Лихоманка Еболи. Чи пощастить людству наступного разу

Випадки захворювання на Еболу осіб, котрі начебто здоровими покинули Африку і встигли повернутись додому, таки налякали світову спільноту. Рівно як і той факт, що з „африканського гетто” вірус рушив у бік заможніших сусідів.

На вирішення проблеми пішли гроші – і то немалі. Світовий банк в понеділок оголосив про намір виділити $200 млн. для надзвичайної допомоги Гвінеї, Ліберії та Сьєрра-Леоне. Ще 50 мільйонів готується виділити Африканський банк розвитку. ВОЗ оголосила про намір зібрати 100 мільйонів доларів на вирішення цієї ж проблеми. МОЗ США готове надати широкомасштабну допомогу в боротьбі з епідемією, яка, потенційно, може вбити мільйони в Африці – і перекинутись на інші континенти.

Здається, готуються масштабні й круті карантинні міри – на додаток до вже прийнятих. Навіть богобоязлива Саудівська Аравія відмовилась приймати на хадж громадян країн, де зафіксовано спалах Еболи.

При тому досягнуто й певних успіхів у лікуванні вірусу. Зокрема, експериментальні вакцини та методи лікування хвороби, які „могли бути випробувані” десь у вересні, схоже, вже реально врятували життя двох американських громадян. Виникає, щоправда, питання, чому тестування передових методів лікування йде виключно на громадянах однієї країни. Чи, може, хворі африканці, маючи зриму перспективу вкрай неприємної смерті з ймовірністю в більш ніж 90 відсотків, бояться побічних ефектів, і не підписують згоди на початок випробувань? Хоча, ймовірно, приготування займає багато часу, наявність готових зразків – вкрай обмежена, і тоді американців можна зрозуміти.

При тому всієї сьогоднішньої епідемії – з майже тисячею померлих, сотнями мільйонів – якщо не мільярдами витрат, і все ще туманними перспективами – можна було, схоже, уникнути.

Вірус Ебола, „універсальний вбивця”, з близькою до 100 відсотків можливістю як заразитися при будь-якому побутовому контакті з хворим – так і померти в результаті подібного зараження (принаймні, в окремих штамів вірусу), став об’єктом уваги науковців певного типу вже давно. З ним давно і щільно працювала радянська оборонка, готуючи бактеріологічну відповідь потенційному агресору.

Зафіксовано мінімум дві подібні між собою смерті необережних радянських лаборанток, які начебто випадково заразились лихоманкою Ебола при „необережному поводженні зі зразками, призначеними для ін’єкцій тваринам”. Але потім, з невідомих причин, програму згорнули – а культури вірусів знищили. І програма пошуку вакцини від вірусу Ебола, підтримувана військовими відомствами США, теж була згорнута. Хоча до перемоги, за словами вчених, залишалось ніби й не далеко – щоправда у подібних справах складно сказати напевне. Власне, й експериментальні вакцини – а також синтетичні протоколи лікування за допомогою „коктейлю” антитіл до віруса, які зараз у скаженому темпі намагаються доробити американські та канадські дослідники – це залишки отих доволі давно призупинених досліджень. В разі, якби їх не зупинили, в людства, ймовірно, вже давно була б вакцина від лихоманки Ебола.

А загалом, вся історія з епідемією Еболи дає кілька простих уроків. Один з них полягає в тому, що жорстко бізнесовий характер сучасної фармакології є нелюдським у своїй суті. Можливість заробити на „лікуванні” еректильної дисфункції в країнах „золотого мільярду”, а прибуток сховати у фантасмагоричних маркетингових витратах – як реально роздутих, так і відверто вигаданих, приваблює фармацевтичних гігантів значно більше, ніж реальні потреби людей, котрі споживають їхню продукцію.

Припустимо, що історія з лихоманкою Ебола це все-таки екзотика і прикра несподіванка (хоча і прихід подібної „екзотики” це теж було тільки питання часу). Але досить взяти ситуацію, наприклад, із арсеналом сучасних антибіотиків, до значної кількості яких мікроорганізми виробили резистентність, а вкладатись у пошук принципово нових речовин фармацевти не поспішають. Можна ж витратити гроші на дурне, новий антибіотик синтезується – чи ні, а кошти безповоротно зникнуть. Той факт, що ситуація повільно й невблаганно погіршується вже багато років, а перед лицем мультирезистентних мікробів і без нових антибіотиків медицина може повернутись до стану початку двадцятого століття – нікого не тривожить.

Інший висновок, що випливає з цьогорічного спалаху лихоманки Ебола – це принципова можливість біологічного апокаліпсису. Людству загалом повезло, що в епідемію вилилось поширення відносно старого і до певної міри відомого ворога. В арсеналі проти якого знайшлись наробки, які впродовж тижнів або місяців можливо перетворити на дієву зброю. Наступного разу може не пощастити. Наприклад, первісний спалах якоїсь невідомої зарази, яка трохи мутувала і перейшла з тварин на людей, може трапитись не у найбіднішій Африці, а десь у Європі, недалечко від пари-трійки транспортних хабів. Тоді світовій медичній спільноті доведеться зіграти у вкрай цікаву гру – щось на кшталт „знайди вакцину за місяць для порятунку людства”. Добре було б, якби вона виявилась до цього готовою.