Як люди з діагнозом "депутат Держдуми" ставлять собі нафтогазові пастки

Ідея „заморозити активи” західних – головно британських – компаній у відповідь на санкції США і ЄС, озвучена російськими сенаторами у вузькому колі – і негайно „злита” у британську пресу, на перший погляд здалася чистим божевіллям.

У спостерігачів склалось враження, що це – чергова витівка людей з діагнозом „депутат Держдуми”, на кшталт боротьби з мереживною білизною на дівчатах і відсутністю будь-якої білизни – на гіпсовому Аполлоні. Хоча масштаб божевілля вразив людей, ближче знайомих з ситуацією. Бо гіпсовий Аполлон може й хотів би емігрувати з Росії – але зробити цього явно не зможе. Інша річ – західні нафтогазові гіганти.

Натомість, як показує інформація, оприлюднена російськими ЗМІ, розмови російських сенаторів про експропріацію, пардон „заморожування активів” BP і Shell (котра, в принципі, є нідерландською, але кого би то хвилювало?) – це радше жест відчаю. Тому що вже майже два місяці назад Shell звернулась до Роснадр з відмовою від користування надрами Барун-Юстінської ділянки в Калмикії та Аркатойської ділянки в Ямало-Ненецькому автономному окрузі.

Для розуміння масштабів - видобувні ресурси нафти Аркатойської ділянки  оцінюються в 2,736 млн. тон, прогнозні обсяги газу - 24,7 млрд. кубометрів, конденсату – 1,46 млн. тон. Для російських масштабів – не надто багато, але укол відчутний. Що сховано на Барун-Юстінській ділянці – достеменно невідомо, щось біля 10 мільярдів кубометрів газу. А геологічна розвідка та пробне буріння, яке мала здійснити Shell, коштує більше 100 мільйонів доларів. Зважаючи на те, що „Газпром” гарячково шукає кошти на будівництво газогону до Китаю – не гребуючи пропозиціями про допомогу з бюджету та підвищення цін для російських споживачів, а американські кредитні ресурси стали для російських компаній або дорогими, або недоступними – спокій ямальских та калмицьких запасів газу ще довго ніхто не потривожить.

Хоча найбільш болючий удар по російському нафтогазовому сектору полягає не в тому. Вже декілька років Росія гарячковито шукає партнера для видобутку газу на арктичному шельфі, поспішаючи „застовпити” багатий нафтогазовий регіон.

В 2011 році було укладено попередню угоду з ВР про видобуток нафти у Карському морі. Проте плани по створенню спільного підприємства Роснафти і ВР так і не були реалізовані. Британцям за угодою мали передати частину акцій „Роснафти” – але такий хід викликав сумніви. Наприклад, Economist назвав цю угоду „скупкою краденого” – оскільки проти російського уряду був поданий 100-мільярдний позов акціонерів „Юкоса”, чималий шматок якого отримала „Роснафта”. Вчорашній вирок арбітражного суду у Гаазі, який зобов’язав Росію повернути 50 мільярдів колишнім власника Юкоса, підтвердив думку британських журналістів. Як би там не було, але ВР на російський шельф не прийшла. Наступним претендентом мала бути Shell – але з нею не дійшло навіть до рамкової угоди. Після „експропріації” та оприлюднення інформації про відмову розробляти вже отримані на тендерах родовища, повірити у скору „арктичну співпрацю” якось вже й зовсім не виходить.

Рішення про відмову від нових вкладень в російські родовища, скоріше за все, не було прямим результатом режиму санкцій проти Росії. Врешті і прийняте воно було задовго до режиму „санкцій 2+”, оголошених ЄС минулого тижня. Просто західним компаніям стало надто вже некомфортно в атмосфері „відродженої Росії”.

При тому сьогодні в „Газпром буріння” повідомили про лист від американської Halliburton про "припинення відносин" з російським замовником. Варто нагадати, що Halliburton – один з найбільших виробників високотехнологічного обладнання та сервісних послуг у нафто- та газовидобувній галузях. Цей лист, на відміну від „політичних” рішень BP і Shell, став прямим наслідком введення санкцій проти РФ. На цьому тижні Євросоюз може ввести і офіційну заборону на експорт до Росії високотехнологічної продукції для енергетичної промисловості.

За оптимістичними прогнозами російських експертів, у разі введення санкцій за три роки видобуток нафти в Росії впаде мінімум на 26 млн. т на рік (5% річного видобутку), хоча ця цифра може бути й помітно заниженою. Ефект від подібних санкцій постійно зростатиме – адже в силу виснаження легкодоступних родовищ видобуток доводиться переносити у віддалені регіони з екстремальним кліматом, братися за сланцеву нафту та арктичний шельф. Жодне з цих завдань без сучасних технологій реалізувати неможливо. Хоча якщо санкції і не будуть прийняті офіційно, де-факто західні добувні гіганти в Росії пакують валізи – і не надто це приховують.

„Горизонт фінансових можливостей” російської влади буде звужуватися, по мірі того, як падатиме видобуток вуглеводнів – а в тому, що він падатиме, сумніватись не доводиться. Ймовірно, в якийсь момент ситуація піде по колу – подальше падіння видобутку викликатиме падіння прибутку, а падіння прибутку заважатиме розробці нових родовищ. Однозначно, що в недалекому майбутньому пригасне потяг до масштабних геополітичних проектів на кшталт Південного потоку.

А нафта і газ спокійно полежать в землі, чекаючи на когось, хто зможе їх використати краще, ніж сьогоднішній російський президент. Їм не звикати – можуть зачекати і мільйон років.