Ярош повинен зняти свою кандидатуру і прийти з повинною

Лідер “Правого сектору” Ярош – умовний лідер. Він не контролює жодної регіональної організації. Він не може похвадитися тим, що його слово є остаточним. Правий сектор – це група організацій, яка має від 800 до 1500 реальних членів, частина з яких має зброю. Більше того, в “ніч коктейлів Молотова” на Грушевського “Правий сектор” представляло від сили 200-250 людей.

Якщо, ми подивимося на структуру цієї організації, то реальні патріоти – це від сили половина тепер вже партії. Інша половина – це кримінальні та напівкримінальні елементи, які отримали новий політичний дах. Сьогодні – це ніяка не ІРА чи ЕТА. Це проект, де патріотична риторика все більше витісняється бажанням кримінального насильства, яке контролюється спецслужбами. Переважно російськими. Простіше кажучи, - це група розрізнених бандформувань з політичними поглядами (або які прикриваються політикою). Ми це проходили в 90-х, коли в Криму Сейлем створив Партію економічного відродження Криму, в Донецьку на схожих принципах була створена Ліберальна партія.

На минулих парламентських виборах були зафіксовані дві визначальні тенденції - народ хотів бачити серед політиків першої величини Робін Гудів і клоунів. Тоді головними претендентами на роль робін гудів були свободівці. Серед головних клоунів – Олег Ляшко. Революція змінила акценти і поміняла персонажі. Головними робін гудами стали представники “правого сектору”, хоча, по правді, такими були бійці самооборони. На Сході робін гудами стали представники проросійських організацій, які так само, як і “Правий сектор”, лише частково є національно вмотивованими політичними групами. Щодо клоунів, то головний клоун Сходу Михайло Добкін став кандидатом в Президенти від ПР. А от Ляшко пройшов еволюцію від просто клоуна, до клоуна-Робін Гуда. При цьому, треба зазначити, що Олег Ляшко насправді виріс як політик за останній рік і, судячи з усього, має шанси на майбутніх виборах "залізти" на поле Свободи.

“Правий сектор” прекрасно вловив ці політичні настрої, тим більше, що левову частку пропагандистської роботи за них зробило російське телебачення. Правда, слід віддати належне і “Правому сектору” – вони максимально підігрували росіянам, починаючи від заяв про територіальні претензії до Польщі, до бажання підірвати магістральні газопроводи. Про штурм парламента і вчорашню перестрілку, можна і не говорити. Єдине чого не вловив ПС – так це те, що ніколи бойовики не можуть бути політиками. Досвід згаданих ЕТА і ІРА говорить про прямо протилежне. Бойовики – це бойовики, а політики – це політики. На початку 90-х російські спецслужби працювали тонше, коли запропонували УНСО створити политичну силу УНА. Зараз технологи Правого сектору (чи ті, хто інкорпорований туди, як технологи) поспішають, їм потрібна картинка для російських телеканалів вже зараз. Власне цей поспіх і робить злий жарт з розробниками цієї картинки. Неконтрольоване формування, без належної дисципліни і з великими кишеньковими грішми починає розвалюватися зсередини.

Якщо представники “правого сектору” і справді патріоти, перше, що має зробити Ярош після вчорашнього дня – зняти свою кандидатуру з президентської кампанії і заявити, що ПС повністю здає зброю. Наступний крок уже мають зробити спецслужби України, які повинні взяти під негласний контроль всіх членів ПС. Справа в тому, що існує сумна закономірність: від радикальної групи завжди відколюється суперрадикальна група, яка може перетворитися на терористичну групу. Власне, щоб запобігти цьому сценарію потрібно зробити ці два кроки.

Проте, поки оточеня Яроша говорить йому, що немає смислу зніматися, вони мають перетворитися на потужну політичну силу і готуватися до парламентських виборів. Простіше кажучи, вони працюють на російські спецслужби. Проте, це лише частина правди. Зменшення політичних амбіцій Яроша означає втрату політичного даху для кримінальних елементів Правого сектора. Кримінальна частина ПС прекрасно усвідомлює, що поки вони тримаються купи, доти значно менше шансів, що їх посадять.

Це безумовно, тупиковий шлях, але криміналітет ПС вибрав саме його. Відтягування смерті завжди приємніше ніж сама смерть. А держава чи революція до цього не мають жодного значення.