Лєшек Бальцерович: Українська опозиція набагато гірша за владу

Ви закінчуєте свою роботу в Україні? У Вас же контракт закінчується в березні. Чи Ви будете продовжувати?

Це згідно з планом. Я погодився, що я організую групу стратегічних радників, це сталось у квітні. Я це зробив разом із моїм колегою (він зі Словаччини), з Іваном Міклошем, нас 12 чоловік. Уже рік майже минув, у мене дуже багато інших обов'язків. Звісно, я буду цікавитися Україною, і якщо в цьому буде інтерес, я готовий приїхати.
Я буду на різних конференціях - у квітні буду на конференції, організованій партією колишнього прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. У травні буду на конференції, організованій Народним банком, тож я буду на зв'язку.

Я знаю, що Ви дуже складно приймаєте будь-які політичні чи будь-які інші пропозиції, якщо не бачите світла в кінці тунелю. І те, що Ваша діяльність в тому чи іншому місці матиме успіхи, матиме результат.
Ви не вважаєте для себе цей рік, цей час Вашої роботи в Україні втраченим? Ви відчуваєте той результат і користь, яку Ваша робота принесла?

Я не шкодую. Звісно, дуже важко сказати, як є, детальніше, але я думаю, завдяки групі, якою я керував, було можливо вплинути на зміст програми держави, на окремі рішення. Хоча, звісно, в одних галузях, в одних аспектах зроблено більше, а в інших - менше.
Я думаю, що найголовніші успіхи - це перш за все реформа нафти і газу. Багато зроблено щодо створення передумов для реформи антикорупційної сфери. Багато зроблено в питанні консолідації фінансів. Люди не уявляють, що могло б статися в Україні, якби не було цієї консолідації. Була б катастрофа.

Ви маєте на увазі роботу Національного банку чи уряду?

Ні. Це фінанси держави. У 2014 році був дефіцит 10 відсотків продукту, тепер - 3 відсотки. Крім рецесії, яка була через агресію Росії - економічну, не тільки військову. У мене дуже велику повагу викликає пані Гонтарева, тому що вона зробила прекрасну роботу.

Ви знаєте, її дуже багато критикують.

Якщо робити дуже хорошу роботу, є і критики. Я пам'ятаю, коли я проводив перші реформи в Польщі в 1989-1991 роках, потім в 1997-2000 в Національному банку, теж було багато критиків.

Ви зараз дізналися про Україну, напевно, набагато більше, ніж знали про неї раніше, тому що провели досить багато часу тут.

Я тут був 50 разів.

І тим більше в роботі. Українці дуже часто задають собі запитання: чому після краху комуністичного режиму у поляків вийшло, а в українців - ні?
І в чому різниця: багатьом здається, що поляки і українці дуже схожі. Дві слов'янські нації, подібні мови, але полякам дуже часто складно ефективно працювати в Україні, тому що це щось зовсім інше. Як би Ви могли відповісти на це Запитання: чому у поляків вийшло, а ми тільки зараз починаємо робити якісь речі?

З цього приводу є цікаві доповіді. Мій друг Олег Гаврилишин, який тут працював, а тепер в Канаді, написав доповідь, яка відома перш за все тим, що розповідає про те, як у Польщі ми дуже швидко розпочали радикальні масові реформи економічної лібералізації, стабілізації, приватизації. Я погодився бути в уряді Мазовецького тільки тому, що думав, що це - найкращий шлях. І я прийшов з командою, тому що я її створив спочатку як хобі, я не планував, не уявляв собі, що Польща буде вільною, але команда була готова.
В Україні, як показує Олег Гаврилишин, перші 4 роки були присвячені іншим речам, а не економіці. Тоді виникла гіперінфляція, стала змішана система - не ринкова і не соціалістична, але така, де було досить легко зробити великі гроші не завдяки продуктивній діяльності, а використовуючи це змішування - характер економіки.
Потім були реформи за президента Кучмі, в перший рік, потім, як показує Гаврилишин, вони сповільнилися. А потім, на жаль, не були використані, і перша революція, яка трапилася, перший Майдан, не була використана, на жаль.
Після Майдану була спроба і, по-моєму, більше зроблено, ніж видно. Тому що люди не бачать, що б сталося без Національного банку. Без стабілізації фінансів. Не всі пам'ятають, що 3 роки тому інфляція була 60 відсотків. Тепер - 10 відсотків. Тепер можна і треба зміцнювати економічне зростання, яке почалося, шляхом прискорення деяких реформ.

Тобто реформа - це таке популярне в наших людей слово, як і популярне твердження, що реформ немає. За той період, поки Ви тут були, або за останній час, після останньої революції, можете все-таки чіткіше пояснити, які найважливіші реформи було зроблено, на Вашу думку?

У всякому випадку було розпочато реформи, які поки що не закінчено. Я вже сказав, що це реформа нафти і газу, це був, так би мовити, пункт, де було дуже багато корупції різного штибу. Там багато було зроблено, щоб усунути це. Я висловлюю повагу цій новій команді. Команда, звісно, продовжує роботу, треба зробити реструктуризацію нафти і газу, але багато вже зроблено.
Я вже сказав, але можу повторити, що якщо йдеться про легальні передумови для очищення судового апарату, прокуратури, їх було зроблено. Було створено такі нові інститути, як НАБУ, щоб зменшити це. Але десь зроблено набагато менше. Я весь час не розумію, чому не було приватизації, чому тримають сотні державних підприємств.

Напевно, для себе Ви все ж таки пояснення якесь цьому знаходите?

Хто відповідає в формальному сенсі цього слова за приватизацію? Є у вас величезний фонд майна. 2 тисячі людей. Є пан Білоус. Ніякої приватизації немає. Де відповідальність?
У кожному плані кожної держави є плани: буде стільки-то підприємств приватизовано. Нічого не зроблено. Я цього просто не розумію. Тому що знаю з досвіду Польщі та інших країн, що можна дрібні підприємства державні передати, можна частину майна передати, активи і так далі.

У них є пояснення: йде війна, низька ціна, зараз невигідно продавати, багато хто так каже.

Це просто абсурдно, тому що навіть подаровані активи будуть у руках приватного підприємця, вони працюватимуть набагато краще. Були також плани про більші підприємства - нічого не зроблено. Це шкодить економіці, і для мене не зрозуміло, чому немає.

Напевно, багато хто це для себе пояснює тим, що хтось хоче, щоб за невелику ціну зайшли туди компанії, пов'язані з кимось із політиків або з можновладців, і все одно залишаться корупційні складові.

У вас великі досягнення з ProZorro. Ми пропонували кілька місяців тому ж пану Білоусу: використовуйте ProZorro, щоб було прозоро. Дрібні підприємства можна продавати приватним, поки що нічого не вийшло. Я цього не розумію.

Раз ми вже торкнулися теми приватизації. Якщо говорити про приватну власність на землю, вона у нас є такою собі фішкою популізму. Тому що більшість людей відмовляються про це говорити взагалі, опозиційні партії виступають у парламенті і весь час продовжують цей мораторій.
Як має бути це, на Вашу думку, і чи є дійсно ті ризики, про які говорять критики приватної власності на землю?

Навіть у Росії це вже зроблено кілька років тому. Велика користь економіці. Тут тріумф популізму. Тобто реформатори так бояться популістів, що вони продовжують мораторій. Вони повинні зробити кампанії щодо інформації, можна всі ці міфи професійно роз'яснити. Але цього поки що не роз'яснили. Цього поки що не зроблено. Можна пояснити людям, що приватна власність на землю в рамках хорошої законної системи - це користь для людей і для економіки.

Критики цього процесу стверджують, що землю скуплять іноземні латифундисти і селянський внесок як такий буде знищено.

Тут можна ввести обмеження. Є досвід багатьох країн. Можна зробити аукціони. Є розробка таких систем, таких пропозицій групою українських економістів і Світового банку, і ми сподіваємося, що врешті-решт цей проект буде прийнято. І буде кампанія інформаційна, щоб не було так, що Україна втрачає дуже багато у плані економічного зростання, а також репутації. Тому що має місце тріумф популістів.
Якщо подивляться на те, що українські представники влади говорили або навіть підписали в документах, в міжнародних фондах, там майже щороку є цей пункт, він важливий. Але нічого поки що немає. Сподіваємося, що цього року буде інформаційна кампанія.

Ви - представник президента в Кабінеті міністрів і працюєте з групою, яка радить уряду і прем'єр-міністру.

Найважливіша функція - не представник президента в уряді. Тому що це досить формально. Це координація групи стратегічних радників разом з моїм другом зі Словаччини Іваном Міклошем.

Ви як стратегічні радники говорили про все це - про те, що необхідна інформаційна кампанія - президенту, прем'єр-міністру? Якою була їхня реакція? Вони кажуть: так, ми будемо це робити? Або: почекай, у нас війна, нам потрібно стримати ситуацію?

Я впевнений, що вони в цьому також впевнені, що те, що є війна, це навпаки, аргумент, щоб зміцнювати економіку. Чим міцніша економіка, тим більше грошей для зміцнення армії.

Але тим не менш цих інформаційних кампаній немає. Люди не розуміють, які реформи необхідні в першу чергу, чим їм через це доведеться ризикувати, але що вони отримають щось потім, що з цим треба робити? Немає цього.
Є великий інформаційний шум, побудований, знову ж таки, на популістських гаслах, а от системи інформаційної політики не існує.

Я можу погодитися з цим. Але я думаю, що не треба тільки чекати на президента чи на уряд. Є багато різних організацій, які могли б узяти на себе цю місію - з'ясувати це. Треба звичайно вчити комунікації з боку уряду і Адміністрації президента. Інші центри повинні робити антипопулістську роботу.
Здається, що тут певне відхилення, що дуже багато думок концентруються на критиці держави, тобто президента, прем'єр-міністра, але нічого не говориться про опозицію. А опозиція набагато гірша, популістська.
Якщо тільки критика зосереджена на уряді або Адміністрації президента, а опозиція нічого не робить, то хто користується цим? Це така асиметрія, яка на руку популістам.

У нас так традиційно відбувається. Я якраз спілкувався з журналістами перед тим, як зайти в цю студію. Ми розмовляли про те, що у нас безумовно, слабка влада, яка робить багато помилок. Але опозиція від неї нічим не відрізняється.

Вона набагато гірша. Тому що всі ті пропозиції, які я знав, це просто не робити ніякого підвищення, не усувати величезні субсидії по газу, які вели до великої корупції. Або введення ринку землі - це катастрофа. Це не катастрофа. Це введено всіма колишніми соцкраїнами, крім України і, можливо, Білорусі. Але Росія це зробила.

Як Ви вважаєте, корупції у країні після останньої революції стало менше? Я розумію, що, можливо, Ви менше знали Україну часів Януковича. Проте Ви сюди приїжджали і спілкувалися з тими людьми, спостерігали.

Тоді досить рідко, я б сказав. І тоді був на Майдані також. Я був наприкінці 2013 року.

І якщо порівняти рівень нашої корумпованості з рівнем корумпованості інших східно-європейських країн, тієї ж Польщі. У нас набагато більше корупції чи ні? Як Ви це відчуваєте?

Дуже важко, тому що немає заходів. Не треба тільки спиратися на те, що люди думають. Тому що чим більшою стає війна з корупцією, тим більше в медіа пишуть про корупцію. І тоді люди думають, що вона зростає. А по суті, вона може зменшуватися.
Я пам'ятаю, так було в Польщі. Я був одним з лідерів боротьби з корупцією наприкінці 1990-х років, і тоді було дуже багато боротьби з корупцією, люди думали, що стало більше корупції. Усвідомлення, що є корупція, підвищилося, але по суті справи вона скоротилася.
Я думаю, що так і в Україні. А перш за все треба усувати можливість для корупції. Тобто проводити лібералізацію економіки, якщо треба - радикально змінювати адміністрацію, якщо в цьому випадку це корумпована структура, треба зробити нову структуру. Це відомо з інших країн.
У мене є враження, що справжня корупція зменшується, але люди думають, що нічого не змінилося.

А чи відчували Ви і чи відчуваєте, працюючи в групі радників, вплив того, що в нас називається олігархічною системою, вплив олігархів? Тому що це явище, яке не так характерне для сучасної Польщі і навіть для Росії, де все ж таки роль авторитарного президента більша?

Головні олігархи в Росії -  в уряді.

Ну там сам Путін - головний олігарх і партнер усіх інших.

Я це й маю на увазі.

Якщо говорити про Україну. Все ж таки у нас це сильніше, ніж у Польщі. Це люди, які впливають на засоби масової інформації, на політичні сили, які можуть гальмувати ту ж саму приватизацію. Чи став меншим цей вплив? Це заважає чи з цим можна миритися?

Спершу треба розібратися, чому в Польщі не було і немає олігархів. Тобто підприємців, які отримують непотрібні пільги від держави чи інших. Тому що ми від самого початку почали лібералізацію економіки, включно з зовнішньою лібералізацією. Це була конкуренція. До того ж у нас не було такої залежності від Росії по газу. І це показує, що треба просто вести чесну конкуренцію.

До речі, там, де у вас була залежність, там виник тоді Гудзоватий.

Він ніколи не був олігархом, тому у нього були особливі відносини з Росією. Але він не чинив ніякої експлуатації польської економіки. Одныєю з цілей групи було отримати аналіз монополій, що залишилися, включаючи в це монополістичні позиції так званих олігархів. Ми намагаємося отримати більш докладну картину. Поки що цього ще немає, але я сподіваюся, що ми доб'ємося цього.
Якщо подивитися окремо по найголовнішим олігархам, здається, що їхнє майно скорочується. У Відні заарештовано Фірташа. ПриватБанк (націоналізація банку, - ред). Це дуже важливо. Там великі втрати.

Багато хто каже, що він дуже вигідно продав ці втрати державі.

Дуже важливо буде, як це закінчиться. Тому що треба прагнути, щоб він повернув ці гроші. Я впевнений, що українці в цьому зацікавлені. Є великі втрати. Є рада цього банку, і дуже важливо це з'ясувати до кінця.

Які ще існують монополії? От у нас зараз багато хто обговорює те, що називається блокадою окупованих територій. По-перше, я хотів запитати, наскільки Ви можете про це говорити, Ваше ставлення до згаданого питання. Ви знаєте, що у нас відбувається?
У нас група політиків і деякі колишні бійці добровольчих батальйонів блокують кілька ліній, які в основному пов'язують шахти, що належать Ахметову чи корпорації ДТЕК, розташовані на територіях окремих районів Донецької та Луганської області, які зараз окуповані, і існує їхній зв'язок з Україною.
У той же час багато хто каже, що самі поставки з Росією ніхто не блокує. Ми продовжуємо купувати безпосередньо з Росії вугілля, і є інші гілки з цих регіонів, які ніхто не блокує, але політики називають це заробітком на крові і вимагають взагалі призупинити будь-яку торгівлю з цими регіонами. І ось така дивна ситуація. Як ви на це дивитеся?

Я не експерт, я б тільки запитав: а що станеться з забезпеченням вугілля електростанцій, які потрібні суспільству? Що станеться, якщо не буде цих поставок? Я думаю, що Ви правду сказали: якщо є імпорт з Росії, який потрібен економіці України, чому гальмувати, якщо немає субститутів? Є субститути чи ні - вони повинні відповісти на це питання.

Все одно ми не повинні платити гроші тим людям, які знаходяться на окупованих територіях, тому що таким чином ми підтримуємо свого ворога.

А хто отримує електрику? А що з населенням? Нехай дадуть відповідь на це запитання, не треба акцентувати просто на демагогії. Я, звичайно, не в змозі сказати, які були б глибинні мотиви цього.

З іншого боку, логіка існує в тому, що корпорації ДТЕК, звісно, вигідно зі своїх шахт на свої електростанції поставляти вугілля, вони, можливо, і більше заробляють на дельті, ніж якби це вугілля купувалося на Заході у інших виробників, безумовно. Але вони є монополістами.
Наскільки ефективним, з Вашої точки зору, є наш Антимонопольний комітет і наша антимонопольна політика?

Я згадував приватизацію, де нічого не зроблено. А другий пункт - думається, що можна і треба більше зробити для демонополізації насамперед, зробити аналіз і більш енергійно, після аналізу, це усувати. У Польщі це був один з найголовніших пунктів першої програми 1990 року.
Ми, по-перше, зробили величезну радикальну зовнішню лібералізацію. По-друге, усунули майже всі монополії. Тому що соціалізм - це були тільки монополії. Це важливо для конкурентоспроможності, для конкуренції, для усунення можливості виникнення олігархів. І треба просто це зробити.

Але у нас Ви бачите ці монополії? Де вони існують?

Є список, наприклад, в енергетиці, в фармацевтиці. Але ми хочемо більш повну картину, і перш за все на основі цього аналізу, щоб робити інтенсивніші кроки. Ці реформи не болючі для суспільства.
Йдеться про те, що реформа - це добре, вона потрібна, але болюча. Це неправда. Що залишилося в Україні? Реформи, які можуть бути болючі для груп інтересів. І треба це зробити!

Але ці групи інтересів знову ж таки представлені в парламенті, в медіа і так далі, і чи вистачить сил у тих, хто хоче їх провести, здолати цей опір?

Для України дуже важливо розвиватися швидше, тому що вона багато втратила. І Україна може розвиватися набагато швидше, ніж 2-3 відсотки на рік. Це залежить від не надто важких інтелектуальних реформ, які не є болючими для суспільства.
Приватизація - щоб майно пішло в руки кращих інвесторів, демонополізація енергетична, усунення цих структур держави, які є осередками корупції, впровадження в життя того, що вже було введено Верховною Радою. Це передумови для обмеження корупції і так далі.
І якщо такий пакет буде впроваджено в життя, тоді економічне зростання буде набагато швидшим. Це була найголовніша ідея, найголовніша передача, яку я намагався передати і в медіа, і найголовніше - владі України.

Хочу Вас запитати про майбутнє. Ви колись очолювали ліберальну партію в Польщі Unia Wolności, Унія Свободи. Ми бачимо ті процеси, які зараз відбуваються в Європі. У Європейському Союзі - криза. Приходять праві сили в багатьох країнах.
Яке майбутнє України має бути в зв'язку з цим? Чи повинна Україна прагнути коли-небудь стати членом Європейського Союзу, чи нам досить Договору про асоціацію, заради якого ми виходили на Майдан, бо ми говорили тоді тільки про це. І знайти якусь форму співпраці з Європейським Союзом?

Я не зовсім згоден, що в Європейському Союзі криза. Є проблеми і немає кризи на основі всієї спільноти, на глобальному рівні. Є криза в окремих країнах, де не було реформ. І бракувало реформ. Італія - там є проблема. Італія не розвивається економічно останні 15 років, і прекрасно зрозуміло чому. Там недостатньо реформ, і тільки італійці можуть вирішити цю проблему шляхом прискорення реформ. А Брюссель це не в змозі зробити.
Інша країна - це Франція, де теж бракує реформ. І якщо бракує реформ, тоді популісти намагаються показати, хто винен, сказати, що це Європейське співтовариство. Це неправда.

Але і Росія зацікавлена ​​в тому, щоб була криза в Європейському співтоваристві та підтримує цих популістів.

Треба пам'ятати, що це не криза Європейського співтовариства в цілому, а тільки в окремих країнах. Якщо мова йде про європейську економіку, це - зростання. І цього року воно може бути швидшим, ніж минулого року. Немає кращого центру таким країнам, як Україна і Польща.

Але Польща вже там, а нас поки що там немає.

У нас теж спершу було Угода, я підписував цю угоду 1991 року, в грудні. Вона була дуже важливою для нашої економіки, перш за все тому, що це давало доступ для величезного ринку Європи.

Але тоді все ж таки була інша ситуація. Тому що, по-перше, сама Європа хотіла вас і, по-друге, Європа хотіла вам допомогти.

Вибачте, найголовніша допомога - цей ринок. І у вас теж є Угода.

У нас є квоти, які обмежені.

У нас теж були квоти. Але набагато краще сам доступ України до європейського ринку. І це важливо, це важливіше, ніж гроші - доступ до європейського ринку. Це треба використовувати. Ми використовували, у нас був це найбільший і дуже важливий крок наприкінці 1991 року.

І все ж таки Європа в Польщі була зацікавлена. Не було великих противників щодо розширення Європейського Союзу, коли Польща хотіла туди вступити.

Це не зовсім вірно. Я пам'ятаю, що 1991 року не було ніяких дуже інтенсивних запрошень з боку Європейського співтовариства до Польщі. Навіть ми 1991 року не надто мріяли, що ми швидко там будемо членом. Це потребувало реформ у Польщі.
Кого беруть багатші країни? Успішних, бідних, але успішних, динамічних. Без реформ у Польщі я не думаю, щоб нас прийняли так швидко. Те ж саме стосуєтться таких країн як Угорщина чи Чехія, Словаччина.
А коли запізнилися реформи в Болгарії та Румунії, запізнилося і прийняття цих країн як членів Європейського співтовариства. Я думаю, що найголовніше - реформи, якими ця країна успішна. І дипломатія. Але без реформ жодна дипломатія не може працювати.

Тобто, Україна, Ви вважаєте, повинна прагнути стати членом Європейського співтовариства?

Україна насамперед повинна прискорити реформи, які було вже розпочато чи не розпочато - як приватизація або демонополізація, бути успішною економічно. Це найголовніший аргумент дипломатії.

Якщо говорити про українсько-польськы відносини. Відкинемо якісь речі, які, на мою думку, є тимчасовими, хоча хто його знає. Наші розбіжності з приводу історичної політики.
Якщо ми говоримо про стратегічний інтерес Польщі. Чи зацікавлена ​​Польща в тіснішій співпраці з Україною? Тому що зараз товарообіг між нашими країнами мінімальний в порівнянні з іншими країнами, - кілька відсотків. Хоча це сусідні країни, найближчі.
І якщо говорити про людські стосунки і людську дипломатію, то українці серед усіх народів, які нас оточують, навіть зараз, після напруги в ставленні до минулого, все одно поляків ставлять на перше місце і найбільше симпатизують полякам.

Я дуже задоволений, що так це і є. Відповідаю на Ваше запитання. Економічні відносини залежать від розвитку економіки. Якщо економіка і в Польщі, і в Україні буде розвиватися, те, що ми сусіди, буде теж підвищувати товарообіг, капіталовкладення тощо.
Тож ми повертаємося до головного пункту: ми потребуємо реформ, Україна потребує реформ, якщо вони будуть зроблені, тоді темпи зростання наших країн будуть зміцнюватися. І тоді підприємці будуть відкривати нові можливості. Це приватні підприємці, а не міністри.

Якби Ви були польським підприємцем. Знаючи українську економіку, як би Ви пояснили те, що польські підприємці не дуже сильно хочуть інвестувати в Україну?

Це не питання волі. Підприємці є, звичайно, ми думаємо про збільшення кількості.

Так, абсолютно вірно.

Середовище. Тобто, щоб було менше ризику - політичного ризику, бюрократичного ризику. Тож поліпшення можливості - в акціях. Я не думаю про привілеї. Я думаю про те, щоб усі приватні інвестори могли без великого політичного ризику більше інвестувати в Україну.

Наскільки те, що зараз відбувається в Америці взагалі, може вплинути на європейський ландшафт, на майбутнє України і наскільки критично ми бачимо нашу зміну ставлення до обрання Трампа? Спочатку був дуже великий острах, зараз навпаки - багато хто зазначає, що все ж таки американська політика не змінюється в плані підтримки України, якихось європейських цінностей і все не так критично.
Наскільки взагалі ці зміни можуть статися? І це все поправіння і популістська тенденція і в європейських країнах, і в Сполучених Штатах - це просто тимчасово? Це не глибока тенденція, яка змінить світ?

По-перше, це не універсальна тенденція, багато перебільшено всюди. Але подивимося. Де це? У Німеччині немає.

Так, завдяки Союзу і домовленостями Меркель.

Є різні причини, але там просто немає. У Франції, якщо подивитися на двох головних кандидатів, Фем і Макрон, у них - не популістська програма, у них - пропозиція щодо прискорення ринкових реформ. В Італії майже всі, багато політиків, усвідомлюють, що проблеми в тому, що занадто багато втручання держави.
У Голландії - є по імміграції, але не по економіці. У Швеції, Данії я не бачу, щоб це був економічний популізм. Треба відрізняти популізм щодо біженців, це зовсім інша справа.

Відносно Трампа - це змінюється щодня. Треба відокремлювати риторику від конкретних кроків. Якщо потрібно говорити про тенденції, це тенденція, щоб це не було так радикально. Змінивши ставлення щодо Росії, вербально. Але теж, його співробітники - це не ентузіасти. Ставлення по Китаю - він змінив цей показник. 

Наприкінці розмови спершу спитаю Вас про українську економіку. У нас дійсно намітився деякий ріст, і які прогнози щодо української економіки Ви могли б дати, знаючи про ті процеси, які в ній відбуваються?

У мене жодних особливих прогнозів немає, я спираюся на те, що я читаю. Я сподіваюся, що Міжнародний фонд - професіонали, і у них є прогнози 3 відсотки, 2,5-3 відсотки.
Мені здається, цього для такої країни не вистачить, повинно бути швидше, але це залежить від політиків в Україні і від суспільства. Є кілька речей, які можна зробити, не болючих для суспільства. І тоді економіка прискориться і це буде успіхом в інших областях України, включаючи зовнішню політику.