Чого в Україні шукає інвестор?

Якщо коротко описати економічну ситуацію в світі, то вона сьогодні не найкраща. Всі ринки знаходяться на низькому рівні. Відтак інвестор шукає або унікальні проекти або намагається вкласти гроші в, так звані, безризикові проекти.

В Україні, на жаль, таких унікальних проектів для інвесторів у сфері надрокористування майже не залишилось. Адже для цього потрібна або висока концентрація корисних копалин, в чому ми програємо країнам Африки, або це мають бути великі проекти з великими об’ємами запасів, або, скажімо, легкість та швидкість видобутку.

Однак Україна цікава інвесторам, запитаєте чим саме?

По-перше, у нас хороша логістика.

По-друге, у нас досить розвинена інфраструктура. Якщо порівнювати наші проекти з африканськими, то там на десятки і сотні кілометрів не те що немає ліній електропередач чи водопроводу, там немає і людей. З цієї точки зору, Україна є в більш привабливому становищі.

По-третє, територія нашої держави характеризується відсутність масштабних природних катаклізмів. Також, будьмо відвертими, на користь України працює й те, що в нас менш жорсткі екологічні норми, ніж в країнах Європи чи Північної Америки.

Та незважаючи на це все, у нас з інвестиційними проектами у сфері надрокорситування не так вже й плідно. Адже великою перешкодою для інвестицій є, по-перше, відсутність достатньої кількості якісної інформації про проекти та родовища, і, по-друге, звичайно, це незрозумілі «правила гри», які швидко змінюються.

Інвестиції люблять прозорість

Поясню, чому це важливо і як це працює. Мені доводилось декілька разів бути присутнім на нарадах, коли наглядова рада великих компаній приймала рішення щодо їхньої участі у інвестиційних проектах.

Вибір проекту виглядає так: на стіл кладуть бізнес-плани, їх приносять менеджери з різних країн і представляють перед керівництвом. Тоді керівництво приймає рішення: інвестувати в проект чи ні.

Критерії відбору дуже прості – рейтинг кожного із них формує декілька складових. Спершу, це геологія та економіка. Якщо проект унікальний, він підіймається на щабель вище, якщо розташовується на території з розвиненою інфраструктурою – підіймається ще вище, якщо є податкові пільги – ще вище, якщо в компанії вже є своє представництво чи офіс в тому регіоні – проект підіймається ще вище.

Відсутність цих пунктів працює зворотно. Крім того, якщо в країні є проблеми із законодавством, корупцією або ж недостатня кількість інформації – усе це тягне проект вниз.

Українські реалії

В Україні щодо інвестицій у сферу надрокористування прогалин за цими складниками чимало. Зокрема, майже всі українські проекти мають недостатньо підготовлені документи. Проблема полягає, скоріш за все, в ментальності людей і нерозумінні, як будується бізнес в цій сфері, який поріг входу в такий бізнес.

Наприклад, для українських бізнесменів дуже дивним є той факт, що десятки тисяч доларів витрачаються лише на бізнес-план.

У нас помилково вважають, що за такі гроші можна реалізувати увесь проект. На жаль, це не так. Через це маємо сумну статистику проектів, які заморожуються через брак коштів.

Простим українським прикладом є проекти з видобутку вуглеводнів. Маючи 2-3 млн доларів, купується ліцензія, буриться свердловина і бізнесмен, розраховує, що це буріння буде успішним.

Якщо ж ця свердловина виявляється непродуктивною – проект заморожують через відсутність коштів. Після цього бізнесмен намагається його продати.

Але в ціну продажу враховують вкладені кошти та недоотриманий прибуток, тому проект починає коштувати 5-10 млн доларів. А за таку суму його продати просто неможливо.

Говорю це, спираючись на статистику, згідно якої лише кожна третя свердловина є успішною. Отже, якщо свердловина коштує 2-3 млн доларів, у цей проект варто входити, маючи приблизно 10 млн доларів, і тоді сподіватись на успіх. Це розраховують у бізнес-планах, однак у нас чомусь ними нехтують.

Що ж з цим всім робити?

Ми розуміємо, що законодавство міняється довго і важко, тому швидко знайти ідеальну модель розвитку сфери надрокористування неможливо. Відтак наша команда Держгеонадр рухається одразу двома паралельними шляхами. Це стратегічний і тактичний шляхи.

Стратегічно – це зміни законодавства, зміни «правил гри». Тактично – це мікрорегулювання доступними інструментами, зокрема відкриття геологічної інформації або агрегована база як проектів для інвестування, так і компаній-інвесторів.

Доступ до цієї інформації надважливий. Адже насправді, в сфері надрокористування про Україну у світі дуже мало відомо. Якщо ми говоримо з експертами, з учасниками ринку з Канади, Америки чи Австралії, то вони знають, що в Україні добувається лише вугілля і залізна руда.

Про інші проекти інформація просто відсутня. Якщо вона і існує, то зовсім невпорядкована, необроблена та непогоджена експертами.

Також ми хочемо зробити акцент на якірні проекти в Україні, результатом запуску яких стане те, що Україна буде відома в світі прибутковими проектами.