Назарбаєв запустив операцію «Наступник», аби натиснути на Путіна

Зміна голови казахстанського уряду на тлі подій, що відбуваються у Центральній Азії та Східній Європі – мова про експансію Китаю та російську агресію проти України – вочевидь, є симптоматичною.

Насамперед, звернімося до внутрішніх причин. Уряд Серіка Ахмєтова викликав у суспільстві невдоволення кострубато проведеною девальвацією національної валюти тенге, і цей крок навіть призвів до громадянських протестів. Нурсултан Назарбаєв, що не дарма має репутацію мудреця, воліє не чекати на Майдани (до речі, походження цього слова – тюркське), а попереджувати їх, відповідати на суспільно-політичні виклики, а не ховатися від них, як це робив Янукович, а тепер робить Путін.

Призначення Каріма Масімова обґрунтовують тим, що саме він керував урядом під час іпотечної кризи 2007-2008 років і робив це професійно, а відтак економіці Республіки Казахстан (РК) вдалося уникнути серйозних втрат. 48-річний Масімов, який пройшов усі ступені системи бізнесового та державного господарського менеджменту і має ґрунтовну освіту, причому радянську, китайську та американську – і зараз уявляється раціональним, обдуманим вибором.

Інший мотив рокіровки – політичне наступництво, адже Серіка Ахмєтова відправлено не на пенсію, а на посаду міністра оборони, тобто, хоч і з пониженням на посаді, він лишається в обоймі.

У липні цього року президент Казахстану святкуватиме 74-й рік народження. Хоча політичний плюралізм в РК і не вітається, але в суспільстві існує позитивний консенсус стосовно постаті Назарбаєва: він має високі шанси піти в ореолі слави модернізатора економіки, будівничого та гаранта міжетнічного миру. Але родинна схема не працює – політична традиція Казахстану, про це чимало говорилося в експертному співтоваристві Астани ще в 2010 році – не сприйме жодну з доньок президента в якості лідера держави. Попри всю активність Даріги, Дінари та Алії у політичному, діловому та громадському житті, казахстанське суспільство не готове бачити жінку своїм очільником.

«Наступницький» досвід із старшим зятем (тепер колишнім) Рахатом Алієвим завершився його арештом і екстрадицією з Відня на вимогу Астани: Назарбаєву довелось реагувати на надто вже відверту дружбу Алієва з криміналом. Однак сценарій передачі влади від тестя до зятя, очевидно, лишається в силі – змінився тільки реципієнт. За попередньої каденції Масімова дуже посилились позиції середнього зятя Назарбаєва, офіційного міліардера Тімура Кулібаєва, який, зокрема, очолив фонд національного добробуту «Самрук-Казина».

Цей фонд-«монстр» керує стратегічними національними компаніями – нафтогазовою «КазМунайГаз», залізничною «Казахстан темiр жолы», а також тримає державні пакети акцій мідного концерну Казахмис, алюмінієвого ENRC, Казатомпрому, Казахстанської іпотечної компанії, Жилбудзбербанку тощо. В 2011 році ринкова капіталізація фонду сягала $40 млрд. За оцінками американських дипломатів, наведених Вікілікс, фонд зосередив контроль над 90% економіки країни.

Оскільки «Самрук-Казина» фактично став паралельним міністерством економіки, експертна спільнота сприйняла призначення Кулібаєва як монополізацію держапарату: реальний сектор очолив представник Сім’ї Тімур Кулібаєв, а бюрократичну гілку – «своя людина» Масімов. Наскільки своя, дає уявлення той-таки Вікілікс, що наводить слова тепер уже екс-посла США в РК Річарда Хоугленда: «Масімов має певний ступінь свободи, проте ніколи не діє без дозволу Кулібаєва».

Як би то не було, при цьому дуеті Казахстану справді вдалося втриматись на плаву під час світової кризи. Тим дивніше, що Масімов два роки тому пішов у відставку за власним бажанням. Причому Назарбаєв виступив із офіційним роз’ясненням з цього приводу. Можливо, йому справді знадобився відпочинок від важкої каденції, що тривала з 2007 року. Але так само можна припустити, що сам Назарбаєв вирішив притримати коней, аби дати і суспільству, й потенційному наступнику час на адаптацію. А заразом і придивитись до нього.

Якщо це припущення справедливе, то повторне призначення Масімова на посаду прем’єра може означати, що тест пройдено. Крім того, й нинішня ситуація сприятлива для таких експериментів. Обоє – і Масімов, і Кулібаєв – мають серйозні зв’язки як із Москвою, так і з Заходом. До речі прем’єр отримував першу вищу освіту в університеті Патріса Лумумби, хоча далеко не всі його московські контакти зводяться до студентської дружби. Президентський зять, будучи головою асоціації Kazenergy, що об’єднує нафтогазові й енергетичні підприємства республіки, в 2011 року був обраний до ради директорів Газпрому на правах незалежного директора.

Проте за наявних обставин ці двоє є не так агентами впливу РФ у Казахстані, як агентами тиску Астани на Москву. Зовнішньополітичний аспект політичної рокіровки в РК містить неабияку інтригу. Згадаймо, що останні зустрічі політичних лідерів Митного Союзу ЄврАзЕс стали неприємними несподіванками для Москви. Мінськ та Астана категорично відмовилися від переходу до політичної фази інтеграції. Більш того, кожна зустріч завершувалася ремствуваннями молодших партнерів Росії стосовно функціонування МС, який вимиває гроші з їхніх економік в російську.

Господарську складову інтеграції, таким чином, геть скандалізовано, причому Білорусь повсякчас вдається до шантажу Кремля, вимагаючи все більших сум за лояльність, з певних пір – радше удавану. З Казахстаном все складніше: як експортер ліквідної сировини він відчуває себе незалежним від подачок Путіна.

Але ключовий аспект стосунків між Астаною та Москвою завжди стосувався балансу в сфері безпеки та оборони. Варварські дії Росії на західному напрямі та шовіністичні заяви представників її політичної еліти турбують лідера Казахстану – і він не тільки наказав зміцнити та збільшити збройні сили країни, але і відмовився підтримувати Москву в Генасамблеї ООН під час голосування за резолюцію, яка остаточно делегітимізувала «кримський референдум».

Розвиток регіональної політичної ситуації в Центральній Азії доводить, що час, коли Казахстан міг відносно вільно маневрувати між Росією та Китаєм, закінчується. Політична й економічна експансія КНР за останній рік ставала дедалі відкритішою. Ба більше, зустрічі на рівні ШОС демонстрували небажання Пекіна враховувати позицію чи інтереси Москви у регіоні, що тепер відіграє роль сировинної бази для Піднебесної. Перед цими зустрічами, зокрема Бішкекською – Китай «проводив роботу» з урядами та бізнесом країн ЦА, роздаючи багатомільярдні кредити та обіцяючи інвестиції.

Відповідно, Росія постійно опинялася в ізоляції. Тому Масімов, який вільно володіє китайською, вчився у двох китайських вишах, а також працював у Гонконзі й стажувався у Колумбійському університеті в Нью-Йорку (саме там де навчався Михайло Саакашвілі) – символізує зміщення Астани вбік американо-китайського глобального альянсу і початок кінця російської присутності в Центральній Азії.

І це – не перебільшення. Власне джерело в Адміністрації Президента РК (якою донедавна керував Масімов) повідомило, що керівництво країни активно розглядає сценарії поступового зменшення своєї активності в Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). Причому з двох причин: шалений тиск і зверхність РФ і успішний приклад переорієнтації Узбекістану, що призупинив свою участь в цій організації і встановив тісні військово-політичні зв'язки із США.

Можна тільки уявити, як крає серце казахстанського лідера та обставина, що шовінізм і корумпованість Путіна викривили та спаплюжили величну ідею Євразійського Союзу, авторство якої належить саме Назарбаєву. Але якщо місце Росії у цьому проекті займе Китай – навряд чи комусь у Центральній Азії буде від того гірше. Адже замах Москви на світовий порядок поставив її в один ряд з країнами-вигнанцями, а подібні союзи прагматичним Казахстаном як ефективні не розглядаються.