Янукович ставить тільки на силу

Олександр Мотиль – американський історик, політолог і митець українського походження. Професор Ратгерського університету, в якому очолює програму дослідження Східної та Центральної Європи. Основна галузь наукової діяльності – вивчення імперіалізму ту націоналізму. Крім того, пан Мотиль є членом видавничої ради українського часопису «Критика». Пропонуємо увазі читачів переклад його блогу у World Affairs Journal

Це все було досить передбачувано. Як бандитський режим жадібного султана міг не спровокувати повстання населення, яке втомилося від систематичного й жорстокого грабунку та образ? Не треба бути експертом з революцій та повстань, аби знати, що в якийсь момент усі порядні люди скажуть своїм гнобителям: досить – значить досить.

Єдине питання зараз – чи режим обмежиться спорадичним насильством? Зникнення, побиття та навіть убивства стали частішими. Чи режим тепер перейде до цілком окупаційного формату та вдасться до масового насильства щодо протестувальників у Києві та де-інде?

До Києва звозять найнятих головорізів та міліцейський спецназ (якщо хочете знати, в чому між ними різниця: останні носять шоломи). Дедалі більше сверблять кулаки у загонів, що протистоять протестувальникам: в хід ідуть гумові кулі й гранати. Вочевидь, вони прагнуть бійки.

Ризики, пов’язані з жорстокими заходами, надзвичайно високі, й султану це відомо. Зрештою, на чому Віктор Янукович знається, так це насильство.

Він виріс серед насильства; він удавався до насильства, будучи бандитом-підлітком; він був і об’єктом, і суб’єктом насильства у в’язниці; він застосовує добре поставлений удар, аби тримати в тонусі своїх поплічників. Справді, зважаючи на його плачевну кар’єру президента України – яка по суті завершилась, коли він з власної волі, свідомо та добровільно відмовився від цієї посади, зрадивши довіру народу та вдавшись до окупації – насильство може бути єдиною річчю, яку ця людина розуміє.

Якщо все йтиме за планом, «беркут» зачистить Майдани в Києві та інших містах швидко й ефективно. Голови будуть розбиті, життя будуть втрачені, та нехай це хвилює дурних лібералів на Заході. Путін засипле султана нагородами за спротив західному імперіалізмуу. Бандюки регіоналів вітатимуть одне одного з добре зробленою роботою. Коли народ повернеться до рабства, окупаційний режим займеться тим, заради чого існує – грабунком. Все знову буде "добре".

Та якщо справи підуть не за планом? Зрештою, Янукович мусить знати, що єдина особа, цілком передбачувана й надійна, коли доходить до насильства, це він сам. Що, як «беркут» діятиме не так швидко й ефективно, як мав би? Що, як він зачистить лише деякі Майдани? Що, як буде розбито не всі голови й забрано не всі життя, які треба? І що, як народ не повернеться до рабства? Що, як він продовжить чинити спротив – хтось відкрито, хтось таємно, хтось мирно, хтось силою?

З бандитського світу, який зліпив його, Янукович знає: насильство спрацьовує лише тоді, коли воно відпрацьовує повністю. Тому він мусить знати, що силовий розгін має бути повним і цілком успішним. Будь-що крім повного знищення конкуруючої банди є неприйнятним. Будь-що крім повного знищення європейської революції так само неприйнятно.

Чи  міліція, внутрішні війська та беркутівці такі ж надійні, як сам Янукович? Чи в них не здригнеться рука, коли їм накажуть влаштувати бійню? Чи стрілятимуть у жінок? Чи твердо стоятимуть проти рішуче налаштованої опозиції та коктейлів Молотова? Чи зможуть дивитись в очі своїм сусідам, дружинам, дітям, друзям? Це проблема силового служіння не іноземному окупаційному режиму: треба водночас вбивати та продовжувати жити серед тих, кого вбиваєш. Є свідчення, що деякі підрозділи вступили з демократами в перемовини щодо імунітету. Якщо так, Януковича мав би сильно засмутити той факт, що він такий один-єдиний.

Не менш тривожна можливість тривалого спротиву. Україна – велика країна, й щонайменше в двох третин її населення окупаційний режим викликає відразу. Припустимо, розгін у Києві буде успішним. Чи Янукович готовий до немасштабних акцій за формулою «вдарив-утік» у провінціях? Якщо руйнування фізично компактного Майдану в Києві проблематично, лишень уявіть, наскільки складніше буде покласти край спротиву в сотнях чи тисячах міст, містечок і сіл. Султан має величезний безпековий апарат, та чи зголосяться міліціонери на місцях вбивати друзів та сусідів? І що робитимуть регіонали на місцях, коли вони та їхня власність стануть мішенями для місцевих рухів спротиву?

В Януковича немає хороших варіантів вибору. Якщо він нічого не робитиме, європейська революція триватиме. Якщо вчинить остаточний розгін, триватиме «євроопір». В будь-якому разі Україна стає некерованою, і його окупаційний режим ставатиме дедалі нестабільнішим. Розумний політик розпочав би переговори з доброї волі. Схильний до насильства султан робитиме те, що для нього природно. Янукович вважає, що затягує петлю на опозиції. Насправді ж він пхає в петлю власну голову.

І ще одне міркування, на випадок, якщо хтось із європейських політиків читатиме цей блог. Якщо хочете запобігти бійні чи громадянській війні, ви легко можете це зробити. Всі злочинці Януковича мають банківські рахунки та нерухомі активи у ваших країнах. Заморозьте їх. Просто скажіть «ні» насильству регіоналів. Якщо, звісно, вам не простіше сказати «так» їхнім грошам.