Путін в Арктиці наштовхнувся на канадський "імперіалізм"

Який, власне, і сам закликав співвітчизників бути пильними стосовно можливості російської загрози північним кордонам Канади. А також не надто заспокоюватись тим, що у цьому регіоні, „на відміну від Східної Європи”, РФ поки що дотримується норм міжнародного права.

Формально, у Канади є приводи для занепокоєння. Ще у квітні Путін доручив створити «єдину систему базування надводних кораблів і підводних човнів нового покоління», забезпечити зміцнення російського кордону, а також сформувати державний орган для реалізації політики Росії в Арктиці. Ну і, само собою, зрозуміло, взятися до активної експлуатації „арктичної комори”, де зберігаються до 15 відсотків нерозвіданих запасів нафти і до 30 відсотків – газу, на додачу до чималої кількості морепродуктів, рідкоземельних металів, а також унікальних логістичних можливостей, що їх пропонує Північний морський шлях.

Щоправда, при тому реальний масштабний „захід” Росії в Арктику здається зараз практично неможливим.

Попри тріскучу риторику, геополітичним планам Росії дещо заважає той факт, що для серйозних інфраструктурних проектів в Арктиці необхідне досить значне фінансування. Яке доведеться множити на значний коефіцієнт традиційної російської корупції, неминучої при реалізації подібних проектів.

При цьому можливості витрачати власні мільярди на проекти, фінансовий результат яких віддалений на десятиліття, можливості у РФ, очевидно, немає. А отримання зовнішнього фінансування російськими компаніями, після недавніх подій, дещо ускладнилося.

Яскравим фактом неспівмірності російських бажань і можливостей в регіоні є, наприклад, зроблена в травні заява Ігоря Сєчина про те, що „Роснєфть” готова впродовж 20 років витратити на освоєння Арктики 400 мільярдів доларів – і його ж таки намагання позичити у власної держави 40 мільярдів для простого підтримання компанії „на плаву”.

Безумовно, прямі путінські вказівки якось виконають. Наприклад, значну частину „арктичного угруповання” – у складі мотострілецької бригада і загону арктичного спецназу чисельністю в 3500 бійців, розмістять на Ямалі у місті Лабитнангі. Враховуючи той факт, що з цього містечка лісорубів і газовиків, не зважаючи на високу оплату праці, щорічно тікає по кілька тисяч жителів, то не доведеться витрачатися навіть на казарми. Можна буде обмежитися кинутими будинками. Проте боєздатність подібних угруповань, і, головне, сенс їх перебування за Полярним колом, залишається таємницею. Скоріше за все, ці частини будуть своєрідною гауптвахтою для солдатів і офіцерів, відправлених „стерегти земну вісь” за якісь „косяки” у попередній службі. Щоправда, і канадські мілітарні ініціативи, які включають у себе „створення стелс-снігоходів для загонів „арктичного спецназу”, виглядають не менш дивно.

Натомість складається враження, що користуючись хвилею світового обурення російською агресією в Україні, Канада хоче реалізувати частину своїх планів по географічному розширенню своєї виключної економічної зони.

Слід нагадати, що ще в кінці минулого року Канада подала в ООН заявку на розширення свого континентального шельфу в Атлантичному океані на 1,2 млн. кв. кілометрів і повідомила Комісію ООН з кордонів континентального шельфу, що пізніше висуне претензії на частину морського дна за межами своєї 200-мильної виняткової економічної зони в Північному Льодовитому океані.

Частина територій, на які претендує Канада, знаходиться в межах економічної зони Гренландії, і в документі йдеться про необхідність переговорів з Данією.

Ще одна канадська заявка, на розширення континентального шельфу в Арктиці, була повернута на доопрацювання після того, як прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер розпорядився включити в неї, не більше не менше, як  географічний Північний полюс. Де прихильникам „Канади від полюса до полюса” доведеться зіткнутись з російським титановим прапорцем, опущеним на морське дно російськими підводниками.

Не виключено, що голосна заява про готовність до останнього патрону захищати арктичні володіння Канади від російських окупантів – не більше, ніж ефектна дипломатична підготовка до внесення „заявки на полюс”, належним чином виправленої і доповненої за минулий рік канадськими дипломатами.