати разом з депутатами, щоб були рівні умови і для невеличкого каналу, але гордого Еспресо і для великих, потужних каналів. 

Про суспільне телебачення

Закон, який ухвалений "про суспільне телебачення" – недосконалий. З іншого боку, я залишаюся прихильником того, що якби його в такому б вигляді не ухвалили – ми б про суспільне телебачення не говорили нині. Але закон потребує вдосконалення. Я сподіваюся, що новий склад парламенту одним з перших розгляне правки до цього закону, які до речі вже пропонували журналісти. 

З цього закону треба виключити УТР – службу іномовлення, це зовсім інше – не суспільне. В цьому законі треба виправити визначення того, що таке юридична особа.  В цьому законі треба виправити, як формується наглядова рада в суспільному телебаченні, - це стосується безпосередньо нашої відповідальності, тобто Нацради. Наше завдання – зробити просту річ – обрати наглядову раду. 

Що таке суспільне телебачення? Це телебачення, яке фінансується за кошти громади, ти платиш або свої гроші, або вони закладені у податках, або у ціні телевізорів, ти через своїх представників обираєш наглядову раду, тобто це представники громадськості, наглядова рада обирає директора, чи керівника і наглядова рада формує принципи чого хоче суспільство. Хоче суспільство не жахів, не насильства, не реклами, а хоче там добрих матеріалів  (інтерв'ю, ток-шоу, дитячих програм) – це робиться. 

Наш процес запуску – обрання наглядової ради, але ми могли би підійти до цього формально – обрати кого є. Але як назвеш корабель – так він і попливе. Якщо оберемо погану наглядову раду – таке буде і телебачення. Закон прописаний так, що 5 представників політичних фракцій від парламенту і дев'ять людей – громадських організацій, які працюють в різних сферах. Один, наприклад, з сфери журналістики, один зі сфери інвалідів, один зі сфери місцевого самоврядування, науки і це мають бути представники українських громадських організацій. 

Ми очікували, що буде дуже багато заявок, у нас понад 3000 організацій зареєстровано, врешті-решт ми отримали на ці дев'ять місць, де в кожному по 5 кандидатів має бути, - 30 заявок. Громадськість, як на мене, не витримала іспит, щоб піти і керувати цим проектом, дехто казав, що "якщо ви мене оберете гарантовано, а так брати участь і конкурувати через конкурс, я не хочу". 

В більшості, помилка в тому, що закон дозволяє у наглядову раду вводити зі всеукраїнських громадських організацій, тобто тих, які мають представництва в усіх областях України. У нас так склалася політична мапа і мапа громадських організацій, що потужні громадські організації часто реєструються у Києві, а не мають представників, бо не має коштів утримувати це. Наприклад, "Телекритика" – дуже відомий телевізійний портал і мабуть присутність представників "Телекритики" у наглядовій раді, якщо б їх обрали, можливо (я не лобіюю), було би бажано, але у них немає представників. 

Замість того з'являються організації, знову ж таки, не буду ображати, але наприклад, в сфері науки, де мають бути 5, а обирають одну, на сьогодні подали заявку лише одна організація – це "Союз буровиків України". Але я не хочу ображати цю організацію, я вважаю, що окрім таких організацій, як "Союз буровиків", "Союз геологів", мають бути в сфері науки і від Академії наук якійсь громадські організації, тому у нас є проблема, ми відтягуємо цей процес, ми повторно оголосили прийом, продовжуємо терміни і дай боже, щоб до сьогоднішнього дня була певна кількість таких організацій, якщо ні – ми будемо писати листа і звертатися до парламенту, президента і уряду і казати, що ми не можемо виконати функції, тому що закон потребує змін, а далі – справа за вами.